Plan_mist_navch_posib_Shylova_2013

сільськогосподарськими цілями, кладовища і крематорії, тощо), які за експлуатаційними і санітарно-гігієнічними умовами не можуть бути розміщені в забудованій частині міста.

Основним ядром, навкруги якого утворюється план міста, є загальноміський центр. Він розміщується, по можливості, більш центрально відноснодовсієїзабудованоїтериторіїміста,поблизувід перехрестьосновних магістральних вулиць, що з’єднують центр з іншими важливішими пунктами тяжіння населення (районними центрами, великими промисловими підприємствами, важливішими адміністративно-громадськими закладами, вищими навчальними закладами, залізничними і водними вокзалами, стадіонами, парками). Основні магістральні вулиці, в зоні перехресть яких розміщується загальноміський центр, є головними композиційними осями плану міста. В великих містах, що поділяються на райони з розташованими в них районними центрами, виникають додаткові магістральні вулиці, що з’єднують районні центри зі загальноміським центром, промисловими підприємствами, районними парками, стадіонами, вокзалами.

Велику роль в формуванні планувальної структури міста відіграють масиви зелених насаджень і водні простори. При розміщенні міста на обох берегах річка часто стає однією з основних композиційних осей плану міста. При великій ширині річки місто розташовується, як правило, на високому її березі. Чим ширше річка і чим менше місто, тим доцільніше розвивати його на одному березі річки, щоб уникнути спорудження дорогих міських мостів і ускладнення інженерного обладнання міста (водопроводу, каналізації, мереж теплофікації, газифікації та ін.). Планування міст, розташованих на березі моря або озера, також відображає тяжіння міста до води. Майже в усіх містах, розташованих на берегах водойм, загальноміський центр зміщується від геометричного центру міської території в бік водойма, а іноді розміщується безпосередньо на його березі.

Крім зазначених в ДБН 360-92**, в містах виділяють: санітарно-захисну зону – зелену територію для захисту сельбищної зони від шкідливої дії промисловості та транспорту; зону загальноміського центру – для розміщення установ загальноміського значення; зону науково-дослідних інститутів та конструкторських бюро в містах наукового профілю; курортну зону – для розміщення курортів, домів відпочинку, санаторіїв у містах-курортах; приміську зону – розташовану за міською межею.

Архітектурно-планувальну організацію сельбищної території треба здійснювати відповідно до розміру і структури поселень, зв'язуючи з іншими

видами територій – виробничою та ланшафтно-рекреаційною.

Територія сельбищної зони повинна розташовуватися на ділянках з ухилом до 10% з напрямком схилів на південний схід, південь, південний захід, бажано біля зелених насаджень та водного простору.

Рис. 3.2 - Схема планувальної структури великого міста: 1 – загальноміський центр; 2 – підцентр; 3 – сельбищна територія; 4 – виробнича територія; 5 – ландшафтно-рекреаційна територія.

Промисловазона залежновідступеняшкідливостіокремихпідприємств може розміщуватися в сельбищній зоні (якщо підприємства не шкідливі), близькодонеї,абовинесенідалековідсельбищноїзонитанавітьзамежуміста (якщо підприємства мають велику шкідливість).

Промислова зона повинна розміщуватися з підвітряного боку відносно сельбищної території, мати добрий зв'язок із залізницею, яка забезпечує підвезення сировини та вивезення готової продукції, та з сельбищною зоною, звідки працюючі їдуть на роботу.

Комунально-складська зона повинна розміщуватися, як і промислова, з підвітрянного боку по відношенню до сельбищної зони. Склади повинні мати зв'язок із залізницею та транспортний зв'язок з сельбищною зоною.

Зона зовнішнього транспорту. Для обслуговування пасажирських та

вантажних перевезень треба передбачати розвиток споруд та пристроїв різних видів міжселищного (дальнього міжміського та приміського) транспорту.

геометричного центру міста з тим, щоб забезпечити однаковий доступ з усіх районів міста. Як правило, це території на підвищених відмітках рельєфу. Загальноміський центр – це ядро, навколо якого групується місто.

Зелені насадження (парки, сади) та міські спортивні установи слід розміщувати в сельбищній зоні, поблизу мікрорайонів, уздовж водоймищ, річок.

Функціональне зонування міста залежить від його розміру, функціональної характеристики та природних умов.

Виходячи зі створення найкращих умов праці, побуту й відпочинку населення, планувальна структура міста означає розміщення на його території зон для виробництва, житла, громадських центрів і відпочинку, зв'язку між ними і структурною організацією кожної із зон. Питання нормування планувальної структури міста можна підрозділити на загальні - стосовно до міста в цілому, і локальні - стосовно до структури кожної зони .

