litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ся проти нього, представив у звинуваченні найближчого понеділка після Великодньої неділі того ж року 1579 у замку містечка Конкольники та за­ лишив цей же позов підстарості чи розпоряднику цього ж. замку та оголо­ сив мешканцям, тобто челяді цього ж замку, й віддав для нашого належно­ го [розгляду]. Сказавши про це, зачепив його та іншого та зробив своє палке оголошення.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 912-913.

Засвідчення королівською комісією факту спалення листів і привілеїв, що належали перемишльському земському судці (1583 р., січня 23)

[...] Ми, [комісари], повідомляємо даною заявою усім і кожному, хто виявить бажання про це знати, що ми на вимогу згаданого перемишльського земського писаря Иоана Яскманицького разом з вищепоіменованими уряд­ никами Перемишльского земського суду, при нас присутніми, проголосили свою комісарську юрисдикцію і наказали розпублікувати це через генераль­ ного возного Королівства обачного Альберта Соху [Шоху?] з перемишль­ ського підзамча, і, згідно, зі змістом згаданого комісарського листа, допусти­ ли Йоана Яскманицького до призначеної апробації листів і привілеїв.

Названий Йоан Яскманицький спочатку пред’явив у нашій присутно­ сті копію листа найяснішого князя Русі Лева, надану його предкові, яка містить у собі довічну дарчу на село Боляновичі з лісом Радохонь. Її автен­ тичний оригінал з печаткою вказаного князя, як заявив [Яскманицький], згорів. [...]

А тому ми, комісари, законно депутовані, як уже було сказано, його королівською величністю милостивим паном нашим до розслідування цієї справи, після того, як прийняли присягу названого перемишльського зем­ ського писаря Йоана Яскманицького і притягнутих до законного слідства вищепоіменованих свідків, яких ретельно розпитали про справу, даємо розпорядження, належно виконуючи згаданий комісарський лист його ко­ ролівської величності, щоб усе, що перед нами діялось, і про що й допові­ даємо, було правильно занотоване й описане в цій нашій заяві, виконуючи покладений на нас обов’язок, його королівській величності милостивому панові нашому. Отже, ми передамо й цією заявою передаємо всю згадану справу, як і було нам доручено, до рук найяснішого королівського маєстату для остаточного вирішення на генеральному коронному сеймі найближчого скликання так, як здасться його королівській величності згідним із закона­ ми королівства й милосердям королівського маєстату.

На підтвердження цього листа ми підписали його нашими руками й засвідчили власними печатками. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 924-925.

158

Р о з д і л Ш. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Уривок з листа антіохійського патріарха Юакима з викладом статуту Львівського братства

(1586 р.)

Сие благоугодное законное братство вьішеписанное и нижней реченньіе обичая повинни так держати:

1.Сошедшися на день уреченньїй в дом вьібранньїй, любовию и тихостию, друг друга честию болша себе творяще, промьішляюще добрая пред богом и человеки: «Аще бо кто о своих не промишляє, верьі отвергся и неверного горши єсть».

2.А мають ся сходити за обсьіланием знамене братского четьіре недели, или як потреба и час приличится, и повинен кождьій брат в чотьіри недели полгроша дати до скринки братской.

3.А кто бьі хотел вступити в сие братство, или мещанин, или шляхтич,

или предмещанин, или посполитьіх людей вселякого стану, як тутешний, так сторонний, — маеть дати вступного грошей шесть.

4.А которьій бьі брат мешкане мел далекое от сего братства, тогдьі в рок по шести грошей маеть давати до скринки братской.

5.А братя сполне кожного року мают вибирати з межи себе старших четьіре брати, поручаючи им все старейшинство церковного братства. [...]

12.Сходячися до сего братства, в справах упорожнившися, книги законньїе почитати и друг другу спослушанием вешати. [...]

18.Которий бьі брат яковую справу мел, а не умел бьі своей речи справити, волно ему взяти двох братов на пораду и на помочь.

19.Вшелякая справа братская не маеть бьіти виношена далей от поро­ га дому братского. А на кого би досведьчено двема, маеть бити каран: седеньем и безменом воску.

