litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

тому місці, де тепер стоїть церква святої Софії, митрополія руська, а тоді там було поле поза містом. І сталася жорстока січа, і ледве переміг Ярослав під вечір. І розбіглися печеніги в різні боки, і самі не знали, куди вони біг­ ли, а деякі, тікаючи, потонули у Сітомлі, інші ж — в інших ріках, і так за­ гинули, а решта з них ще й досі десь втікають.

Хрестоматія з історії Українсько! РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 61.

Уривок зі «Слова о законі і благодаті» митрополита Іларіона з похвалою Володимиру Великому і Ярославу Мудрому (перша половина — середина XI ст.)

А що перше? Закон (Біблія) чи благодать (сам Христос)? Перше є за­ кон, потім благодать. Найперше подібність, потім істина. Закон бо предте­ ча є і слуга благодаті й істині; істина ж і благодать слуги майбутньому віку, життю нетлінному.

Спершу праця, потім свобода. 1 як розуміє, то і шанує. Віра бо благо­ датна по всій землі поширилась і до нашої мови руської дійшла, і природ­ не озеро наповнила, євангельське джерело наводнилося і, всю землю по­ кривши, і до нас пролилося. Це бо вже і ми з усіма християнами славимо Святую Трійцю; всі країни, і міста, і люди шанують і славлять повсякчас їх учителя, який навчив православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, малими похвалами — великі і дивні творіння нашого вчителя і наставника, великого князя нашої землі, Володимира, внука старого Ігоря, сина же славного Святослава, що в свій час владарював, мужністю і хоробрістю ві­ домий в країнах багатьох, і перемогами і силою згадується нині і славиться. Не в поганій бо, і не в невідомій землі володарював, але в руській, яка ві­ дома і чується в усіх кінцях землі. [...]

Іще дім Божий великий святий Його Премудрості створив на свя­ тість і освяту граду твоєму, іще з усякою красотою прикрасив, золотом і сріблом і камінням дорогим, і судіннями чесними, а ще церкви дивні і славні всім навколишнім країнам, які лише не вертяться в усій півночі земній, від сходу до заходу, і славне місто твоє Київ величчю, ніби він­ ком, обклав, віддав людей твоїх і місто святе всеславне, швидко на по­ міч християнам, святій Богородиці, також і церкву на великих воротях створив в ім’я першого Господнього святого Благовіщення, як же чес­ ноту Архангел дасть дівиці, буде і місту цьому. До неї бо: радуйся, обрадована, Господь з тобою: До міста же: благовірний граде, Господь з то­ бою. [...]

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів.

Київ, 2000. - С. 58-59.

58

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Із «Сказання» про вбивство св. князів Бориса та Гліба

(середина XI ст.)

Горе мені, ти світ моїх очей [батько], сяяння та зоря мого зору, підтримка моєї молодости!

Наука моєму нерозумові!

Горе мені, мій батьку та мій пане!

На кого я мушу дивитись, до кого звернутись? Де мені узяти таке добре виховання, де повчання твого розуму?

Горе мені, горе мені!

Все проходить і є гіпше павутиння. Чого досягнув мій батько та мої брати? Де їх життя і слава цього світу?

Де їх пурпур та шовки, Золото та срібло, вина й меди,

солодкі страви та хуткі коні, гарні та великі будови, численні маєтки, численні прибутки та почесті,

їх гордість своїми боярами?

Це все зникло, ніби й ніколи й не було, все зникло разом з ними [...]

Історія української культури.

Мюнхен; Львів, 1994. — С. 55—56.

Літопис про повстання в Києві (1068-1069 рр.)

В 1068 році прийшли іноплемінники на Руську землю, багато половців. Ізяслав же, Святослав і Всеволод вийшли проти них на Альту і вночі пішли один проти одного. Ради наших гріхів напустив бог на нас язичників: по­ бігли руські князі, і перемогли половці [...]

