- •Передмова
- •Частина і. Основи управління персоналом підприємства Розділ 1. Управління персоналом у системі менеджменту підприємств
- •1.1. Роль і значення управління персоналом як науки і навчальної дисципліни
- •1.2. Управління персоналом як часткова функція менеджменту
- •1.3. Етапи історичного розвитку управління персоналом
- •Розділ 2. Управління персоналом як соціальна система
- •2.1. Особистість: сутність, структура, організаційна поведінка
- •2.2. Структура і чисельність персоналу підприємства
- •2.3. Вимоги до професійно-кваліфікаційного рівня працівників
- •2.4. Компетентність працівника: сутність, види
- •Розділ 3. Формування колективу підприємства
- •3.1. Колектив як соціальна група
- •3.2. Етапи створення і розвитку трудового колективу
- •3.3. Структура та ефективність роботи трудового колективу
- •3.4. Корпоративна культура в системі управління персоналом підприємства
- •Розділ 4. Згуртованість і соціальний розвиток колективу
- •4.1. Згуртованість колективу: сутність, стадії
- •4.2. Соціально-психологічні особливості колективу як об'єкту управління
- •4.3. Соціальні ролі і відносини в колективі. Колективна творчість
- •Розділ 5. Кадрова політика підприємства
- •5.1. Поняття і значення сучасної кадрової політики підприємств
- •5.2. Стратегії управління персоналом підприємства
- •5.3. Зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу підприємства
- •Розділ 6. Служби персоналу: організація і функції
- •6.1. Організація роботи кадрової служби підприємства
- •6.2. Діловодство в роботі кадрової служби підприємства
- •Контрольні питання
- •Тести для самоконтролю
- •Обов'язкові завдання
- •Додаткові завдання
- •Частина II. Зміст процесу управління персоналом підприємства Розділ 7. Кадрове планування у підприємстві
- •7.1. Кадрове планування у підприємстві: значення, цілі, задачі, принципи, етапи
- •7.2. Види планування роботи з персоналом підприємства
- •7.3. Визначення потреби підприємства в персоналі
- •Розділ 8. Організація набору і відбору персоналу
- •8.1. Наймання персоналу у підприємство
- •8.2. Залучення персоналу
- •8.3. Відбір персоналу
- •8.4. Професійна орієнтація в системі управління персоналом
- •8.5. Управління трудовою адаптацією
- •Розділ 9. Оцінювання та атестація персоналу підприємства
- •9.1. Ділове оцінювання персоналу підприємства: сутність, задачі, зміст і методологія
- •9.2. Оцінювання спеціалістів і керівників у підприємстві
- •9.3. Атестація персоналу підприємства
- •Розділ 10. Управління процесом розвитку і рухом персоналу підприємства
- •10.1. Кар'єра: сутність, види, етапи
- •10.2. Управління кар'єрою персоналу
- •10.3. Навчання персоналу
- •10.4. Управління мобільністю персоналу
- •10.5. Планування і підготовка кадрового резерву
- •Розділ 11. Управління процесом вивільнення персоналу
- •11.1. Способи вивільнення персоналу. Організація процесу звільнення
- •11.2. Управління плинністю кадрів у підприємстві
- •11.3. Управління безпекою персоналу
- •Розділ 12. Соціальне партнерство у підприємстві Навчальні цілі:
- •12.1. Соціальне партнерство у підприємстві: сутність і функції
- •12.2. Система регулювання соціально-трудових відносин у підприємстві
- •12.3. Колективний договір як засіб зміцнення соціального партнерства
- •12.4. Закордонний досвід соціального партнерства
- •Розділ 13. Ефективність управління персоналом підприємства
- •13.1. Економічна, соціальна і організаційна ефективність управління персоналом підприємства
- •13.2. Оцінка комплексної ефективності управління персоналом підприємства
4.3. Соціальні ролі і відносини в колективі. Колективна творчість
Відносини в колективі виникають між людьми як носіями певних соціальних ролей.