20.А кто би гордел церковним братским судом, як преслушник церкве судится. А если ся того не каеть до четвертои недели, то як поганец и явно грешник от церкве да отлучится, по христову евангелию. И священник ма­ еть его в церкви перед всеми обличити и от церкви отлучити. [...]

22.А если, з допущення божия, будеть на брата яковий упадок или немочь, а немел би достатку мають ему братя помагати братскими пенязьми

ив немочи презирати. [...]

24.А которому би брату помагали в напастех, в бедах позичаючи ему пенязей, не мають от них лихвити; а позичати мають не на закованя смотречи, а не тим, которий хотять бити богатшии, але которни большии не­ достатки терпять з допущення божего. [...]

Історія української культури: Збірник матеріалів і документів. Київ, 2000. - С. 110-111.

Із статуту школи при Львівському Успенському братстві (1587 p., жовтня 8)

[...] Даскал, ілі учител, сея школи маєт бити благочестив, разумен, смиреномудрий, кроток, воздержливий, не піяница, не блудник, не лихоімець, не гнівлив, не завистник, не сміхостроїтель, не срамословник, не

159

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

чародій, не басносказатель, не пособитель ересем, но благочестію поспішитель, образ благих во всем себе предпоставляюще, і всицевих добродітелех да будут і ученіци, якоже учитель їх.

Таковому учителю кождий приводячи і даючи сина і приятеля, і прочих на науку, маєт взяти с собою сусіда єдиного ілі двох, да при устіх двою і трієх свидителеи станет всяк чоловек. І чинити с даскалом постановеня о науці і о всем порядку, ведле реїстру сего нижеписаного. І маєт ему найпервіє той реєстр прочитатися, аби відал, яковим способом будуть сина єго учити. І яко би міл ему в том порядку не прешкажати, але помагати вся­ ким способом дітину ку науці і послушенству даскаловому приводячи, як правдивий отець, хотячи потіху і по праци благий плод видіти. 1 маеть в реєстр по обичаю вписатися.

І даскал, взявши порученоє ему дітище, маєть его учити с промислом доброє науки. За непослушенство карати, не тиранский, но учителский, не вишше, но по силі, не роспустне, но покорне і смиренне, не толико мирекий, но і вишше мирских. Аби тиж непилностю своєю ілі заздростю, ілі лукавством не зостал винен ні за єдиного Богу вседержателю і потом родичом єго і єму самому, кгдиби час ему зволок, а єго от іного чого забавил. [...]

Богатий над убогих в школі ничим вишший немают бити, толко самою наукою, плотію ж равно вси. [...]

Учити даскал і любити маєть діти вси заровно, як синов богатих, так і сирот убогих, і коториї ходят по улицам, живности просячи, як которий ведле сили научитис может, толко не пилній єдиного, ниж другого, учити. [...]

Сходитися мают хлопята до школи на годину певную, то єсть дня великаго на 9-ю годину, аби вси стали. Также тиж і інших дней менших, яко постановит даскал. І пущати їх по науці додому в певную годину. [...]

Школи лвовскоє наука починаєтея. Напервей научившися складов литер, потом к грамматики учать, при том же і церковному чину учать, читанью, спеванью. Также учать на кождий день, аби діти єдин другого питал по-грецку, аби ему отповідал по-словенску. І тижь питаютея пословенску, аби їм отповідано по простой мові. І тиж не мают із собою мовити простою мовою, єдно словенскою і грецкою. А так нині тому учатея, до болших наук приступуючи, ко диалектице і реторице, коториє науки по-словенску переведениє, винайдено в школі Львовской, руским язиком списано, диалектику і реторику, і иниє философскиє писма, школе належачиє. А обичає всея школи і порядки всі в сем листе много би писати. [...]

Історія Львова в документах і матеріалах: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1986. - С. 50-53.

