Plan_mist_navch_posib_Shylova_2013

5.3.2.Елементи плану і поперечного профілю міських вулиць і доріг91

5.3.3.Елементи траси шляхів сполучення міського рейкового

ВСТУП

Місто є місцем проживання великої кількості людей. Життя людини в місті пов’язане з її багатогранною діяльністю і повинно забезпечуватися повноцінним культурно-побутовим і транспортним обслуговуванням.

Із зростанням кількості міських поселень і чисельності населення в них збільшується і кількість проблем, що підлягає вирішенню при проектуванні міст. В нашій країні розвиток і реконструкція старих міст та будівництво нових здійснюються за генеральними планами міст, які розробляють проектно-планувальні і науково-дослідні організації (зокрема, «Київгенплан», «ДІПРОМІСТ», «Київпроект). В розробці генеральних планів міст приймають участь фахівці-планувальники: соціологи, економісти, інженери, архітектори, геологи, лікарі-гігієністи, екологи та ін. Тільки за умови комплексної розробки генеральних планів міст можна досягти оптимальних планувальних рішень. Істотну допомогу проектувальникам надають науково-дослідні інститути, що працюють в галузі містобудування (НДПІмістобудування), а також вищі навчальні заклади.

Інженерніпитаннявплануваннісучасногомістамаютьдужевелике значення. Вирішити генеральний план великого міста – це означає в першу чергу вирішити його транспортну проблему, що пов’язана із загальною структурою міста, з системою його магістральних вулиць і доріг, використанням підземних просторів.

В кожному місті доводиться вирішувати цілу низку часто вельми складнихпитаньінженерноїпідготовкиіблагоустроюміськихтериторій: по вертикальному плануванню, освоєнню і благоустрою яристих, зсувних, затоплюваних і заболочених територій, по обводненню і зрошенню територій в містах, що розташовані в засушливих районах, по освоєнню територій під міське будівництво в сейсмічних районах та районах вічної мерзлоти. В містах, що розташовані по берегах річок і морів, доводиться займатись регулюванням і благоустроєм водоймищ та їхніх берегових територій. Крім того, однією із серйозніших проблем міст, особливо великих і значних (крупних), є проблема збереження чистоти повітряного басейну міста й уберігання міського населення від

впливу шуму, що утворюється промисловими підприємствами, рухом транспорту всіх видів. Всі ці чисельні і багатогранні інженерні питання вирішуються в генеральних планах міста в загальному комплексі архітектурно-планувального рішення міста.

Генеральний план міста, що розробляється на основі народногосподарського плану розвитку країни, визначає перспективи його розвитку, загальну структуру, характер забудови, систему транспортного обслуговування і напрямки заходів щодо інженерної підготовкиміськихтериторійіблагоустрою.Вгенеральномупланітакож встановлюється поверховість житлових і громадських будівель і черговість міського будівництва, виходячи із виконання умови, щоб місто на всіх етапах свого розвитку було благоустроєним, зручним і приємним для проживання в ньому людей.

Генеральний план міста є не лише технічним, але й політичним документом, що відображає життєві інтереси трудящих, передбачає можливості реалізації їхніх потреб в культурно-побутовому медичному обслуговуванні, відпочинку. Складність проблеми проектування міст полягає не тільки в створенні цікавого і своєрідного архітектурного обрису міста, але й в необхідності довгострокового прогнозування прогресу в галузі наук, що пов’язані з містобудуванням, у визначенні можливостей використання перспективних досягнень науки і техніки з урахуванням існуючого рівня планувальних рішень міст та їхнього інженерного благоустрою і додержання принципу спадкоємності в розвитку міста як складного живого організму. До того ж вирішити проблеми міста – це в першу чергу означає вирішити його транспортні проблеми.

Метою курсу «Планування міст і транспорт» є ознайомлення студентів із сучасними принципами та методами територіальнопланувальної організації та забудови міст, оснащення їх засобами міського та зовнішнього транспорту, проектування шляхів сполучення.

Завдання курсу – навчити студентів аналізувати містобудівну ситуацію та визначати основні параметри міського розвитку, створювати соціальну й транспортну інфраструктуру, вирішувати інженерні питання проектування міста та міського транспорту.

1. ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ

Населені місця поділяються на 2 види:

-міські, до яких належать міста і поселення міського типу;

-сільські – радгоспні, колгоспні, фермерські. а також дачні поселення. Класифікація міст для містобудівних цілей базується на таких основних

принципах:

-чисельність населення;

-адміністративно-політичне значення міста (республіканський, обласний, районний центр);

-народногосподарське значення міста (промисловий центр, транспортний вузол, порт, курорт);

-місцеві природні і історичні особливості.

Найбільш чітко визначаючою, узагальнюючою ознакою є чисельність населення. Вся решта ознак, хоча і істотно впливають на вирішення містобудівних задач, але не можуть бути єдиною, вирішальною ознакою для віднесення міста до тієї чи іншої категорії. Так, наприклад, місто може бути адміністративним центром (обласним, районним) і одночасно промисловим, як це звичайно й буває. Портові міста майже завжди бувають промисловими, а в деяких випадках до того ж і адміністративними центрами (наприклад, Миколаїв).

Вмістобудівнихціляхдляотриманняможливостідиференціювати планувальні норми міста і поселення міського типу залежно від чисельності населення поділяються на класи (табл. 1). В таблиці класифікація поселень наведена відповідно до ДБН 360-92**/7,8/, а також курсивом виділена класифікація за СНиП 2.07.01-89/31/. При наявності розбіжностей в класифікаційних ознаках перевагу слід віддавати нормам України.

При проектуванні вся решта характерних для міста ознак враховується як при виборі планувальних норм, так і при вирішенні окремих містобудівних задач.

Більшість міст України належать до категорії малих (330) і середніх (54 міста). Малі й середні міста в більшості є центрами однойменних адміністративних районів, наприклад, Скадовськ у Херсонській, Лозова у Харківській області.

Багато малих міст і селищ міського типу є осередками обслуговування туристів та людей, які відпочивають і лікуються. До них належать: Немирів, Трускавець у Львівській області, Алупка, Алушта, Євпаторія, Ялта та інші в Республіці Крим.

Великих міст в Україні налічується 40, з них 16 розташовані в Донбасі й Республіці Крим. Це Горлівка, Єнакієве, Краматорськ, Луганськ, Макіївка, Слов'янськ, Севастополь, Сімферополь, Керч. Великих міст немає у Львівській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях. До категорії найзначніших в Україні належать п'ять міст: Київ (2,6 млн. чол.), Харків (1,47 млн.чол.),Дніпропетровськ(1,065млн.чол.),Донецьк(1,016млн. чол.),Одеса

(1,05 млн. чол.).

До міських поселень належать також селища міського типу. Це поселення з населенням менше 10 тис. чол., в яких більше ніж 85% населення зайнято в сільському господарстві.

За адміністративно-політичним значенням виділяють міста:

-столичні,

-центри областей, країв,

-центри низових адміністративних районів.

Адміністративно-політичне значення впливає на розмір зовнішніх зв'язків, набір і кількість установ. Так, у столиці є Верховна Рада, Верховний Суд, Академія наук, міністерства, музеї, вузи, театри, в обласних центрах – обласні організації, музеї, виставки, театри, але в меншій кількості.

За характером функцій, які виконує місто, можуть бути виділені населені пункти, що спеціалізуються на:

-промисловому виробництві (індустріальні центри);

-транспортному обслуговуванні - портове місто, залізничний вузол (питома вага зайнятих у промисловості нижче зайнятих на транспорті);

-культурно-побутовому обслуговуванні населення - центри туризму, міста - музеї, оздоровчі центри (понад 10% працездатного населення зайнято

вохороні здоров'я);

-наукових дослідженнях (наукові центри);

-сільськогосподарському виробництві.

Більшості міст властива поліфункціональність.

Проміжний тип - місто-супутник, що виконує функції «житлової філії» біля великого міста, або місто, в якому має переважний розвиток один вид промисловості.

Як правило, функціональний характер впливає на планування міста, надає йому специфічні риси. Так, на території промислового міста розташована велика кількість промислових об'єктів (до 50% території) і, як правило,залізниці, товарністанції,під'їзнішляхи,санітарно-захисні зони.При проектуванні враховується розміщення промисловості, боротьба з шкідливимивикидами.Вархітектурізначнуучастьберутьпромисловіоб'єкти, наприклад, міста Харків, Запоріжжя.

