litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

г-рь, Молочних вод на море стоят черкасьі в судех, тринатцать стругов. И, вьішед с моря, и стругов черкаси учели нас, холопей твоих, и крьімских гонцов на усть Молочних переимати и ис пищалей по нас стрелять. И я, х. т. с твоими, государевнми людьми и с крьімскими гонцьі, убоясь черкас конньїх людей, пошли наспех днем и ночью [...]

Документи российских архивов по истории Украйни. T. 1: Документи по нстории запорожского казачества 1613—1620 гг.

Львов, 1998. - С. 259-260.

Злиста польського короля Сигізмуцда III луцьким урядникам і міщанам про заборону будувати братську церкву і школу

(1620 р.)

[...] Славетньїе, верне нам мильїе! Дано нам справу, иж найдуютсе ме­ жи вами некоторьіе особьі; которьіе, виламуючисе з юрьіздиции владики луцкого, на зневагу его, без жадного позволения его, яко пастера там того местца и старшого преложоного релии кгрецкое, и овшем упорне и свовольне церковь и школу якуюсь новую, називаючи то Брацтвом милосер­ дя, в том же месте нашом Луцку заложили. Которьім заложенем тое церкви унию, през антецесоров помененого велебного отца владики луцкого, за позволенем всего духовенства, в том панстве нашом будучого, принятую и до панств наших святобливе внесеную, а за тьім зверхность пастирскую помененого отца владики луцкого, за сполную на то радою и помочю ва­ шою, затлумити усилуют. Што иж се диет мимо ведомость нашу, на уйму юриздиций помененого владики луцкого, противко правом и вшелякой слушносте, на знесене тое светобливое єдносте, про то мьі, зичечи, абьі в местах наших ничого за приватними чиими замислами, без ведомости и позволеня нашого, се не деяло, хотечи, абьі тая справа, которая єсть владзьі и зверхносте пастьіра тамтого местца уближаючая и вшелякой слушно­ сте противная, далей се не ширила. Росказуемо конечне, как мети хотечи, абьісте таким свовольньїм юрьіздициом, которьіе не могут бьіти, одно з ве­ ликим помешанем и уближенем юрьіздиций нашое и помененого велебно­ го отца владики луцкого, множитисе не допусчали, и ремесников местским под срокгим каранем нашим будованья тамтое церкви и школьї занехати росказали. [...]

Воссоединение Украйни с Р оссиєй: Документи н материали: В 3 т. T. 1.

Москва, 1953. — С. 8.

З промови волинського шляхтича Л.Деревинського на Варшавському сеймі

(1620 р.)

[...] Почнемо з Кракова в Короні: чи збільшується прославляння Бога при цій нововигаданій унії? Саме в великих містах церкви запечатані, цер­ ковні маєтки зруйновані, в монастирях замість монахів тримають худобу. Перейдемо до князівства Литовського: там у прикордонних з боку Москви

188

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

містах робиться те саме. В Могильові і Орші церкви запечатані, попи ро­ зігнані. В Пінську зроблено те саме. З монастиря Лещинського зробили корчму [...]

Придивись ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що, обминаючи інші міста, робиться у Львові?

— Хто додержує грецької віри і не перейшов в унію, той не може прожива­ ти в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом тіло померлого жителям міста і відкри­ то приходити до хворого з тайнами Божими. Знову ж — хіба не гноблення у Вільні, при тому нечуване: коли хочуть тіло померлого поза замком про­ воджати через замкову браму, через яку проходять і проїжджають євреї й татари, то вони цю браму зачиняють і тіло доводиться проносити через ін­ шу браму, яка служить для вивозу міських нечистот; бідняки не можуть до­ бути води, через це виникають великі позови (praa judicium), бо всякій ха­ лупі дозволяють мати трубу для води, а велика площа і багато будинків не мають і жодної труби, хоч відомо, що вона була і сліди її є. Крім того, мо­ нахів, які не пристали до унії, уніати хапають по Новогрудку і по інших містах, розбивають на вільному шляху і заарештовують. Так само в міські ради не притягаються люди достойні і вчені, які не належать до унії, а простими мужиками неосвіченими до того, що інший не зуміє визначити, що таке є правосуддя, заповнюють ці місця, на сором руського суду. З не­ винних незаконно стягають грошові суми. Коротко сказати: дуже великі й нечувані утиски терпить наш руський народ як у Короні, так і в Великому князівстві Литовському.

