litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

соколом полете, тогда Влур вльком потече, труся собою студену росу: претрьгоста бо своя брьзая комоня. [...]

Рек Боян и ходи на Святьславля пестворца стараго временн Ярослав­ ля, Ольгова коганя хоти: «тяжко ти голови кроме плечю, зло ти телу кроме голови, Руской земли без Игоря». Солнце светится на небесе, Игорь князь в Руской земли. Девици поют на Дунай, вьются голоси чрез море до Киє­ ва. Игорь едет по Боричеву к святей богородици Пирогощей. Странн ради, гради весели.

Певше песнь старим князем, а потом молодим пети слава: Игорю Святьславличю, буй-туру Всеволоду, Владимиру Игоревичу. Здрави князи и дружина, побарая за христьяни на поганьїя пльки! Князем слава а дружине. Аминь.

«Слово о іигьку ИгоревИ» та його поетичні переклади і переспіви.

Київ, 1967. - С. 96-129.

Статті «Руської правди» щодо захисту княжих урядників та регулювання норм їх утримання

(ХІ-ХІІІ ст.)

[...] По Ярославе же паки совкупившеся синове его: Изяслав, Свято­ слав, Всеволод и мужи их: Косначько, Перенег, Никифор и отложиша оубиение за голову, но кунами ся викупати; а ино все яко же Ярослав судил, такоже и синове его оуставиша.

О оубиистве. Аже кто оубиеть княжа мужа в разбои, а головника не ищуть, то виревную платити, в чиеи же верви голова лежить, то 80 гри- [вен]; паки л[и] людин, то 40 гри[вен]. [...]

Асе покони вирнии били при Ярославе: вирнику взяти 7 ведер солоду на неделю, же овен любо полоть, любо 2 ногате; а в середу куна же сьір, а

впятницю тако же; а кур по двою ему на день; а хлебов 7 на неделю, а пшена 7 оуборков, а гороху 7 оуборков, а соли 7 голважень: то то вирнику со отроком; а кони 4, конем на рот сути овес; вирнику 8 гри[вен], а 10 кун перекладная, а метелнику 12 векшии, а ссадная гривна.

Аже будеть вира во 80 гри[вен], то вирнику 16 гри[вен] и 12 векши, а переди ссадная гри[вна], а за голову 3 гри[вньі].

Окняжи муже. Аже в княжи отроци, или в конюсе, или в поваре, то 40 гри[вен].

Аза тивун за огнищнии, и за конюшин, то 80 гри[вен].

Ав сельском тивуне княже или в ратаинем, то 12 гри[вен]. А за рядовича 5 гри[вен]. Тако же и за бояреск. [...]

Очеляди. А челядин скрьіетьс(я), а закличуть и на торгу, а за 3 дни не виведуть его, а познаеть и третин день, то свои челядин поняти, а оному платити 3 гри[вньі] продажи. [...]

Отатбе. Паки ли будеть что татебно купил в торгу, или конь, или порт, или скотину, то вьіведеть свободна мужа два или митника; аже начнеть не знати, оу кого купил, то ити по нем тем видоком на роту, а истьцю

78

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

своє лице взяти; а что с ним погибло, а того ему желети, а оному желети своих кун, зане не знаеть оу кого купив; познаеть ли на долзе оу кого то купил, то своє куньї возметь, и сему платити, что оу него будеть погибло, а князю продажю. [...]

Аже буд[у]ть холопи татие, суд княжь. Аже буд[у]ть холопи татие, любо княжи, любо боярьстии, любо чернечь, их же князь продажею не казнить, зане суть не свободни, то двоиче платить ко истьцю за обидоу. [...]

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 76-77.

Літопис про посольство римського папи Інокентія III до галицько-волинського князя Романа

(початок XIII ст.)