Роль – це відносно постійна система поведінки згідно встановленому еталону.
З роллю завжди пов'язуються певні права, обов'язки і чекання. Індивід, який не виправдовує їх, піддається санкціям, а той, що виправдує – заохоченню.
Ролі робітників у колективі поділяються на дві групи: виробничі (табл. 4.3) та міжособистісні.
Колектив буде нормально функціонувати при повному розподілі і сумлінному виконанні перерахованих ролей.
Якщо членів колективу виявиться менше восьми, то комусь доведеться одночасно грати дві або більше ролей, що неминуче приведе до виникнення внутриособистісних, а потім і міжособистісних конфліктів.
Ролі, пов'язані з міжособистісними відносинами, поділяють на дві групи:
1) ведучі (авторитетні, честолюбні і чимось привабливі для навколишніх робітники);
2) ведомі (всі інші працівники, включаючи так званих знедолених, з якими співробітничають тільки вимушено і роблять їх відповідальними за усіх).
Між членами колективу виникають наступні типи відносин:
• дружня кооперація, взаємодопомога, засновані на повній довірі;
• дружнє змагання у виді суперництва в окремих сферах у рамках позитивних взаємин;
• невтручання, дистанціювання один від іншого при відсутності як співробітництва, так і суперництва;
• суперництво, орієнтація на індивідуальні цілі навіть в умовах спільної роботи, засноване на загальній взаємній недовірі;
• кооперація антагоністів – суперництво у межах загальної діяльності і негативних відносин.
Таблиця 4.3. Виробничі ролі робітників у колективі
№п/п |
Роль |
Характеристика |
1 |
Координатор |
Має найбільші організаторські здібності; як правило, стає керівником колективу незалежно від досвіду і знань, його головний обов'язок – вміти працювати з тими, хто такими знаннями і досвідом володіє, і направляти їх активність на досягнення цілей |
2 |
Генератор ідей |
Має гарні здібності і талант. Розробляє варіанти рішення будь-яких проблем, що стоять перед колективом, але в силу своєї неактивності, незібраності і т.п. не здатний їх реалізувати |
3 |
Контролер |
Творчо мислити не в змозі, але в силу глибоких знань, досвіду, ерудиції може належним чином оцінити будь-яку ідею, виявити її сильні і слабкі сторони, підштовхнути інших до роботи з її подальшого удосконалення |
4 |
Шліфувальник |
Має широкий погляд на проблему і тому при необхідності вміє узгодити її рішення з іншими задачами колективу |
5 |
Ентузіаст |
Самий активний член колективу; захоплює своїм прикладом навколишніх на дії з реалізації встановленої мети |
6 |
Шукач вигод |
Посередник у внутрішніх і зовнішніх відносинах, що додають певну внутрішню єдність діям членів колективу |
7 |
Виконавець |
Сумлінно реалізує чужі ідеї, але потребує при цьому постійного керівництва і стимулювання |
8 |
Помічник |
Особисто ні до чого не прагне, задовольняється другими ролями, але готовий завжди допомогти іншим у роботі та у житті |
Генеральний директор групи компаній "Іспанський дім" відзначив: "Я вважаю, що ринку потрібні, в першу чергу, не зірки екстракласу, а злагоджені дії всієї компанії. Тому навіть з дуже талановитими людьми, що порушують цілісність такої взаємодії, приходиться прощатися або відводити їм роль консультантів. Для ефективної роботи потрібні взаємодопомога і підтримка. І справа тут не в альтруїзмі або турботі керівника про те, щоб усім було гарно. Мова йде про винятково економічний фактор: величезні гроші викидаються через те, що люди не вміють взаємодіяти" [80].
