ECHR_and_Criminal_procedure_Mc_Bride_ukr

ВСТУП

могу – незалежно від того, надає її держава, чи ні – не означає, що воно не підлягає регулюванню, зокрема в випадках, коли цілком можливе спричинення шкоди для процесу судового розгляду.

17.Збирання доказів на підтримку обвинувачення може зачіпати чимало прав за Європейською конвенцією. Зокрема, заборона катувань та нелюдського поводження унеможливлює застосування певних методів допиту, а прагнення здобувати добровільні зізнання так само унеможливлює як застосування кримінальних санкцій, використовуваних з метою примусити особу давати свідчення проти себе, так і – за окремих обставин – провокацію на вчинення кримінальних правопорушень або підбурювання до правопорушення. Якщо за певних обставин докази можуть бути отримані шляхом обшуку чи медичного обстеження всупереч волі відповідної особи, то певні гаранті також мають бути забезпечені. Ще й більше, навіть коли докази й були здобуті з порушенням права на повагу до особистого життя, основним при розгляді питання про їхню прийнятність буде те, як це вплинуло на справедливий характер провадження в цілому.

18.Ця остання характеристика – про справедливий характер – буде інформацією про оцінку багатьох сторін розгляду справи в першій та, якщо до цього доходить, апеляційній інстанції. Хоч є конкретні стандарти щодо таких питань, як достатність часу для підготування до захисту в суді, виклик та перехресний допит свідків, Європейський суд, як свідчить його прецедентна практика, занепокоєний наслідками, що спричинені їхнім недотриманням в кожному конкретному випадку. Однак при здійсненні такого аналізу Суд користується перевагою ретроспективності, тоді як суд, в якому ще триває провадження, може й не настільки розважливо оцінювати преюдиціальність якоїсь із ухвал.

19.Справедливості не можна досягнути там, де обвинувачення і захист в кримінальному провадженні перебувають в нерів-

20

ВСТУП

ному становищі. Таку процесуальну нерівність можна визнати, наприклад, тоді, коли свідчення експертів є насправді не нейтральними, а обвинувальними, коли захист позбавлено повного доступу до матеріалів судової справи, коли сторона обвинувачення може звертатись із поданнями в першу чи апеляційну інстанції, а захист не може їх опротестувати.

20.В кожному судовому переслідуванні презумпція невинуватості покладає тягар доказування на обвинувачення: це означає, що обвинуваченого не можна змушувати свідчити проти себе і що обвинувальний вирок має спиратися на докази. Водночас, за умови існування певних гарантій, немає абсолютної потреби заперечувати можливість робити припущення на підставі окремих фактів справи або спрямованої обвинуваченому вимоги пояснити якусь конкретну обставину. Однак презумпція невинуватості має виражатись і в заявах офіційних осіб, які виступають в ході судового процесу, і в діях судді в ході судового розгляду, і в ставленні до особи після винесення виправдального вироку чи припинення провадження у справі.

21.Суттєвою характеристикою будь-якого судового процесу є незалежність і безсторонність суду. У зв’язку з чим постає питання про шляхи захисту суддів від неналежного на них впливу, а також про обставини, за яких може виникати справжня упередженість з їхнього боку або, найчастіше, достатньо обґрунтовані підозри в її потенційній наявності – можливо, внаслідок їхньої причетності до провадження на попередніх стадіях, зв’язків із органом обвинувачення чи потерпілим, та впливом висвітлення в ЗМІ.

22.Чільне місце серед цих різних стандартів, що визначають хід судочинства в кримінальних справах з метою забезпечити його справедливість, займає дуже важливий критерій Європейської конвенції, який передбачає розгляд справи особи впродовж розумного строку. Це зобов’язання – а насправді його значною мірою порушують – поширюється на розгляд

21

ВСТУП

справи як у першій інстанції, так і на різних апеляційних рівнях. Оскільки обставини справ обов’язково відрізнятимуться, межі «розумного» строку чітко не визначено, проте, хоча тривалість деяких проваджень і можна пов’язати зі складністю справ, інертність при їхньому розгляді чи затримки внаслідок нестачі ресурсів не є прийнятним поясненням.

23.Усі ці питання представлено в різних витягах з рішень та ухвал Європейського суду та колишньої Європейської комісії. Витяги були підібрані для того, щоб проілюструвати приклади багатогранності вимог Європейської конвенції щодо кола питань, які мають значення для кримінального судочинства. Через брак місця обсяг витягів при доборі довелося обмежувати, внаслідок чого опущено посилання на прецеденти, частини речень, ба навіть цілі пункти, проте спосіб, в який це зроблено, сподіваємося, дає уявлення про найважливіші мотиви та конкретний контекст ухвалених рішень і водночас не подає в хибному світлі позицію Європейського суду або колишньої Європейської комісії.