Роман Мстиславич, мстячи ляхам за їх неправди і за рани свої, зібрав галицьке і володимирське військо і пішов весною до Сандомира, взяв два міста і багато опустошив [...] Почувши ж, що Лешка на королівство не взя­ ли, розгнівавшись, пішов він знову до Сандомира і почав ще більше розо­ ряти і села палити. Ляхи ж пустили від себе Лешка, щоб він став від себе просити Ярослава; він же, не знаючи, що його обманюють, бо був дити­ ною ще, послав від себе послів просити Романа. Також і папа, почувши що Роман переміг угрів і ляхів і всю Русь підкорив під себе, послав до нього свого посла намовляти перейти в католицьку віру свою, обіцяючи йому міста надати і королем в Русі зробити його. Роман же сперечався, опира­ ючись на святе письмо, а вони, не соромлячись, тиснули на нього ласкави­ ми словами. Одного разу, як той посол говорив Романові, що папа дуже могутній і може його зробити багатим, могутнім і шановним з допомогою Петрового меча, Роман, вийнявши свого меча, сказав послові: «Чи такий отой Петрів меч у папи? Якщо він має такий меч, то він може міста нада­ вати, а я, доки маю його при бедрі, не хочу купувати, тільки кров’ю, як і батьки та діди наші примножали землю Руську, буду примножувати її». А Лешковим послам сказав: «Ідіть і скажіть: я не хочу з милості до вас — шкодити вам обом, тільки заплатіть мені витрати, які ви погодилися; а як­ що не можете стільки срібла негайно дати, то дайте мені Люблін з землею, поки виплатите». І, відпустивши тих послів, пішов у Галич.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 84.

Характеристика галицько-волинського князя Романа (початок XIII ст.)

В лето 6709. Начало княжения великаго князя Романа, самодержца бьівша всей Руской земли, князя Галичкого.

По смерти же великого князя Романа, приснопамятнаго, самодержца всея Руси, одолевша всим поганьскьім язьїком, ума мудростью ходяща по

79

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

заповедем божиим: «устремилбося бяше на поганьїя яко и лев, сердит же бьість яко и рьісь, и губяше яко и коркодил, и прехожаше землю их яко и орел, храбор бо бе яко и тур. Ревноваше бо деду своєму Мономаху, погубившему поганьїя Измалтяньї, рекомьія Половци, изгнавшю Отрока во Обезн за Железная врата, Срчанови же оставшю у Дону, рибою ожившю; тогда Володимер Мономах пил золотом шоломом Дон, и приемшю землю их всю, и загнавипо оканьньїя Агаринн. По смерти же Володимире, остав­ шю у Сирьчана єдиному гудьцю же Ореви, посла и во Обези, река: «Воло­ димер умерл єсть, а воротися, брате, пойди в землю свою; молви же ему моя словеса, пой же ему песни Половецкия; оже ти не восхочеть, дай ему поухати зелья, именемь евшан». Оному же не восхотевшю обратитися, ни послушати, и дасть ему зелье; оному же обухавшю и восплакавшю, рче: «да луче єсть ва свой земле костью лечи, нели на чюже славну бити». И приде во свою землю. От него родившюся Концаку, иже снесе Сулу, пешь ходя, котел нося на плечеву; Роману же князю ревновавшю за то, и тщашеся по­ губити иноплеменьники. Велику мятежю во[з]ставшю в земле Руской, оставившима же ся двеима синома его, един 4 леть, а другий дву лет.

Історія України в документах і матеріалах. T. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 143-144.

Грамота князя Романа Мстиславича із закликом створити на Русі військову федерацію князівств

(1201 — початок 1203 рр.)

Ви, братня, известнн о том, что Киев єсть старейший престол во всей Руской земли, и надлежит на оном бить старейшему и мудрейшему во всех князех руских, чтоб мочь благоразумно управлять и землю рускую отвсюду оборонять, а в братии, князьях руских, доброй порядок содержать, дабьі един другаго не мог обидить и на чужия области наежжать и разорять. Ннне же видем все тому противное. Похищают престол молодшие и несмьісленние, которие не могут не токмо других распоряжать, и братию во враждах разводить, но сами себя оборонить не в состоянии, часто востанет война в братии, приводять поганих половцев, и разоряют землю Рускую, чем найпаче и в других вражду всевають. Того ради и Рюрик явился винен, и я лишил его престола, даби покой и тишину Руской земли приобрести, доколе все князи руские, разсудя о порядке рускаго правлення, согласно положат и утвердят. О чем прошу от каждаго совета, кто как наилучше вздумает.

