litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Святославом поити на Дюрги и на Святослава. Тогда же Всеволодичь Свя­ тослав держаше у Изяслава Божьски и Мечибожие, Котелницю, а всих пять городов; и приеха к Изяславу, поча ся у него просити река: «отче! Пусти мя Чернигову наперед, тамо ми жизнь вся, у брату моєю у Володимира [и] у Изяслава хочю волости просити»; он же рече: «сьіну! тако ти и гораздо, го­ тов буди напереде; иди, доспей же на путь»; и поиде Святослав Чернигову. И сгадавше князи Черниговьскии, послаша к Изяславу, веляче ему поити, рекуче: «земля наша погибаеть, а ти не хощеши поити». Изяслав же созва боярьі своя и всю дружину свою, Кияне, и рече им: «се есм с братьею своєю сгадал, с Володимером и с Изяславом Давьщовичема и с Всеволодичем Свя­ тославом, хочем поити на Гюргя на стрья своего, и на Святослава к Сужда- лю, занеже приял ворога моего Святослава Олговича; а брат Ростислав тамо ся с нами соиметь, ать идет ко мне с Смолняньї и с Новгородци». Кияне же сльппавше, рекоша: «княже! не ходи с Ростиславом на стрья своего, лепле ся с ним улади, Олговичем верьі не ими, ни с ними ходи в путь». Изяслав же рече им: «целовали ко мне хрест, а думу есми с ними думал, а всяко сего пути не хочю отложити; а вьі доспевайте». Кияне же рекоша: «княже! тьі ся на нас не гневай, не можем на Володимире племя рукьі взняти; оня же Олговичь хотя и с детми». Изяслав же рече им: «а тот добр, кто по мне поидет»; и то рек, свкупи множество вои и поиде. [...]

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 95-104.

Літопис про повстання в Києві (1157 р.)

Року 1158. Почав війну замишляти Ізяслав Давидовим проти Гюргія і прихилив до себе Ростислава Мстиславича, і Мстислава Ізяславича, і Свя­ тослава Олеговича, підмовляв їх пристати до себе, щоб повстати проти Гюргія. Святослав же сказав: «Я хрест цілував йому [присягався, що буду вірний] і не можу без причини повстати проти нього» і не піддався йому. І виступив Ізяслав в похід із Ростиславом і з Мстиславом на Гюргія; і пустив Ростислав сина свого Романа із своїм полком, а Мстислав виступив із Во­ лодимира. Кияни сказали Ізяславу: «Поїдь, князю, до Києва, там твій Гюргій помер». Він же заплакав і, звівши руки до Бога, сказав: «Благословен єси, Господи, що розсудив мене з ним його смертю, а не кровопролиттям». А Гюргій, напившись в осьменика Петрила, того ж дня проти ночі розхво­ рівся і хворів 5 днів. І помер у Києві Гюргій Володимирович, князь київ­ ський, місяця травня 15 дня в середу проти ночі; а ранком у четвер похова­ ли його в монастирі святого Спаса. І багато зла вчинилося в той день: роз­ грабували двір його красний, і другий двір його за Дніпром розграбували, який він сам звав раєм, і двір Василька, сина його, розграбували в місті, а суздальців винищували по містах і по селах, а майно їх пограбували [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. 1: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 51.

68

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Літопис про боротьбу між руськими князями (1159-1160 рр.)