Коли ж Ізяслав з Всеволодом побігли до Києва, а Святослав — до Чер­ нігова, люди київські прибігли в Київ, зібрали віче на торгу і сказали, звер­ нувшись до князя: «Половці розтеклися по землі, дай, князю, зброю і ко­ ней, будемо ще битися з ними». Ізяслав цього не послухав. Почали люди говорити проти воєводи Коснячка, пішли з віча на гору, прийшли на Коснячків двір і, не знайшовши його, зупинилися біля Брячиславового двору і сказали: «Підемо випустимо товаришів своїх з тюрми». Поділилися вони на дві частини. Половина їх пішла до тюрми, а [друга] половина пішла по мосту, ці прийшли на князівський двір. Ізяслав сидів на сінях з дружиною своєю, вони почали сперечатися з князем. Вони стояли внизу, а князь ди­

59

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

вився з віконця, дружина стояла біля князя. Тоді сказав Туки, брат Чудина, Ізяславу: «Бачиш, князю, як люди завили, пошли, нехай стережуть Всеслава». Коли він говорив це, прийшла від тюрми друга половина людей, яка відчинила тюрму. І сказала дружина князеві: «Це — не добре. Пошли до Всеслава, хай обманом підізвуть його до віконця і проколють його мечем». Не послухав цього князь. Люди закричали й пішли до темниці Всеслава. Ізяслав, побачивши це, разом з Всеволодом побіг з двору, а люди витягли Всеслава з тюрми, у 15 день вересня, і поставили його посеред князівсько­ го двору. Двір князівський вони пограбували, де захопили численну кіль­ кість золота і срібла «кунами і біллю» [грішми]. Ізяслав утік до поляків [...] Всеслав сів у Києві [...]

В 1069 році пішов Ізяслав з Болеславом [королем польським] проти Всеслава. Всеслав пішов проти [них]. Прийшов до Білгорода Всеслав і вно­ чі, таємно від киян, утік з Білгорода в Полоцьк. На другий день побачили люди, що князь утік, повернулися до Києва, скликали віче і послали до Святослава і Всеволода сказати: «Ми погано зробили, прогнавши свого князя; ось він веде проти нас Польську землю [поляків]; ідіть у місто бать­ ка свого; якщо не хочете, то ми змушені, спаливши своє місто, піти в грець­ ку землю».

Сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свого; якщо він піде на вас з поляками губити вас, то ми підемо війною проти нього, не дамо по­ губити місто батька свого; якщо він хоче миру, то хай прийде з малою дру­ жиною». Заспокоїлися кияни.

Святослав і Всеволод послали сказати Ізяславові: «Всеслав утік, не во­ ди поляків до Києва, ворога твого нема, якщо хочеш гніватися і погубити місто, то знай, що нам жаль батьківського стола». Почувши це, Ізяслав за­ лишив поляків і пішов з Болеславом, взявши небагато поляків. Попереду себе послав сина свого Мстислава в Київ. Мстислав, прийшовши, порубав киян, які звільнили Всеслава, в кількості 70 чоловік, а інших осліпив; ін­ ших же погубив без вини, не розвідавши про них.

Коли Ізяслав ішов до міста, вийшли люди назустріч йому з поклоном, і прийняли князя свого кияни. І сів Ізяслав на столі своєму травня місяця в 2 день. [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 49-50.

Літописець про боротьбу русів проти половців (1093-1096 рр.)

В цей час [1093 р.] пішли половці на Руську землю; почувши, що по­ мер Всеволод, послали послів до Святополка про мир. Святополк не став думати з старшою дружиною батька і дядька свого, учинив раду з тими, що прийшли з ним [з Турова], схопив послів і запер їх у сарай. Половці, по­ чувши про це, почали воювати. Прийшло багато половців і обступили міс­ то Торчеськ [...]

60

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньорусько! державності

Святополк, Володимир і Ростислав, приготувавши дружину до бою, пішли: ішли по правій стороні Святополк, по лівій — Володимир, а посе­ редині — Ростислав. Минули Триполь і пройшли вал. Ось половці пішли проти руських, і стрільці — попереду. Наші стали між валами, поставили бойові прапори свої, і рушили стрільці з-за валу. Половці підійшли до ва­ лу, поставили свої бойові прапори, напали насамперед на Святополка і зломили військо його. Святополк стояв міцно, а люди побігли, не витри­ мавши натиску [ворожих] воїнів, а після побіг і Святополк [...] Побігли і Володимир з Ростиславом [...]

Ішли лукаві сини Ізмаїла, підпалювали села і токи, багато церков спа­ лили [...] Міста всі опустіли, села опустіли; пройдемо через степи, де пас­ лися стада коней, овець і волів; усе тепер бачимо в зубожінні, ниви зарос­ ли, стали житлом для звірів.