Моє же мнение, ежели принять хотите, когда в Киеве великий князь умрет, то немедленно местние князи, суздальский, черниговский, галицкий, смоленский, полоцкий и рязанский, согласяся, изберут старейшаго и достойнешаго себе великим князем и утвердят крестньїм целованием, както в других добропорядочньїх государствах чинится. Младших же князей к тому избранию не потребно, но они должньї слушать, что оньїе определят. Когда тако князь великий на киевский престол избран будет, должен ста­ рейшаго сьіна своего оставить на уделе своем, а молодших наделить от

80

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

онагож или в Руской земли от Горьшя и за Днепр, сколько городов издревле к Києву принадлежало. Ежели кто из князей начнет войну и нападение учинит на область [другого], то великий князь да судит с местньїми князи и смирит. Ежели на кого войною придут половцьі, венгрьі, поляки или другой народ и сам тот князь оборониться не может, тогда князю ве­ ликому согласяся с местньїми князи: послать помочь от всего государства, сколько потребно. А чтобьі местиме князи не оскудевали в силах, не надлежит им областей своих детямь делить, но отдавать престол по себе одно­ му сьіну старшему со всем владением. Меньшим же хотя давать для прокормления по городу или волости, но оньїм бьіть под властию старейшаго их брата. А буде у кого сина не останется, тогда отдать брату старейшему по нем, или кто єсть старейший по линии в роде его, чтоб Руская земля в силе не умалялась. Вьі бо вьідаете довольно, когда не много князей в Руси бьіло, и старейшаго единаго слушали, тогда все окрестньїе их боялись и почитали, не смея нападать на предели руские, как то ньіне видим.

И естьли вам нравно сьехаться на совет к Києву или где пристойно, чтоб о всем внятнее разсудить и устав твердий учинить, то прошу в том согласиться и всем обвестить.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 429-430.

Літопис про боротьбу князів Данила Романовича і Мстислава Удалого

проти нападу на Галичину Польщі й Угорщини (1213-1219 рр.)

Времени же минувшю, еха Данил ко Мьстиславу в Галичь, рекьі на Лестька: «яко отчину мою держить»; оному же ведавшю: «сину! за первую любовь не могу на нь востати; а налези собе други». Данилу же возвратившуся к домови, и еха с братом и прия Берестий, и Угровеск, и Верещин, и Столпе, Комов, и всю Украйну. Лестько же велик гнев имея на Данила; весне же бьівши, и ехаша Ляхове воевать, и воеваша по Бугу. И посла по них Данил Гаврила Душиловича и Семена Олуевича, Василка Гавриловича; и биша и до Сухое Дорогеє, и колодники изьімаша, и возвратишася в Володимерь с великою славою. Тогда же Клим убьен бьість Хрьстиничь, един от всих его воин, его же крест и доньїне стоить на Сухой Дорогви. Ляхи же многи избиша, и гнаша по них до рекьі Вепря. Льстькови же творящю, Мьстиславлим светом Данил приял єсть Берестий, Лестько же посла ко ко­ ролеви: «не хочю части в Галичи, но дай его зяти моєму». Король же посла вои многи и Лестко, и придоща к Перемишлю; Яронови же тогда тисящю держащю в Перемьішли, избеже передь ними. Мьстислав бо се со всими князьми Рускьіми и Черниговьскьіми, и посла Дмитра, Мирослава, Михалка Глебовича, противу им к Городку: Городок бо бе отложился, бяхуть в нем людье Судиславли. И Дмитрови бьющися под городом, придоша на нь Угре и Ляхове, и побеже Дмитр; тогда же и Василь дьяк, рекомьій Молза,