Загальне завдання формування планувальної структури становить погоджене розміщення основних функціональних частин міста – місць праці, проживання та відпочинку відносно один одного. Серед аспектів цього завдання виділяються:

-раціональне розміщення промисловості й місць розселення;

-зручне для жителів просторове сполучення сельбищних місць і місць масового відпочинку;

-формування системи громадських центрів, їх функціональних і структурних одиниць;

-створення системи магістральних зв'язків між зонами міста; взаємна погодженість загальної структурної побудови міста з архітектурнопросторовою його композицією на основі розкриття й використання природних особливостей ландшафту.

До локальних завдань формування планувальної структури відноситься організація: у сельбищній зоні – системи житлових районів і мікрорайонів (житлових комплексів); у виробничій – промислових районів, науковотехнічних комплексів, полігонів; у зоні відпочинку – районів і комплексів короткочасного й тривалого відпочинку тощо.

Загальні й локальні проблеми планувальної структури тісно пов'язані один

зодним, тому що виділення житлових районів і мікрорайонів, планувальна організація виробничої зони та інших локальних завдань вирішуються на основі загальної структурної побудови міста. У свою чергу, від їхнього

вирішення залежить накреслення системи магістралей, формування громадських центрів і архітектурної композиції міста.

Траси магістралей повинні відповідати головним, найбільш масовим напрямкам потоків пересування населення. Основними центрами тяжіння в місті звичайно є загальноміські й районні громадські та торгові центри, великі промислові підприємства, адміністративні й господарські установи, місця масового відпочинку, вищі навчальні заклади, великі стадіони, театри, вокзали, порти, аеропорти. Своїм розташуванням у місті ці центри тяжіння визначають систему вулиць і площ, утворюють основу, ''кістяк'' планувальної організації міста.

Процес формування плану міста залежить від багатьох факторів: наявність природних водойм (море, озеро, річка); рельєфних умов місцевості (складний пересічений рельєф, наявність ярів); розвитку добувної промисловості на базі місцевих корисних копалин; наявність цілющих мінеральних джерел тощо. В результаті впливу будь-якого одного або декількох з цих факторів план міста може приймати ту чи іншу форму.

В планувальній практиці розрізняють такі форми плану міста:

-компактну;

-розчленовану, що виникає при наявності річки або залізниці;

-розосереджену з майже рівновеликими житловими масивами, властиву районам добувної промисловості;

-розосереджену з виділенням переважаючого за своєю величиною основного житлового масиву;

-розчленовано-лінійну при розташуванні міста на березі великої

річки;

-лінійну, що виникає внаслідок лінійно-паралельного зонування промисловості і житла і характеру розвитку міста. (рис.3.3.)

г – розосереджена з майже рівновеликими житловими масивами; д – розосереджена з виділенням переважаючого за своєю величиною основного житлового масиву; е – розчленовано-лінійна при розміщенні міста на березі великої річки; ж – лінійна

При розчленовано-лінійній системі, що пов’язана з розміщенням міста на березі великої річки (Волгоград, Ростов-на Дону), місто, як правило, не відходить далеко від річки в поперечному до неї напрямку і витягується вздовж річки на значні відстані (до 60 – 70км). В цих випадках домінуючого значення набувають поздовжні зв’язки, що потребують внаслідок великої протяжності використання швидкісного транспорту. Роль загальноміського центру, що виникає в перший період розвитку міста дещо послаблюється внаслідок збільшення значення районних центрі, що виникають на подальших етапах розвитку міста.

При лінійному плануванні основною композиційною віссю плану міста є поздовжня лінія швидкісного транспорту, що проходить вздовж території всього міста. В такому випадку лінія швидкісного транспорту обслуговує як культурно-побутові пересування населення, так і трудові, бо досягти замкненого трудового балансу для кожного окремого промислово-житлового комплексу, як правило, не вдається. (Трудовий баланс є замкненим, якщо все працездатне населення району може бути забезпечене роботою в своєму районі.) Зручність лінійного планування міста полягає в тому, що воно може розвиватися без докорінної реконструкції вже сформованих районів. Істотний недолік міста-лінії – фактичне розчленування його на декілька населених місць, що значною мірою відокремлені одне від одного. До того ж, залежно від загальної конфігурації і розмірів пасажирських потоків поздовжня лінія дорогого швидкісного транспорту може стати економічно недоцільною, а відмова від підвищених швидкостей руху призведе до зниження комфортності громадського транспорту.