Історія України в документах і матеріалах. Т. III: Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1569—1654 роки).

Київ, 1941. - С. 55-56.

З листа київського митрополита Іова Борецького до польного гетьмана литовського Криштофа Радзивілла

з повідомленням про висвячення єрусалимським патріархом руської ієрархії

(1621 p., травня 8/квітня 28)

Всемогутній Господь завжди хоче мати свою святу Церкву в своїм по­ рядку, провидінні своїм і зволив визначити її мету, аби Церква, як і він сам, і терпіти, і вічно радіти могла. Ось чому він нікого іншого в ній, при собі, по собі і на вічні часи, не хоче мати найвищим правителем, опікунорм, пастирем і оборонцем, тільки самого себе. Він обдарував найвищою мудрістю дозор, зверхність і оберігання таїн, порядно йдучими слова його святого ключника, підготувавши до послушенства і статечності серця вір­ них. Ось ці провидіння і порядок Всемогутнього Господа для просвітління очей — святий, прийнятий нами, дарований Богом від грецьких пастирів зі Сходу, ніколи не були зраджені бідним народом нашим руським, який був у різних небезпеках, але, навпаки, глибоко відчуті і збережені були і є у

189

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

нас всім народом при постійному прославлянні і висловлюванні покірної нашої вдячності Господньому маєстату. Однак папські хитрощі й підступи, невпинне лакомство свавільне деяких з-поміж нас злочинних пастирів, не­ впинне панування підхопили і провели понад двадцять років пастирську владу до двору Римського костьолу, в усьому супротивного нашій побож­ ності; дозволили цим відступникам там, звідки вони прийшли, чинити тяжкі прикрості і зраду. Тоді Всемогутній Господь своїм чудодійним судом посилає нам нашого пастиря, єрусалимського патріарха, діючи через раду і помисел інших патріархів, співбратів його, сюди, до землі Руської, держави й. к. м., пана нашого милостивого. Патріарх підтримує нас і в статечності віри, і в [релігійних] почуттях, хвалить нас у завжди вірному віддаванні зверхнього послушенства великому Королівству Польському і суворо нака­ зує помножувати в ньому [королівські] благословення. Він же відновлює ієрархію, ошукану римськими дворянами, і висвятивши на митрополію і владицтва осіб, обраних усією Руссю і йому рекомендованих. Після того він щасливо від’їхав від нас на своє місце, до святої столиці єрусалимської. Ці почуття народу руського високо підняли невпинну заздрість злих і фаль­ шивих людей, наших противників, псевдомитрополита і його прихильни­ ків. Ця заздрість збудила проти нас безсоромну злість, охрестила нас зрад­ никами вітчизни і в такому хибному світлі показала нас королю його м., а потім вдалася й до тиранства. 1 вже, мабуть, сталося б так, що ми б не змогли отримати і відомості з тієї сторони Литви, якби Господь, добрий і найласкавіший утішитель змучених сердець своєї пастви, не зволив спону­ кати вашу кн. м. заступитися за нас. [...]

Мицик Ю. Із листування українських письменників-полемістів 1621—1624 років / / Записки наукового товариства ім. Шевченка. Т. ССХХУ.

Львів, 1993. - С. 316-319.

З передсмертного листа Петра Сагайдачного до польського короля Сигізмунда III

(1622 р., березень)

Найяснейший королю Полский и наймилостивейший мой пане. Поворочаючи з под Хотеня до дому любо светлейший ксионже принц Владислав, наймилший вашого королевского величества сьін, а мой найласкавейший добродей, для улечения смертельних ран и болезний моих придал мне лекаря своего; однак изнемогають там все того лекаря лекарственньш медикамента и довценьї, где ядовитьш пострельї бесурманскии, в тело моє потра­ фивши, все майстерства лекарственньш упередили, и смертотворньїй яд свой внутрними действиями во все состави и жили мой розливши, латвую и уже видимую не ко животу, но ко гробу устроють мне дорогу [...] А я монаршие вашого королевского величества нозе смиренно обнявши, покорне и слезне прошу, даби тое козакам твориме бедствие и озлобление превисоким и грозньш вашого найяснейшого величества мандатом било запрещено и ускромлено. Особливо Унея, за милостивим вашого найяснейшого королев­ ского величества позволенем, тепер з Русе чрез святейшого Феофана, пат-