81

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

застрелен бьість под городом; Михалка же Скулу убиша, согонивше на Щиреце, а главу его сосекоша, трой чепи сняше золотьі и принесоша главу его ко Коломанови; Мьстиславу же стоящу на Зубрьи, Дмнтр прибеже к нему. Мьстиславу же не могшу биться с Угрн, и просяше зятя своего Да­ нила и Олександра да білета затворилася в Галиче; обещася ему Данил и Олександр ити в Галичь, Данил же затворися в Галиче, а Олександру не смевшю. Тогда же великая княгини Романовая восприимши мниский чин. Потом же приде рать под город, Каломан и Ляхове: и многу бою бьівшю на Кровавом броду, и паде на ня снег, не могоша стояти, идоша за Рого­ жину, идоша на Мьстислава и прогнаша и[з] земли. Мьстиславу же поведавшю Данилови: «изьіди из града»; Данил же изьіде с Дмитром тьісячькьім, и с Глебом Зеремеевичем, и со Мирославом, изьідоша из града и бнша противу Толмачю, угони и неверньїй Витовичь Володислав, наворотившеся на нь, и прогнаша и, и коня от него отьяша. Данил бо млад бе, и видев Глеба Зеремиевича и Семьюна Кодьниньского мужескьі ездяща, и приеха к нима укрепляя и, и инии же устрьмилися бяхуть на бег; того же дни бишась всь день олне до нощи; тое же нощи увернушася, Данил и Глеб Зеремеевичь яста Яньца, млад сьі показа мужьство своє, и всю нощь бистася; наугрея же угони и Глеб Васильевичь, уверьнувшежеся Данил на нь и гна и дале поприща, оному же утекшю пред ним борзости ради коньское; Данилови же возвратившюся и єдиному едущю межи ими, онем же не смеющим наехати на нь, донеле же взьеха к нему Глеб Судиловичь и Гаврило Иворовичь и Перенежько; оттуду проидоша в Онут и идоша в по­ ле. Бьівшю же гладу велику, поидоша возьі к Плаву, на канун святаго Дмитрея, вземше возьі накормишася изобилно и похвалиша бога и святаго Дмитрея, яко накорми я. Оттуду же придоша ниже Кучелемина, мьісляще, куд прейти реку Днестр; божиею же милостию придоша лодья из Олешья, и приехаша в них на Днестр, и насьітишася рьіб и вина; оттуда же приеха Данил ко Мьстиславу. Мьстислав же великую похвалу створи Данилови, и дарн ему дасть великми и конь свой борзьій сивьій, и рече ему: «пойди, княже, в Володимерь, а яз пойду в Половци, мьстив сорома своего». Дани­ лови же приехавшю в Володимерь [...]

Влето 6725. Вьійде Филя, древле прегорднй, надеяся обяти землю, потребити море, со многими Угрьі, рекшю ему: «един камень много горньцев избиваеть», а другое слово ему рекшю прегордо: «острьій мецю, борзьій ко­ ню — многая Руси!» Богу же того не терпящю во ино время убьен бнеть Данилом Романовичем древле прегордьій Филя. Олександру же отступившю от Данила и от Василка ко Лестькови, не бе бо има помощи ни от ко­ го же, развее от Бога, дондеже приде Мьстислав с Половци. Изьіиде же Филя со многими Угрьі и Ляхьі из Галича, поима бояре Галичкьія, и Судислава цьтя, и Лазоря и иньї; а они разбегошася: загордебося бе.

Влето 6726. Тишина бьіеть.

Влето 6727. Приде Лестько на Данила к Щекареву, бороня ити ему на помощь Мьстиславу, тестеви своєму. Кондратови же приехавшу мирить Лестька и Данила, познавшю же ему лесть Лестькову, и не веле князю Да­ нилу ехати к Лестьку. Филя же строяшеся на брань; мняше же бо яко никто можеть стати противу ему на брань; остави же Коломана в Галичи, и