Портові міста розташовують на морях, великих річках. Специфіка їх полягає в тому, що план міста часто віялоподібний, де центр міста розташований, як правило, біля моря; для вантажного порту необхідна залізниця; якщо є курорт, то характерна велика кількість туристів та відпочиваючих; наявності великого простору відповідає архітектурний силует. Приклад портового міста на морі - Одеса, на річці – Запоріжжя, Київ.

Специфіка міста - залізничного вузла: територія розчленована залізницею, що ускладнює транспортний зв'язок усередині міста; як правило, кілька залізничних станцій; наявність залізничного депо, складів. Приклад: Харків, Москва, невелике місто – Казатин.

Міста – курорти розташовують частіше на морі, в гірський місцевості. Призначення їх – лікування, відпочинок, туризм. Специфіка – екзотична природа, море, гори та ін. Влітку населення збільшується в декілька разів, звідси питання тимчасового розміщення великої кількості людей та їх обслуговування. Приклад - Судак, населення – 12 тис. чол., а відпочиває 170 тис. чол. Значна територія під санаторіями, будинками відпочинку, турбазами; велика кількість готелів, кафе, ресторанів, розважальних установ; відсутність великої промисловості, все – для обслуговування курорту. В архітектурі значна вага унікальних, архітектурних рішень, багато зелених насаджень. Приклад: Ялта, Алушта, Хмельник.

Міста-музеї - це добре збережені старовинні міста, які цікаві з точки

зорузнайомствазісторієюкраїни.Специфіка:великачисельністьтуристів,що визначає кількість готелів, обслуговуючих установ, тощо. Нова забудова підпорядкована історичній забудові міста.

Міста науки – це новий вид міст, що виник у ХХ ст., показує зростаючу роль науки. Специфіка: розміри міста невеликі; розташовуються в гарних природних умовах (частіше – ліс); в забудові значна вага НДІ, будинків вчених, книжкових магазинів; підвищені вимоги до тиші. Наприклад, Сибірське містечко АН, Дубна.

2.СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ МІСТА. ТРУДОВІ РЕСУРСИ

2.1.Визначення чисельності населення нового міста

Виникнення й розвиток населених місць безпосередньо пов’язані з розвитком продуктивних сил країни, що створюють місця працевлаштування. Населені пункти також можуть виникати в районах з особливо сприятливими природними мовами для організації курортів і туристичних баз. Так, наприклад, в результаті геологорозвідувальних робіт відкривається нове родовищекориснихкопалин(залізноїруди, кам’яного вугілля,нафти, хімічної сировини), запаси яких достатні для промислового використання. Виникає ряд промислових підприємств, транспортних споруд і пристроїв із супутніми їм поселеннями. При подальшому розвиткові здобичі промислової сировини зростає і промисловість, що базується в ньому, збільшується потреба в промислових кадрах, поселення перетворюються в міста. Дуже часто при виявленні нових потужних джерел промислової сировини пов’язані з ним населені пункти будуються зразу як великі міста (Магнітогорськ, Новокузнецьк).

Природні фактори – сприятливе поєднання кліматичних і рельєфних умов, наявність моря, озера або річки, багата рослинність, природні лікувальні мінеральні джерела і грязі – широко використовуються для лікувальних і туристичних цілей. Створюються курорти з чисельними санаторіями, будинками відпочинку та туристичними базами. При курортах залежно від їхнього значення і розмірів створюються міста або поселення для розселення людей, пов’язаних з роботою курорту.

Фактори, що безпосередньо викликають створення нового населеного місця або розвиток існуючого міста чи поселення, звуться

містоутворюючими.

Відповідно до цього містоутворюючими є такі підприємства і заклади, значення яких виходить за межі даного населеного місця і які служать

безпосередньою причиною виникнення нового або розвитку існуючого населеного місця. Таким чином, до містоутворюючих факторів належать:

А) промислові підприємства, продукція яких поширюється не тільки в даному населеному місці, а й за його межами (наприклад, фабрики і заводи державного значення);

Б) пристрої зовнішнього транспорту: залізничного, водного, повітряного, автодорожнього (залізничні станції і вузли, морські і річкові порти, аеропорти, автовокзали і автостанції та ін.);

