Цілі податкової політики:

1. Розкріпачення сил ринку;

2. Подолання спаду виробництва;

3. Стабілізація економіки;

4. Стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень;

5. Формування нової стабільної і одночасно гнучкої, ефективної податкової системи;

6. Сприяння і забезпечення підтримки збалансованого економічного зростання, ефективного використання ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької активності;

7. Стимулювання накопиченням і інвестиціям;

8. Вплив на рівень цін та обсяги виробництва, на співвідношення форм доходу (платні, прибутку, ренти, процента);

9. Вплив на ринковий механізм через механізм попиту і пропозиції;

10. Стимулювання особистих інвестицій у виробничу сферу;

11. Забезпечення доходів бюджету.

Отже, головною метою податкової політики є досягнення ефективного, поступального, економічного, соціального, наукового, культурного розвитку за допомогою спеціальних податкових важелів і механізмів.

Залежно від впливу податкової політики на соціально-економіч­ний розвиток країни умовно можна виділити три її типи.

Перший тип - політика максимального рівня податкового наван­таження, яка обмежує можливості соціально-економічного розвитку країни і в кінцевому результаті сприяє зниженню надходжень до бюд­жетів різних рівнів.

Другий тип - політика низького податкового навантаження, що сприяє підвищенню рівня розвитку економіки, створює умови для спри­ятливого інвестиційного клімату. Однак при цьому зменшуються обсяги доходів бюджетів і, відповідно, немає можливості виконувати функції держави у повному обсязі.

Третій тип — податкова політика з високим рівнем оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб і високим рівнем забезпечення дер­жавних соціальних гарантій і програм.

Розгляд теоретичних засад податкової політики, крім досліджен­ня її сутності, типів, моделей, передбачає визначення принципів, на яких вона повинна вибудуватися.

У роботі “Багатство націй” Адам Сміт ще у VIII столітті сфор­мулював чотири основоположні правила, які не втратили актуальності й до нашого часу.

1. Об’єкти кожної держави повинні вносити максимально мож­ливий вклад на підтримку дій уряду пропорційно їхній індивідуальній платоспроможності, тобто пропорційно доходам, які вони отримують під захистом держави.

2. Податок, який кожний індивід повинен сплачувати, мусить бути чітко визначеним і незмінним. Час сплати, спосіб сплати і кількість грошей, яку потрібно сплатити, повинні бути визначені просто, чітко і зрозуміло як платникові, так і всім іншим.

3. Будь-який податок повинен стягуватися у найсприятливіший для платника час і спосіб.

4. Кожний податок необхідно бути продумати таким чином, щоб вилучити з кишені платника якомога менше, а внести до державної скарбниці якомога більше.

Пізніше німецький економіст А. Вагнер при формуванні основних принципів оподаткування доповнив їх та надав концептуального ха­рактеру, виділивши окремі 4 групи. Перша група — фінансові принци­пи (достатність та еластичність); друга — народногосподарські принципи (належний вибір джерела обкладання, правильна комбінація різних податків у систему); третя — етичні принципи, принципи справедливості (загальність і рівномірність оподаткування); четверта — принципи управління (визначеність обкладання, зручність сплати податку тощо).

Існують й інші підходи щодо формування принципів оподатку­вання. Так, Ш. Бланкарт виділяє тільки два основні принципи оподат­кування: платоспроможність й еквівалентність.

Принцип платоспроможності передбачає справедливий розподіл податкового тягаря між членами суспільства. Основні положення за принципом платоспроможності розробив у "теорії пожертвування" Д.С. Мілль. Цей принцип і нині є досить актуальним. Згідно з принци­пом еквівалентності (основоположник К. Вікселль) рівень оподаткуван­ня повинен визначатися ступенем відповідності між обсягами податкових платежів окремих громадян і величиною державних послуг, що їм надаються. Даний принцип досить часто зазнає критики з боку науковців, і політичне його важко реалізувати.