190

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

риарху Иерусалимского, знесеная, аби впред в той же Русе никогда не отновлялася и своих рогов не возносила. Мають абовем отци езуити и все ду­ ховенство костела Римского (и без нас православньїх) кого до Унеи своей наворочати и присвояти, — тьгх народов, которьіи отнюдь не ведаюгь и не верять Христа Господа, плотию в мир пришедшаго. А мьі православний, древних Святьіх Апостолских и Отческих преданий и догматов без жадной Унеи и схизмьі придержатися, не отчаваемся нашого спасения и блаженно­ го живота вечного. Сии две мои, верного вашого королевского величества слуги, желания, ежели рачить и наймилшим детем своим по собе милостино прикажеш учинити и непременно всегда заховати, то и панование их и целой короньї в тишине и благовременном от всех неприятелских наветов покой завше будеть и преизбудеть. Чего я и повторе всеусердно желаю. [...]

Акти, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранние и изданньїе Археографической комиссией. Т. 2.

Санкт-Петербург, 1865. — С. 72—73.

З листа полоцького архієпископа Мелетія Смотрицького з повідомленням

про пропозицію об’єднання православної церкви з унійною (1623 р., грудня 6/листопада 26)

[...] І пан Іван Дубович сам від нас небагато втіхи вимагав, бо нас своїм посольством утішив, якщо воне є правдиве і його послали від чистого серця. Дав би то Господь Бог, аби це до своєї первісної слави [?] прийшло. Що за тим проклятим, Богу і людям бридким відступництвом, їм би було вийшло, якщо нещиро йдуть, самі побачать; якщо ж щиро, то поможи йому і нам, Господи Боже; ми раді були йому самому, але з ним і всім його старшим незрівняно більш раді; котрих [приязнь] він нам обіцяв словом і серцем. Що я, Господу Богу доручивши, як подателю усього доброго, прошу, аби він [Бог] не дозволив застати моїх очей землею матері моєї раніше, ніж успіш­ но натішаться почутим нині, дивлячись на те, як наді мною, грішним, одни­ ми устами і єдиним серцем, далекі тепер, а на той час близькі, ставши, і два, як один, руські митрополити заспівали: «Останні привітання віддаємо брату померлому». І я [своєю] душею у Бога мого в тому нужденному гробі моїм порадувався б. Однак хто легко вірить, той легко обманюється. [...]

Мицик Ю. Із листування українських письменників-полемістів 1621—1624 років / / Записки наукового товариства ім. Шевченка. Т. ССХХУ.

Львів, 1993. - С. 340-342.

Контракт між Данилом Стрибилем і белзьким воєводою на виготовлення і доставку поташу до Межиріччя (1624 р., липня 2)

[...] й. м. пан Стрибиль продає й. м. пану белзькому воєводі 72 шифунти поташу по піводинадцяти люблінських каменя у кожному шифунті, ра­ хуючи по 32 фунти на камінь плюс те, що й. м. пан Стрибиль витратить на

191

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

кожну бочку, себто тару по 104 фунти. Цей поташ він обіцяє виставити й. м. пану воєводі до Межиріча Острозького за чотири тижні після їхнього контракту. А й. м. пан воєвода повинен заплатити й. м. пану Стрибилю за кожний шифунт виставленого до Межиріча і зваженого там поташу по півдванадцяти золотих, на що зараз дає 600 золотих завдатку. Якщо ж під час передачі в Межирічу виявляться лишки порівняно з домовленою за кон­ трактом кількістю, де значиться 72 шифунти, а й. м. пан Стрибиль виста­ вить 10 чи 20 шифунтів більше, це теж буде йому оплачено відповідно до ваги. Крім цього, й. м. пан Стрибиль гарантує й. м. пану воєводі, що ви­ ставить добрий і чистий поташ, який купці називають «лаутер».