Том же лете нача Ярослав Галичьскьій искати Йвана Ростиславича, стрьичича своего; Ярослав бо бяше подмолвил князе Руские, и короля, и Лядьския князя, да бьіша ему бьіли помочьници на Йвана, и обещашася ему вси. И послаша посли Києву к Изяславу Давьідовичю: Ярослав Галичьский Избигнева, Святослав Олговичь Жирослава Иванковича, Ростислав Мьстиславичь, Мьстислав Изяславичь Жирослава Васильевича, Ярослав Изяславичь Онофрья, Володимер Андреевичь Гаврила Васильевича, Свя­ тослав Всеволодичь Киянина, король мужа своего, и от Ляхов мужь свой; Изяслав же припре всих, и ответ им дав, отпусти я. Йван же тогда уполошився еха в поле к Половцем, и шед с Половци и ста в городех Подунайскьіх, и изби две кубаре и взя товара много в нею, и пакостяше рьіболовом Гадичьскьім. И придоша к нему Половци мнози, и берладника у него ску­ пися 6000, и пойде к Кучелмину, и ради биша ему, и оттуда к Ушици пойде. И вошла бяше засада Ярославля в город, и начаша ся бити крепко засадници из города, а смерди скачуть черес заборола к Иванови, и перебеже их 300; и хотеша Половци взяти город, Йван не да им взяти, и р о з г н е- в а в ш е с я Половци ехаша от Йвана. Изяслав же посла по Йвана и при­ веде Києву. И уведав Изяслав, оже на нь хотять ратью пойти про Йвана Ярослав, Мьстислав, Володимир Андреевичь, и посла к брату Святославу Чернигову Глеба Ракошича, дая ему Мозирь и Чичереск, и поведа ему, оже хотять на нь ратью пойти. Святослав же рече: «право, брате, гневался есмь на тя про то, оже ми еси Черниговськой волости не исправил, но ли­ ха ти есмь не хотел; да же уже тако єсть, оже на тя хотять, то боже мя избави ти волостит[ь]се; тьі ми брат, дай ми бог с тобою пожити добре», — и целоваста хрест межи собою на всей любви. Тогда же и сняшася в Лутаве Изяслав, и Святослав Олговичь, и сьін его Олег, Игорь, и Всеволодичь, и Володимиричь Святослав, и бьість любовь велика межи ими по 3 дни, и дарове мнози; тогда же и послаша сльї своя в Галичь и Володимирю, поведаюче свою любовь и оже бог свкупи хрест честьньїй. Ти же уведавше, оже братья у любви, такоже не поехаша. [...]

В лето 6668. Пойде Ростислав, сьін Мьстиславль, и[з] Смоленьска к Києву на стол, и вниде в Киев месяца априля в 12 день, на вскресенье (тогда бо бе пска честьная); и сретоша вси людие и множьство народа, прияша и людие с достохвалною честью; и сяде на столе деда своего и отца своего благоверньїй князь Ростислав, и бисть людем двоя радость, и вскресение господнє и княже седение.

Том же лете снимался Ростислав с Святославом Олговичем Моровийски, месяца мая в 1 день. Бисть же сьезд ею на великую любовь. Тогда же Ростислав позва Святослава к собе на обед, Святослав же еха к нему безо всякого извета; и бисть же радость во т день межю има, и дарове мнози, да бо Ростислав Святославу соболми, и горностайми, и черньїми кунами, и песци, и бельїми волкьі, и рьібьими зубьі; на заутрие же позва Святослав Ростислава к собе на обед, и тако биста весела паче вчерашнего дни, да Святослав Ростиславу пардус и два коня борза, уковану седлу; и тако рози-

69

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

достася усвояси. Том же лете воева Георгий Ярославичь ис Турова к Путив­ лю [...] Вьіревци же затворишася от него и не пустиша к собе; он же оттуда взвратився йде в Заргни, и ту перебьів, йде опять взвратився у Вьірь. Тогде Олег Святославичь изби Половци и Сантуза уби половецьского князя. [...]

Том же лете пойде Святослав Олговичь ко Вщижю на Святослава на Володимирича, и Всеволодича с ним оба ходиста, и Рюрик с Киевським полком, и Олег Святославичь, Роман и[з] Смоленьска, и Всеслав ис Полотьска, Кснятин Серославичь с Галичани, и стояша около его 5 недель, и створиша с ним мир; и на том целова хрест Володимиричь к Святославу, яко имети ему его в отца место и в всей воли его ему ходити; и тако взворотишася всвояси [...]

