litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

повідано про те, що ми дуже втішені, знайшовши тут рицарське товариство у доброму здоров’ї. Але оскільки на місці немає пана гетьмана й частини війська, то цього разу нам не доведеться виконати наше посольство і хоті­ ли б його відкласти аж до щасливого прибуття гетьмана й решти. Вони на це погодилися, у зв’язку з чим ми пішли до наших наметів, які вони нази­ вають кошами і які зроблено з лози та обкладено кінськими шкурами з ог­ ляду на дощі [...]

19. Рано нас відвідав гетьман з кількома із своєї старшини. Пополудні вислухали московського посла, котрий, крім передачі подарунків, запропо­ нував публічно на Колі те, про що допіру розмовляв зі мною в дорозі. Але перед вислуханням гетьман прислав до нас з Кола [вістовця] і просив, щоб ми не вважали це за образу, що московському послу перед нами дають аудієнцію, бо вони добре знають, що Його Цісарська Мость є найважнішим серед усіх інших християнських владців і тому насамперед його пос­ лам слушно належиться вислухання. Оскільки ж припускали, почасти й знали, що в перетрактаціях московського посла може бути згадано і Його Цісарську Мость, то вирішили за краще вислухати насамперед його.

20. Ми мали аудієнцію і виклали в Колі писемно те, що нам довірено сказати про вербування [козаків].

У відповідь на це нас попрохали, щоб ми відійшли, після чого віддані нами листи було публічно читано; [потім] зажадали, аби кожен висловив свою думку. Коли ж, однак, усі і на перший, і на другий заклик гетьмана вперто мовчали, то поділилися, як на те в них є звичай, коли трактують про щось важливе, і створили два Кола. В одному була старшина, у друго­ му — звичайне поспільство, котре називають черню. А коли між собою на­ ладилися, врешті і чернь звичними криками ухвалила, щоб піти на службу Його Цісарській Мості, на знак чого кидали шапки догори, а потім побігла до другого Кола, до старшини, і погрозила їм, що коли вони будуть проти, то повкидають їх у воду і потоплять. Однак старшина теж швидко погоди­ лася, та й не могла противитися черні, котра є чисельніша, сильніша, згуртованіша і не терпить жодного заперечення, коли її розгнівати. Єдине, чо­ го прагнула старшина, так це обговорити з нами умови. Для цього обрала 20 представників і знову нас було закликано до Кола. Згадані представники всередині великого Кола знову утворили мале Коло, сідаючи на землю і, довго радячись, попрохали нас, аби й ми до них приєдналися. Ми вчинили це й сіли всередині між ними. Тоді нам сказали, що вони хочуть служити Його Цісарській Мості і віддати йому [своє] життя. Що стосується пункту, аби вони рушили на Молдавію, там переправилися через Дунай і нападали на турецькі землі, то вони самі по собі не мали нічого проти цього, але є великі труднощі, які їх від цього утримують і навіть дуже [їм] заважають. По-перше, вони не мають ні для себе, ані для гармат достатньо коней [...] Потім, що не можуть з такою маленькою купкою у 3000 людей зважитися на похід у Молдавію, тим більше, що [молдавському] господареві не можна занадто довіряти, а молдавани за своєю природою є народом непостійним і зрадливим, а їхня невірність добре відома козакам. По-третє, за таку малу винагороду вони не можуть пристати на ті умови, які ми їм пропонуємо, не можуть погодитися й зобов’язатися на цей вид служби і покластися на непевну долю у такій далекій дорозі.