24.Повні тексти всіх рішень, витяги з яких ми наводимо, зберігаються в HUDOC – базі даних Європейського суду з прав людини (http://www.echr.coe.int/ECHR/EN/hudoc), зазвичай англійською та французькою мовами, проте в деяких випадках лише однією з цих мов.

25.Витяги взято з рішень, ухвалених до 31 березня 2009 року.

Джеремі Макбрайд

22

A.КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

A.КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

«Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v United Kingdom)

[GC], 39665/98 і 40086/98, 9 жовтня 2003 року.

82.Суд зауважує, що відправним пунктом для оцінки застосовності кримінального підходу статті 6 Конвенції до цієї справи безперечно залишаються критерії, які були встановлені в справі «Енґель та інші» (Engel and Others, див. вище, стор. 34– 35, §§ 82–83):

82.…

«…[С]лід насамперед встановити, чи положення, що встановлює (встановлюють) склад інкримінованого правопорушення, визначається у законодавстві держави-відповідача положеннями кримінального права, дисциплінарною відповідальністю або ж і тим, і другим одночасно. Проте це буде ніщо інше, як відправний пункт. Отримані таким чином вказівки мають лише формальне, відносне значення та повинні бути досліджені з врахуванням такого спільного знаменника, як відповідне законодавство різних державучасниць.

Набагато значущішим чинником є сам характер правопору-

шення… Однак контроль з боку Суду цим не обмежується. Такий контр-

оль загалом видавався б ілюзорним, якби він не враховував також ступінь суворості покарання, яке загрожує відповідній особі. У суспільстві, що підтримує принцип верховенства права, до «кримінальної» сфери належать можливі покарання у вигляді позбавлення свободи, за винятком тих, що з огляду на їхній характер, тривалість чи спосіб приведення до виконання не можуть спричинити до якихось очевидних негативних наслідків…

83. Саме ґрунтуючись на цих критеріях Суд і встановлює, чи хтось із заявників або ж всі заявники були обвинувачені у «вчи-

ненні злочину» за змістом частини 1 статті 6.»

…

23

A.КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

86.Окрім того, відповідно до вже усталеної практики Суду, другий і третій критерії, сформульовані в справі «Енґель», є альтернативними, а не обов’язковими: щоб визнати статтю 6 застосовною, достатньо того, щоб відповідне правопорушення, зважаючи на його характер, розглядали як «кримінальне» з погляду Конвенції або щоб вчинене правопорушення тягло за собою таке покарання особи, яке, зважаючи на його характер та ступінь суворості, в цілому належало до «кримінальної» сфери. …Це допускає використання поєднального («кумулятивного») підходу в разі, коли індивідуальний аналіз кожного критерію не дає змоги зробити чіткий висновок про наявність кримінального обвинувачення…

90.З погляду внутрішньодержавного права ті правопорушення, які були інкриміновані заявникам, належали до категорії дисциплінарних: пункти (1) і (17) Правила 47 В’язничних правил встановлюють, що відповідна поведінка з боку в’язня є «порушенням дисципліни»…

Отже, … згідно з національним правом, розгляд і ухвалення рішень щодо таких правопорушень вважались дисциплінарним провадженням і були покликані підтримувати порядок у стінах тюрми. Те, … що рішення начальника установи не вносили до реєстру судимостей заявників просто є природним наслідком того, що правопорушення кваліфікували як дисциплінарне.

91.Однак пропоновані національним правом ознаки мають лише

формальне, відносне значення; «більш значущим чинником є сам характер правопорушення» (див. «Енґель та інші…»)…

100.При тлумаченні автономного характеру поняття «кримінальний» в статті 6 Конвенції Суд наголошував, що державиучасниці не можуть на власний розсуд кваліфікувати кримінальне правопорушення як дисциплінарне або переслідувати особу, що вчинила «змішане» правопорушення, скоріше в дисциплінарній, а не в кримінальній площині, оскільки це поставило б дію основоположних пунктів статті 6 в залежність

24

A. КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

від їхньої суверенної волі. Отже, роль Суду, відповідно до цієї статті, полягає в тому, щоб переконатися, що не відбувається неналежного вторгнення дисциплінарного в царину кримінального…

101.… неправомірна поведінка в’язня може набувати різних форм; і хоч окремі дії, безсумнівно, є питаннями суто внутрішньої дисципліни, інші не можна розглядати під таким же кутом. Ознаки, які прямо стосувалися справи, були ті, що «певні питання могли видаватися серйознішими за інші», що неправомірність відповідної дії могла виявляти залежність від того факту, що була вчинена в тюрмі і що поведінка, яка становила собою правопорушення згідно з Правилами, могла також містити склад злочину за нормами кримінального права, отже, принаймні теоретично, ніщо не перешкоджало тому, щоб такого роду поведінка була предметом як кримінального, так і дисциплінарного провадження.