Той же зиме ходи Мьстислав Изяславичь и Ярослав, брат его Ярополк, Андреевичь Володимир, брат его Ярополк, к Турову на Гюргя на Ярославича, и стояша пол-3 неделе, и не вспевше ему ничтоже, взвратишася всвояси.

Історія України в документах і матеріалах. T. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 106-110.

Літопис про міжусобну боротьбу за КИЇВСЬКИЙ стіл (1169 р.)

Року 1169. Після смерті Ростислава почали слати по Мстислава брати, Володимир Мстиславич, Рюрик, Давид і кияни від себе послали, чорні клобуки від себе послали. Мстислав же послав Володислава Воротиславича перед собою до Василька Ярополковича, наказуючи йому сидіти в Києві до свого приходу і тивуна свого послав. 1 стали приятелі Мстиславові розпові­ дати Василькові і Володиславові, що Володимир Мстиславич і Андрійович, і Ярослав Мстиславів брат, і Рюрик, і Давид цілували хрест [заприсяглися], що відберуть собі володіння у Мстислава і розподілять по своїй волі: Воло­ димирові до своїх володінь Торчеський -з усім Пороссям, Андрійовичу — Берестій, Ярославові — Володимир. Василько ж зібрав усі думки їх і послав до Мстислава в Володимир, представляючи йому всі розмови їх. Мстислав же послав до своїх спільників, що присягнули йому, до Ярослава у Галич і до Ляхів до Всеволодовичів, заявляючи їм про твердження [рішення] бра­ тів. І зібрався Мстислав з ляхами і з Ярославом Галицьким, і пішов Мстис­ лав у Київ на стіл, і Ярослав дав йому 5 галицьких полків, і Мстислав Все­ володович з ним же, і підступив до Микулина; і там прийшли до нього берендичі всі, і торці, і печеніги, і весь чорний клобук, і, прийнявши від них присягу, він пустив перед собою брата свого з берендичами, а сам пішов вслід за ним. 1 в той спосіб Володимир Мстиславич пішов із Трипілля до Вишгорода, і з жінкою, і з дітьми, в той же день Мстиславиха, мати його, вийшла до Вишгорода. Ярополк же з берендичами настигли Володимира на Желяні біля Доброго Дуба, і не дозволили берендичі стріляти на них, бо були берендичі обманщиками; і так їхали берендичі вслід за ними до Всеволожого монастиря, і там повернувся Ярополк у місто, а Мстислав друго­ го дня ранком вслід за ним попрямував до Києва, вистроївши полки свої,

70

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Васильківським шляхом та до Ольгова, а як вступив він у Київ, вийшли ту­ ди всі кияни. Договорившись із братами, а також із дружиною та киянами того ж дня, він пішов до Вишгорода, а берендичів пустив на грабіж, і на Оболоні від Дніпра запалили вони двір тисяцького Давида, Радилів, а зго­ ріло ще й інших дворів 7. Мстислав же, прийшовши, став на горі від бору, а печенігів поставив на валу; берендичі ж убили Володимирового мужа, але й ці убили кращого берендича. А був тоді день п’ятниця, а зранку в суботу почали битися, їздячи до міста і виходячи з міста, жорстоко билися. 1 так почали договорюватися про володіння, посилаючи послів, Рюрик, і Давид, і Володимир із Мстиславом і, договорившись про володіння, цілували хрест [принесли присягу]. Мстислав же в понеділок ввійшов у Київ.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 78-79.

Літопис про боротьбу Русі проти нападу половців (1170 р.)

