- •1Теорії походження держави і права
- •2 Поняття держави та її основні ознаки
- •3.Характеристика функцій держави
- •4. Поняття форми держави
- •5 Державний механізм
- •6 Характеристика держав, що існували на території сучасної України
- •7. Поняття права та його ознаки, принципи, функції.
- •8 Поняття ознаки і види норм права.
- •9 Структура правової норми
- •10 Норми права та інші соціальні норми
- •11.Поняття, систем джерел ( форм) права.
- •12Характеристика нормативних актів як джерел права, їхня система , межа дій.
- •14 Поняття системи права та її елементи
- •15 Характеристика основних галузей права
- •17 Поняття, види способи тлумачення права
- •20 Поняття законність, правопорядку та дисципліни.
- •21Правова культура : поняття і види
- •22 Правомірна поведінка .Правопорушення: поняття, причини і види.
- •23 Склад правопорушення, зміст його елементів, його ознаки.
- •24 Юридична відповідальність: загальне поняття, мета, принципи, види.
- •25 Поняття, джерела, система цивільного права. Предмет та методи цивільно- правового регулював.
- •26 Цивільно - правові відносини: суб’єкти, юридичні факти.
- •27 Поняття та зміст права власності, види форм власності.
- •28 Правосуб’єктність громадян ( фізичних осіб)
- •29 Правосуб’єктність юридичних осіб
- •30 Поняття класифікації ( види) форма угод.
- •31 Умови дійсності угод. Визнання угоди недійсною правові наслідки.
- •Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна
- •Правочини, які може вчиняти представник
- •Представництво за законом
- •. Комерційне представництво
- •. Представництво за довіреністю
- •Форма довіреності
- •Строк довіреності
- •. Припинення представництва за довіреністю
- •Передоручення
- •37 Способи припинення зобов’язань.
- •41 Особисті і майнові права та обов'язки батьків та дітей.
- •42 Поняття, метод, принципи та джерела трудового права.
- •47 Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу: підстави порядок
- •50 Правове регулювання робочого часу: тривалість, режим облік.
- •54 Дисциплінарна відповідальність. Дисциплінарні стягнення, порядок їх накладання
47 Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу: підстави порядок
З ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності (ст. 40 КЗпІІ) можуть бути розірвані лише у випадках:
змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
нез'явлення на роботу протягом більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
учинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи за постановою органу, до компетенції якого входить накладання адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
У ст. 41 КЗпП передбачені додаткові підстави, які дають право власникові чи уповноваженому ним органу розірвати трудовий договір із працівником за своєю ініціативою. Такими підставами є:
1) одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником і головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності і їх заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;
1.1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує гроші або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи органів, що не є сторона договору. Порядок звільнення.
До четвертої групи підстав припинення трудового договору належать вимоги третіх осіб, які не є стороною трудового договору. Такими особами є профспілкові органи; судові органи; військові комісаріати; батьки або особи, які їх замінюють, але тільки стосовно неповнолітніх працівників.
При цьому слід зауважити, що профспілкові органи мають право порушувати питання про припинення трудового договору не з будь-яким працівником, а лише з керівником, який порушує законодавство про працю та не виконує зобов'язань за колективним договором.
У разі припинення трудового договору не з вини працівника законом гарантується виплата вихідної допомоги, тобто відповідної грошової суми. Зокрема, ст. 44 КЗпП України передбачає, Що вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується в разі припинення трудового договору в таких випадках.
Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)
На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон
України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.
У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність
посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.
Правове регулювання зайнятості населення.
Демократичність конституційних норм про працю забезпечується як можливістю вибору професії та роду трудової діяльності, так і забороною примусової праці (ст. 43 Конституції України).
Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р., Кодекс законів про працю України, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 р.1, Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки від 27 квітня 1998 р., Положення про інспекцію з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення від 24 червня 1991 р.
Важливо звернути увагу на визначення понять, пов'язаних з основними положеннями правової організації працевлаштування громадян України.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію права на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.
Безробітними Закон визнає працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці. Разом із тим, Закон не відносить до безробітних громадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства
або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи й роботу тимчасового характеру; які відмовились від двох пропозицій запропонованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають право на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення»).
Забезпечення зайнятості включає комплекс соціально-економічних і юридичних гарантій, спрямованих на боротьбу з безробіттям, реалізацію всіма бажаючими права на працю, допомогу у працевлаштуванні.
Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією останнього. Це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаштування в широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні — це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і з допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення працівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи
в організації.
У вузькому розумінні працевлаштування — це діяльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам України у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, включаючи й процеси професійної підготовки, перепідготовки та ін. Найбільше такої допомоги потребують неповнолітні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України «Про зайнятість населення» (ст. 20) надає підприємствам, що активно сприяють зайнятості, пільга щодо податків та інших платежів до бюджету.
Практична допомога у працевлаштуванні громадян надається державною службою зайнятості, до складу якої входять Державний центр зайнятості Міністерства праці України; Республіканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості. Крім цих органів до державної служби зайнятості входять також:
а) центри професійної орієнтації; б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення;
в) інформаційно-обчислювальні центри; г) територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості; г) центри трудової реабілітації
населення.
Реальне піклування щодо поліпшення умов життя громадян у разі втрати ними роботи та безробіття держава реалізує шляхом встановлення соціальних гарантій та компенсацій, рівень яких залежить від можливостей країни на відповідному етапі розвитку. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» існують такі види гарантій:
допомоги по безробіттю;
виплати стипендій на період підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації за направленням служби зайнятості;
особливі при вивільненні працівників з підприємств, установ, організацій (статті 492—494 КЗпП України);
— додаткова матеріальна допомога безробітним і членам їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні.
Крім того, додаткові соціальні гарантії та допомоги у разі втрати роботи можуть передбачатися також колективними договорами підприємств та угодами державного, регіонального чи