82

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

созда град на церкви Пречистое Владьічица нашея Богородица, яже не стерпевше осквернення храма своего, и вдасть ю в руце Мьстиславу. Бе бо ту с Коломаном Йван Лекин, и Дмитр, и Бот. Половцемь же приехавшим видити рати, Угром же и Ляхом гонящим я, увернувся. Половцин застрели Уза во око, и спадино ему с фаря взяша тело его, и плакашася по немь. Наутрея же, наканун святой Богородици, приде Мьстислав рано на гордаго Филю и на Угрьі с Ляхьі, и бьість брань тяжка межи ими: и одоле Мьсти­ слав. Бегающим же Угром и Ляхом, изьбено бьість их множьство, и ят бьють величавий Филя паробком Добрьінином, его же лживий Жирослав украл бе, и обличену ему бьівшю, про него же погуби отцину свою. И победившу же Мьстиславу поиде к Галичю, бившим же ся им о врата градная, и возбегоша же на комари церковньїя и инии же ужи возвлачишася, а фаре их поимаша: бе бо град створен на церкви; онем же стреляющим и камение мещющим на гражани, изнемогаху жажею водною, не бе бо водьі в них; и приехавшю же Мьстиславу, и вдашася ему, и сведени бьіша со церкви. Данилови же приехавшю в мале дружине с Демьяном тьісячким, не бе бо приехал во время то, потом же приеха Данил к Мьстиславу: и бьість радость великая, спас Бог от иноплеменьник: вси бо Угре и Ляхове убьени бьі­ ша, а инии яти бьіша, а инии бегающе по земле истопоша, друзии же смердьі избьени бьіша, и никому же утекши от них; тако бо милость от Бо­ га Руской земле. Потом же приведоша Судислава ко Мьстиславу, оному же не помисливши) о немь зла, но милость ему показавшю, он же обуимая нозе его обещася работе бьіти ему; Мьстиславу же веровавшю словесемь его, и честью великою почтив его, и Звенигород дасть ему.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 145-147.

Воскресенський літопис про битву русів з татарськими і монгольськими військами

(1223 р.)

Року 1223. За гріхи наші прийшли народи невідомі при великому князі київському Мстиславі Романовичу, внукові Ростислава Мстиславича. А прийшли то нечувані безбожні моавітяни, так звані татари, про яких добре і ясно ніхто не повідає, хто вони такі, і звідки прийшли, і що за мова в них, і якого вони племені, і що за віра в них; звуть їх татарами [...] Попо­ лошіть вони всю землю від сходу і Євфрату і від Тигру до Понтського [Чорного] моря, крім Ефіопії. Бог один відає їх; але тут ми зробили запис про них пам’яті раді князів руських і тієї біди, яка сталася їм [руським князям] від них [татар]. Про останніх ми чули, що вони багато країн пополонили [...] Багато половців прибігло в Руську землю. А цей Котян був те­ стем князю Мстиславу Мстиславичу галицькому, і прийшов він з покло­ ном з князями половецькими до свого зятя Мстислава в Галич і до всіх князів руських, і дари приніс великі: коні і верблюди, буйволи, дівчат, і об­ дарував усіх князів руських, і сказали [половці] їм [руським князям] таке:

83

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

«Нашу землю сьогодні подолали татари, а завтра прийдуть і візьмуть вашу, то поможіть нам оборонитися; бо якщо ви не поможете нам, то сьогодні ми будемо висічені, а завтра ви будете висічені». І почав просити Котян зя­ тя свого про допомогу, а Мстислав почав просити братію свою, князів ру­ ських, кажучи: «Якщо ми, браття, цим [половцям] не поможемо, то вони здадуться їм же [татарам] і цим ще збільшать їх могутність». 1 довго так ра­ дились і взялися допомогти Котяну, зваживши на прохання половецьких князів.