Тієї ж зими напали половці на Київську землю, захопили багато сіл за Києвом з людьми, і скотом, і кіньми, і повернулися з великим полоном у землю Половецьку. Київський же князь Гліб, тому що сам був у той час хворий, послав до братів своїх Михалка і Всеволода. Михалко ж і Всеволод незабаром приїхали до нього, і він послав їх услід за половцями. Будучи слухняними, Михалко і Всеволод зразу ж пішли вслід за половцями, догна­ ли їх за рікою Бугом з берендеями і з торками, з воєводою своїм Владиславом, виїхали на їх дорогу, і поїхали по ній услід за ними, і перестріли їх з полоном, вступили з ними в бій, і з божою допомогою Михалко і Всеволод одних повбивали, а інших половили; і сказали впійманим: «Чи багато ще є ваших позаду?», а ті сказали: «Є багато». Тоді сказав Всеволод: «Це ми дер­ жимо полонених собі на смерть, краще звели, княже, хай їх постина­ ють» — і постинали їх усіх. І поїхали вони по дорозі услід за половцями, і знову перестріли їх інші, і зблизилися з ними, і сильно билися. 1 бог поміг Михалкові і Всеволодові у боротьбі з поганцями, а також дідова та батько­ ва молитва; і сталося в неділю таке, що самі брати перебили поганців, а ін­ ших половили, і відібрали в них полону 400 осіб, і відпустили їх до домів своїх, а самі повернулися в Київ [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 81.

Літопис про виступ бояр проти князя Ярослава Осмомисла (1170 р.)

Втом же лете вьібеже княгини Ярославляя из Галича в Ляхи [с] сином

сВолодимиром, и Кстятин Серославичь и мнози бояре с нею бьіша тамо 8 месяций. И начашася слагати к ней Святополк и ина дружина, вабяче ю

71

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

опять, а князя ти ймем. Володимер же посла ко Святославу к Мьстиславичю, прося у него Червьна: «ать ми будеть ту седячи добро слати в Галичь; аже ти сяду в Галини, то Бужськ твой возвороччю и 3 городьі придам к то­ му». Святослав же да ему и крест к нему целова помагати ему; и пойде Во­ лодимир к Червьну и с матерью. И устрете и весть от Святополка из Гали­ ча: «поедь стряпять; отца ти есмьі яли, и приятели его Чаргову чадь избиле; а се твой ворог Настаска». Галичани же накладше огнь сожгоша ю, а сьіна ея в заточение послаша, а князя водивше ко кресту, яко ему имети княгиню вправду, и тако уладившеся.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 137-138.

Літопис про напад половців на Переяславське князівство (1179 р.)

Того же лета, месяца августа, придоша иноплеменници на Рускую зем­ лю, безбожнии Измалтяне, оканьнии Агаряне, нечистии исчадья, делом и нравом сотониннм, именемь Концак, злу началник правоверньїм крестьяном, паче же всим церквам, идеже имя божие славиться, сими же погани­ ми хулиться, то не реку единемь крестьяном, но и самому богу врази; то аще кто любить врагьі божия, то сами что приимуть от бога? Сий же богостудний Концак со единомьісленьїми своими приехавше к Переяславлю, за грехьі наша, много зла створи крестьяном, оних плениша, а иньїи избиша, множайшия же избиша младенець. В то же время вьішедшю Святосла­ ву ис Києва, ниже Трьполя стоящю, сьежидающи к собе Ростиславичь, ждашеть бо к собе Половець на мир: бяшеть же им весть ина: «рать», и в то время пригна посол ис Переяславля: «воюють Половци около города». Сльїшавше же князи Рустии, пойдоша за Сулу и сташа близ городища Лукомля; весть же приимше Половци, яшася бегу опять своєю дорогою, и князи воротишася восвояси.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 138.

Літопис про спільний похіц руських військ проти половців (1184 р.)

Року 1184. І пішов був окаянний, і безбожний, і треклятий Кончак з безліччю половців на Русь, похваляючись, що має намір полонити міста руські і спалити їх вогнем, бо знайшов він був такого мужа бусурманина, що стріляв живим вогнем, і були в них луки самострільні, такі тугі, що ледве 50 мужів могли напружити [натягнути тятиву]; але всемилостивий Господь Бог гордим противиться і наміри їх зруйнував. Прийшовши ж, Кончак став на Хоролі і, бажаючи обманути Ярослава Всеволодовича, по­ слав до нього просити миру. Ярослав же, не знаючи, що його хочуть обма­