їх милості обіцяють дотримуватися цієї угоди під зарукою тисячі золо­ тих. [...]

Торгівля на Україні. XIV — середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина. Київ, 1990. - С. 276.

З листа київського митрополита Іова Борецького до царя Михайла Федоровича і патріарха Філарета про направлення в Росію ієромонаха Памви Беринди для виправлення церковних книг

(1624 р.)

[...] Понеже, божественною благодатию вперяем, вожделе видети пресветлна ваши лица, державнейший пресветльїй и благочестивий цару и всеблаженнейший отче отцем и великий государу патриархо, смеренньїй и благоговейньїй в иеромонасех и духовницех господин Памво Берьінда, честньїй протосиїтел великиа святьіа церкве иерусалимскиа, усердньїй пособник и благоподвижньш в делании и исправлении книг печатньгх, искусньїй потрудитель в многих в нашей святой церкви российской, от них же ньіне сам в совершением и изрядном издании Бесед на деяния апостольские пресветлой державе нашей являлася, приносит. Его же пресветлаа ваша держава, як сослужителя нашего и брата верна, в всем имети благоволити, от держави пресветлна царские обьічное благосердиа пожалование ему и милость подав к нам мирно отпустити сподоби, яко да по сих и в святую Афонскую гору отшед ради исправлений книг наших от тамо сущих зводов к нам. [...] пользу всеа церкве росскиа принесет и еще достодолжньш талант, возмагаем держави светлости вашея благословением и пожалованием господу богу усугубит. [...]

Воссоединение Украйни с Р оссиєй : Документи и материальї. В 3 т. T. 1. Москва, 1953. — С. 48—49.

Витяги з Куруківської угоди між представниками польського уряду і запорозькими козаками (1625 р.)

[...] Виконуючи доручення Речі Посполитої і зобов’язання, яке ми прийняли, ми доклали всіх сил, відповідних часові і обставинам, щоб задо­ вольнити наміри і потреби Речі Посполитої з найменшою для неї шкодою і

192

Р о з д і л ІП. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

кровопролиттям. Для цього, керовані любов’ю і належною вірністю держа­ ві, ми не шкодували ні праці, ні здоров’я і з Божою допомогою і з за­ гальної нашої згоди привели військо запорізьке в порядок і покору на та­ ких умовах:

Найбільше і найсерйозніше непокоїли Річ Посполиту морські походи козаків, які вони робили всупереч забороні уряду, а також їх свавільства, які вони чинили в містах. Злочини ці зазнали належної кари від зброї ко­ ронного війська. Тим, які через щастя і з волі Божої уникнули страти і збе­ регли життя, обіцяючи надалі віддати його на службу Речі Посполитій, ми іменем його королівської милості і Речі Посполитої оголошуємо прощен­ ня; всі вони, як ті, що лишаться на службі й. к. м., так і ті, які по волі

й.к. м. повернуться в свої домівки, не мусять нести ніякої відповідальності

зумовою, що вони виявлятимуть до начальників належну пошану і покору, не будуть втручатися в розпорядження судової і адміністративної влади і захоплювати доходи.

Ми вважаємо справедливим, щоб військо запорізьке, яке складається з підданих й. к. м., мало голову або старшого, за прикладом давніх років призначеного королем або гетьманами коронними з відома його королівсь­ кої милості. Тому на основі повноваження, даного від й. к. м. і Речі Пос­ политої, й. м. пан воєвода сандомірський, гетьман польний коронний, з ві­ дома всіх нас затвердив старшим обраного козаками пана Михайла Доро­ шенка.

Інадалі козаки повинні будуть коритися виключно тому старшому, якого самі вони оберуть, але який буде затверджений королем його милі­ стю або його наслідниками, польськими королями, на подання коронних гетьманів [...]