168

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Крім того, вони просять вказати на засоби й спосіб здобуття коней. Чи не міг би я випросити у брацлавського воєводи кількасот коней для них і для гармат, бо не в їхньому звичаї служити й вирушати у непевний похід [...] Вони знову сказали, що свідчать перед Богом, що всі з усією охотою наймуться на службу Його Цісарської Мості, але ж я чув від них про їхні труднощі і про поважні причини, через які вони цього разу не можуть ви­ рушити у таку далеку путь. А щоб однак Його Цісарська Мость могла пе­ ресвідчитися в їхній найпониженішій зичливості, то вони хочуть невдовзі послати до нього своїх послів і дати їм повноваження на укладення з ним угоди в справі їхнього утримання; тим часом вони роздобудуть коней, та­ кож і вдома не байдикуватимуть, а вирушать на море служити Його Цісар­

ській Мості. [...] Потім, коли осавули, котрих можна вважати за керівників в ранзі поруч­

ників, пішли до великого Кола й повідомили про це інших, чернь знову відо­ кремилася і утворила своє Коло. Після наради вона знову з урочистими криками й киданням шапок догори висловила згоду. Коли ми після цього всього вийшли з Кола, то [вони] почали бити у військові бубни, сурмити й дали близько десяти залпів з великих гармат, а вночі пустили кілька рац. Потім того ж вечора кілька неспокійних голів разом з тими, котрим там доб­ ре ведеться, як-от клюсовники та ті, котрі мають власні кораблі або човни, пішли до поспільства і, бігаючи від куреня до куреня, переконували їх, що дорога є далекою і небезпечною й просили, щоб добре подумали над тим, що чинять, щоб самі себе не ошукали потім. Винагорода, яку їм прислано, є мала й погана, отже неможливо (бо серед них є чимало бідних товаришів) йти в таку далеку путь і утримати себе [за такі гроші] [...] Отакими й подіб­ ними до них словами було схвильоване поспільство, а Коли наступного дня, а саме 21 червня, ранесенько прийшли знову до кола, то вже прагнули зов­ сім іншого, а саме: вони на таких непевних умовах не можуть вирушити у путь, бо не знають, чи гроші ті є напевно, чи їх нема, чи знов-таки, хто їм дасть ці гроші, бо в цій справі з боку Його Цісарської Мості не доручено [дати] їм жодного листа [...] Я показав їм цісарську інструкцію, скріплену печаткою. Коли знову прийшли з відповіддю до Кола, постійно стоячи на своїх пропозиціях, гетьман разом з кількома з старшини, особливо Лободою, котрий колись був їхнім гетьманом і під його керівництвом вони знищили Білгород, просив їх і закликав, щоб добре зважили те, що чинять, і не відки­ дали офірованої їм цісарської ласки й зичливості, яку вони повинні вважати за велике щастя, бо стануть великим посміховиськом у багатьох, коли в та­ кому славному намірі проти одвічного ворога християнського імені не най­ муться на службу і не захочуть вирушити [у похід] на ласкаве жадання такої високої величності. Однак вони й надалі дотримувалися свого погляду. Тоді гетьман розгнівався, у Колі зрезигнував од влади і зрікся гетьманства, кажу­ чи, що не хоче й не може бути їхнім гетьманом, бо вони так мало дбають про честь, славу і добре ім’я. Тоді Коло розійшлося.

По обіді осавули знову закликали товариство до Кола, подекуди й зга­ няли їх туди киями. Тоді насамперед попрохали Микошинського, щоб він знову прийняв гетьманство, що той і вчинив. Після того всього почали дискутувати над багатьма дивними справами [...]

169

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

23.Вранці знову скликали Коло і прислали до нас, до нашого примі­ щення, кількох представників, повідомляючи нас, що ми не маємо цього так розуміти, як нібито вони не хотіли піти на службу Його Цісарської Мості, але що ми, напевно, самі знаємо, що козаки погано забезпечені кінь­ ми; якби цієї єдиної нестачі не було, добре знали б, що чинити. На це я відповів їм, що хотів би написати деякі умови, які міг би обговорити з ни­ ми і надіслати до Кола. У відповідь на це вони знову пішли до товариства і повторили їм мою думку, після чого розійшлися. Тим часом я наказав на­ писати свої кондиції, що вони також вчинили, і викласти в письмовій формі, в який спосіб цього разу вони бажають служити Його Цісарській Мості. Коли по обіді знову прийшли до Кола, то не хотіли чекати, доки я дам їм свої умови, але одразу кількох із свого середовища прислали до ме­ не і вручили мені свої умови в письмовій формі [...]

