46. Падіння Гетьманщини. Прихід до влади Директорії унр, її діяльність, причини поразки. С. Петлюра.

Причини падіння гетьманщини  Згортання революційних завоювань, досягнутих у зв’язку з падінням самодержавства, втрата окупаційних функцій ав.-нім. Гарнізонами в Україні, нездатність гетьмана спертися на війська Антанти, конформація гетьмана майже з усіма українськими політ. партіями, неможливість знайти для гетьмана спільну мову з російськими білогвардійцями. Директорія була утворена лівими українськими партіями. Основними причинами її утворення були такі- невдоволення внутр, політ, гетьманського режиму, який діяв в інтересах великих власників, бажання лівих партій відновити УНР, розуміння неминучості поразки в ході Першої світової війни Німеччини, яка була основним союзником гетьмана Скоропадського. Укр., нац, союз на чолі з В.Винниченком та Всеукр. Земський союз на чолі з Петлюрою створили у листопаді 1918 р, Директорію з 5 чоловік для керівництва анти гетьманським повстанням і відновлення УНР. До її складу увійшли Винн7итченко, Петлюра, Швець, Андріївський, Макаренко. Головою Директорії став Винниченко. Дир., у внутр, пол., - відновила чинність законів УНР, зокрема ухвалила закон про передачу помішицької землі селянам без викупу, призначено уряд під головування В. Чеховського, вища законодавча влада передавалася Трудовому Конгресові. У зовн, пол., - вдалося розширити міжнародні зв’язки УНР її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Причини поразки ДИР.., Укр., опинилася в замкненому колі фронтів, воювала одразу проти багатьох ворожих держав, жодна з яких не визнавала незалежність Укр., відсутність міжнародної підтримки,внутрішні незгоди серед членів ДИР., розвал укр., армії. Петлюра Симон Васильович— державний, політичний військовий діяч, літератор, публіцист. Член РУП з 1900 р. (з 1905 — УСДРП). За участь в українському національному русі зазнавав переслідувань. До Першої світової війни займався журналістикою. 28 червня 1917 р. призначений Центральною Радою на посаду генерального секретаря військових справ. 31 грудня 1917 p., не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату, вийшов з уряду. В січні 1918 р. перед загрозою більшовицького наступу виїхав на Лівобережжя для створення «Українського Гайдамацького Коша Слобідської України», який відіграв головну роль у боях за Київ і придушенні більшовицького повстання в місті. Після гетьманського перевороту очолював Всеукраїнський союз земств. Перебував у опозиції до уряду гетьмана П. Скоропадського, був заарештований. 14 жовтня 1918 р. виїхав до Білої Церкви, звідки керував антигетьманським виступом. Стає членом Директорії, очолює Армію УНР. Після відступу військ УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон став Головою Директорії , перервавши членство в УСДРП. Протягом 1919 р. керує боротьбою проти червоних і денікінських військ. У 1920 р. очолює війська УНР, які разом з польськими силами вступають в Україну. Внаслідок невдачі наступу і договору між РСФРР та Польщею виводить свої війська за Збруч, де вони були інтерновані польською владою. На еміграції перебував у Польщі, згодом (1923) у Будапешті, потім у Відні, Женеві. 25 травня 1926 р. був убитий в Парижі агентом НКВС Шварцбартом.