Повсякденна діяльність членів колективу підлегла певним законам, серед яких можна особливо виділити два – закон збереження особистого положення, достоїнства, соціального статусу і закон компенсації недоліку одних здібностей іншими, а також досвідом і навичками роботи:
Відповідно до першого закону кожен член колективу буде прикладати максимум зусиль, щоб зберегти своє "місце під сонцем", і ці дії бувають за своїм змістом дуже неоднозначними. З одного боку, вони можуть виражатися у поліпшенні результативності, у підвищенні якості роботи, у самовдосконаленні, тобто мати позитивну спрямованість. З іншого боку, – зводитися до різного роду інтриг, використання бюрократичних прийомів, захисту від усього, що несе можливість будь-яких змін.
Дії, що підлеглі другому закону, також є неоднозначними, тому що компенсувати недолік одних якостей можна не тільки активною роботою в інших областях, але також і лестощами, неформальними стосунками з керівництвом, боротьбою із суперниками і т.п.
У сучасних підприємствах рядові члени колективу широко залучаються до розробки управлінських рішень, і успіх цієї роботи багато в чому визначається особливостями групи.
Необхідно мати на увазі, що будь-яка колективна творчість завжди грунтується на індивідуальних розумових процесах кожного, результати яких потім спільно аналізуються, оцінюються та узагальнюються. Таким чином, при зборі і первинній обробці інформації члени колективу у будь-якому випадку виступають як "ізолянти", і лише потім починається власне колективна робота.
Колективна робота може здійснюватися двома основними методами:
1) методом Дельфі;
2) методом мозкової атаки.
Сутність методу Дельфі полягає в тому, що експерти (учасники колективної роботи) незалежно один від іншого формулюють свою думку за заданою проблемою. Потім на основі узагальнення цих думок розробляється єдиний варіант її рішення, який є основою для продовження роботи над проблемою та обґрунтування нових пропозицій. Така робота повторюється доти, поки не буде вироблене рішення, що наближається до оптимального або найбільш прийнятного у даних умовах.
Таким чином, метод Дельфі засновується, в основному, на самостійній творчості і використанні колективного розуму лише на проміжних і завершальних стадіях роботи.
Метод мозкової атаки багато в чому протилежний методу Дельфі, оскільки процес творчості тут є колективним.
Метод мозкової атаки полягає у публічному висловленні кожним своїх ідей, що відразу розвиваються і доповнюються іншими учасниками групи. При цьому заохочується максимальна кількість висловлень, навіть самих безглуздих на перший погляд, тому що у кожному з них може міститися раціональне зерно.
Процедура "мозкової атаки" виглядає таким чином. Керівник у короткому виступі розкриває сутність проблеми, причини її виникнення, вигоди, що може принести її рішення, а потім надає слово іншим учасникам. Як показує практика, групою з десяти чоловік за півтори години може бути висловлено до ста оригінальних ідей.
Існує безліч варіантів методу мозкової атаки. Вона може відбуватися:
• у вигляді критики і оцінки вже існуючих положень;
• у формі відповідей на питання, що швидко задаються;
• у доповненні та обговоренні пропозицій, зроблених письмово;
• у вигляді "суду" над заздалегідь складеним проектом.
Резюме
Згуртованість колективу виявляється у силі тяжіння до нього його членів, можливості їхнього спільного впливу на окрему людину, що спонукує її зберігати активність у групі і перешкоджає виходу з неї.
Згуртованість колективу обумовлена: тяжінням людей один до одного у пошуках допомоги або підтримки в процесі досягнення тих чи інших цілей, взаємними емоційними перевагами, розумінням ролі колективу у забезпеченні тих чи інших гарантій.
Високо згуртовані групи мають наступні характеристики: кооперативність, демократичність, досягнення індивідуальних і групових цілей, загальна задоволеність працею і перебуванням у колективі, пряма оцінка результатів по виконаному колективному завданню, індивідуальна і загальна відповідальність, колективні результати (продукти) праці, схильність до групового мислення.
Характеристиками групового мислення і групового тиску є: ілюзія невразливості групи, безмежна віра в моральну правоту групових дій, ігнорування неприємної або неугодної інформації, негативна стереотипізація сторонніх, самоцензура, ілюзія постійної єдності.