Увідповідь я повернувся з Кола до своєї хати і просидів там цілий день. Оскільки я знав, що їх не можна прихилити до чогось іншого, то переказав їм наступного дня, 24 червня, відповідь на подані мені ними кондиції [...]

24.У відкритому Колі, в центрі якого стояли і маяли прапори Його Ці­ сарської Мості, я вручив їм 8000 дукатів золотом. Вони одразу розстелили на землі кілька татарських кобеняків, або плащів, які мають звичай носити, по­ клали на них гроші і наказали їх перелічити кільком зверхникам. Після всього того я пішов до своєї хати, а вони залишилися ще на якийсь час.

Протягом наступних днів збиралися старанно в Колі і врешті вирішили дещо інше, а саме: Хлопицького пошлють не до Його Цісарської Мості, а до Великого Князя Московського; на його місце обрали й делегували Саська Федоровича та Микифора, котрі мають разом зі мною вирушити до Його Цісарської Мості, щоб укласти з ним угоду про службу і утримання. Тим часом однак у них має залишитися пан Якоб Генкель, щоб потім він міг доповісти Його Цісарській Мості про те, що вони в цей період у службі Його Цісарської Мості вчинили. Похід на татар на Прекоп, чи як вони то по-русинськи звуть — Перекоп, також відклали до іншої оказії.

Мицик Ю. Мовою джерел: Еріх Лясота про козацьку раду на Січі / /

Історія в школах України. — 2008. — № 2. — С. 44—46.

Універсал короля Сигізмунда III

до шляхти Брацлавського воєводства про необхідність придушення повстання під проводом Северина Наливайка (1594 р., листопада 1)

[...] Вельможні шляхетні нам милі! Вже не раз перед тим, як маємо ві­ домість, піддані свавільні з міста Брацлава, війт з міщанами, проти шляхет­ ного Єжи Струся з Коморова, брацлавського і вінницького старости нашо­ го, великі бунти й вісШіае чинити звикли, за що предком нашим королем Стефаном, а потім комісарами й декретами нашими на горло каралися. А тепер знову, коли там їхня сваволя чим більшої сили набирає і набрала, про що скарга нам представлена від рицарства — мешканців того воєвод­

170

Р о з д і л ПІ. Українські землі у скляні Великого князівства Литовського та Корони Польської

ства і всіх земель руських, що вони, приєднавши до себе ще інших свавіль­ них людей, на домівки шляхетські наїжджають, плюндрують, маєтності їх пустошать, права та їх самих забирають і забивають. Навіть замки й міста наші беруть в облогу, з послушності нашої виламуючись.

Чому ми не раз запобігаючи і побоюючись, щоб теє зло пожежею не поширювалось, прихиляючися до прохання мешканців про відновлення і компенсацію прав, шкод і маєтностей, побиття й проливання крові їхньої, ласкаво і вірно вам радимо: про чиє сумління, розум і вправність добре знаєте, щоб їм перед собою стати і того Наливайка та інших свавільників ставити казали і з будь-ким з них пильною інквізицією про керівників та, якщо яке-небудь полегшення й допомогу від когось мали, з ними як слід учинили. А тих бунтівників, свавільників відповідно до їх «заслуг» карали й карати казали, зважаючи на відсутність інших вищеназваних, котрі прибу­ ти не змогли. [...]

Селянський рух на Україні 1569—1647 pp.: Збірник документів і матеріалів. Київ, 1993. - С. 104.

Укладені в Київській митрополії «Артикули, що належать до з’єднання з Римською церквою»

(1595 p., червня 1/11)

Артикули, на які ми потребуємо запоруки від панів римлян перед тим, як приступимо до єдності з Римською церквою.

