Тема 1. Податкова політика в системі державного регулювання економіки. /1 год./

Податкова політика як невід'ємна складова державної фінансової політики. Зміст, суть, мета податкової політики. Зовнішні і внутрішні фактори, що визначають податкову політику держави. Науковий підхід до формування податкової політики, врахування об'єктивних закономірностей економічного розвитку, досягнень фінансової теорії, аналіз і узагальнення практичного досвіду оподаткування.

Державна і податкова політика. Зміст, суть, мета, завдання податкової політики.

Податкова політика ― це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є податкова ефективність і соціальна справедливість. Вся історія податкової політики зводиться до пошуку ідеалів ідеального оподаткування. Податкова політика формується народними представниками ― парламентаріями, які, виражаючи інтереси податкоплатників, прагнуть зменшити їх тягар. Але одночасно необхідно підтримувати і збільшувати рівень соціальних витрат і допомог з бюджету. Тому оптимізація податкової політики є надзвичайно актуальним питанням.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації сприяння надходженню податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Податкова політика передбачає: встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них в формуванні доходів державного бюджету); визначення податкових ставок, їх диференціацію; надання податкових пільг; визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах.

У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податкових, tax finance) і тимчасових (позик, debt finance) джерел. Оптимальне поєднання податкових і позикових фінансів є завданням фінансової політики. У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування ― встановлених видів податків, платників об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

Шляхом проведення певної податкової політики держава вирішує окремі завдання : заохочення внутрішнього споживання або навпаки: його обмеження, стимулювання інвестицій, розвиток економічної та соціальної інфраструктури. Існують два принципові підходи до реформування податкової системи: створення нової оптимальної податкової системи; перебудова існуючої системи, надання їй нової якості.

У цілому категорія “податкова політика” трактується по-різ­ному:

С.І. Юрій та Й.М. Бескид характеризують податкову політику як “діяльність держави у сфері запровадження, правового регламенту­вання та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів”;

Л.М. Шаблиста визна­чає податкову політику як "діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків;

У Фінансовому словнику А.П. Загороднього, Г.Л. Вознюка і Т.С. Смовженка дане поняття трактується як “...держав­на політика оподаткування юридичних, фізичних осіб. Її метою є формування державного бюджету та одночасного стимулювання ділової активності підприємств;

А.Соколовська вважає, що “сучасна податкова політика поля­гає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів по­датків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів опо­даткування, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою, покладених на неї функцій та стимулювання економічного зростання”.

Таким чином, на основі даних визначень можна зазначити, що авторами виділяється дві характерні особливості податкової політики, які, власне, визначають її роль у системі управління. Це забезпечення необхідних надходжень до бюджету та стимулювання економічного зростання. Останнє визначається обраною моделлю економічного розвитку.

У другій половині XX століття використовувалися три моделі економічного розвитку, в кожній із яких відводилося певне місце системі регулювання економіки і відповідно ролі податкової політики. Серед них — “ліберальна” модель, “планово-адміністративна економіка”, модель “стратегії прискореного розвитку”.

Так, згідно з першою моделлю (ліберальною) (найбільш успішно реалізується у США, Великобританії) уряди країн до певної міри обмежено здійснюють підтримку соціально-економічного розвитку. В основному ж надії покладаються на ринковий механізм регулювання економічних відносин. Відповідно і податкова політика спрямована на підтримку мінімально встановлених обсягів податкових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Важливою рисою “планово-адміністративної моделі” економіки є високий рівень державного регулювання, при якому практично всі підприємства перебувають у руках держави, управління здійснюється директивним методом, значення податкової політики мінімальне. Дер­жава стягує в бюджет основну частку прибутку юридичних осіб, залишаючи підприємству лише мінімум, необхідний для фінансування їх розвитку згідно з встановленим державним планом.

Третя модель (стратегії прискореного розвитку)орієнтована на прискорений розвиток галузей, що мають потенціал росту (Японія). У податковій політиці податковий тягар перенесений із корпорацій на фізичних осіб, які оподатковуються за прогресивною шкалою. Широко використовуються податкові пільги.

Відповідно до поданої досить узагальнюючої характеристики політики розвитку існують і дві моделі податкової політики кейнсіанська та неокласична. Перша з них (кейнсіанська) грунтується на використанні податків і державних ви­трат (надання податкових пільг, маніпулювання податковими ставками) з метою регулювання циклічних коливань економіки, стимулювання економічного зростання. В другій (неокласичній) моделі стимулювання пропозиції факторів виробництва здійснюється навпаки, за рахунок обмеження та ліквідації податкових пільг, зниження ставок в оподат­куванні. Крім того, неокласична модель передбачає відмову від вико­ристання для стимулювання економічного розвитку державних витрат, як інструменту бюджетно-податкової політики.

Якщо кейнсіанська модель податкової політики ґрунтується на стимулюванні за допомогою податків і державних витрат сукупного попиту і регулюванні таким чином циклічних коливань економіки, а також стимулюванні економічного зростання, то неокласична модель – на податковому стимулюванні пропозиції факторів виробництва. Згідно з неокласичною моделлю стимулювання пропозиції факторів виробництва можна забезпечити, знижуючи гарантійні податкові ставки, зменшуючи податкову прогресію, розширюючи податкову базу завдяки ліквідації або обмеженню податкових пільг.