У практиці містобудування можна виділити дві форми просторового розвитку планувальної структури міста:

-територіальне зростання міста за рахунок освоєння прилягаючих до нього вільних територій;

-інтенсифікація використання території міста за рахунок ущільнення

забудови, освоєння незручних для забудови територій, використання підземного простору.

Територіальне зростання міста за рахунок освоєння прилеглих вільних територій визначається роллю міста в системі розселення, його внутрішньою планувальною організацією і наявністю придатних для освоєння площадок. Напрямки, що характеризуються найбільш інтенсивними і регулярними зв'язками, визначають переважні напрямки територіального зросту міста. При цьому важливе збереження впорядкованих взаємозв'язків між основними зонами міста - виробничою і сельбищною. Для розширення міста резервуються спеціальні території, їхні розміри і місце розташування в загальній планувальній структурі міста визначають, виходячи з прогнозів розширення містоутворюючої бази, врахування природно-кліматичних факторів, економіко-географічного положення міста, його адміністративнокультурного й наукового значення.

Ще один напрямок стає пріоритетним. Це реконструкція, якій почали віддавати перевагу. Вона дозволяє скорочувати обсяги будівництва на вільних територіях і більш раціонально використовувати природні земельні ресурси.

Містобудівники пропонують використовувати третій вимір - широко освоювати підземний простір. Вважається, що розміщення під землею споруд не порушує вигляд старої забудови—це перспективний напрямок, здатний пом'якшити проблему (наприклад, підземні торгово-пішохідні вулиці у м. Норсбрук (США), у м. Единбург (Англія), підземні торгово-рекреаційні комплекси наМанежнійплощіуМоскві(рис.3.4)танаМайдані Незалежності у Києві) /1/ .

Рис. 3.4. Підземний торгівельно-рекреаційний комплекс на Манежній площі у Москві: а – переріз; б –план; 1 – вхід до вестибюля станції; 2 – вхід до станції з площі

З огляду на динамічний характер містобудівних систем слід прагнути до створення гнучких планувальних структур, забезпечуючи при цьому постійний розвиток міста при мінімальних реконструктивних заходах і збереженні функціонування транспортної структури, громадського обслуговування й ін.

Гнучкість планувальної структури досягається використанням різних просторовихформ–рівнобіжнимрозміщеннямосновнихфункціональнихзон, що повторюються, чергуванням їх і створенням на кожному етапі розвитку міста закінчених сельбищно-промислових комплексів.

3.2. Загальні вимоги до території міста

Сприятливі природні умови є однією з важливіших передумов для створення здорового, зручного і приємного для життя населення міста, що відповідає одночасно вимогам економіки його будівництва і експлуатації. Розумне використання природних умов може бути досягнуто лише на основі ретельного вивчення території, її природних водойм, зелених насаджень, рельєфу і інженерно-геологічних особливостей.

Територія населеного місця повинна задовольняти такі загальні умови: А) рельєф території повинен відповідати вимогам забудови, організації міського транспорту і нормального водовідведення, по можливості, без

станцій перекачування; Б) територія не повинна бути заболоченою або затоплюватися

повеневими водами; В) ґрунти за своїм розрахунковим опором повинні відповідати

наміченому типу забудови; Г) території житлових районів повинні розташовуватися з навітряного

боку відносно джерел забруднення повітря або, в крайньому разі, домінуючий вітер може бути дотичним до житлової території, а при наявності річки – вище за течією річки відносно підприємств, що викликають забруднення водойм;

Д) територія повинна бути забезпечена добрими, достатніми за своєю потужністю джерелами водопостачання і місцями для випуску вод каналізації; Е) територія повинна мати розміри, що забезпечують можливість

перспективного розвитку населеного місця; Ж) територія повинна бути забезпечена зовнішніми автомобільними і

залізними дорогами або, в разі відсутності таких, надавати можливість їхнього влаштування без особливих ускладнень;

З) на території, що відводиться під населене місце, не повинно бути кориснихкопалин,щомаютьпромисловезначення,алебажано,щобвонабула забезпечена місцевими будівельними матеріалами.

Органічнаєдністьприродиіміськоїзабудовидосягаєтьсябезпосередньо в процесі створення планувальної структури міста і всієї його об’ємної композиції.

Основними природними факторами, що впливають на вибір території для населеного пункту, є такі:

-гідрологія існуючих річок і водойм;

-інженерно-геологічні умови.

Клімат – це закономірна послідовність метеорологічних процесів, яка визначається комплексом фізико-географічних умов і виявляється в багаторічному режимі погоди, що спостерігається в даній місцевості.

