Теоретичні основи фінансово-податкового регулювання економіки

Здавалося б, першим завданням державної політики у сфері податків є забезпечення доходної бази бюджету. Але видатки держави постійно ростуть, тому, дбаючи про свої доходи, вона повинна подбати й про збільшення фондів, з яких вони беруть­ся. Достеменно відомо, що збільшити податкові надходження механічним збільшенням податкових ставок неможливо. Це неодмінно призведе до скорочення виробництва, оподатковува­них оборотів, а разом з цим – і самих податкових надходжень. Тому шлях один: надходження можуть бути збільшені лише за умови зростання обсягів та ефективності виробництва. Завдан­ням держави є стимулювання останнього. Одним з методів, за допомогою яких це досягається, є дискреційна фіскальна пол­ітика. Під нею розуміють свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни реальних обсягів на­ціонального виробництва та зайнятості, контролю над інфля­цією та прискорення економічного зростання.

Як держава може, використовуючи такий різновид політи­ки, стимулювати виробництво. Якщо така політика провадиться у період спаду, то вона має одночасно включати збільшення державних видатків (наприклад, на закупки товарів), скорочен­ня податків, або одну з названих ланок.

Така фіскальна політика з одного боку фактично призводить до дефіцит­ного фінансування, але забезпечує скорочення темпів падіння виробництва, або його зростання. З другого - сприяє зважена фіскальна політика розвитку виробництва.

В значній мірі це обумовлено тим, що мультиплікативний ефект збільшення державних видатків більший, ніж мульти­плікативний ефект скорочення податків. Причина цього про­ста. Адже, якщо Уряд витрачає якусь суму на державні закуп­ки, то це є прямі витрати у повній сумі. Якщо ж на таку ж суму скоротити податки, то частина її буде спрямована на споживчі витрати, а частина – заощаджена. Це й викликає зменшення мультиплікативного ефекту податків порівняно з мультипліка­тором видатків.

Але це зовсім не означає, що податки справляють малий вплив на обсяги виробництва, що характеризуються рівнем чистого національного продукту їхню дію можна розглянути на графіку

Р ис . 1. Вплив фіскальної політики на обсяги виробництва:

Ц – ціна; О – обсяги виробництва; ЧНП – чистий національний продукт.

Криві СПо₁ і СПр₁ відображають сукупні попит і пропозицію до застосування стимулюючого механізму фіскальної політики. При цьому рівноважний рівень чистого національного продукту – О₁; рівноважний рівень ціна – Ц₁.

Що станеться, якщо Уряд задля збільшення обсягів виробництва застосує стимулюючу фіскальну політику у вигляді зменшення податкових ставок?

Зменшення податкового тиску викличе збільшення сукуп­ного попиту. Крива СПо₁ переміститься вверх до СПо₂. Величи­на реального чистого національного продукту зросте з О₁ до О₂. Одночасно зростають і ціни з Ц₁ до Ц₂, що викликає інфляцію.

Але зниження податків призведе до збільшення заощаджень домогосподарств. Окрім цього, скорочення податків на прибу­ток підприємств збільшить прибутковість інвестицій, а зна­чить – і попит на них. Підвищення величини заощаджень та інвестицій створює матеріальну основу для економічного зростання, адже підвищується норма нагромадження капіталу.

Паралельно зменшення податків посилить стимули до праці, призведе до розширення пропозиції на ринку праці, її кількості та якості.

Всі перелічені чинники збільшують сукупну пропозицію. Крива СПр₁ переміщується до СПр₂. Це призводить до подальшого зростання чистого національного продукту з О₂ до О₃. Разом з тим виникає дефляція і рівень цін падає з Ц₂ до Ц3.

В умовах інфляції попиту має провадитись стримуюча дискреційна політика, що складається з:

• зменшення державних видатків;

• збільшення податків;

• поєднання скорочення державних видатків з підвищен­ням оподаткування (з урахуванням того, що мультиплікативний ефект зменшення державних видатків більший, ніж мультиплікативний ефект збільшення податків).

Наведені моделі, звичайно, є ідеальними. Це абстрактна схе­ма поведінки уряду. Механізм же дискреційної фіскальної політики в реальній економіці складний, оскільки діють пара­лельні та різнонапрямлені чинники. Він може передбачати по­єднання окремих елементів обох моделей.

Проводячи політику маніпулювання податками дуже важ­ливо розрахувати і встановити оптимальні ставки податку. У разі, якщо вони будуть зависокі, – стимули до нововведень буде підірвано, впаде трудова активність, частина підприємців піде в "тіньовий" сектор економіки.

Група американських вчених на чолі з Артуром Лаффером довела, що підвищення податкових ставок можливе лише до визначеного моменту. Перевищення критичних ставок призводить до різкого падіння ділової активності фірм і населення в цілому. В результаті, загальна сума податкових надходжень скорочується. Цей факт ніяк не може задовольняти інтереси фіску. Тому відповідною реакцією Уряду має бути зменшення ставок податків. Це призведе в короткостроковому періоді до тимчасового скорочення податкових надходжень, а в довгостроковому – до їх збільшення, оскільки зростають стимули до трудової і підприємницької діяльності, здійснюється перехід з "тіньової" до легальної економіки.