102.Окрім того, кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

103.… розглядувані правопорушення були спрямовані проти групи з особливим статусом, а саме осіб, позбавлених волі, чим вони відрізнялись від решти громадян. Однак … ця обставина надає правопорушенням характеру prima facie (на перший погляд. – Прим. перекл.) дисциплінарних. Хоч це лише одна з «відповідних ознак» в оцінюванні характеру правопорушення…

104.По-друге, … обвинувачення, висунуте проти першого заявника, відповідало правопорушенню за звичайним кримінальним правом… Так само зрозуміло, що другого заявника звинувачено в учиненні нападу, тобто правопорушенні, що визначається як нормами кримінального права, так і в’язничних правил…

105.По-третє, уряд заявляє, що дисциплінарні правила та санкції в місцях позбавлення волі насамперед призначені забезпечу-

25

A. КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

вати успішне функціонування системи дострокового звільнення з ув’язнення, тож «каральний» елемент, пов’язаний з цим складом злочину, є вторинним відносно первинної мети – «запобігти» порушенню порядку. Суд вважає, що призначення додаткових діб після визнання їх винними – хоч з якої позиції це розглядати –… зроблено з метою покарати заявників за скоєні ними правопорушення та запобігти новим, що могли б бути скоєні ними або іншими ув’язненими. Він не вважає переконливим аргумент уряду, за яким розрізняється мета покарання та стримування від вчинення правопорушення, оскільки такі цілі не унеможливлюють одна одну… і визнаються характерною ознакою кримінального покарання…

106.Відповідно Суд вважає, що ці чинники, навіть якби самих їх було не досить, щоб дійти висновку про те, що інкриміновані заявникам правопорушення слід вважати «кримінальними» в цілях Конвенції, безумовно надають їм особливого характеру, який не цілком вкладається в межі суто дисциплінарної справи.

107.Тому Суд визнав за потрібне звернутися до третього критерію, а саме – характеру й ступеня суворості покарання, що

загрожувало заявникам…

120.Характер та ступінь суворості покарання, що «мало бути накладене» на заявників, … визначались посиланням на максимально можливе покарання, передбачене відповідним законом…

Фактичне покарання, яке було накладене, є важливим для остаточного висновку … проте не може применшити серйозності того, яке загрожувало від самого початку…

124.Суд робить висновок, що додаткові дні за рішенням начальника установи, були новим позбавленням волі, призначеним з каральною метою після встановлення вини…

125.При цьому лише сам факт того…, що на той час, коли ухвалив рішення начальник установи, заявники були ув’язненими, які відбували правомірно призначений тюремний строк, на

26

A. КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

думку Суду, не дає підстав відрізняти їхній випадок від випадку цивільних осіб чи військовослужбовців, які перебували на свободі. Ще більше, саме у зв’язку з цим питання про процесуальні гарантії, які мають супроводжувати процедуру ухвалення судового рішення у в’язницях, слід розглядати відповідно до норм статті 6, а не статті 5 Конвенції, як це пропонували представники уряду…

126. Суд зауважує, що в своєму рішенні у справі «Енґель та інші» … він дійшов такого висновку:

«У суспільстві, що підтримує принцип верховенства права, до «кримінальної» сфери належать можливі покарання у вигляді позбавлення свободи, за винятком тих, що з огляду на їхній характер, тривалість чи спосіб приведення до виконання не можуть завдавати істотної шкоди. Серйозність того, що стоїть на кону, традиції держав-учасниць і значення, яке в Конвенції приділяється дотриманню права на фізичну свободу особи, – все це вимагає, щоб саме так і мало бути.»