Погода – це стан метеорологічних елементів за невеликий проміжок

часу.

Для отримання достатньо повної кліматичної характеристики необхідно мати таку інформацію:

-середньомісячні температури і відносні вологості повітря;

-середньомісячні максимуми добової температури повітря;

-середнійхідтемпературиповітряпогодинахдобизачервень,липень, серпень і вересень;

-абсолютні максимуми температури повітря для літніх місяців і мінімуми для зимових;

-середньодобовий хід відносної вологості повітря по годинах доби за червень, липень, серпень, вересень;

-рози вітрів – векторні діаграми, що характеризують повторність на протязі року напрямків і швидкостей вітрів, з виділенням повторності штилів;

-середню швидкість і повторність румбів вітрів за спостереженнями в 13 годин за січень, червень, липень і вересень;

-дані, що характеризують мікрокліматичні особливості окремих частин міської території.

Ці дані одержують з метеостанцій, і вони містяться в кліматичних довідниках.

При аналізі кліматичних умов будь-якої місцевості розрізняють макроклімат, що визначається факторами великого масштабу: загальноциркулярними повітряними процесами, географічною широтою місцевості, віддаленістю від океанів, морів, макрорельєфом, і мікроклімат, що визначається кліматоутворюючими чинниками місцевого масштабу: мікрорельєфом, зеленими масивами, характером ґрунту, міською забудовою і таке інше. Кліматичні умови впливають на вибір території у поєднанні з рельєфом, гідрологічними і інженерно-геологічними умовами і природними зеленими насадженнями. Мікрокліматичні умови впливають як на вибір території для усього населеного місця в цілому, так і на планувальне рішення міської території, особливо на його функціональне зонування. Поєднання кліматичних умов з іншими природними чинниками створює сприятливий чи несприятливий мікроклімат.

Рельєф. В середніх широтах перевагу слід віддавати схилам, зверненим напівдень,південь-східіпівдень-захід,томущомікрокліматичніумовисхилів цієї орієнтації будутьсприятливими відносносонячного освітлення.Складний рельєф ускладнює функціональне і будівельне зонування міської території, вибір місцеположення загальноміського і районних центрів, вертикальне планування території, інженерну підготовку, прокладання вулиць і інженерних мереж. Це спричиняє додаткові витрати на будівництво і експлуатаціюміста.Разомзтим,складнийрельєфсприяємальовничостіміста, яка може бути посилена при творчому використанні природного рельєфу засобами архітектури і інженерного мистецтва. Багато проблем створює проектувальнику слабо виражений плоский рельєф, при якому утруднюється будівництво самопливної міської каналізації побутових і промислових вод і відведення атмосферних вод. Доводиться прокладати підземні мережі на великій глибині і споруджувати напірні колектори з системою насосних станцій. Плоский рельєф є несприятливим з точки зору створення мальовничості міста.

В практиці планувального проектування рельєф місцевості за своїм характером поділяється на рівнинний, середній і складний.

Рівнинний рельєф характеризується малою різницею висотних відміток підвищених і знижених місць, відсутністю горбів і ярів.

Середній рельєф характеризується поєднанням вододілів, долин, горбів, невеликих ярів і косогорів.

Складний рельєф визначається різко виявленими крутими схилами, глибокими долинами і ярами, іноді горами. Різновидом складного рельєфу є гірський рельєф, що є поєднанням високих гір і ущелин з крутими схилами.

Для будівництва міста найзручнішим є рельєф з уклонами, що не перевищують 6%. При таких уклонах можливе трасування магістральних вулиць з досить пологими поздовжніми уклонами; спорудження будівель будь-якого роду і призначення не зустрічає утруднень з боку вертикального планування прилеглої території і самих будівельних майданчиків.

Ділянки територій з уклонами в межах 6 – 12% можуть бути використані під житлову забудову, що обслуговується головним чином мережею вулиць з місцевим рухом.

Території з уклонами понад 12%, як правило, використовуються під зелені насадження.

В гірських умовах доводиться використовувати під житлову забудову територіїз дуже великими уклонамидо 30%.В цихвипадкахзастосовуються особливі засоби планування і забудови (однобічна забудова вулиць та інші).

Для нормального відведення поверхневих вод міська територія повинна мати уклони не менше 0,4%; при таких уклонах застосовуються асфальтобетонні і цементобетонні дорожні покриття.