В) адміністративно-політичні, громадські і культурнопросвітницькі заклади, значення яких виходить за межі даного населеного місця (урядові установи, обласні і районні Ради депутатів, центральні, обласні і районні партійні організації, музеї, бібліотеки, театри та інше);

Г) вищі учбові заклади і науково-дослідні установи; Д) будівельні організації, що здійснюють нове будівництво в

даному населеному пункті (але не ремонтні організації, пов’язані з експлуатацією існуючих будівель і споруд);

Е) колективні сільськогосподарські підприємства ( раніше – колгоспні і радгоспні господарства);

Ж) лікувальні і оздоровчі установи (санаторії, будинки відпочинку, туристичні база та ін.), значення яких виходить за межі даного населеного пункту (наприклад, санаторії і будинки відпочинку Криму).

Крім містоутворюючої групи підприємств і закладів в кожному місті і поселенні є заклади, організації і підприємства, призначенням яких є обслуговування населення даного населеного пункту. Вони не належать до містоутворюючих факторів, а складають особливу групу обслуговуючих закладів і підприємств. Обслуговуючі заклади і підприємства є не причиною, а наслідком виникнення і розвитку населеного місця. До обслуговуючої групи підприємств і закладів належать:

А) міські адміністративні, партійні та громадські заклади і організації (наприклад, міські і селищні Ради депутатів, міські профспілкові організації та ін.);

Б) культурно-просвітницькі заклади місцевого значення (школи, бібліотеки, музеї, клуби, театри, кінотеатри та ін.);

В) міські лікувальні і оздоровчі заклади (лікарні, пологові будинки, поліклініки, амбулаторії, нічні санаторії, одноденні будинки відпочинку та ін.);

Г) господарсько-побутові майстерні, підприємства і заклади місцевого значення (хлібозаводи, м’ясокомбінати, їдальні і ресторани, пошивочні і ремонтні майстерні побутового обслуговування та ін.);

Д) міські комунальні заклади і підприємства (наприклад, управління міського трамваю з усіма його виробничими підприємствами, управління і підприємства міських мереж водопроводу, каналізації, електропостачання та ін.).

Трудящі, що зайняті на підприємствах і в закладах містоутворюючого значення, складають містоутворюючу групу міського населення. Трудящі, що зайняті на підприємствах і в закладах обслуговуючого значення, відповідно складають обслуговуючу групу населення.

Все населення міста поділяється на 3 групи:

1)містоутворююча;

2)обслуговуюча;

3)не працюючі на підприємствах і в закладах у зв’язку з віком або станом здоров’я: діти дошкільного й шкільного віку, люди похилого віку, інваліди (часто ця група зветься несамодіяльною).

При проектуванні міста для прийняття планувальних нормативів необхідно передусім визначити розрахункову чисельність його населення. Розрахунок чисельності населення можна виконувати з використанням методу трудового балансу, в основі якого лежить принцип обов’язкової участі всього працездатного населення в громадській корисній праці.

Міста проектуються на віддалену перспективу – на 25 – 30 років. Перспективи розвитку міст визначаються відповідно до існуючих проектів районного планування, з урахуванням територіальних ресурсів, які можуть бути використані для розвитку існуючого або для спорудження нового міста,

атакож природних умов. Генеральні плани міст повинні розроблятися комплексно з проектами планування їхніх приміських зон, а для значних міст,

навкруги яких утворилася агломерація, з генеральним планом міста розробляється і проект планування всієї агломерації. При проектуванні міст, що входять до складу групових систем міст і селищ міського типу (ГСНМ), баланс населення складається з урахуванням перспективних трудових і культурно-побутових зв’язків населення міст, що проектуються, з іншими населеними місцями системи.

Розрахункова чисельність населення визначається за питомою вагою містоутворюючої групи в загальній чисельності населення міста. Ця питома вага приймається залежно від величини міста: що більше місто, то менша

питома вагаприймається для його містоутворюючої групи населення,тому що зі зростанням міста збільшується питома вага обслуговуючої групи.

Для тих міст і селищ, що тільки-но будуються, питома вага містоутворюючої групи населення приймається в межах 25 – 35% на розрахунковий перспективний строк і 33 – 38% на 1-шу чергу будівництва. Для тих міст, що реконструюються, питома вага містоутворюючої групи населення визначається з урахуванням їхньої сучасної структури населення.