Половці багато розорили і повернулися до Торчеська. Знемагали люди в місті від голоду і здалися ворогам. Половці, захопивши місто, спалили його, людей поділили і повели до своїх жител, до близьких і родичів своїх. Багато роду християнського постраждало; засмучені, катовані, задубілі від холоду, від голоду, спраги і біди, змарнілі обличчя, почорнілі тіла; незна­ йомою країною, з запаленим язиком, голі й босі, з ногами, обдертими тер­ ном, з сльозами відповідали один одному, говорячи: «Я був з такого міста»,

адругий: «А я — з такого села», так розмовляють з сльозами, говорячи про рід свій і зітхаючи [...]

20 числа того місяця (липня 1096 р.), в п’ятницю, о 1 годині дня, прийшов удруге Боняк, безбожний, паршивий хижак, потай до Києва рап­ тово, ледве в місто не в’їхали половці, запалили низинне поріччя й повер­ нули до монастиря, спалили Стефанів монастир і села Германові.

Прийшли [половці] до монастиря Печерського, коли ми в келіях від­ почивали після утрені, закричали біля монастиря і поставили два бойові прапори біля монастирських воріт; ми тікали монастирськими задвірками,

аінші забігли на полаті [хори]. Безбожні сини Ізмаїла виламали ворота в монастирі, розійшлися по келіях, виламували двері й виносили, коли що знаходили в келії; потім запалили храм святої владичиці нашої Богородиці, прийшли до церкви і запалили двері, що на південь збудовані, а другі — на північ, влізли і в притвор біля гроба Феодосія, зривали ікони [...] Тоді ж запалили двір Красний, його поставив благовірний князь Всеволод на гор­ бі — назвою Видобечі; то все окаянні половці спалили вогнем.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 61-62.

Літопис про Любецький з’їзд князів (1097 р.)

Придоша Святополк, и Володимер, и Давьід Игоревич, и Василко Ростиславич, и Давьщ Святославич, и брат его Олег, и сняшася Любечи на устроенье мира, и глаголаша к собе, рекуще: «Посто губим Руськую землю, сам и на ся котору деюще? А половци земю нашу несуть розно, и ради суть,

61

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

оже межю нами рати. Да ноне отселе ймемся в єдино серце, и блюдем Рускьіе земли. Кождо да держить отчину свою: Святополк Киев Изяславлю, Володимер Всеволожю, Давьід и Олег и Ярослав Святославлю, а им же роздаял Всеволод городн: Давьщу Володимер, Ростиславичема Перемьішьль Володареви, Теребовль Василкови. И на том целоваша крест.

Повесть временньк лет.

Санкт-Петербург, 1999. — С. 109—110.

Уривок із «Поучения дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.)

Я [...] дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені [...]

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо ли­ ходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи і не стане нечестивого. Шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. [...]

[...] [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питгі без галасу великого бути, при старих — мов­ чати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати сло­ вом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жі­ нок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу — вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; вдасть же — ні за що мати, як [і]од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — от боганагородинехай той сподівається і вічними благами він пораює. [...]

Унікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благоче­ стиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти», язик здержу­ вати, ум смиряти, тіло упокорювати [...]

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте силь­ ним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівай­ те вбити його [...]

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі [...] Старих шануй, як отця, а молодих — як братів.

Удомі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тиву­ на, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому ва­ шого, ні з обіду вашого. [...]

На війну вийшовши, не лінуйтеся [...] Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

Акуди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, — не дайте от­ рокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. [...]

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

Асе вам основа всього: страх божий майте вище над усе.

62

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньорусько! державності

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] ма­ ти: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться. [...]

Літопис руський. Київ, 1989. - С. 454-458.

Уривок з Уставу Володимира Мономаха (початок XII ст.)

Володимер Всеволодичь по Святополце, созва дружину свою на Берестовем: Ратибора Киевьско[го] тьісячьского, Прокопью Белогородьского тьісячьского, Станислава Переяславського тьісячьского, Нажира, Миросла­ ва, Иванка Чюдиновича Олгова мужа, и оуставили до третьаго реза, оже емлеть в треть кунн; аже кто возметь два реза, то то ему взяти исто; паки ли возметь три резьі, то иста ему не взяти. [...]

А се наклади. А се накладьі: 12 гри[вен], отроку 2 гри[вньі] и 20 кун, а самому ехати со отроком на дву коню, сути же на рот овес, а мясо дати

А се закладаюче город. А се оуроци городнику: закладаюче городню, куну взяти, а кончавше ногата; а за корм, и за вологу, и за мяса, и за рьібьі 7 кун на нед[е]лю, 7 хлебов, 7 оуборков пшена, 7 лукон овса на 4 кони; имати же ему, донеле город срубять, а солоду одину дадять 10 лукон.