При розробці проекту планування і забудови міста необхідно ретельно дослідити рельєф території як за картографічними матеріалами, так і в натурі. Виявляються найцікавіші в висотному відношенні ділянки територій, які можуть бути використані для розміщення важливіших елементів міста: загальноміського і районних центрів, міських парків, спортивних комплексів, житлових районів, промислових підприємств.

При виборі території для розміщення міста слід мати на увазі, що великі міста самі створюють особливі мікрокліматичні умови. Мікроклімат міст відрізняється від клімату позаміських територій такими особливостями:

-взимку і влітку в містах тепліше, а тому середньорічна температура в них вище;

-абсолютна і відносна вологість менше;

-вітер, зменшуючи свою швидкість, змінює напрямки, часто створюючи завихрення;

-умови сонячної радіації гірше внаслідок меншої прозорості атмосфери, що забруднена аерозолями і газами промислових підприємств і автомобільного транспорту.

Активно діючими кліматичними чинниками є інсоляція і радіація. Інсоляція – опромінення предмета прямими, невідбитими сонячними

променями. Радіація – енергетична дія прямих і розсіяних сонячних променів. При проектуванні житлових районів і промислових підприємств велике значення має напрямок домінуючих вітрів. Напрямок і швидкість їх повинні також враховуватися при встановленні трас міських вулиць, що є основними

каналами для провітрювання міста.

Гідрологія має дуже велике значення при виборі території для розміщення населеного пункту. Природні водоймища – річки, озера, ставки –

єважливішими компонентами, що формують план міста, створюють спільно з зеленими насадженнями сприятливі мікрокліматичні умови. Водоймища використовують для водопостачання, організації водного транспорту, водноспортивних споруд і місць відпочинку населення.

Необхідно ретельно вивчати також заболочені території, виникнення і режим яких тісно пов’язані з кліматичними умовами, рельєфом території, гідрологією відкритих водойм, режимом ґрунтових і поверхневих вод.

Гідрологічні дослідження повинні встановлювати ступінь обводнення району - густину і конфігурацію гідрографічної мережі, басейни і умови живлення річок, характеристики річок (в тому числі характеристику повеней), сучасне використання водойм, якісну характеристику води, запаси води для різних потреб, тощо.

Інженерно-геологічні умови в поєднанні з характером залягання ґрунтових вод визначають умови стійкості споруд і будівель, конструкції їх фундаментів. Наявність несприятливих фізико-геологічних явищ потребує при освоєнні території під міське будівництво проведення цілої низки комплексних планувальних і будівельних заходів, що значною мірою робить дорожчим міське будівництво і несприятливо відбивається на загальній економіці будівництва і експлуатації міста. Тому інженерно-геологічні умови відіграють значну роль при проектуванні населеного місця.

3.3.Зонінг сельбищної території

Вданий час для усталених міст функціональне використання територій визначається зонінгом сельбищної території, тобто документом, що обмежує функціонально-просторове користування територією за якісними, екологічними, архітектурно-історичними чинниками з метою підвищення соціально-економічних умов життя, ефективного використання земельного ресурсу.

Головними ресурсами в місті є: людський ресурс, земельний ресурс та капітал.

Ефективність використання земельного ресурсу – це є відношення приросту прибутку від залучення ділянки території для певного виду діяльності, до витрат, що пов’язані з отриманням цієї ділянки.

Метою складання зонінгу є одночасне підвищення ефективності земельного та людського ресурсів. Для цього розглянемо чинники, які визначають ефективність земельного ресурсу міста /27,29/.

Першим кроком є аналіз містобудівної цінності території житлових кварталів та мікрорайонів.

Показником якості території мікрорайонів і кварталів є доступність для їх потенційних мешканців інших територій міста, що є об’єктами масового тяжіння населення.

Інший показник якості – це екологічний стан території мікрорайону. Він залежить від характеру об’єкта (чинника), що чинить той чи інший вплив на екологічний стан території мікрорайону або кварталу, та відстані між ними.

Таким чином, оцінку якості території мікрорайонів та кварталів визначаємо за критерієм доступності або екологічного впливу (залежно від обраних чинників оцінки).

Чинники, що визначають ефективність використання земельного ресурсу житлових кварталів і мікрорайонів міста та прибутковість території для житла такі:

1.чинники доступності;

2.естетичні чинники;

3.екологічні чинники;

4.історико-архітектурні чинники;

5.соціальні чинники;

6.демографічні чинники.

1.Чинники, що визначають ефективність використання земельного ресурсу, вплив яких оцінюється за критерієм доступності.

Під доступністю ми розуміємо витрати часу населенням на поїздки до місць призначення.