1. Тому, що між римлянами і греками існує суперечка про походження С[вятого] Духа, яка неабияк перешкоджає з’єднанню, і, правдоподібно, триває не через що інше, як через те, що ми не хочемо одні одних зрозумі­ ти, — просимо, аби нас до іншого віровизнання не примушували, а щоб ми залишалися в тому, яке знаходимо викладеним у С[вятому] Письмі, в Євангелії, а також у писаннях с[вятих] грецьких докторів [отців]; а саме, що С[вятий] Дух не має двох начал, ані подвійного походження, а похо­ дить з одного начала, як з джерела, — від Отця через Сина.

2. Щоби Божа хвала і всі молитви — ранні, вечірні та нічні — нам за­ лишилися незмінними, згідно зі стародавнім звичаєм Східної церкви [...]

6.Новий календар, якщо не можна вживати старого, ми приймемо, од­ нак не порушуючи Пасхалії і наших свят, тобто так, як це бувало за часів згоди, бо ми маємо деякі свої особливі свята, яких панове римляни не ма­ ють: це, наприклад, у день 6 січня, коли вшановуємо охрещення Господа Христа, і на перше об’явлення Бога, в Тройці єдиного, яке в нас зветься Богоявленням; того дня ми маємо особливу церемонію освячення води.

7.Щоб нас не примушували відбувати процесії на день свята Тіла Хри­ стового, а щоб ми могли ходити з процесіями зі своїми Святими Тайнами, бо в нас є інша [практика щодо] Святих Тайн.

8.Щоб [нас теж не примушували] перед Великоднем посвячувати во­ гонь, уживати калатал [замість дзвонів], а також відбувати інші церемонії, яких ми в нашій Церкві дотепер не мали, а щоб ми збереглися — згідно з порядком і уставом нашої Церкви — без змін у наших церемоніях.

171

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

9. Щоб подружжя священиків залишилися незмінними, за винятком двоєженців.

10.Щоб митрополичих, єпископських та інших високих духовних санів нашого обряду не давали нікому іншому, крім людей народу руського або грецького і іншої релігії. А оскільки в наших канонах зазначено, що такі особи, як митрополит чи владики, які спершу обираються духовенством, повинні бути людьми гідними, просимо його королівську] м[илість] дати нам свободу таких виборів; з тим, аби при цьому не порушувалася воля йо­ го королівської] м[илості] призначати обранця за власним бажанням. [...]

11.Щоб наших владик не посилали до Рима за сакрою [тобто, грамо­ тою на свячення], але якщо його королівська] м[илість] зводить надати якесь владицтво, то архиєпископ-митрополит кожного такого [достойника] за давнім звичаєм повинен висвятити. Однак сам митрополит, перед тим як обійняти митрополичий уряд, повинен звернутися до отця папи за сак­ рою, і лише після того, як така сакра надійде з Рима, щоб владики (що­ найменше двоє) висвятили його за нашим звичаєм. [...]

12.Щоб ми мали більшу владу і щоб наші овечки нас більше поважали та шанували, просимо надати нашим митрополитові і єпископам місця в сенаті його к[оролівсько'ї] м[илості], і це з багатьох слушних причин: адже ми маємо той самий єпископський уряд і гідність, що і їх м[илості] панове римляни. [...]

17.Через те, що чимала кількість наших церковних маєтків виявилася протиправно заставленою з вини наших попередників, які, будучи тимча­ совими господарями, могли заставляти їх лише на час власного життя, — ми уклінно просимо, щоб ці маєтки було повернено церквам [...] А якщо би хтось мав право пожиттєвого володіння церковними маєтками, то нехай би з них платив церкві принаймні якусь оренду, а після його смерті ці [маєтки] нехай би поверталися церкві; і щоб ніхто не міг їх домогтися без згоди єпископів та крилосу. [...]

18.Щоб після смерті митрополита і єпископів ані старости, ані під­ скарбії не втручалися до справ церковних маєтків, а щоб ними, як це заве­ дено в Римській церкві, до часу виборів нового єпископа розпоряджався крилос. Стосовно ж приватних маєтків самого єпископа, то щоб підданим і рідним померлого не завдавали кривди, але щоби все відбувалося так, як після смерті панів духовних Римської церкви. [...]

Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії.

Львів, 2000. — С. 331—336.

З листа польного коронного гетьмана С.Жолкевського про бій з повстанцями

під Білою Церквою та обрання С.Наливайка гетьманом (1596 р., квітня 4)

[...] Князь Ружинський [...] став тут, під Білою Церквою, маючи при собі 5000 вершників і королівську піхоту. Я намагався якнайшвидше з ни­ ми з’єднатися. Але, коли вирушили з Ходоркова, вже й на без того розкис­

172

Р о з д і л ПІ. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

лу дорогу пішов жахливий сніг, найбільший за всю зиму, так що поспішати було важко. Ми були в 4-х милях від Білої Церкви, коли Шавула, з’єднав­ шись з Наливайком, опівночі, з минулого вівторка на середу, маючи з со­ бою біля 7 тисяч людей, також сюди підійшли. Князь Ружинський знає про мою близьку присутність, а у вівторок, майже опівдні, знав, що козаки прямують до Білої Церкви, і навіть коли їх вже було видно, мене не попе­ редив. Тому я, довідавшись про це зі сторони, в середу рано поспішив під Білу Церкву. Опівночі наші люди мали сутичку з козаками. Могли собі спокійно дочекатись дня в замку, який тут не найгірший, і з таким гарні­ зоном, як у князя Ружинського, неприступний для козаків. Однак, злегко­ важивши небезпеку і не маючи готового рішення, вийшов поночі проти них у поле, а вони іншою брамою увійшли до міста. Ми громили й били козаків так, що загинуло їх майже тисяча. Потім наші повернулися до міс­ та, також зазнавши чималих втрат, а особливо в піхоті, де полягло понад 50 людей і чимало поранено. Козаки, почувши про наступ війська, повер­ нули назад до Трипілля. Вже були за доброї півмилі, коли ми прийшли під Білу Церкву, і відразу ж вирішено йти за ними. За милю від Білої Церкви їх наздогнали. Йшли, спішившись в таборі, пустивши вози і коляси в 5 ря­ дів. Мали понад 20 гармат. Години зо три ми їх так спостерігали, повільно посуваючись і чекаючи людей, котрі були ззаду. Потім, коли звечоріло, втекли від них двоє, один з яких ще з дитинства служив панові підкомо­ рію, і повідомили про тривогу між козаками. Не випадало інакше, як спро­ бувати щастя. Вишукувавши військо, вдарив на них з усіх боків. Не було нікого, хто б не сподівався на успіх, бо й місце вибрано добре, і люди до бою кинулися охоче. Стрілянина, з Божої ласки, майже не завдала шкоди. Рукопашний бій відбувся в таборі, котрий розірвати не судилося, хоч для цього були всі можливості. Козаків побито до смерті і, за їх власними свід­ ченнями, ще ніколи не мали таких втрат, як у цих боях. Шавулу поранено з гармати в лікоть, Саська забито та й інших, серед них відомих, немало побито. Але й нам ця битва не обійшлася без крові [...] Козаки, обравши собі гетьманом замість Шаули Наливайка, котрого теж поранено, пішли ночувати до Трипілля; ми лишилися там, де застала нас ніч. А сьогодні прийшли сюди з Білої Церкви. Ночі дуже морозні, через що люди і коні терплять значні труднощі [...] Просячи Пана Бога, маю надію, що невдовзі їх подолаємо, чи десь у пустині поздихають з голоду, або, як ходять чутки, повтікають до Москви. То правда, що справа складна, бо вся Україна покозачилася; повно зрадників і шпигунів. Щодо України, то слід ґрунтов­ но порадитись. Можливо зараз досить було б якоїсь суворої сеймової ухва­ ли, хоч присутність тут війська не забезпечить спокою: знову та гадина оживе. [...]

Селянський рух на Україні 1569—1647 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1993. - С. 111-112.

173

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Проголошення унії між православною і католицькою церквами на Берестейському соборі

(1596 р., жовтня 8/18)

[...]