Для формування згуртованої групи необхідні наступні умови: люди, що виконують роботу, повинні бути фахівцями, виступати в якості "експертів" при рішенні задач; сукупний досвід і таланти людей, що працюють у команді, повинні перевищувати досвід і здібності кожного з тих, хто працює поодинці; більшість людей повинна мати можливість певною мірою впливати на прийняття тих рішень, які вони виконують (це підвищує їхню зацікавленість у загальній справі); кожна людина повинна мати схильності до творчості, які можна систематично використовувати, залучаючи його до участі у роботі групи.
Виділяють чотири стадії формування згуртованої групи: прийняття членами групи один одного, розвиток комунікацій і розробка механізму прийняття групових рішень, формування групової солідарності, прагнення до максимізації групового успіху.
Колектив підприємства має наступні психологічні характеристики: характер внутрішнього психологічного клімату, психологічний стан членів колективу, ступінь згуртованості членів колективу.
Згуртованість колективу, задоволеність людей своїм перебуванням у ньому багато в чому залежить від: психологічної сумісності працівників (її основу складає відповідність темпераментів членів колективу); соціально-психологічної сумісності працівників (у її основі – відповідність професійних і моральних якостей членів колективу).
Психологічна сумісність членів групи – це сукупність індивідуальних якостей членів групи, що забезпечують злагодженість і ефективність їхньої діяльності.
Найкраще використання індивідуальних і ділових якостей працівників може бути забезпечене за допомогою різних механізмів психологічної сумісності: схожість і взаємодоповнення (компліментарність) якостей взаємодіючих працівників, контрастність властивостей і якостей, гомеостазис (саморегулювання системи, що забезпечує підтримку рівноваги за допомогою обміну інформацією; перерозподіл ролей і функцій, що має метою стійкість і ефективність групової діяльності).
До умов, що забезпечують соціально-психологічну сумісність працівників, належать: відповідність особистих можливостей кожного працівника структурі і змісту його діяльності, схожість моральних позицій працівників, однорідність основних мотивів діяльності та індивідуальних цілей членів колективу, можливість реального взаємодоповнення і органічного сполучення здібностей працівників, раціональний розподіл функцій між членами колективу.
Відносини в колективі виникають між людьми як носіями певних соціальних ролей.
Роль – це відносно постійна система поведінки згідно встановленому еталону.
Ролі робітників у колективі поділяються на дві групи: виробничі, міжособистісні.
До виробничих ролей робітників у колективі належать: координатор, генератор ідей, контролер, шліфувальник, ентузіаст, шукач вигод, виконавець, помічник.
Ролі, пов'язані з міжособистісними відносинами, поділяють на дві групи: ведучі (авторитетні, честолюбні і чимось привабливі для навколишніх робітники); ведомі (всі інші працівники, включаючи так званих знедолених, з якими співробітничають тільки вимушено і роблять їх відповідальними за усіх).
Між членами колективу виникають наступні типи відносин: дружня кооперація, взаємодопомога, засновані на повній довірі; дружнє змагання у виді суперництва в окремих сферах у рамках позитивних взаємин;
невтручання, дистанцювання один від іншого при відсутності як співробітництва, так і суперництва; суперництво, орієнтація на індивідуальні цілі навіть в умовах спільної роботи, засноване на загальній взаємній недовірі; кооперація антагоністів (суперництво у межах загальної діяльності і негативних відносин).
У сучасних підприємствах рядові члени колективу широко залучаються до розробки управлінських рішень, і успіх цієї роботи багато в чому визначається особливостями групи.
Колективна робота може здійснюватися двома основними методами: методом Дельфі, методом мозкової атаки. Метод Дельфі засновується, в основному, на самостійній творчості і використанні колективного розуму лише на проміжних і завершальних стадіях роботи. Метод мозкової атаки багато в чому протилежний методу Дельфі, оскільки процес творчості тут є колективним.