72

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

нути, послав до них свого мужа Ольстина Олексича. А Святослав Всеволо­ дович послав до Ярослава сказати: «Брате, не йми їм віри і не шли до них мужа свого; я нападу на них». 1 Святослав Всеволодович і Рюрик Ростиславич, з усіма своїми військами, не гаючи часу, виступили проти половців. І от Рюрик і Святослав відрядили Володимира Глібовича, відрядили в Навороп і Мстислава Романовича, а самі Рюрик і Святослав пішли ззаду за ними. Коли вони обидва їхали, то зустріли купців, що йшли їм напроти, з Половецької землі, і купці розповіли їм, що половці стоять на Хоролі; почувши про це, Святослав і Рюрик зраділи і пішли до них. Володимир же і Мстислав, що теж почули про це, прийшли на те місце, на яке вка­ зали купці; прийшовши ж на місце те, де стояли [половці], вони нікого не побачили, бо половці пішли були на інше місце біля Хоролу; наворопники ж, перейшовши Хорол, повиходили на горби, роздивляючись, чи не побачать де-небудь їх. Кончак же стояв у лузі, якого вони, ідучи по гор­ бах, обминули, а інші, побачивши з висоти [половців], кинулися на них. Кончак же, побачивши те, утік поза ними через дорогу; і захопили меншу частину його війська і того бусурманина, у якого був живий вогонь, то і того привели до Святослава з пристроєм для стріляння вогнем; останніх же воїнів їх повбивали, а інших виловили, а коні їх і силу-силенну зброї забрали.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 81-82.

Літопис про боротьбу з половцями новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (1185 р.)

Року 1185. [...] У той же час Святославич Ігор, внук Олегів, поїхав з Новгорода, місяця квітня в 23 день, у вівторок, взявши з собою брата Все­ волода із Трубецька і Святослава Олеговича синовця свого із Рильська і Володимира — сина свого із Путивля і в Ярослава випросив на підмогу Ольстина Олексича — Прохорового внука з Куями, чернігівськими воєво­ дами; і так ішли тихо, збираючи дружину свою; а коні в них були дуже гладкі. 1 коли вони йшли до річки Дінця, в час вечірній, Ігор глянув на не­ бо і побачив сонце, яке стояло як місяць, і сказав боярам своїм і дружині своїй: «Чи бачите? Що означає це знамення?» Вони ж, глянувши, побачи­ ли всі і посхиляли голови, і сказали мужі: «Це не на добро знамення оце». Тоді Ігор сказав: «Брати мої і дружино! Тайни Божої ніхто не відає, а тво­ рець цього знамення, як і всього світу свого, — Бог; що нам Бог дасть, чи на добро чи на наше зло, те ми побачимо». І, сказавши це, перебрів До­ нець; і так прийшов до Осколу і ждав два дні свого брата Всеволода; той ішов був іншим шляхом із Курська; і звідси пішли до Салниці, туди ж до них і сторожі приїхали, яких вони послали були язика ловити, і розповіли ці, що приїхали: «Ми бачилися з ратними людьми, ваші воїни їздять із зброєю; то або їдьте негайно, або повертайся додому, бо не наш це час».

73

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Ігор же поговорив з братами своїми: «Якщо ми повернемося, не бившися, то сором нам буде, гірший від смерті; хай уже буде, як Бог нам дасть». І так надумавши, їхали вони всю ніч; другого ж дня, у п’ятницю, в обідню пору, зустріли половецькі полки, бо вони були вже дійшли, свої обози за­ лишили позад себе, а самі зібралися від малого до великого, стояли на то­ му березі ріки Сюурлію. 1 ці виставили полків 6: Ігорів полк посередині, а справа — полк його брата Всеволода, а зліва — полк Святослава, його синовця, поперед нього — полк його сина Володимира і другий полк — Ярославів, які були з Ольстином Куї, і третій полк попереду із стрільців, які були від усіх князів виведені наперед; і так вистроїли вони свої полки.