Три групи таких чинників: громадські центри (об’єкти КПО), зелені насадження загального користування (ЗНЗК) та місця прикладання праці

(МП).

1.1. Група чинників – громадські центри – включає:

загальноміський центр (перетин загальноміських магістралей);

міжрайоннігромадськіцентри(перетинзагальноміськоїірайонної магістралей);

центри житлових районів (перетин районних магістралей);

міжмікрорайонні громадські центри (промислові підприємства в сельбищній зоні).

1.2. До групи чинників – зелені насадження загального користування – увійшли:

загальноміський парк;

парки житлових районів;

сквери;

бульвари.

1.3. Група чинників – місця прикладання праці - включає:

промислові райони (підприємства);

громадські центри;

підприємства і установи комунального господарства;

підприємства зовнішнього транспорту.

Співвідношення ваги цих чинників визначається кількістю працюючих (що більше працюючих, то більша вага даного чинника).

Вага (ранг) чинника – це коефіцієнт, що враховує значущість кожного чинника у порівнянні з іншими чинниками цієї ж групи.

2.Для кількісної оцінки естетичних якостей території, можна використовувати інформаційний підхід.

2.1.Обсяг візуальної інформації.

2.2.Упорядкованість візуальної інформації.

2.3.Відстань.

2.4.Швидкість руху.

3.Чинники, що покращують чи погіршують стан навколишнього середовища (екологічні чинники).

3.1.Промисловість (промислові райони).

3.2.Міський транспорт.

3.3.Зовнішній транспорт.

3.4.Зелені насадження рекреаційної зони.

Позитивний вплив на територію мікрорайону чи кварталу має рекреаційна зона (лісопарки, ліси, гідропарки тощо) або річкова заплава, тому наближення до них території мікрорайону підвищує його оцінку за критерієм екологічного впливу. І навпаки, наближення до промислових підприємств (з шкідливим виробництвом) або значних вузлів вулично-дорожньої мережі погіршує екологічний стан території мікрорайону та його оцінку за цим критерієм.

4.Історико-архітектурні чинники:

кількість пам’яток на прилеглій території;

період забудови та пов’язані з нею історичні події;

стилі споруд;

оцінка візуальних басейнів відносно пам’яток.

Методика оцінки території житлових кварталів і мікрорайонів за критерієм доступності та екологічного впливу

Доступність – це витрати, що несе населення для досягнення місць призначення. Доступність залежить від таких факторів, як відстань, вид транспорту, вартість проїзду, характеристики руху транспорту, тощо.

Відстаньрозраховуєтьсязавулично-дорожньоюмережеюзурахуванням таких особливостей:

категорія вулиці;

щільність вулично-дорожньої мережі;

типи перетинів.

Витрати у простому розумінні – це відстані між геометричними центрами мікрорайонів і відповідними місцями тяжіння населення.

В свою чергу, при визначенні екологічного впливу чинника, відстань вимірюється по повітрю між геометричними центрами мікрорайонів та центром тяжіння екологічного чинника.

«Експертна оцінка» території мікрорайонів і кварталів, тобто оцінка відносно обраних чинників за відповідними критеріями, здійснюється за бальною шкалою.

Послідовно оцінюють всі мікрорайони за одним із чинників, потім за наступним і так далі. Оцінка здійснюється «по вертикалі».

Сумісний вплив на територію мікрорайону всіх чинників оцінки у кожній групі визначається розрахунком підсумкової (або агрегованої) оцінки з попереднім ранжуванням цих чинників (визначенням їхньої ваги).

Для кожного мікрорайону чи кварталу послідовно розраховують («по горизонталі») підсумкову оцінку для кожної групи чинників. Далі розраховують кваліметричну оцінку території мікрорайонів та кварталів.

Кваліметрична оцінка – це якісна порівняльна оцінка території житлових кварталів і мікрорайонів щодо ефективності земельного ресурсу для житла як виду діяльності.

Метод визначення ефективності використання земельного ресурсу житлових кварталів і мікрорайонів

Спочаткуздійснюєтьсяоцінкажитловихкварталівтамікрорайонівщодо доступності до об’єктів культурно-побутового призначення ( громадських центрів).

Як було зазначено вище, оцінка розташування мікрорайонів щодо загальноміського центру, міжрайонних центрів, центрів житлових районів та міжмікрорайонних центрів визначається за критерієм доступності.