Року Божого 1596-го, восьмого дня місяця жовтня, за старим календа­ рем, Ми, в Бозі зібрані на черговім соборі в Бересті, в соборній церкві Св. Миколая, митрополит і єпископи грецького обряду, нижче підписані, на вічну пам’ять проголошуємо:

Ми, бачачи як одновлада Божої Церкви в Євангелії й устами Господа нашого Ісуса Христа є заснована та утверджена, щоб Христова Церква на одному Петрі, немов на камені, стояла твердо та була розпоряджувана од­ ним і ним ведена, щоб в одному тілі була одна голова і в одному домі був один господар і розподілювач Божих ласк, поставлений над Божою челяд­ дю, і щоб дбав про лад і роздумував про благо всіх; і цей-то лад Божої Церкви, який почався від апостольських часів, тривав завжди. Тому-то всі патріархи зверталися завжди у справах навчання віри і в прийманні духов­ ної влади, в єпископських судах й у відкликах, до одного наслідника Петра святого, римського папи, як це видно з соборів і з Правил святих отців та й наші слов’янські писання, перекладені в давнині з грецької мови, це за­ довільно показують, а давні святі отці Східної церкви засвідчують. Всі вони визнають цей святий престол Петра, його першенство і його владу над єпископами всього світу. Не менше також і царгородські патріярхи, від яких ця руська країна перейняла святу віру, немалий час визнавали цю зверхність Римського престолу св. Петра та йому підлягали, і від нього брали благословення. Й хоча від цього престолу вони багато разів відступа­ ли, але щоразу з ним з’єднувалися і поверталися до послуху йому. А остан­ ньо це сталося на Флорентійському соборі, року Божого тисяча чотириста тридцять осьмого, за патріарха Йосифа і царгородського імператора Івана Палеолога, які цілковито повернулися до -цього послуху, визнаючи, що римський папа є батьком, учителем і завідувачем усього християнства і правним наступником святого Петра. [...]

А коли царгородські патріархи знову відступили від того церковного об’єднання, то за той свій гріх відступства й розірвання церковної єдності попали під турецьку поганську владу, з чого постало багато фальшів і ли­ хих учинків та й занедбання правного нагляду над цими руськими країна­ ми, а звідси — і багато закралося огидного святокупства і поширились єре­ сі, які майже всю Русь опанували, знищуючи Божі церкви й пошкоджуючи Божу славу.

Тому ми, не бажаючи бути учасниками такого великого гріха і поган­ ської неволі, яка за тим прийшла на царгородських патріархів, і не хотячи їм помагати в розколі й розірванні святої церковної єдності, і запобігаючи спустошенню церков і спасінню людських душ, через ті єресі, що зараз по­ стали, маючи все те на совісті, а й небезпеку власного спасіння та всього духовного стада, від Бога собі дорученого, — ми вислали минулого року послів до святішого отця Климентія Восьмого, наших братів — велебних у Христі єпископів Іпатія Потія, прототронія, володимирського і берестей­

174

Р о з д і л Ш. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

ського єпископа, і Кирила Терлецького, екзарха, єпископа луцького і острозького, за відома, згодою і спонукою нашого найяснішого володаря, йо­ го милости польського короля і великого князя литовського Жигмонта Третього, [...] просячи, щоб — як найвищий пастир вселенської католи­ цької Церкви прийняв нас під свій послух та визволив від зверхності царгородських патріархів і розрішив нас, зберігаючи за нами обряди і звичаї східних Церков, грецьких і руських, не роблячи жодних змін у наших цер­ квах; але щоб залишив їх за переданням святих грецьких отців навіки. [...]

Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії.

Львів, 2000. - С. 347-349.