Ісказав Ігор до братії своєї: «Братія, цього ми шукали, понатужимося ж!

Ітак наблизились вони до половців, поклавши на Бога надію свою. І як стали доходити до ріки Сюурлію, виїхали з половецьких полків стрільці і, пустивши по стрілі на руські війська, поскакали назад; руські ж війська ще не перейшли були ріку Сюурлій; поскакали назад і ті половці, сили половецькі, які стояли далі від берега ріки. Тоді Святослав Олегович, і Володимир Ігоревич, і Ольстин з Куями, і стрільці кинулися вслід за ни­ ми, а Ігор і Всеволод ішли помалу, не розпускаючи полків своїх; передні ж руські війська били половців, ловили їх; втікаючи, половці пробігли мимо своїх обозів, руські ж війська, дійшовши до обозів, ополонилися, інші ж аж вночі повернулися до своїх полків з полоном. І, коли вже зібралися після цього полки половецькі, Ігор сказав до обох братів і до мужів своїх: «Це Бог силою своєю поклав на наших ворогів нашу перемогу, а на нас-

—честь і славу; оце ми бачили полки половецькі, бачили, що їх багато, а в нас що? Чи всі вже зібралися? Нині ж поїдемо протягом ночі, а хто пої­ де ранком після нас, то хто зна, чи всі переїдуть, але кращі кіннотники переберуться, а нам самим, як Бог дасть». І сказав Святослав Олегович до обох своїх стриїв: «Я далеко гнався за половцями, і коні мої поморилися; якщо мені треба буде тепер виступити, то мені доведеться в дорозі відста­ ти» — і Всеволод поміг йому, вимагаючи, щоб переночувати тут. І сказав Ігор: «Не дивно є, якщо розібратися, що й померти тут можна» — і стали ночувати тут. У суботу ж, на світанку, стали виступати полки половецькі, як ліс, розгубилися князі руські, не знаючи, кому проти кого виступати, бо половців була сила-силенна. І сказав Ігор: «Це, знайте, зібрали ми на себе всю їх землю: Кончака і Козу Бурновича і Токсобича, Колобича, Етебича і Тертробича». І так договорившись, позлазили всі з коней, бо хотіли, б’ючись, дійти до ріки Дінця; бо вони казали: «Якщо відступимо і втечемо самі, а чорних людей залишимо, то гріх нам буде від Бога, що відступимо, залишивши цих; отже, або вмремо, або всі живі будемо на одному місці» [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х pp. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 82-84.

74

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Літопис про спільний похід дружин руських князів на половців (1187 р.)

Урік 6695 [1187]. Надумав князь Святослав зі сватом своїм Рюриком піти на половців, уборзі, наїздом, бо їм розповідали: «Половці близько, на Татинці, на дніпровському броді». І їхали вони в напад без возів. Володи­ мир Глібович також приїхав до них із Переяславля з дружиною своєю. Він випросився у Святослава і в Рюрика їздити попереду з чорним клобуком. Хоча Святославу не любо було пустити Володимира попереду, перед си­ нами своїми, але Рюрик та інші всі [це] схвалили, тому що він був муж доблесний, і смілий, і сильний у бою; він бо завше прагнув на доблесні діла. [...]

Але коли князі руські йшли на них, [половців], то з чорних клобуків дали вість сватам своїм у Половці, а половці, почувши, що йдуть на них князі руські, втекли за Дніпро. Князям же руським не можна було їхати вслід за ними, — бо Дніпро вже швидко покрився ополонками, бо була весна, — і вернулися вони до себе.

Утім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою, од якої він і скончався. І принесли його в город його Переяславль на носилицях, і тут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладе­ ний був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці.

Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а давав дру­ жині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями [був] сповнений. За ним же Украї­ на багато потужила. [...]

Літопис руський. К иїв, 1989. - С. 342-343.

Літопис про смерть Ярослава Осмомисла і початок князювання в Галичі Володимира (1187 р.)