Коли ж відбулася нарада всіх князів у місті Києві, то вони прийняли таку пораду: «Краще б нам зустріти їх на чужій землі, ніж на своїй, і поча­ ли готувати війська, кожний у своїм володінні. Тоді був у Києві князем Мстислав, син Романа Ростиславича, а в Чернігові Мстислав Святославич Козельський, а в Галичі Мстислав Мстиславич, всі вони були найстарши­ ми в Руській землі, а великого князя Юрія Всеволодовича Суздальського на цій нараді не було; а були з ними молоді князі: князь Данило Романо­ вич — син Мстиславича, князь Михайло Всеволодович чернігівський — внук Святослава Олеговича, князь Всеволод — син Мстислава київського і багато інших князів; тоді великий половецький князь Басти охрестився, а Василька не було, в Володимирі [він був] молодий. 1 підняли землю руську всю проти татар і прийшли до ріки Дніпра на Заруб до острова Варязького [Хортиці] [...] Тоді князь Мстислав галицький перейшов убрід Дніпро з ти­ сячею воїнів, і напав на сторожі татарські, і переміг їх, а останні з них втекли з воєводою Гемеб’яком, але й там їм не було допомоги; вони захо­ вали свого воєводу Гемеб’яка живого в землю, бажаючи зберегти його жи­ вим, але його там знайшли; тоді половці, випросивши його собі, самі вби­ ли його. Почувши ж про це, руські князі вирушили всі разом за Дніпро на великій кількості човнів, а галичани і волинці кожні із своїми князями, а куряни, і трубчани, і путивльці прийшли кожні із своїми князями; прийш­ ли ж і вигнані галицькі в човнах по Дністру, і вийшли вони в море, і було човнів 1000, і ввійшли в ріку Дніпро, і перевели [човни] через пороги, і стали біля ріки Хортиці на протолочому броді [...] Тоді ж всі князі перейш­ ли ріку Дніпро і пішли на конях у поле половецьке, і зустріли татари ру­ ські полки; стрільці ж руські перемогли їх, і прогнали в поле далеко, вирі­ зуючи їх, і взяли скотину їх, і втекли з стадами, так що всі вони позахоп­ лювали собі багато скота. Звідти йшли [руські війська] вслід за ними [тата­ рами] 8 днів до річки Калки, і там вони зустріли татарські сторожі, і кину­ лись на них війська руські, але сторожі татарські стали битися з військами руськими, і вбитий був там Іван Дмитрович і два інші з ним; коли ж тата­ ри від’їхали, то на раніше названій річці Калці зустріли вони половецькі полки і руські. Князь же Мстислав Мстиславич наказав перейти ріку Калку спочатку Данилові з своїми військами і іншим військам з ним, а сам після них перейшов, і зайшли вони за ріку Калку і послали в сторожі Ярона з полками і половцями, а самі стали табором там, а князь Мстислав скоро після цього приїхав. По дорозі він бачив війська татарські, і тому, приїхав­ ши, він негайно звелів [своєму війську] озброїтися; а князям Мстиславу і другому Мстиславу, які сиділи в таборі і нічого не знали про татарські вій­ ська, він нічого не сказав із заздрощів, бо була між ними велика суперечка.

84

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Коли війська зібралися докупи, то Данило виїхав наперед і Семен Олюєвич і Василько Гаврилович, і розійшлися на полки татарські. Василько зра­ зу ж був убитий, а Данило був поранений у руку, але він не чув рани, що була на тілі його, бо був молодий і буйний [нестримний]; і хоч було йому тоді 18 років, але він був сильний у бою. Винищував він татар мужньо [...] В скорому часі половці стали втікати і, втікаючи, потоптали табори ру­ ських князів, а руські князі не встигли були ополчитися проти них, і розгу­ билися війська руські, і була тяжка і жорстока різня, і за гріхи наші руські війська були розбиті [...] Бачачи ж все це зло, яке сталося, київський князь не рушив нікуди з місця; став був він на горі над рікою Калкою, а місце було кам’янисте, і вони зробили там городок з кілків і билися з городка з татарами 3 дні. А інші татари погналися вслід за руськими князями, б’ючи їх аж до Дніпра, а біля цього городка залишилося два воєводи, Чегиркан і Тешукан, проти князя Мстислава і його зятя Андрія та Олександра Дубровського; а було там два князі з князем Мстиславом. Там же і бродники були старі і їх воєвода Плоскиня, і там вони, окаянні, дали присягу Мсти­ славу і обом князям, що не повбивають їх, а пустять їх на викуп, і, збре­ хавши, окаянний видав їх, зв’язавши, татарам, і татари городок взяли, і людей вистинали, а князів підклали під дошки і сіли на них зверху обідати, і так там скінчили князі своє життя.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 88-90.

Літопис про боротьбу галицьких князів Мстислава Удалого і Данила Романовича з іноземними завойовниками

(1226-1227 рр.)