Для складення експертної оцінки житлових мікрорайонів відносно загальноміського центру необхідно виміряти відстань між геометричними центрами кожного з мікрорайонів та загальноміського центру. У залежності від цієї відстані надається ранг кожному з мікрорайонів (ранг приймає значення від 1 до кількості мікрорайонів). Найближчий мікрорайон одержує найвищій ранг, найбільш віддалений, відповідно, найнижчий. Ці дані вносяться у таблицю. Аналогічним чином розраховується ранг кожного з мікрорайонів щодо їх розміщення відносно міжрайонних центрів, центрів житлових районів та міжмікрорайонних центрів. Якщо, наприклад, міжрайонних центрів декілька, то треба визначити відстань до найближчого з них.

Післявизначеннярангівмікрорайонів,потрібнорозрахуватипідсумкову оцінку розміщення мікрорайонів щодо доступності об’єктів культурнопобутового обслуговування.

Для розрахунку підсумкової оцінки на підставі різних чинників одночасно, з урахуванням ваги кожного з них застосовується формула КоббаДугласа:

Y A1 A2 A3 A4

де - Аi – чинники, на підставі яких розраховується підсумкова оцінка;, , , - вага цих чинників, причому 1.

Після цього розраховується кваліметрична оцінка – оцінка відносно середнього значення величин, що порівнюються.

Кваліметричну оцінку території мікрорайону знаходимо шляхом порівняння підсумкової оцінки цього мікрорайону з середньою підсумковою оцінкою для всіх мікрорайонів за цією групою чинників.

Для розрахунку кваліметричної оцінки треба розділити значення підсумковоїоцінкимікрорайонуназначеннясередньоїпідсумковоїоцінкидля всіх мікрорайонів

Кваліметрична оцінка території мікрорайонів щодо доступності місць прикладання праці визначає ефективність земельного ресурсу мікрорайону щодо цього чинника.

Послідовно, для кожного мікрорайону треба визначити доступність до:

-промислових районів,

-громадських центрів,

-об’єктів комунального господарства міста,

-об’єктів зовнішнього транспорту,

та виставити експертну оцінку за кожним з цих чинників.

Алгоритм дій аналогічний попереднім розрахункам кваліметричної оцінки розміщення мікрорайонів відносно об’єктів культурно-побутового обслуговування.

Для присвоєння рангів мікрорайонам щодо їх розміщення відносно громадських центрів можна використовувати результати розрахунку кваліметричної оцінки.

Кваліметричнаоцінкатериторіймікрорайонівщододоступностізелених насаджень загального користування визначає ефективність земельного ресурсу мікрорайонів щодо цього чинника.

До зелених насаджень загального користування належать: загальноміський парк, парки житлових районів, сквери і бульвари.

Надаємо кожному мікрорайону відповідну оцінку за кожним чинником

взалежності від відстані між геометричним центром мікрорайону та:

геометричним центром загальноміського парку;

геометричним центром найближчого районного парку;

геометричним центром найближчого скверу.

Для бульвару за показник, що дозволить зробити оцінку мікрорайонів, приймаємо відношення периметру мікрорайону до довжини бульвару, що прилягає до мікрорайону або є найближчим до нього.

Кваліметрична оцінка територій мікрорайонів щодо екологічних умов дає змогу здійснити ранжування мікрорайонів за цим чинником.

До екологічних чинників несприятливого впливу відносяться промислові райони: близькість розміщення мікрорайону від промислових зон погіршує екологічний стан територій мікрорайону. Тому, що ближче знаходиться мікрорайон від промислового району, то нижчий його ранг (оцінка).

Ще одним чинником екологічного дискомфорту є міський транспорт. Ранг мікрорайону щодо цього чинника визначається шляхом розрахунку

відношення умовної довжини вулиць, що оточують мікрорайон, до його площі.

Умовна довжина вулиць визначаються таким чином:

Lум. 3Lзм 2Lрм Lж,

де - Lум.- умовна довжина вулиць, що оточують мікрорайон;

Lзм,Lрм,Lж - відповідно, довжина загальноміських, районних

магістралей та жилих вулиць.

Що більше відношення умовної довжини вулиць до площі мікрорайону, то нижче ранг цього мікрорайону або менша оцінка.

Близьке розташування об’єктів зовнішнього транспорту теж негативно впливає на стан довкілля житлових кварталів та мікрорайонів. Тому, що ближче розташовані ці об’єкти до мікрорайону, то менше його ранг.

Розміщення рекреаційної зони поблизу мікрорайону, навпаки, покращує екологічні умови проживання населення. Тому, що ближче розташована зона рекреації від мікрорайону, то вище ранг або оцінка мікрорайону за цим чинником.