О мостницех. А се мостнику оуроци: помостивше мост, взяти от 10 локот по ногате; аже починить моста ветхаго, то колико городнє починить, то взяти ему по куне от городнє; а мостнику самому ехати со отроком на дву коню, 4 лукна овса на нед[е]лю, а єсть, что можеть. [...]

А се оуроци судебнии. А се оуроци судебнии: от вирьі 9 кун, а метелнику 9 векошь, а от бортное земли 30 кун, а о инех о всех тяжь, кому помогуть, по 4 куньї, а метелнику 6 векошь. [...]

Історія державно! служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 77-78.

Літопис про з’їзд князів у Долобську і похід руських військ проти половців (1103 р.)

В 1103 році Бог вклав у серце князям руським Святополку і Володими­ ру, і з’їхалися вони для думи в Долобську. Сів Святополк з своєю дружи­ ною, а Володимир з своєю в одному наметі. Почала думати і говорити дру­

63

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

жина Святополка: «Незручно тепер, весною, іти, погубимо смердів і ниву їх». Сказав Володимир: «Дивно мені, дружино, що коней ви шкодуєте, на якому хто оре, а чому про те не подумаєте: почне орати смерд, а приїде половчин, уб’є його стрілою, коня його забере, а‘ приїхавши в його село, захопить жінку, дітей і все майно його? Коня-то шкода, а його самого хіба не шкода?» Не могла відповідати дружина Святослава. Сказав Святополк: «Ось я вже готовий», і встав Святополк. Сказав йому Володимир: «Ось, брате, велике добро зробиш ти землі руській»; послали до Олега і Давида сказати: «Ідіть на половців; або живі будемо або умремо». Послухав Давид, а Олег не захотів [їхати], пояснивши так: «Я — нездужаю». Володимир по­ цілував брата свого і пішов до Переяславля, а за ним Святополк, Давид Святославич, Давид Всеславич і Мстислав, внук Ігоря, Вячеслав Ярополчич, Ярополк Володимирович. Пішли на конях і човнах, прийшли нижче порогів і стали в протоках, на острові Хортиці. Сіли на коней, піших з чов­ нів висадили, йшли степом 4 дні і прийшли в Сутень. Половці почули, що йде Русь, зібралися без числа і почали радитись. Сказав Урусоба: «Попро­ симо миру у Русі, бо дуже вони будуть битися з нами: багато зла ми вчини­ ли руській землі».

Але наймолодші сказали Урусобі: «Якщо ти боїшся Русі, то ми не боїмо­ ся: побивши цих, підемо в землю їх і захопимо міста, хто врятує їх від нас?» Руські князі і воїни всі молилися Богові, обіцянки давали Богові і ма­ тері його, хто кутею, хто милостинею бідним, хто вкладом у монастир. Ко­ ли вони молилися так, пішли половці, а попереду себе сторожем послали Алтунопу, який славився у них мужністю. Також і руські князі послали сторожів своїх. Підстерегли руські сторожі Алтунопу, оточили його, убили Алтунопу і тих, хто був з ним, жоден не втік, а всіх убили. Пішли полки, ніби ліс великий, не можна було оглянути їх, і Русь пішла проти них. По­ ловці, побачивши натиск руських на себе, не дійшовши, побігли перед ру­ ськими полками. Наші погналися за ними, рубаючи їх. Дня четвертого квітня місяця Бог учинив велике спасіння, дав велику перемогу над наши­ ми ворогами. Убили тоді у війську [половецькому] князів 20 [...], а Белдюзя взяли в полон [...] Захопили тоді худобу — овець, коней і верблюдів, вежі із

здобиччю і челяддю. [...]

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 55-56.

Літопис про повстання киян та початок княжіння на київському столі Володимира Мономаха (1113 р.)

[...] А назавтра, в сімнадцятий день, кияни вчинили раду [і] послали [послів] до Володимира [Всеволодовича в Переяславль], говорячи: «Піди, княже, на стіл отчий і дідній». Це почувши, Володимир вельми тужив, але не пішов, горюючи за братом. Кияни тим часом розграбували двір Путяти [Вишатича], тисяцького, і пішли на жидів, і розграбували їх.

