46. Сучасні релігійно-філософські вчення

НЕОТОМІЗМ – це 1. Головний напрям неосхоластики, що вбачає у вченні Фоми Аквінського найбільш досконале вираження "вічної філософії"; неотомізм різко протиставляє себе як матеріалізму, так і суб'єктивному ідеалізму; він претендує на універсалізм, на синтез віри і розуму, умогляду і емпірики, споглядальності та практицизму, індивідуалізму і соборності. 2. Один з найпоширеніших різновидів сучасного ідеалізму; офіційна філософія католицизму, сучасна версія томізма, яка являє собою християнську адаптацію філософії Аристотеля. Бог сприймається як першопричина, речі – як поєднання матерії і форми, процеси – як перехід потенції в актуальність. 3. Сучасна філософська і педагогічна концепція розвитку особистості, що вбачає призначення людини не в боротьбі за своє соціальне і духовне звільнення, а в прагненні наблизитися до божественної досконалості.Засновник – Жак Марітен.

Персоналі́зм (лат. persona — особа) — релігійно-ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога.Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в США. Головними його представниками були Б.-П. Боун, У.-Е. Хокінг, Е.-ПІ. Брайтмен та інші. В 30-х роках 20 ст. сформувався французький варіант персоналізму (Е. Муньє, Ж. Лакруа). Персоналізм тісно пов'язаний з теїзмом.Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб (див. Плюралізм), яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістнчні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму..Еволюціонізм - це течія, що визнає лише одну форму розвитку - безперервну, що протікає без стрибків, перерви поступовості, за рахунок кількісних змін. Стосовно до культури еволюціонізм стверджує, що: 1. Культура створюється свідомо, усвідомлено, вона "твориться", її творець - "творець". Еволюціонізм стверджує постулат "створення" культури - "креаціонізм" культури. У кожного культурного предмета є свій творець, творець, стверджує еволюціонізм.2. Еволюціонізм стверджує також теза про те, що творці культури шляхом творіння, збагачують її, примножують. І це вірно, але лише частково. Адже в історії ми зустрічаємо і факти загибелі культури, її вмирання.Еволюціонізм абсолютизує одну форму змін в культурі - кількісну. Тому і прогрес культури зводиться до процесів її ускладнення, збільшення кількості зв'язків і відносин, прогрес розуміється як перехід від "простого до складного", а не як перехід від "нижчого до вищого". Представниками еволюціонізму були Г. Спенсер, О. Конт, Е. Дюркгейм, Е. Тейлор, Д. Фрейзер, Л. Морган, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін