Прийнято розрізняти 2 види податкової політики:

1. автоматична або пасивна, що ґрунтується на дії податків, як вбудованих стабілізаторів, які треба лише налагоджувати відповідно до визначених цілей, щоб дати змогу автоматичному механізму вирівнювати циклічні коливання економіки;

2. дискреційна або активна, яка передбачає свідомі зміни в розмірах податків та умовах оподаткування для досягнення певних цілей.

Дискреційна, або активна, яка передбачає свідомі зміни в розмірах податків та умови оподаткування для досягнення певних цілей. Дискреційною політика називається тоді, коли парламент та правління свідомо вносить зміни в податкову систему та витрати бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень правління.

Дискреційна політика може бути стимулюючою та стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити під час економічного спаду. В області податків вона передбачає зменшення податкових утримань із доходів громадян з метою збільшення сукупного попиту.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовується в комплексі з іншими методами регулювання .

Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тільки через призму фіскальної політики держави, яка передбачає збільшення або зменшення доходів бюджету (податків) або витрат для досягнення визначеної мети. Можуть використовуватися комбінації вказаних заходів: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.

Вплив податкової політики на народне господарство проявляється в таких аспектах:

- на послаблення чи посилення соціального розмежування суспільства: регресивні податки, що перекладають тягар по оподаткуванню на найбідніші верстви населення (загострення соціальних протиріч), то надто прогресивні податки скорочують процеси накопичення, підривають стимули до нововведень, за умов відкритої економіки - сприяння витоку капіталу за кордон;

- непрямі податки впливають на обсяг виробництва того чи іншого товару, причому дія одного і того ж за розміром податку на динаміку виробництва різних товарів неоднакова, оскільки неоднакова стабільність цін і попиту на ті чи інші товари і податки впливають на обсяг і структуру виробництва через обсяги попиту і пропозиції;

- впливаючи через ринковий механізм на рівень цін та обсяг виробництва, податки тим самим впливають на форми доходів.

Виникає питання - чи може дискриційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету. На це питання можна відповісти, розглянувши три концепції.

Перша - збалансування бюджету на щорічній основі: державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року, що вступає всупереч зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. Наприклад, економіка ввійшла в фазу падіння, ВВП скорочується і автоматично скорочуються надходження від чистих податків, що спрямовує державний бюджет до дефіциту і для того, щоб збалансувати державний бюджет необхідно підвищити чисті податки, що в свою чергу, стримуватиме економіку і викличе ще більше падіння виробництва.

Друга - збалансування бюджету на циклічній основі: під час падіння виробництва для стимулювання економіки зменшувати чисті податки і навпаки.

Третя - найефективніша, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованості бюджету, але це для фіскальної політики є несумісним і тому вона змушена вибирати, вирішувати, що є більш пріорітетним.

Тому, впливати на економічні процеси можна не лише за допомогою регулювання податкових ставок, пільг, але й за допомогою зміни сукупної величини витрат державного бюджету та їхньої структури.

Згідно з теорією Дж.Кейнса зростання державних витрат зумовлює зростання сукупного попиту, який стимулює розвиток національного виробництва в умовах, коли економіка країни переживає кризові явища. Посилення ж інфляційних процесів потребує скорочення державних витрат і відповідно сукупного попиту.

Формуючи свою податкову політику держава застосовує такі інструменти:

1. збільшення або скорочення маси податкових надходжень;

2. зміна форми оподаткування та податкових ставок;

3. зміна тарифів;

4. звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, окремих груп населення;

5. використання окремих видів пільг.

Загальний вплив податкової політики через механізм певних інструментів на народне господарство проявляється в наступному:

1. податки впливають на послаблення чи посилення соціального розмежування населення. Регресивні податки, що перекидають тягар оподаткування на найбідніші або на малозабезпечені прошарки населення, можуть викликати загострення соціальних протиріч, скоротити внутрішній ринок, перешкоджати формуванню активного, досвідченого працівника, так необхідного виробництву.

2. Непрямі податки впливають на обсяг виробництва того чи іншого товару, причому для одного і того ж розміру податку, на динаміку виробництва різних товарів різна.

3. Впливаючи через ринковий механізм на рівень цін та обсяг виробництва, податки тим самим впливають на розподіл доходів, на співвідношення форм доходу.

4. Особливого значення для побудови податкової системи набуває вплив податків на НТП, на прогресивну перебудову структури виробництва. Найважливішими методами вирішення цих засад є: прискорене списання зношуваних основних фондів, вирахування з оподатковуваного доходу витрат на науково-дослідні роботи.

Ефективність податкової політики залежить від ступеня її відповідності можливостям економіки, потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Вона зазнає також впливу різних чинників, які можуть модифікувати реакцію економічних суб'єктів на зниження рівня оподаткування [3]. До таких чинників належать:

- високий рівень інфляції, який зменшує ефективність стимулятивної податкової політики;

- бюджетний дефіцит, який може підсилити позитивний вплив скорочення податків в тому разі, коли він не е надмірним і коли пріоритетні напрямки державних втрат визначаються витратами на проведення структурно-інвестиційної політики та розвитку соціальної сфери;

- рівень розвитку приватизаційних процесів та структури власності;

- рівень монополізації економіки;

- рівень економічної та політичної стабільності.

Перед правліннями різних країн стоять наступні довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості та добробуту населення. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, його збалансованості на тому чи іншому рівні по відношенню до ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.