Того же лета преставися Галичький князь Ярослав, сьін Володимерь, месяца октября в 1 день, а во вторьш день положен бьість во церкви свя­ тая Богородица. Бе же князь мудр и речен язьїком, и богобоин, и честен ю землях, и славен полки: где бо бяшеть ему обида, сам не ходяшеть полцьі своими, (но посьілашеть я с вое) — водами; бе бо ростроил землю свою и милостьіню силну, раздавашеть, страньїя любя и нищая корми, черноризскьій чин любя и честь подавая от сильї своея, и во всем законе ходя божии, к церковьному чину сам приходя и строя добре [клирос]. И ко преставлению своєму в болезни тяжце познася худ, и созва мужа своя и всю Галичкую землю, позва же и зборьі вся и манастьіря, и нищая, и силньїя и худьія; и тако глаголаше плачася ко всемь: «отци, и братья, и сьінове! Се уже отхожю света сего суетьнаго и йду ко творцю своєму, а сгреших паче

75

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

всих якоже ин никго не сгреши; а отци и братья! Простите и отдайте!» И тако плакашеться по три дни, передо всими сборн и передо всими людми, и повеле роздавати имение своє манастаремь и нищим; и тако даваша по всему Галичю по три дни, и не могоша раздавати. И се молвяшеть мужемь своим: «се аз одиною худою своєю головою ходя, удержал всю Галичкую землю; а се приказьіваю место своє Олгови, сьінови своєму меншему, а Володимеру даю Перемьішль»; и урядив я, и приводи Володимера ко хрес­ ту и мужи Галичкьія на семь, яко ему не искат под братом Галича. Бящеть бо Олег Настасьчичь, и бе ему мил, а Володимер же хожаше в воле его, и того деля не дашеть ему Галича. По смерти же Ярославле, бьість мятежь велик в Галичкой земли: и сдумавше мужи Галичкьіи с Володимером, переступишеть хрестьное целование и вьігнаша Олга из Галича; и беже Олег отгуду во Вручий к Рюрикови, а Володимер седе в Галиче, на столе деда своего и отца своего.

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 141-142.

Уривок зі «Слова о полку Ігореве» (бл. 1187 р.)

Не лепо ли нн бяшеть, братие, начяти старьіми словесьі трудньїх повестий о шгьку Игорове, Игоря Святьславлича? Начати же ся тьй песни по бьілинамь сего времени, а не по замьпплению Бояню! Боян бо вещий, аже кому хотяше песнь творити, то растекашется мьіслию по древу, серьім вьлком по земли, шизьім орлом под облакьі. Помняшеть бо, рече, пьрвьіх времен усобице. Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедей: которни дотечаше, та преди песнь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зареза Редедю пред ггьлкьі касожьскьімьі, красному Романови Святьславличю. Боян же, братие, не 10 соколовь на стадо лебедей пущаше, и своя вещиа прьстн на живая струньї вьскладаше; они же сами князем сла­ ву рокотаху.

Почнем же, братие, повесть сию от стараго Владимера до ньінешняго Игоря, иже истягну умь крепостию своєю и поостри сердца своего мужеством, нагогьнився ратнаго духа, наведе своя храбрьія шгькьі на землю Поло­ вецькую за землю Руськую.

Тогда Игорь вьзре на светлое солнце и виде от него тьмою вся своя воя прикрьітьі. И рече Игорь к дружине своей: «Братие и дружино! Луце ж бьі потяту бмти, неже полонену бьіти. А всядем, братие, на свои брьзьія комони, да позрим синего Дону». Спала князю умь похоти, и жалость ему знаменне заступи искусити Дону великаго. «Хошу бо, рече, копие приломити конець поля половецкаго; с вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломом Дону».