64

Ро з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

Іпослали знову кияни [послів] до Володимира, говорячи: «Піди, кня­ же, до Києва. Бо якщо ти не підеш, то знай, що багато зла підніметься, і тоді [будуть] не Путятин двір, ні соцьких, але й жидів грабувати, а далі й підуть на ятрівку твою, і на бояр, і на монастирі, t будеш ти одвіт мати, княже, якщо ото монастирі розграбують».

Отож, це почувши, Володимир пішов у Київ. [...] Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит

Никифор з єпископом [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма кия­ нами з честю великою. [1] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся. [...]

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 171-172.

Літопис про смерть Володимира Мономаха (1126 р.)

У рік 6634 [1126]. Преставився благовірний князь, христолюбивий ве­ ликий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю.

Преставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода, спі­ вавши належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, Вячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.

1 тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кож­ ному з них роздав був волості.

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 181.

Літопис про міжусобні війни на Русі (1135-1136 рр.)

В лето 6643. Юрьи испроси у брата своего Ярополка Переяславль, а Ярополку дасть Суждаль и Ростов и прочюю волость свою, но не всю и про то заратишася Олговичи: йде Ярополк с братьею своєю, и Юрьи, и Андрей на Всеволода на Олговича, и поимаша около города Чернигова се­ ла. Всеволод же не изиде противу биться, и еще бо бяху Половци не при­ шли к нему. Ярополк же постоя несколко дний у Чернигова, и взвратися в Киев и распусти вои, а со Всеволодом никакоже владився, ни мира с ним створив. И Половцем пришедшим к Всеволоду, Всеволод же с братью своєю,

65

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

и с Изяславом и Святополком Мьстиславичема, и поидоша воююче села и городьі Переяславськой власти и люди секуще, доже и до Києва придоша и Городець зажгоша на святаго Андрея день, ездяху по оной стороне Днепра, люди емлюще, а другая секуще, не утягшим перевестися им, нелзе бо бяше перевестися крами; и пленища же и скота беицисленое множество. Ярополку бо бяше нелзе перевестися крами с [вои] своими, а они, стоявше три дни за Городьцем в бору, идоша Чернигову и отгуде слюче межю собою створиша мир. И пакьі Олговичи начаша просити у Ярополка: что нм оте­ ць держал при вашем отци, того же и мм хочем; аже не вдасть, то не жа­ луйте что ся удееть, то вн виновати, то на вас буди кровь. То же все ся створи, оже вьігна Дюрди Всеволода ис Переяславля, а потом Изяслава вьігна Вячьслав, а потом Изяслава же вьігна тот же Вячьслав ис Турова, а они приступиша к Олговичем, и бьість в том межи има пря велика злоба, идяху, слово рекуче, Олговичи: «яко вьі начали есте перво нас губити».

Тое же зимьі совкупи вои Киевскии, а Дюрди Переяславци, и стояша 50 дний у Києва, и вмирися Ярополк с Всеволодлм; и даша Переяславль Андрееви брату своєму, а Володимерь Изяславу Мьстиславичю.

В лето 6644. Привед Ярополк брата своего Андрея из Володимеря и да ему Переяславль, а Изяславу, сьіновьцю своєму, Володимерь.

Того же лета приде Всеволод, с всею братьею, к Переяславлю, и стояше под городом три дни, и бишася у епископлих ворот и в княжих ворот,

ипочютиша Ярополка йдуча, идоша наверх Супоя, и ту пристроившася дождаша их. И вскоре Ярополк с дружиною своєю и с братьею, ни вой своих сждавше, ни нарядившеся гораздо, устремишася боеви, мняще, яко не стояти Олговичем противу нашей силе; и бнвшю сступлению обеима полкома, и бишася крепко, но воскоре побегоша Половци Олгове, и погнаша по них Володимерича дружина лутшая, а князи их Володимеричи бьяхуся со Олговичи. Тогда же Василко Леоновичь царевичь убьен бьість,

ибьість брань люта, и мнози от обоих падаху. Видивше же братья вся, Ярополк, Вячеслав, Гюргий и Андрей, полкьі своя взмятеньї, отьехавша всвояси. Тьісячкьій же с боярьі их переже гнаша во Половцех, избиша е и воротишася опять на полчище, и не обретоша княжьи своея, и упадоша Олговичем в руце и, тако изьимаша е, держаще стяг Ярополчь, яша бояр много: Давида Ярославича тьісяцьскаго, и Станислава Доброго Тудковича,