Питома вага обслуговуючої групи населення для значних міст приймається на перспективу в межах 23 – 26%; для середніх і малих міст і селищ – 19 – 22%. Для міст, що пов’язані з обслуговуванням населення прилеглого району, туристів, тих людей, що перебувають у відрядженнях та ін., питома вага обслуговуючої групи населення відповідно збільшується.

Розрахунок загальної чисельності населення міста виконується за формулою:

де N - проектна загальна чисельність населення; А - абсолютна чисельність містоутворюючої групи населення; а - питома вага містоутворюючої групи населення в %.

Отримана таким чином загальна чисельність населення заокруглюється: для великих міст – до 5 –10 тис. чол; а для малих населених пунктів – до 500 – 1000 чоловік.

2.2. Визначення перспективної структури населення існуючого міста (Осітнянко А.П.)/26/

Населення міста є постійним споживачем побутово-громадських, територіальних, фінансових ресурсів безпосередньо, через просторові взаємодії усередині міста і зовнішнім світом, через економічні взаємодії між міськими землекористувачами та через економічні взаємовідносини із зовнішнім світом. Водночас населення міста є найважливішим ресурсом для розвитку міста. Тобто, з одного боку формується перелік потрібних для населення ресурсів, що визначається соціально-демографічною структурою населення,а з іншого боку, формується перелік вимог до структури населення, що відповідає перспективам розвитку міста. Останню вимогу назвемо потрібною структурою зайнятості. Зрозуміло, що між структурою населення і потрібною структурою зайнятості існують розбіжності. Виникає проблема: як знайти компроміс між визначенням населення як споживача ресурсів і

визначенням населення як ресурсу. Назвемо цей компроміс перспективною структурою зайнятості.

Як вирішити цю проблему? Вже з самого визначення проблеми можна окреслити алгоритм її вирішення як послідовність із трьох кроків:

Визначення перспектив чисельності та соціально-демографічної структури населення міста.

Визначення потрібної структури зайнятості.

Визначення перспективної структури зайнятості.

Визначення перспектив чисельності та соціально-демографічної структури населення міста. Найбільш поширеними методами аналізу і прогнозу демографічної структури населення є методи пересувки віків із застосуванням методів регресійного і факторного аналізу при прогнозі рівнів смертності, народжуваності, міграції.

Для прогнозування соціальної структури населення використовуються методи інтерполяції, екстраполяції, множинної регресії, факторного аналізу.

Наприклад, в результаті вирішення задач на першому кроці був отриманий прогноз структури населення Києва (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Прогноз структури й чисельності населення м. Києва

Другий крок – визначення потрібної структури зайнятості.

Для цього необхідно використати ідеї теорії економічних циклів, теорії економічної бази, теорії “зрушень і часток”.

У процесі історичного розвитку міста відчувають підйоми і спади.

Більш бажана така структура галузей, циклічні коливання яких виявляють тенденцію до взаємного погашення або принаймні не посилюють один одного.

Перша частина аналізу — це аналіз галузевої структури економічного комплексу міста і циклічних коливань у галузях.

Сила впливу різних галузей на міські цикли різноманітна.

Друга частина аналізу це аналіз економічної бази — дослідження співвідношення між базовими і не базовими (обслуговуючими і галузями, що забезпечують) галузями в місті й регіонах.

Міста не можна розглядати як ізольовані економічні комплекси, вони взаємозалежні. Будь-якому місту передаються спади й підйоми, що відчувають його сусіди.

Третя частина аналізу — це аналіз чутливості різноманітних міст і його галузей до економічного циклу інших міст і регіонів.

Місто є найважливішим елементом економічної системи країни, співдружності країн, світового співтовариства.

Четверта частина аналізу — це аналіз взаємозв'язків між міськими, національними і міжнародними циклами.

При визначенні чутливості до циклу не можна обмежуватися аналізом тільки галузевої структури.

Необхідно враховувати: відносне значення галузей, що виробляють товари тривалого користування в місті; наявність у ньому галузей, що розвиваються; диверсифікація структури галузей; чутливість до кризи кожної окремої галузі.

Друга частина аналізу: аналіз економічної бази, міські мультиплікатори. Основну увагу необхідно приділяти взаємозв'язкам між галузями усередині міста і аналізу впливу імпульсів, що виникнули в будь-якому

секторі, на всі інші галузі.