Відповідно, з огляду на те, якими могли бути строки позбавлення волі і які були реально призначені цим заявникам, можна висловити припущення, що висунуті проти них обвинувачення були кримінальними за змістом статті 6, і це є презумпцією, яку можна спростувати тільки як виняток і тільки в тому разі, якщо ці покарання у вигляді позбавлення волі не можна розглядати як такі, що «завдають істотної шкоди»

зогляду на їхній характер, тривалість чи спосіб їхнього виконання…

128.У цій справі зазначено, що максимальна кількість додаткових діб, яку начальник установи міг призначити кожному заявникові, становила 42 за кожне правопорушення (Правило 50 В’язничних правил). Першому заявникові призначено 40 додаткових діб, до того ж це було вже двадцять друге порушення дисципліни з його боку і сьоме порушення

зпогрозами насильства (violent threats). Другому заявникові призначено 7 додаткових діб тримання під вартою, до того ж за тридцять сьоме порушення дисципліни з його боку.

27

A. КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

Рішення про 40 та 7 додаткових діб дорівнювало за строком, згідно зі статтею 33(1) Закону 1991 року, покаранню за вироком національного судового органу до позбавлення волі приблизно на 11 і 2 тижнів, відповідно…

Суд також відзначає, що … Великій палаті не представлено нічого, що дозволяло б зробити припущення про те, що нібито відбування призначених додаткових діб мало місце не у в’язниці та в умовах іншого режиму, ніж той, що застосовувався аж до звичайної дати звільнення з ув’язнення, передбаченої в статті 33 Закону від 1991 року.

129.За таких обставин Суд доходить висновку, що покарання позбавленням волі, яке могло бути – і насправді було – призначене заявникам, не можна вважати за доволі незначне чи несуттєве для того, щоб спростувати презюмований кримінальний характер висунутих проти них обвинувачень.

Суд звертає увагу на те, що максимальна санкція, яку можна було б застосувати до пана Енґеля, та фактично накладене на нього покарання – 2 доби суворого арешту в обох випадках, – мали, як було визнано, надто коротку тривалість, щоб належати до кримінальної сфери. Однак він зауважує, що в будь-якому разі навіть найменше покарання, яке було призначене в цій справі, було значно більшим, аніж у випадку пана Енґеля…

130.За таких обставин Суд, як і Палата, робить висновок, що характер обвинувачень, разом із характером і суворістю покарання, такі, що обвинувачення проти заявників були кримінальними обвинуваченнями за змістом статті 6 Конвенції, і саме цю статтю застосовують до процедури слухань з метою винесення рішення по суті (adjudication hearings).

«Матиєк проти Польщі»

(Matyjek v Poland) (ріш.), 38184/03, 30 травня 2006 р.

48.Щодо першого з критеріїв, визначених у справі Енгеля, – класифікації провадження за внутрішньодержавним правом, то

28

A. КРИМІНАЛЬНЕ ОБВИНУВАЧЕННЯ

Суд зазначає, що факти, пред’явлені заявникові як обвинувачення, зводилися до того, що він повідомив неправдиві дані у своїй люстраційній декларації, твердячи, ніби він не співпрацював із державними органами безпеки, на що поширювалися не норми польського кримінального законодавства, а норми Закону про люстрацію. Закон про люстрацію, як видно, не вважають кримінальним законодавством ні з погляду внутрішньодержавного права, ні в межах усталеної судової практики; проте Варшавський апеляційний суд припускав, принаймні в окремих випадках, що воно є «провадженням, яке пов’язане з каральними заходами» (repression-related proceedings), отож його потрібно вважати «іншим законодавством, що передбачає кримінальну відповідальність»…

49.Судзауважуєнаявністьтісногозв’язкуміжлюстраційнимпровадженням і кримінально-правовою сферою. Зокрема, Закон про люстрацію передбачає, що на питання, які не врегульовані в ньому, поширюються відповідні норми Кримінальнопроцесуального кодексу. Відповідно, Уповноваженому з питань публічного інтересу (Commissioner of Public Interest), який може розпочинати люстраційне провадження, надано повноваження, тотожні повноваженням прокурора, які закріплюють норми кримінального процесу … Так само і становище особи, щодо якої здійснюють люстрацію, було подібне тому, що має обвинувачений в кримінальному переслідуванні, зокрема, коли йдеться про процесуальні гарантії, хоча в Законі про люстрацію особу, яку піддають люстрації, не названо «обвинуваченим» і не вжито термін «інкримінувати»…

50.Суд також відзначає, що організація і здійснення люстраційного провадження, що їх визначає Закон, спираються на модель польського кримінального судочинства, і що до люстраційного провадження безпосередньо застосовуються норми Кримінально-процесуального кодексу. Люстраційне провадження виконує суд у справах люстрації у складі суддів апеляційних і регіональних судів, делегованих з числа

29