Через те, що король його милість бажає для кращого порядку знати число козаків, щоб мати змогу заохотити більш заслужених до успішної служби Речі Посполитій, то він доручив скласти правильний список вій­ ська запорізького з зазначенням числа козаків, які проживають у кожному місті й. к. м. А що перепис цей зручніше зробити на місці, ніж тут, то ми призначаємо строк з 6 листопада по 18 грудня нового стилю поточного ро­ ку. Протягом цих 6 тижнів козаки мусять скласти правильні реєстри, які не перевищують 6000 з зазначенням, скільки їх живе в кожному старостві. Реєстри ці мусять бути подані або й. м. коронному гетьманові, або панам комісарам, для цього призначеним. Далі списки будуть передані в корон­ ний скарб, а звідти копії будуть повідомлені всім старостам [...]

Для війська запорізького ми призначаємо платні на рік 60 000 злотих польських, які вони будуть одержувати в місті й. м. к. Києві в день св. Іллі за руським календарем. Крім того, бажаючи, щоб урядові особи ретельніше виконували свої обов’язки на службі й. к. м. і Речі Посполитої, ми призна­ чаємо такі оклади для старшини: старшому над усім військом 500 злотих на рік, обозному 100 злотих, двом осавулам по 150 злотих, шести полковим осавулам по 50 злотих, шести полковникам по 100 злотих, шестидесяти сотникам по 50 злотих, судці військовому 100 злотих.

193

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Зчисла 6000 козаків 1000 або більше, на розсуд коронного гетьмана і

звідома їхнього старшого, залежно від умов часу, мусять перебувати на Низу за порогами і там виконувати свою службу: подавати відомості про дії ворогів, не допускати їх переправ і взагалі захищати ті місця. Решта, живу­ чи по волостях, муситиме йти в похід з наказу коронних гетьманів на до­ помогу регулярному війську або туди, куди треба буде, утримуючись у до­ розі від утискання жителів. [...]

Історія України в документах і матеріалах. Т. III: Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1569—1654 роки).

Київ, 1941. - С. 62-63.

Лист гетьмана Івана Петрижицького і Війська Запорозького про доцільність об’єднання

Лаврської і Братської шкіл у колегіум (1632 р.)

Ми, Іван Петрижицький — гетьман, осавули, полковники і все військо його королівської милості запорозьке, бачачи, що їх милості панове отці і пастирі наші, все духовенство православне разом із старшим і зверхнійшим своїм його милістю паном отцем митрополитом кір Ісаєм Копинським, а також їх милості панове шляхта, громадяни воєводства Київського і всі ін­ ші, вписані до братства Київського православного, що підлягає святійшому архієпіскопові константинопольському патріархові вселенському, при цер­ кві святого Богоявления в Києві уфундованого, однодушно і одностайно просили превелебного його милість пана отця кір Петра Могилу, воєводича земель Молдавських, що в цей час є архімандритом Печерського Київсь­ кого [монастиря], щоб школи, які його милість у монастирі Печерському Київському на підтримку всього православ’я східного заснував, і вчителів, що в них є, а також братію цього монастиря Печерського Київського пере­ містити зволив до Києва на місце при церкві святого Богоявления братсь­ кій Київській і там їх разом з учителями навіки уфундувати, як при ставро­ пігії святійшого архієпископа константинопольського патріарха вселен­ ського, і як на місці, більш придатному для виховання учнів, визнали та­ кож і ми, все вищеназване його королівської милості військо запорозьке, що це була б святолюбива справа і для всієї церкви православної дуже по­ трібна і корисна; якби відповідно до прохання вищеназваних їх милостей обох станів людей школи ті на місці вищеназваному при церкві братській Київській були засновані. Отже, ми, військо запорозьке, донесли до його милості вищеназваного пана отця архімандрита прохання наше, щоб він погодився на те, про що вищеназвані їх милості духовенство і шляхта жа­ дали і просили його милість. На яке всіх нас, вищеназваних духовного і світського стану шляхетського і війська запорозького людей, однодушне і для церкви святої східної корисне прохання і бажання його милість отець архімандрит добровільно згодився, але з такою умовою, щоб він сам на на­ званому місці при церкві святого Богоявления братській Київській, уфундувавши з своїх власних батьківських і дідівських добр [маєтків] школи з їх