Заснований на розмежуванні між базовою (первинною, що утворює місто) і не базовою (обслуговуючою і тією, що забезпечує) економічними видами діяльності.

Співвідношення між базовими і не базовими галузями:

1)співвідношення між загальною зайнятістю в базових галузях міста і загальна зайнятість;

2)співвідношення між загальною зайнятістю в базових галузях і загальною зайнятістю в обслуговуючих і галузях, що забезпечують;

3)співвідношенняміжприростом загальноїзайнятості в базових галузях

іприростом у не базових галузях.

Міський мультиплікатор — відношення загальної зайнятості (або її приросту) у базових і не базових галузях до загальної зайнятості у базових

галузях (або її приріст); це – показник, що характеризує управлінський потенціал. В ринковій економіці виконання функцій управління можливо тільки за умови використання ринкових інструментів (податків, ставок орендної плати, ціни земельних ділянок, ліцензій, штрафів і інших, юридично встановлених засобів). Визначити ж умови і місце використання цих інструментів можливо тільки тоді, коли легальним способом фіксується переміщення фінансових ресурсів (рис. 2.2). Що довший ланцюжок мультиплікації фінансових ресурсів, що надійшли ззовні в місто, то більше місць, де міська влада може реалізувати свої управлінські дії.

Рис. 2.2. Ринкові інструменти управління розвитком міста

Тут виникають проблеми:

—однакове збільшення зайнятості в галузях із різноманітними рівнями зарплати призводить до неоднакових повторних ефектів, що множаться;

—дані про зайнятість не відбивають змін у продуктивності праці.

Теорія економічної бази являє собою один із підходів до аналізу галузевої структури економічного комплексу міста.

Основна концепція така: міська економіка підрозділяється на 2 сектори: базовий (містоутворюючий) сектор і не базовий (обслуговуючий і той, що забезпечує) сектор. Та економічна діяльність, що завершується експортом товарів або послуг із міста, приносячи в результаті прибуток ззовні, розглядається як базова. Продаж товарів або послуг покупцями усередині міста відбувається в небазовому секторі. Базовий сектор “веде” місцеву економіку, забезпечуючи прибуток, що годує діяльність у секторах обслуговування й забезпечення. Рівень економічної активності в небазовому секторі залежить, таким чином, від рівня базової діяльності. З використанням поточних даних визначається відношення між базовим і іншими секторами. Тоді, маючи прогноз майбутніх рівнів базової економічної діяльності, можна передбачити майбутню економічну діяльність в обслуговуючій галузі й галузі, що забезпечує. Крім того, теорію економічної бази можна застосовувати для оцінки впливу, визначаючи наслідки деякої зміни в діяльності базового сектора для місцевої економіки в цілому.

Модель зрушень і часток призначена для прогнозування рівнів економічної діяльності в місті й регіоні, використовуючи прогнози змін в економічній діяльності по галузях на регіональному і, відповідно, на загальнонаціональному рівні. При спрощеному підході передбачається, що зміни в міській економіці є функцією від складу галузей загальнонаціональної економіки, і що кожна галузь у міській економіці буде підтримувати постійну частку будь-якої зміни в цій галузі в масштабах усієї країни. Відповідно до іншого підходу зміни по галузях у міській економіці можна порівняти зі змінами в економіці країни і визначити зрушення в місто і з міста, у результаті яких галузі ростуть зі швидкостями, що відрізняються від загальнодержавних. Припустивши, що ці зрушення є постійними, їх можна враховувати при прогнозуванні майбутніх рівнів міської економічної діяльності. На додаток до їхнього застосування для створення прогнозів моделі зрушень і часток корисні для аналізу сильних і слабких місць міської економіки, являючи собою аналітичну основу для порівняння економічних змін у масштабах міста, регіону й країни.

Третій крок — визначення перспективної структури зайнятості. На відміну від перших двох кроків, на цьому етапі ми повинні вирішувати задачу оптимізації – визначити функцію критерію, обґрунтувати й встановити граничні умови.

Для визначення перспективної структури населення міста може бути застосований метод Ньютона – Рафсона.

Цільовою функцією є загальні зрушення:

n Si max

i 1

При визначенні обмежень потрібно засновуватися на головних функціях суб‘єкта управління містом, які можна об‘єднати у три групи: соціальні, економічні, фіскальні.