О Бояне, соловию стараго времени! Абьі тьі сия ш їь к ь і ущекотал, скача, славию, по мьіслену древу, летая умом под облакьі, свивая, славию, оба польї сего времени, рища в тропу Трояню, чрез поля на горн. Пети бнло песнь Игореви, того внуку: «Не буря сокольї занесе чрез поля широкая, га-

76

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

лици стадьі бежать к Дону великому». Чили вьспети бьіло, вещей Бояне, Велесовь внуче: Комони ржуть за Сулою, звенить слава в Кневе. Трубм трубять в Новеграде, стоять стязи в Путивле». Игорь ждет мила брата Все­ волода. И рече ему буй тур Всеволод: «Один брат, один свет светльїй ти, Игорю, оба есве Светьславличя! Седлай, брате свои брьзьш комони, а мои ти готови, оседлани у Курьска напереди. А мои ти куряни сведоми кьмети: под трубами повити, под шеломьі вьзлелеяни, конець копия вьскрьмлени: пути им ведоми, яруги им знаеми, луци у них напряжени, тули отворени, сабли взьострени; сами скачють, яки серии вльци в поле, ищущи себе чти, а князю слави».

Тогда вступи Игорь князь в злат стремень и поеха по чистому полю. Солнце ему тьмою путь заступаше; нощь, стонущи ему грозою, птичь убуди; свит зверин вьста; збися Див кличет врьху древа: велит послушати земли незнаеме — Вльзе, и Поморию, и Посулию, и Сурожу, и Корсуню, и тебе, тьмутораканьский бльван! А половци неготовами дорогами побегоша к Дону великому: крьічат телегьі полунощи, рци — лебеди роспужени. Игорь к Дону вои ведет. Уже бо бедм его пасет птиць по дубию; вльци грозу вьсрожат по яругам; орли клектом на кости звери зовут; лисици брешут на чрьленьїя щитьі. О Руская земле, уже за шеломянем еси! [...]

О, стонати Руской земли, помянувше прьвую годину и прьвих князей! Того старого Владимира нельзе бе пригвоздити к горам киевским: сего би ньіне сташа стязи Рюриковьі, а друзии Давидови; и розно ся им хоботи пашут, копиа поют.

На Дунай Ярославньш глас ся сльппит; зегзицею незнаема рано кичеть. «Полечю, — рече, — зегзицею по Дунаеви, омочю бебрян рукав в Каяле реце, утру князю кровавия его раньї на жестоцем его теле!» Ярославна ра­ но плачет в Путивле на забрале, аркучи: «О, ветре, ветрило! Чему, господи­ не, насильно вееши? Чему мьічеши хиновьскьія стрелкьі на своєю нетрудною крилцю на моея лади вои? Мало ли ти бяшет горе, под облаки веяти, лелеючи корабли на сине море? Чему, господине, моє веселие по ковьшию развея?» Ярославна рано плачеть Путивлю городу на забороле, аркучи: «О Днепре Словутицю! Тьі пробил еси каменньїя горн сквозе землю Половецкую; ти лелеял еси на себе Святославли насадьі до пльку Кобякова: вьзлелей, господине, мою ладу к мне, а бьіх не слала к нему слез на море рано». Ярославна рано плачет в Путивле на забрале, аркучи: «Светлое и тресветлое сльнце! Всем тепло и красно еси. Чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладьі вои, в поле безводне жаждею имь лучи сьпряже, тугою им тули затче?»

Прьісну море полунощи; идут сморци мьглами. Игореви князю бог путь кажет из земли Половецкой на землю Рускую к отню злату столу. Погасоша вечеру зари. Игорь спит. Игорь бдит. Игорь мислию поля мерит от великаго Дону до малаго Донца. Комонь в полуночи Овлур свисну за рекою; велить князю разумети. Князю Игорю не бить! Кликну; стукну земля, вьшуме трава, вежи ся половецкии подвизашася. А Игорь князь поскочи горностаєм к тростию и бельім гоголем на воду. Вьврьжеся на брьз комонь и скочи с него бусьім вльком, и потече к лугу Донца, и полете соколом над мьглами, избивая гуси и лебеди завтроку, и обеду, и ужине. Коли Игорь

77