З послання александрійського патріарха Мелетія Пігаса до руських православних братств

(1597 p., серпня 24)

[...] Страх Божий, и юже к ближнему любовь предложеную имуще, обетованиаже слагающе преподобньїя, еже стекатися нуждам церковньїм и полагати требующим, странньїм, убогнм, недужньїм, иже в темницах, священьгх храмов и священаго чину в прилежании, подвиги, трудьі, промис­ лом, коштом, и яко би неции великого Божиаго градз поборници в стражу, помощ в скорби своим, в отгнание же противних, встающе. Се єсть еже и глаголются братиа, сставлении в сблюдение поданнаго благочестиа, основани на оснований Апостол, сущу краеугольному самому Христу, от Hero же и чают небесних вьсприатий в день взданиа, за иже о теле Христовем, еже єсть Церков, главу имущиа яко плоть Христа, бдят, подвизаются, тружаются, иждивают, сторицею вместо единаго всприати имуще, и живот вечний наследствующе. Добрии раби благии, добрии делителие винограда Христова иже с Христом погребшеся, и живот с Ним скровен иму­ ще, егда Христос явится в славе, тогда и ви с Ним в славе явитеся, венцн одевающеся правди. Токмо не обленяйтеся в трудах и подвизех и милостинях, греюще тело Христово, Церковь, требующих добле защищайте, в востающей бури, еже на Православную церковь, от иже никогда митрополита киевского и с отступников его, иже взлюбивше нинешний век, последовашя инославним, отеческих догмат и преданий отступивши, яже вся ми от седми Вселенских сборов держим, приавше утверженаа и запечатленнаа многьіх лет периоди, от нихже нам Божиим человеколюбием и благодатию православним, нелепо єсть отгоргшеся последовати новим вимислом: но и велми бедно: отци бо, анафеме приложениа отдали и приобщениа бити чюждим повелели священних Христови истинноа Церкви, радующихся приложением, и новим вимислом. Якож иногда и древле Бог Моисеом повеле ниже прилатати, ниже отьимати, что от освящених от Бога отци. И Павел вошет ясне, анафема бити аще и аггел би бьш с небеси, (еже єсть немощно), аще ино что паче еже предашя апостоли, дерзнет ново пресекати. О сих много многажди посилахом укрепляюще ваше благоговение на­ шими посланий, яже типарному художеству подайте, и греческьі и руски, (аще благо бити и латинскьі), да будет мало некое утешение, в иже от

175

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

спротивних обуреваний православним, ихже вьі есте изрядния и избранньш части исставьі. И вас Господь Бог да схранит невредньї душею же и телом вспоминающих и нас, иже за Христа пленников. [...]

Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби.

Львів, 2011. - С. 461-463.

З послання Івана Вишенського до вищого українського духовенства

(кінець XVI ст.)

Покажите ми убо, о згоду вяжучии, где которьій з вас первьій степень сам собою вьіполнил и в вере, основаной в непорушенном фундаменте, со исполненнми заповедми ся знашол? Не ваши милости ли веру дельї зльїми наперед еще разорили? Не ваши милости ли прагненя лихоимства пенежного и достатку мирского жерело похотий в собе роспустили и насититися никакож не можете и еще болшею алчбою и жаждою, свецких достатков прагнучи, оболели есте? Покажете ж ми, о згоду вяжучии, где которий з вас, в мирском житии будучи, оньїх шест заповедей, от Христа узаконених, сам собою и с п о л н и л , то ест алчньїх прекормил, жаждньїх напоил, странньіх упокоил, нагих одеял, болних послужил, в темницах навежал? Не ва­ ши милости ли тих шест заповедей не толко в мирском чину разорили ес­ те, але и ньіне, в мнемаючемся духовном, непрестанно разоряете?

Не ваши милости ли алчньїх оголодневаете и жаждньїми чините бедньгх подданьїх, той же образ Божий, што и ви, носячих; на сиротьі церковньіе и прекормлене их от благочестивих христиан наданих лупите и з гумна стоги и обороги волочите; сами и з своими слуговинами ся прекормлюете, оньїх труд и пот кревавий, лежачи и седячи, смеючися и граючи, пожираете, горелки препущаньїе курите, пиво трояковьіборное варите и в пропаст несьітнаго чрева вливаете; сами и з гостми ся своими пресьіщаете, а сироти церковньїе алчут и жаждут, а подданьїе бедньїе в своей неволи рочнего обходу удовлети не могут, з детми ся стискают, оброку собе уймуют, боячися, да им хлеба до пришлого урожаю дотягнет. [...]