160

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Лист Костянтина Острозького до шляхти і обивателів Володимирського повіту з проголошенням правил поведінки пдд час роботи гродського суду та при зборах

повітового посполитого рушення (1588 р., липня 16)

Яко-м сам в згромаженью устне з вмлтями в речах нижеи описаньїх розмовлял и напоминал, так и тепер здало ся ми то вмл, а звлаща тьім, если бьі которьіе з вмл в том згромаженью не бьіли, на писме зоставить и ознаимить, аби то жадному з вмл в неведомости не бьіло, але тьім лепеи на баченю вмл бьіть могло, иж ми ся тедьі в старостве моем, так з ьінших причин, яко немнеи с повинности моее старостинское, годить вшеляких порядков постерегати, а збитком забегати. Про то прошу и напоминаю, абьі вмл завжди на вряде моем кгродском вси справи свои статочне и учтиве отправовали, а вряд и местце судовое в пристоинои учтивости мели, без тумультов и бронеи незвичаиньїх перед суд приходили, так теж слови ся доткливими на вряд, один на другого не спусчали, але ся во всем спокоине водлуг права, и констьггуцьіи, и повинности своее заховали.

Так же в екзекуцни, кгди врад на агправу едеть, аби жадного небезпеченства не уживал, бо ездить не на кгвалт, але на виконане справедливости.

Возних аби не бито, не шарпано, так же и сторони, кгди ж то єсть против Богу, праву и справедливости.

О то теж вмл особливе прошу и напоминам, аби ся в месте под урядом моим никому жадньїе збитки не деяли, яко от вмл самих, так и от слуг вмл, кгди ж того кождии уряд стеречи и боронити повинен.

Ручницьі теж аби жаден под урядом моим, а зласча набольшеи часу рочков, не уживал, ани с них стрелял, ани с ними ходил водлуг констьггуцьш.

На рушенье теж поветовое абисте ся вмл зьеждчали, а повинности своеи подлуг права досить чинили. [...]

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали. Київ, 2009. - С. 234-235.

III Статут Великого князівства Литовського про статус підкоморних

(1588 р.)

РОЗДЕЛ ДЕВЯТЬІ Й

О ПОДКОМОРЬЕХ В ПОВЕТЕ И О ПРАВАХ ЗЕМЛЕНЬІХ, О ГРАНИЦАХ И О МЕЖАХ

АРТЬІКУЛ 1

О установлень!*) подкомормх в поветех и о прьісязе их

Уставуем, иж в кождом повете маеть бити подкоморьій присяглий и осельїй в повете том, также и в земли жомоитской. Вед же того вряду подкоморства иначей давати не маєм, одно за обраньем на то певних особ чотьі-

161

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

рех через обьгеателей кождое земли и повету тьім порядком, яко обиранья иншнх врядников судовьіх: земских, судьи, подсудка и писара ест в сем ста­ туте описано. А с тьіх особ обраньїх и нам от станов поданьїх кого се нам непрьістойней видети будеть, того мьі, Господар, з верхности нашое господарское, на тот вряд преложим и привильем нашим его потвердим до живо­ та его або до подвьішенья на иньший який болілий вряд або достоеньство. А первей, нижли тьім урядом подкоморским справовати будеть, маеть присягу на тот вряд свой на перших рокох судовьіх земских, перед врядом судовим земским и перед всими иними стани, так на роки прьібьшьіми вчинити [...]

АР Т ИК УЛ 2

Оповинности и владзьі вряду подкоморского

Во всих розницах земляних и граничньїх за отосланьем от суду земского або кгродского мають подкоморие моцью зверхности нашое и владзи уряду своего давати позви по сторони под именем и печатью своєю и с подписю руки своее и за тими позви своими от поданья их, так очевистого, яко заочного рок завитий на виезд на кгрунт складати за шесть недель о всякне розници земление и иние входи пожитки. Которие ж позви подкоморого мають трвати от взятья их до поданья албо положенья стороне толко через год. А хто, позви взявши, до году ими не позоветь, тот потом иншие позви отновити и взяти маеть. А за позви виехавши подкоморий на кгрунт пенннй и огледавши довод права листов, и знаков граничньїх, и светков, чиє листи лепшме, и знаки граничнне певнейшне, и светки слушнейшьіе, тую сторону мает ку доводу припустити и, вислухавши до­ воду, водле статуту маеть кгрунт пенннй и граници сказати, копцн и зна­ ки граничнне учинеть. А хто в кгрунте винен зостанеть, тот кгвалт платити повинен; а невезки всякого стану и головщнзнн людей простих, также шкоди вси за доводом слушним правньїм заразом там же на кгрунте, не откладаючи того на инший час и до иншого суду, сказати и на то все лист свой судовий под печатью своєю и с подписом руки своее дати. [...] А где би з обеюх сторон виводу правного на письме або теж и знаков граничньїх явних, слушних не бьіло, толко би светки ставили, тогдьі поводовая сто­ рона при жалобе своей маеть ку доводу прнпущона, то ест ку светкам, верн годним и ку прьісязе их и самого жалобника [...]