Мьстислав же, по совете льстивьіх бояр Галичьких, вда дщерь свою меншую за королевича Андрея, и дасть ему Перемьшіль. Андрей же послушав лестивого Семьюнка Чермьнаго, и бежа во Угрьі и нача воздвигати рать; бьівши же зиме, прийде ко Перемьшіьлю, Юрьеви тогда тьісящю удержащю, переда Перемьшіль и бежа сам ко Мьстиславу. Королеви же став­ ило во Звенигороде, и посла вои свои к Галичю, сам бо не сме ехати к Галичю: поведахуть бо ему волхви Угорьскьія, яко узревшу Галичь не бьіти ему живу; он же тоя ради виньї не смея ити в Галичь, яко веряшеть вол­ хвом. Днестру же наводнившюся, не могоша перейти. Мьстислав же вьіеха противу с полкн; онем же позоровавшим нас, и ехаше Угре во стани своя: бе бо с королемь Пакослав с Ляхи. Оттуду же пойде король ко Теребовлю

ивзя Теребовль, и пойде к Тихомлю и взя Тихомль; оттуду же приде ко Кремянцю, и бися под Кремянцем, и много Угор избиша и раниша. Тогда же Мьстислав Судислава посла к зяти своєму князю Данилу, рекьій: «не отступай от мене»; оному же рекшю: «имам правду во серци своемь». Отту­ ду же приде король ко Звенигороду. Виеха же Мьстислав из Галича, Угре же вьіехаша противу ему со станов королевих, Мьстислав же бися с ними

ипобеди я; и гнаша по них до станов королевих, секуще и; тогда же Мар-

85

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

тиниша убиша, воєводу королева. Король же смятеся умом, и пойде и[з] земли борзо. Данилови же пришедшу ко Мьстиславу с братом Василком ко Городку, и Глеб с нима, и молвящим им: «пойди, княже, на короля, по Лохти ходить», Судислав же браняшеть ему, бе бо имеяшеть лесть во серци своем, не хотяше бо пагубн королеви, имеяше бо в немь надежу велику: беаше бо король изнемоглся. Льстькови же в то время идущу в помощь, Данилови же бранящю ему не помогати королеви, оному найпаче хотящю, Данил же и Василко посласта люди своя к брату, не даста ему прити; осту­ ду же возвратився йде во свою землю: изнемогл бо ся бе ходив на войну. А король Угорьскьі йде во Угрн. Тогда же угони Изяслав со лестивим Жирославом, идоста с ним Угри. Потом же Судиславу льстящю подо Мьстиславом, рече ему: «княже! дай дщерь свою обрученую за королевича, и дай ему Галичь: не можешь бо держати сам, а бояре не хотять тебе». Оному же не хотящю дати королевичю, найпаче хотящю дати Данилови, Глебови же Зеремеевичю и Судиславу претяща ему не дати Данилови, реста бо ему: «аже даси королевичю, когда восхощеши можеши ли взяти под нимь; даси ли Данилови, в векьі не твой будеть Галичь». Галичаном бо хотящим Дани­ ла, отсуду же послаша в речих, Мьстислав дасть Галичь королевичю Андрееви, а сам взя Понизье; оттуду йде к Торьцкому. Мьстиславу же Немому давшу отчину свою князю Данилови, и сина своего поручив Йвана, Йвану же умершю, и прия Луческ Ярослав, а Черторьіеск Пиняне.

Влето 6735. Начнемь же сказати бесчисленьїя рати, и великьія труди,

ичастьія войни, и многия крамоли, и частая востания, и многия мятежи, измлада бо неби има покоя.

Седящу же Ярославу в Лучьске, еха Данил в Жидичин кланяться и моли­ тися святому Николе, и зва и Ярослав к Лучеську; и реша ему бояре его: «приими Луческ, зде ими князя их»; оному же отвещавшу, «яко приходах зде молитву створити святому Николе и не могу того створити», йде в Володимерь. Отгуду же, собравша рать, посласта на нь Андрея, Вячеслава, Гаврила, Йвана; оному же вьехавшу, ят бьісгь с женою своєю, ят же бьість Олексою Орешьком: бе бо борз конь под ним, угонив и, и я его до города; и затворишася Лучане. На утрея же приде Данил и Василко, и предашася Лучане; брат же на Василкови Луческ и Пересопницю Берестий же ему бе преже дал. Повоеваша Ятвязи около Берестия и угониста и из Володимеря, наехавшима же дверма Мондуничю Шутрови и Стегутови Зебровичю на полк, и убьен бисть Данилом и Вячеславом Шютр, а Стегут убьен бисть Шелвом. Бежащим же Ятвяземь, угони я Данил, Небра язви четнрми ранами, древо же вишибе копье из руку его; Василкови угонившу его, клик бисть велик: «брат ти биется назади»; оному же оставшу, обратися брату на помощь, оному же симь утекшу, а инии разбегошася. Ми же, се оставлеше, на преднее возвратимся.