194

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

учителями та братією монастиря Печерського Київського[...] всього цього місця — церкви, монастиря і шкіл, як старший цього братства нашого брат вписаний, довічним дозорцем, опікуном і оборонцем був і всіма на цю церкву, монастир, школи і шпиталь наданими, а також тими, що будуть ким-небудь надані фундаціями і доходами завідував і шафував спільно із старостами щорічними, від усього братства обраними, і з відома та за спі­ льною радою всього братства православного, до цієї церкви вписаного, дбаючи пильно про те, щоб братія з монастиря його милості Печерського Київського туди для управління церквою і монастирем, а також для роз­ множення наук шкільних була переміщена, під послушенством і благословінням святійшого архієпіскопа константинопольського патріарха вселенсь­ кого перебуваючи, побожно і самі жили і інших науками своїми до бого­ боязливого життя приводили, і щоб пильну спостережливість мали і якнай­ краще спостерігали, щоб нічого ніким вірі нашій православній і канонам семи святих вселенських і місцевих соборів, а також стародавнім святобли­ вим церкви святої східної звичаям противного і непристойного не діялося. Що ми, вищезгаданий гетьман, осавули, полковники і все військо його ко­ ролівської милості запорозьке, при вищезгаданих від нас до його милості пана отця архімандрита із згаданими обох станів і кондицій людьми прине­ сених проханнях наших легко і охоче дозволили його милості, як старшому братові, до цього вищеназваного братства вписаному, тільки ж з такою умовою, щоб це вищеназване управління, нагляд, і опікунство і ведення справ церкви, монастиря, шкіл і шпиталю, а також до них наданими добрами і фундаціями, шафунок і довічне завідування не на уряд архімандритства печерського, а тільки виключно на саму його милості вищеназваного кіра Петра Могили, воєводича земель Молдавських, особу поширювалося і розумілося. А після смерті його милості все це в силі і волі вищезгаданої братії монастиря Печерського Київського, в братстві нашому Київському уфундованої, з відома і за рішенням усього братства залишатися має, щоб кого вони самі захочуть для цього придатного, благочестивого і до церкви православної зичливого чи духовного, чи світського стану чоловіка за стар­ шого свого на місце вищезгаданого його милості пана отця архімандрита на якийсь час обрати, то щоб їм ні від кого заборон і перешкод не було, але щоб це у владі їх самих залишалося. Котрим-то братіям законникам монастиря Печерського, при церкві братській Київській навіки заснова­ ним, ми, все вищезгадане військо його королівської милості запорозьке, так від імені всіх нас, що тепер є, як і від тих, що потім будуть, полковни­ ків наших війська запорозького, заявляємо і обіцяємо в обороні своїй так їх самих, як і церкву, монастир, школи, шпиталь і все, що до них нале­ жить, від всіляких неприємностей, противників і перешкод міцно борони­ ти, заступатися і за них до смерті своєї заставлятися. На потвердження чо­ го для ліпшої в цьому певності і міцності ми дали його милості панові от­ цю архімандритові і згаданій братії цей наш військовий лист з печаттю на­ шою військовою і підписами рук наших.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 237-239.

195

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Уривок з щоденника польського шляхтича Ф.Обуховича про зруйнування козаками під керівництвом

гетьмана Івана Сулими фортеці Кодак (1635 р.)

В 1635 році непокірний козак, на ім’я Судима, підступно і таємно про­ кравшись з 800 козаками з моря до Дніпра, насмілився напасти на форте­ цю, яку його милість король Владіслав звелів на кошти Речі Посполитої збудувати на першому дніпровському порозі і оточити валами проти розбе­ щеної сваволі козаків, щоб вони на море в човнах більше не ходили і турка не дратували.

Судима, напавши вночі на цю фортецю і перебивши сторожу, зарубав шаблею капітана і багатьох людей, забрав чимало грошей Речі Посполитої і нову фортецю в кількох місцях зруйнував.

Пізніше він був, з наказу його королівської милості, на тому ж дніп­ ровському острові обложений реєстровими козаками і, коли дров у нього на паливо не стало, був виданий своїми і відправлений у Варшаву на дво­ тижневий сейм, що відбувався в 1636 р. [...] Там же йому і ще кільком та­ ким же негідникам відрубали голови і посадили їх усіх четвертями на кіл [четвертували]. [...]