АР Т И КУ Л 11

Отом, где би в кгрунте земленом от самого подкоморного кривда

кому деяласе або ему от кого

Паклиж би кому от самого подкоморого албо подкоморому от кого иного кривда в кгрунте деяла се, таковьій укривжоний мает сторону свою противную, водлуг науки и описанья сего статуту, до вряду належного по­ звати. А там, на вряде, с права прьійдет ли до того же виезду на землю не потреба будеть, тогдьі в таковой речи мають з уряду судового земского две особи судья с подсудком. А естли би тьіе оба два бьіти не могли, тогдьі з одним з них, которьім писар земский на тот кгрунт пенннй виехати, и то промежку сторон водлуг права розсудком своим скончьгги. А рок такому

162

Р о з д і л ПІ. Українські землі у скляні Великого князівства Литовського та Корони Польської

вьіезду, если се такая справа у суду земского точити будеть, маеть бнти очьівисте сторонам зложон завитьій, по доконанью роков земских в чотьірох неделях. А естли такая реч с подкоморьім отослана будеть на кгрунт от суду кгродского, тогдьі сторона поводовая маеть свою противную сторону позвом тьіх двух врядников судовьіх, земских, которьіе там поспети виехати будуть, такеж, яко и подкоморого позвом на шесть недель и на рок завитьій позвати. А если бьі зима зашла, же бьі перед снегом граничити се не могло, тогди рок за позвьі и очьівисте маеть бнти складай по збеженью снегу водлуг уваженья часу слушний и пристойний. [...]

Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 3: Статут Великого князівства Литовського 1588 року, кн. 1.

Одеса, 2004. - С. 554-555, 558-563.

Промова князя Костянтина Острозького з приводу гонінь за віру та передачу під суд екзарха

константинопольського патріарха Никифора (1580-ті рр.)

Припоминаючи зацност дому своего княжацкого з Руских князей, за­ слуги их в речи-посполитой в статечности и у православию, потом своє заслуги, почавши от Жикгмонта кроля старого, деда короля его милости, потом Августа вуя его, потом Генрика и Стефана королей Польских, при том миловал продки его королевской милости, так и его королевскои ми­ лости потомки и иж сам чинші и инших до того вел, же и за морем шука­ ли крови панов своих змерльїх, розумеючи его королевскую милость, же мел, так же як дед и вуй его, миловати подданих своих.

Здоровье своє, кошти, все для того важил; наконец собою самим к во­ ли его королевскои милости бьіл радетелен и дотрьшал статечне, а неприятелеви не дал на тот час будучому канцлерови Замойскому приязни, и его королевскую милость на панство припровадил: якож признал то и король его милость, же ему теж взаємную ласку показал, а потомство его при боку своем посадил и учтил, одного сина по правици, а другого по левици, и так утеши бьіл старость его.

Нижьли неприятель, которий воздвигнул войну на православне, видячи его моцно стоячого у вере святой, не хвеючися, еще побудил без данья причини того, которому он в пригоде его великим бьіл неприятелем, канц­ лера и гетмана коронного: которий припомневши неприязни его, над учтивость, невинность и добрую славу гонит слуг его, людей добрих, невин­ них на вольних дорогах имати кажет, пенязе отбирает, вязаньем и муками тратит, хотячи якую змазу на него навести; на духовних его торгается из заздрости зрадцами их чинит: што все иначей ся показало.