Данил же посла Дьмьяна ко тести своєму, река ему: «не подобаеть Пиняном держати Черторьшска, яко не могу им терпети». Демьянови же повестящу с ним: «сину! сгреших не дав тобе Галича, но дав иноплеменьнику, Судислава льстьця светом, обольсти бо мя; ажь Бог восхочеть, пойдиве на ня, яз всажу Половци, а ти своими, аще Бог дасть его нама, ти возми Галичь, а яз Понизье, а Бог ти поможеть; а про Черторнеск прав еси». Демьяну же приехавшу в великую суботу, наутрея же на велик день приехаста

86

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Данил и Василько ко Черторьійску, в понеделник на ночь обьседоста град; тогда же и конь Данилов застрелен бмсть с города; наутрея же обьехаста град, Мирослав и Демьян рекоста: «яко предал Бог врагьі наша в руку ваю». Данил же повеле приступити ко граду, и взяша град их и князя их изьимаша. Потом же Мьстислав великий удатньїй князь умре: жадящю бо ему видити сьіна свого Данила Глеб же Зеремеевичь, убежен бмсть завистью, не пустяше его, оному же хотящю поручити дом свой и дети в руце его: бе бо имея до него любовь велику во серце своемь. И потом же пустиста Ярослава и даста ему Перемиль и потом Межибожие.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 151-153.

Літопис про боротьбу населення Галичини і Волині проти угорських військ

(1231-1238 рр.)

Року 1231. Прийшов же король Андрій із сином своїм Белою і з дру­ гим сином своїм Андрієм до Ярослава. Боярин же Давид Вишатич зачи­ нився від князя Данила в Ярославі і Василь Гаврилович і угри билися, аж поки сонце зайшло, і, коли місто відбилося від них, тоді вони ввечері про­ вели нараду [...] А Василько говорив Данилові: «Не погубимо честі князя свого, бо ж військо це не зможе місто взяти»; був він муж сильний і хороб­ рий. Але [наляканий] Давид не слухав його, він всерівно хотів здати місто. Коли ж приїхав з угорських полків Чак, то Давид сказав йому: «Не можуть вас уже прийняти, бо дуже побиті»; Василько ж сильно боровся, щоб не здати міста, але він [Давид], маючи жах у серці своєму, всерівно здав місто, а сам цілий вийшов з усім своїм військом; і забрав король Ярослав і пішов на Галич. Климята ж з Голих гір утік від князя Давида до короля, і вслід за ним всі бояри галицькі здалися. Звідти король пішов до Володимира. Прийшовши ж до Володимира, король дуже дивувався, кажучи, «що такого міста не знаходив навіть у німецьких краях», так багато було озброєного війська, що стояло на огорожі міста, а щити і зброя їх виблискували, як сонце. А в місті тоді був Мирослав, колись він хоробрий був, а тепер бог знає чому злякався і уклав мир з королем без поради князя Данила і його брата Василька; за порадою ж [короля] дав Белз і Червень Олександрові. Король же за порадою невірних галичан посадив сина свого Андрія в Гали­ чі, а Мирослав же відмовлявся, «що я не радив здавати їм Червень», мав він докір великий від обох братів: «Нащо ти мир уклав, будучи з таким ве­ ликим військом». Коли король стояв у Володимирі, князь Данило захопив великий полон, воюючи навколо Бозька; король же повернувся в Угорщи­ ну. Володимир же послав до Данила, кажучи: «Йде на мене Михайло, а по­ можи мені, брате!» Коли Данило прийшов, щоб зробити між ними мир, він взяв собі частку з Руської землі місто Торчеський і знов віддав його дітям Мстиславовим, своїм щурятам, кажучи: «За добрі діла батька вашого ві­ зьміть його і держіть місто Торчеський». Після цих років королевич Андрій пішов війною на Данила і прийшов до Білобережжя. Коли Володислав їхав

87