Другий етап роботи – це розробка зонінг-плану сельбищної території міста, що дає змогу здійснити зонування мікрорайонів за містобудівною цінністювідповіднодочисельностірізнихзарівнемдобробутугрупнаселення міста.

Все населення міста може бути умовно поділене на три групи:

з високим,

середнім,

низьким рівнем добробуту.

Вимоги різних груп населення до стану житлового середовища теж різні й обумовлені можливістю придбання житла різного за якістю (рівнем благоустрою) і ціною, або відсутністю можливості придбати чи інвестувати будівництво свого житла.

Визначення містобудівної цінності житлової території для різних груп населення здійснюється шляхом розрахунку кваліметричної оцінки території мікрорайонів та кварталів з урахуванням пріоритетів кожної групи населення окремо.

Для цього необхідно провести ранжування обраних чинників оцінки за вимогами населення з високим, середнім та низьким рівнем добробуту.

Розрахунок підсумкової та кваліметричної оцінки, що визначає містобудівну цінність території мікрорайонів та кварталів для кожної окремої групи населення, здійснюється аналогічно до попередніх розрахунків за допомогою формули Кобба-Дугласа та подальшим порівнянням підсумкової оцінки з середньою підсумковою оцінкою для всіх мікрорайонів за кожним чинником.

Вага чинників щодо доступності різних зон для різних груп населення наведена у таблиці 3.1 /29/.

Результати розрахунків зводяться в таблицю та відображаються на схемахмістобудівноїцінностісельбищноїтериторіїзурахуваннямпріоритетів в оцінці якості житла кожною групою населення.

3.4. Промислові вузли і райони міста

Промислові підприємства є одним з основних місць прикладання праці, що потребують часто значних територій для свого розміщення і під’їзних залізничних колій,значно впливають напланувальну структуру міста;взаємне розміщення промислових і житлових районів, напрямки основних магістральних вулиць, розташування міських парків, стадіонів, пристроїв залізничного і водного транспорту.

Розміщення в місті значних промислових підприємств, як правило, викликає розвиток існуючих і створення нових житлових районів, міського транспорту, всіх мереж інженерного обладнання міста - водопостачання, каналізації, теплофікації, газифікації, електромереж тощо, будівництва нових і поліпшення існуючих міських доріг, проведення у великих масштабах благоустрою і озеленення міста.

Промислові підприємства можуть створювати для житлових районів несприятливі санітарно-гігієнічні умови: забруднення повітряного басейну

містадимом,газами,аерозолями;шум,вібрацію,тощо.Втойжечасвиведення вже існуючих, але невдало розташованих за санітарними або планувальними умовами промислові підприємства на інше місце є справою дуже складною і важкою, головним чином, з економічної точки зору: промислові підприємства

– це ті елементи міста, що найбільше коштують; вони випускають продукцію відповідно до замовлень і є місцями прикладання праці міського населення, тобто при цьому виникають і великі соціальні проблеми. Тому при вирішенні питання щодо доцільності ліквідації таких підприємств або щодо перенесення їх на інше місце, чи щодо обмеження будівництва на цій території нових будівель, чи щодо переведення підприємств на інший вид палива, чи про проведення заходів щодо зниження його шкідливості для мешканців прилеглого району, необхідно ретельно вивчити питання з усіх точок зору: санітарної, планувальної, економічної з урахуванням народногосподарського значення даного підприємства, стану його будівель і обладнання, можливості використання будівель по іншому призначенню, передбачуваних капіталовкладень в його реконструкцію та інше.

Розміщення промислових підприємств в місті повинно задовольняти загальним містобудівним інтересам міста і вимогам, що висуваються підприємством до ділянки, призначеної для його розміщення. Основними вимогами при цьому є санітарно-гігієнічні. Будівельними нормами і правилами, зокрема СН 245-71 /30/, промислові підприємства за своїми санітарними характеристиками поділяються на 5 класів з різною шириною захисних зон:

1 клас з захисною зоною шириною 1000м,

2 клас – 500м,

3 клас –300м,

4 клас – 100м,

5 клас – 50м.

До 1 і 2 класів належать головним чином хімічні виробництва, металургійні, машинобудівні і металообробні підприємств, видобуток рудних і нерудних копалин, великі виробництва цементу, вапна та інших будівельних матеріалів, що пов’язані з випалюванням у печах, великі теплові електроцентралі, які працюють на твердому і рідкому паливі.

До 3 класу належать головним чином текстильні виробництва, заводи по переробці тваринних продуктів, а також по переробці деревини.

До 4 і 5 класів належать головним чином виробництва по обробці харчових продуктів.