ОТВЕТЫ НА ЖКЗАМЕН ПО ФИЛОСОФИИ / 89. Техніка. Технічний прогрес і духовність

89. Техніка. Технічний прогрес і духовність.

Техніка — сукупність засобів, створених людством для обслуговування своїх потреб.

Як принципово новий фактор світової історії розглядав техніку Ясперс. Послідовники Хайдеггера і Ясперса - Э. Агасси, Л. Мэмфорд, Ж. Еллюль -додали терміну „техніка" широкий світоглядний зміст. Вона стала трактуватися як сукупність методів, раціонально оброблених і маючих абсолютну ефективність у всіх областях людської діяльності. За широкого підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття “техніка” вживають у різних значеннях: ми кажемо про техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття “техніки” виходить за межі позначення технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоут­вердження у світі.

Техні́чний прогре́с — це поступальний рух техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Технічний прогрес став визначальним в розвитку суспільства, завдяки досягненням ТР стало можливим технічне вирішення соціальних проблем, в результаті зрушень, викликаних ТР в суспільстві, все більшого значення і ваги набирають люди розумової праці, змінюється і державна влада, політичною елітою суспільства стають спеціалісти.

XX століття стало початком нової, постіндустріальної, інформаційної або постекономічної епохи, що характеризується швидким ТП, радикальною зміною структури суспільного багатства й зайнятості. Завдяки високим технологіям сьогодні задоволені основні потреби більшості населення розвинутих країн Заходу. Творчість витісняє традиційні форми праці, утверджуються нові системи цінностей, осереддям яких є людина з її прагненням до досконалості. Подвоїлась середня тривалість життя людини. Були переможені багато які з вірусів та мікробів. При цьому ТП руйнує довкілля. Досягнення техніки, що породили цілий комплекс проблем і поставили людство на край загибелі, не сприяють вирішенню питань духовного характеру. Невір'я в силу людського розуму висловили у своїх працях такі несхожі філософи, як Т.Мальтус, Ф. Ніцше, К. Леонтьев, О. Шпенглер, М. Гайдеггер. Цієї ж думки дотримувались і митці. Наприклад, Й. Бродський був впевнений, що цивілізація гине. Єдине, що зближувало таких різних людей, була невіра в прогрес і в можливість накопичення позитивного досвіду. ТП не повинен бути самоціллю.

Духовність пов'язана з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом.

Сьогодні духовність переважно асоціюється з релігійністю, з моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією. До визначення поняття духовності у вчених немає одностайної думки. Це поняття відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. “spirit” та грец. “pneuma”), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність це специфічна людська властивість, а тілесне це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.

На думку вчених поняття “духовність” це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.