[...] Не ваши милости ли в темницах за правду затворяете и беди людем христианским терпети еднаете? Не ваши милости ли и Никифора доб­ ре посетили и в темницу затворити исходотаили есте, яко да со лжею беспечне пануете и обличениа на своє отступление со папою своим от оного уст не относите? Але так ведайте, если и язик человечий умолкнет, але зрител видит от горе долних, и узрите все своє нинешнее тогда, егда, таинство жизни сея виполнивши, в страну будущаго века отидете [...]

Покажете ми, о згоду вяжучии, где которьш з вас оставил дом, села, имения, маетност, сородство и мирское житие господа ради. Не ваши ми­ лости ли того ради и бискупства ся докопали, яко да сокровище болшее именей, маетност, скарбов пеняжньїх и прибьітков в церкви Божой знай­ дете, слуг личбою двояко и трояко, нежли перво есте мели, умножите; сла­ вою века сего коронуєтеся, в достатках безпечалних и роскошньїх, як в масле, пльїваете, дочки богатим веном бискупским обвенуете, зятей пана­ ми пишногордшими почините и своих повинних церковним, сиротским,

176

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

убозским и следа Христова держачихся добром обогатели есте, титули им славнейшие у света сего починили есте, от войских на подкоморих, от подкоморих на судей, от судей на каштеляни, от каштелянов на староста, от старост на воєводи переворочаете?

В ьіш єн ск и й И. Сочинения.

Москва; Ленинград, 1955. — С. 53—56.

З листа сілістрійського паші до великого гетьмана коронного Яна Замойського

(кінець XVI ст.)

[...] Зволь ваша мосць дати певну справедливість щодо козаків [...] а написавши турецьким письмом, прислати до нас. Треба козаків-свавільни- ків підстьобнути. У Тягині скільки разів на нас нападали козаки і чинили злості, ми багатьох з них піймавши, відсилали до свого пана, щоб через них не стався початок ворожнечі і щоб не було порушено перемир’я. А так прошу змилуйся, а будучи потужним, не допускаючи більше козаків до Ук­ раїни, щоб вони не чинили шкоди, стримуйте їх [...]

Мицик Ю. Регести документів «Татарського відділу» Архіву коронного в Варшаві (кінець XVI—XVII ст.) / / Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). Вип. 2.

Київ, 2002. - С. 328-329.

Уривок із щоденника польського хроніста Яна Велевицького про запрошення

луцьким католицьким єпископом до міста єзуїтів (1604 р.)

[...] В цьому році була заснована перша луцька місія, яку в наступні ро­ ки робили то резиденцією, то колегією. Коли ж Мартин Шишковський [...] вступив на свою Луцьку кафедру, то, маючи при собі двох наших братів, на­ вернув свою дуже обширну Луцьку дієцезію, яка з одного боку простягається за Каневом до Черкас, сусідніх з московитами і татарами, а з іншого — включає Брестське староство, що прилягає до князівства Литовського, а тре­ тя частина сягає до Підляшшя. Коли ж цей новий єпископ навернув такий обшир своєї дієцезії і водночас дізнався, що в ній немає найвищого священ­ нослужителя, а є величезна кількість єретиків і схизматиків, то серйозно за­ пропонував шановному луцькому капітулові заснувати наше братство у Лу­ цьку. Ця справа була прийнята прелатами з сердечною вдячністю, і вони са­ мі вказали єпископові на потребу і спосіб заснування і побудови колегії чи то з коштів, які були виділені вже раніше на будівництво семінарії, чи з яки­ хось інших. Крім цього представили, яка вигода буде кафедральній церкві і єпископському осідку, коли буде збудована наша колегія. [...]

Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (X — початок XVII ст.): Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1988. - С. 208.

177