Історія України в документах і матеріалах. Т. III: Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1569—1654 роки).

Київ, 1941. - С. 90-91.

З привілею короля Владислава IV

про передачу новгород-сіверського Спаського монастиря ордену єзуїтів і про організацію єзуїтського колегіуму, школи і костьолу в Новгород-Сіверську

(1635 р.)

[...] Мьі порешили украсить город устройством в городе Новгород-Се- верском преподобних провинции польской отцов-иезуитов, которьіх страх перед богом, добродетель, набожность и рвение в распространении истиной верн господней нам и всему миру известнн, надеясь, что благодаря их набожности, примерной жизни и воспитанию молодежи в их школах, католическая религия в том краю получит значительное распространение. Что все да сбудется на счастье нам и Речи Посполитой.

Отправляем упомянутьіх отцов-иезуитов в Новгород-Северск и для них в зтом городе отводим и на вечньїе времена даруєм место для постройки костела, коллегиума, школ и дома ордена, которое шляхетний местньїй староста должен своевременно и по потребности отмерить. Жалуєм их на вечньїе времена правом вольной рубки деревьев в наших тамошних лесах как для отопления, так и для строительства, чтобьі упомянутьіе отцмиезуитн имели полное обеспечение и достаток в потребностях своих и до­ ма божьего. [...]

196

Ро з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Адуховенство греческой религии не должно иметь других школ, в которьіх бьі обучали по-латнни, как помеху названньїм отцам-иезуитам и

школам их.

Воссоединение Украиньї с Россией: Документи и материали: В 3 т. Т. 1.

Москва, 1953. - С. 150.

З рішення львівської міської ради і комісарського суду щодо селянського протесту проти збільшення панщини (1636 р., лютого 26)

[...] Виявилося із слідства, проведеного самим урядом міської ради пе­ ред цим актом комісії (це підтверджують документи), з того, що [селяни] під час наочного зведення при теперішньому акті комісії призналися, а та­ кож з самих фактів виходить, що всі піддані міських сіл не хочуть в жоден спосіб відробляти [панщину] по 4 дні на тиждень від лану згідно з декре­ том й. м. короля, ні місту, ні міським пп. орендарям. Піднімають явні бун­ ти, заворушення та повстання серед громад, одні відвертають інших від ро­ біт, від послуху та повинностей, які до них належать, не звертають ніякої уваги на часті урядові нагадування. Нижче подані призвідці і ватажки до­ водять підданих усіх сіл до значних складок для підтримки своїх бунтів. Внаслідок згаданого підбурювання, громади вперто не з’являються навіть до нинішнього акту виконання декрету й. м. короля, хоч були декілька ра­ зів покликані та повідомлені возним, орендарями, а також лендвійтами. Доходять навіть до такого ступеня зухвалості та свавілля, що коли уряд місь­ кої ради нагадує їм через міських сторожів та слуг про належні роботи, во­ ни на них у бурхливому заворушенні вороже наступають, дзвонять на три­ вогу і биттям у дзвін подають собі сигнал, щоб скоріше зійтися та громади­ тися. [...]

[...] з огляду на те, що нагодою та приводом до тих бунтів і непослуху були у них привілеї, здобуті нечесним шляхом і навічно скасовані декретом й. м. короля, уряд наказує під загрозою смертної кари, щоб заступники війтів разом з старшими заприсяженими всіх міських сіл склали в цьому уряді протягом восьми тижнів назначеного терміну ті вже скасовані приві­ леї та все інше, що мали б, незгідне з декретом й. м. короля, виданим у зв’язку з дійсно спірними справами між сторонами.

Вкінці [міська рада] [...] наказує громадам всіх сіл віддати та відробити панщину, якої не виконували з часу оголошення декрету й. м. короля, [...] рахуючи щотижня по 4 дні від лану, від півлану 2 дні і від чверті лану один [день]. А надалі щоб раз назавжди відмовитися від бунтів, заворушень та всякого непослуху [...]

Соціальна боротьба в місті Львові в XVI—XVIII ст.: Збірник документів.

Львів, 1961. - С. 240-246.

197