Сучасна економічна думка розширила підходи до формування принципів оподаткування. Серед них: фіскально-бюджетні, політико-економічні, соціально-етичні та принципи, що стосуються правової і тех­нічної сторін оподаткування. Більш детально вони характеризуються так:

1) фіскально-бюджетні - достатність, еластичність, здатність до збільшення, рухомість, вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків;

2) політико-економічні — спрямованість на економічне зростання, економічна нейтральність, економічна ефективність, стабільність, гнучкість, системність;

3) соціально-етичні — загальний характер, соціальна справедли­вість, відносна рівність зобов'язань, платоспроможність, рівномірність;

4) організаційні - наочність, визначеність, адміністративна зруч­ність і зручність для платника, практичність і організаційна простота, контрольованість, максимальне зменшення витрат на стягнення, чисель­ність, єдність.

Фактично вищезазначені принципи є принципами сучасної по­даткової політики, яка відповідно до них почала формуватися із здо­буттям незалежності України.

Разом з тим, практика сьогодення вимагає при оподаткуванні враховувати ще ряд інших, актуальних для сьогодення, принципів.

Так, М.Я. Азаров, наголошував на тому, що в нашій країні податкова політика перебуває у стадії формування, виділяв наступні стратегічно важливі підходи до реалізації податкової політики дер­жави.

1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з ура­хуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів.

2. Оподаткування доходів має носити однократний характер.

3. Сплата податків має носити обов'язковий характер.

4. Система й процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими й зручними для платників податків і економічними для установ, які збирають податки.

5. Податкова система повинна бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб,

6. Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Відповідно до них можна стверджувати, що в кінцевому резуль­таті податкова політика дасть можливість дотримуватися в ході її впро­вадження фундаментальних принципів:

— простоти, зрозумілості, зручності;

— обов'язковості;

— однократності;

— гнучкості й адаптивності.

Аналіз зарубіжного досвіду сучасної організації податкової полі­тики дав змогу доповнити перелік основних її принципів, виділивши такі':

— сума сплаченого податку завжди повинна дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

— усі податки повинні мати цільове призначення;

— знеособлений податок зумовлює його непродуктивне викорис­тання з боку уряду;

— платники податків повинні бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;

— нові податки вводяться тільки на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

— об'єктом оподаткування може бути тільки дохід, а не його дже­рело і не розмір витрат;

— податок повинен бути пропорційним доходові;

— прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не по­винна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

— умови оподаткування повинні бути простими і зрозумілими платникові;

— податок потрібно стягувати у зручний для платника час і при­йнятним для нього методом;

— стягування податків повинно бути дешевим.

Узагальнюючи досвід податкових реформ, проведених на Заході, слід відмітити, що головна увага приділяється соціально-економічним результатам реформ, їх впливу на мотивацію економічної поведінки податкоплатників.

Податкова політика ведеться, виходячи із наступних принципів:

1. Соціальної справедливості. Реалізується шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має задовольняти всі верстви населення. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики.

2. Рівнонапруженості. Означає, що зобов’язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності.

3. Економічної ефективності. Має два аспекти. Перший виконує фіскальну функцію, тобто, забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків. Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів.

4. Стабільності. Означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватись, визначених на певний час орієнтирів, змінюватися поступово еволюційним шляхом. Стабільність податкової системи дає змогу : а)податкоплатникам формувати довгострокову фінансову політику; б) забезпечує високий рівень податкової роботи, впорядковує стягнення податків.

5. Гнучкості. Визначає своєчасне реагування податкової системи до змін в соціально-економічному житті суспільства. Забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи.

Принципи стабільності та гнучкості перебувають в діалектичній протилежності.

Податкова політика України повинні бути переорієнтована від суто фіскальної спрямованості на підвищення її регуляторного потенціалу, спрямована на зростання добробуту та стійкого росту економіки.