ипрочих мужий; и внук Володимерь Василко Маричичь убьен бьість ту: многьі бо бяше бояре Киевськии изоимали. Ярополк же, с братьею своєю, приде Кьіеву. Се же сдеяся месаца августа в 8 день. Андрей узратися у Пе­ реяславль, Всеволод же перешед Десну ста противу Вьішегород с вои, Яро­ полк же нача свкупляти вое на нь; и постоя Всеволод за 7 дни, йде Черни­ гову, и слаша межи собою посли, и не могоша ся уладити. Паки же Олго­ вичи с Половци переидоша Днепр, декабря в 29, и почаша воевати от Трьполя, около Красна и Васильєва и до Белогорода, олиже до Києва и по Желане и до Вьішьгорода и до Дерев, и чрез Лмбедь стреляхуся. Ярополк же бяше сбрал множьство вои на нь изо всих земль, и прием расмотрение

всердци, не изиде на нь противу, ни створи кровопролитья; но убоявся суда божия, створися мний в них, хулу и укор прия на се от братье своея и от всих, по рекшему: любите враги ваша. И створи с ними мир в 12 генва-

66

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

ря, и целовавше хрест межю собою, ходячю межи ими честьному Михаилу митрополиту со крестом, и вда Ярополк Олговичам отчину свою, чего и хотели; и тако утиши благоумньїй князь Ярополк брань ту лютую. [...]

Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII—XIII століть.

Київ, 1939. - С. 94—95.

Літопис про війну князів Мстиславичів з Ольговичами (1146-1148 рр.)

В лето 6654. Всеволод свкупи братью свою, Игоря, и Святослава же остави в Киеве, а со Игорем йде к Галичю, и с Давьідовичема, и с Володи­ миром, с Вячеславом Володимиричем, Изяслав и Ростислав Мьстиславичи сьіновчя его, и Святослава поя сьіна своего, и Болеслава, Лядськаго князя, зятя своего, и Половце дикеи вси, и бьість многое множество вой идоша к Галичю на Володимирка; и бьість дожчь и стече снег, божиим промислом,

итако вдяху на колих и на санех [...] к [го]роду и пожгоша около его острг первьій день, а вторьій день створиша вече Звенигородьчи хотяче ся пере­ дати. И бе у них воєвода Володимирь мужь Йван Халдеевичь, изома у них мужи 3 и уби я, и когождо их перетен на пол, поверже я из града; темь и загрози им. И начаша ся Звенигородьци отголе бити без льсти. Видив же то Всеволод, нача доспевати, яко взяти город. В 3 же день приступиша вси вои ко граду, по зорям бишася до поздьное вечерне, и зажгоша город в трех местех; гражане же, божиею помощью, угасиша. Бог же и святая Богородица избави город от лютня рати [...]

[...] Бьість же сступ месяца августа в 13 в день, в вторник. Игоря же по 4-х днех емше в болоте, приведоша к Изяславу, и посла и в манастьірь на Вьібобьічь, и оковав и посла Переяславлю, и всади в поруб в манастьірь святаго Иоана; и розграбиша Кияне с Изяславом домьі дружиньї Игоревьі

иВсеволоже, и села, и скотьі, взята именья много в домех и в манастьірех. Святослав же вбежа в Чернигов с малом дружиньї, послася ко братома, рече Володимиру и Изяславу: «стоита ли, брата, у хресном целовании, се есми целовали пятом дни?» Она же реста: «стоиве». И рече им Свято­ слав: «се вам оставливаю Кетяжка мужа свого, ачеть вам таи к собе» — а сам еха Курьску уставливать людий, и остуда Новугороду приде. И сльїшавше Половецьстии князи створившеєся над Игорем, прислаша ко Изяс­ лаву мира просяче. [...]

Том же лете ходи Изяслав к Давьідовичема на снем, и рече има: «поидита на Олговича на Святослава»; и посла с нима сьіна своего Мьстислава, с Переяславчи и с Берендей, рек им: «идите на нь, оже перед вами не вьібегнеть, станьте же около его; аче вьі ся струдите, а я пак чел приду к вам и стану около его, а вьі домов поидете» — и поидоша Новугороду [...]

Влето 6655. [...] Того же лета посла Володимир [и] Изяслав Давьщовича из Чернигова посльї к Изяславу, князю Киевському, река: «брате! се заял Олговичь Святослав волость мою Вятиче, поидиве на нь; аже и проженеве, то поидеве на Дюрдев Суждаль, любо с ним мир створим, любо ся с ним бьем». Изяслав же Мьстиславичь сдума с Давьідовичема и с Всеволодичем

67