Це означає, що в податковій політиці існує значний часовий лаг. Будь-які зміни не приносять швидких наслідків, а проявляються лише через декілька років. Великий часовий інтервал існує між виникненням необхідності внесення змін до податкової системи і прийняттям відповідних рішень (внутрішній лаг), а також між моментом прийняття рішень і часом завершення їхньої основної дії на економіку (зовнішній лаг). Цей факт слугує не на користь затримці кроків по впровадженню певної податкової політики.

Розрахувати ідеальну шкалу оподаткування, виходячи навіть з таких значних надбань науки, неможливо. Кожна шкала повинна пройти практичну апробацію. При цьому дуже важливе значення мають національні, культурні і психологічні чинники.

Але надзвичайно вагомим є той факт, що держава має ва­желі, з допомогою яких може регулювати обсяги та ефективність виробництва, а разом з цим, і прогнозувати рівень своїх до­ходів.

Якщо зосередитись на чисто податковому регулюванні, то досвід країн з ринковою економікою дозволяє виокремити де­кілька умов оптимального співвідношення бюджетних надход­жень та податкових платежів:

• чіткий розподіл компетенції між органами влади на центральному та місцевому рівнях;

• самостійність бюджетів та незалежність їх джерел доходів;

• відсутність сталих каналів переказу коштів з місцевих бюджетів до державного.

Це пояснюється тим, що податкове регулювання здійснюєть­ся перш за все на основі компетенцій органів влади у сфері встановлення податків та їх відміни в процесі розробки, розг­ляду, затвердження і реалізації бюджету.

Залежно від впливу податкової політики та соціально-економічний розвиток країни умовно можна виділити три її типи.

Перший тип- політика максимального рівня податкового навантаження, яка обмежує можливості соціально-економічного розвитку країни і в кінцевому результаті сприяє зниженню надходжень до бюджетів різних рівнів.

Другий тип- політика низького податкового навантаження, що сприяє підвищенню рівня розвитку економіки, створює умови для сприятливого інвестиційного клімату. Однак при цьому зменшуються обсяги доходів бюджетів і , відповідно, немає можливості виконувати функції держави у повному обсязі.

Третій тип – податкова політика з високим рівнем оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб і високим рівнем забезпечення державниих соціальних гарантій і програм.

Розгляд теоретичних засад податковаої політики, крім дослідження її сутності, типів, моделей, передбачає визначення принципів, на яких вона повинна вибудуватися.

За допомогою податкової політики можна регулювати такі соціально – економічні процеси, як:

• обсяг виробництва, зайнятість,

• інвестиції,

• розвиток науки і техніки,

• структурні зміни, ціни,

• зовнішньо – економічні зв’язки,

• рівень життя населення,

• рівень споживання певних товарів тощо.

Система податкового регулювання відображає систему особливих заходів у галузі оподаткування, спрямованих на втручання держави у діяльність підприємств, які функціонують у ринковій економіці. З метою реалізації регулювання необхідно систематизувати вплив на різні сфери народного господарства податковою політикою: по-перше, податки стимулюють і суттєво впливають на послаблення чи посилення соціальної диференціації суспільства; по-друге, непрямі податки впливають на обсяги виробництва того чи іншого товару, при чому вплив одного того ж за обсягом податку на динаміку виробництва товарів різний, оскільки різна еластичність попиту і цін на різні товари, а податки впливають на структуру й обсяг виробництва через ринковий механізм попиту і пропозиції; по-третє, впливаючи через ринковий механізм на рівень цін і обсяги виробництва товарів по різному, податки відповідно впливають на розподіл доходів також по різному, а це, в свою чергу, виступає додатковим непрямим фактором зміни структури суспільного виробництва і переливу капіталу між галузями народного господарства. Таким чином, через податки держава ставить вимоги до ефективності ведення господарства, що є джерелом стимулювання досягнення поставленої мети, раціонального використання підприємствами своїх доходів, формування й функціонування єдиного цілісного ринку, включаючи як фінансовий ринок, так і ринок товарів народного споживання, суб’єктами яких безпосередньо виступають торгові підприємства.

Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку , умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика являє собою систему заходів держави в галузі оподаткування направлених на реалізацію поставлених перед суспільством завдань.

Головною метою податкової політики є сприяння зростання національного багатства та добробуту громадян шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового росту виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращення стану платіжного балансу.

До кінця XIX століття податкова політика мала переважно фіскальну спрямованість; до податкового регулювання окремих соціальне — економічних процесів держава вдавалася лише за особливих обставин. Але вже наприкінці XIX - на початку XX століття податкова політика перетворюється на постійний інструмент державного регулювання економіки.

Що ж стосується сучасної податкової політики, вона полягає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів оподаткування, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій та стимулювання економічного зростання, тобто йдеться про оптимальне поєднання фіскальної і регулятивної функцій податків.

Оскільки податкова політика є одним з інструментів державного регулювання економіки, вона залежить від міри державного впливу на соціально-економічні процеси і змінюється зі зміною моделі державного регулювання економіки.