«А ваша королевская милость, видячи кгвалт наш и нарушенье прав наших, не дбаєш ничого на присягу свою, которою еси обовязался нам не ломати прав наших, але примножати и розширяти. За таковими слушними документами, за причинами послов земских, не хочеш нас у православной вере нашой заховати, при правах наших, на местце отступних пастьіров

163

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

инших дати, и овшем допущает тьім отступником кгвалт чинити и кров проливати тнх, которне во отступление их за ними ити не хотят, лупити и з мастностей их вьігоняти, з земель наконец внволати. За веру православ­ ную наступаєш на права наше, ломаеш вольности наше, и наконець на сумненье наше налегаеш. Чим присягу свою ломаеш и то, што кольвек еси для мене учинил, в нивошто остатнею неласкою своєю оборочаеш.

Што бачучи, яко сенатор, не толькож сам терплю кривду и тебе упоминаю, але вижу, иж то к остатной згубе всее короньї Польской идет: бо за тьш нихто своего права, ани вольности безпечен уже не будет, и в коротком часе приидет до великого замешаня, а бодай не домьішлятся ли и чого иншого.

Продкове наше, варуючи пану веру, послушенство и подцанство, взаем теж от пана милость, справедливость и оборону берут, и так собе поприсягают сполне».

Упоминал и просил старец, абьі кроль обачился и здоровой радьі слухал. А иж так барзо от его королевскои милости бьіл скривжен а в старости лет его в том што меле наймильшого ткнен в сумненье и веру православ­ ную, бачучи вже старость свою зашлую а сподеваючюся, иж прудко з светом розлучиться, жегнал короля з упоминаньем, абьі ся обачил.

И того своего духовного зоставуеть королеви, а крове его на сграшном суде божием взьісковати хочеть и просить бога, абьі юж больш очима не видел такового ломанья прав, але ковшем зичить собе, аби юж в старости лет сльшіал о добром здоровмо того и о лепом затрьімованью панств его и прав наших.

Документи, обьясняющие историю Юго-Западного края и его отношения к России и к Польше.

Санкт-Петербург, 1865. — С. 182—188.

Постанова Сейму Речі Посполитої про роздачу шляхті українських земель (1590 р.)

Вказали нам коронні чини, що від значних у наших державах просторів пустих земель, розташованих на кордоні за Білою Церквою, ніякої користі нема ні громадської, ні приватної, отже як ці землі можна було б перетвори­ ти в корисні, аби не лежали пусті. Тому, і внаслідок даного нам від усіх чи­ нів дозволу, встановлюємо, що будемо вважати себе вільними в роздачі в цьому розумінні тих пустирів на вічність особам шляхетського стану, вислу­ женим перед нами і Річчю Посполитою, на розсуд і волю нашу, а саме: Церехчемеровський [Трахгемирівський] монастир над Дніпром, Боришпільський з селищем Іванківським, городище Владерецьке [Володарське] і до ньо­ го селище Зволожжя, зване Велика Слобода, над рікою Россю, Рокитне над тою ж рікою і з Рокитнею — трьом особам, як їх привілеї свідчать. Також Гороша і Сліпорід над рікою Неупцо званою, при кордоні московському.

Історія України в документах і матеріалах.

T.III: Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі

іприєднання України до Росії (1569—1654 роки).

Київ, 1941. — С. 8.

164

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Універсал Сигізмувда III про призначення спеціальних комісарів для розслідування причин козацького повстання під приводом Криштофа Косинського (1592 р., січня 16)

[...] Дійшло до нас, що на Україні — у воєводствах Волинському, Київ­ ському, Брацлавському, — як у селах, так у містечках і містах — люди сва­ вільні, не зважаючи на зверхність нашу і право посполите, вчинили великі

йнечувані шкоди, кривди, грабунки та вбивства. Тії люди вторгаються ще

йдо сусідніх держав, через що не лише вірності ваші, але й уся Річ Поспо­ лита буває в небезпеці, що тягне за собою знищення пожитків і підданих наших, а що найгірше — порушення спокою.

Щоб тому запобігти та стримати й заспокоїти свавільників, ми призна­ чили комісарів, котрим доручили розслідувати, звідки такі кривди і вбив­ ства, Богові й людям противні, взяли свій початок. А довідавшись, щоб з тими злочинцями чинили згідно з правом. Тому наказуємо вірним нам,

щоб з уряду, повинності й послушенства свого, тих свавільних людей, нам і праву непослушних, перед нами до справи й розсудку ставили. А якби кого на той час в домівках не застали, подали на списку й поступили так, щоб потім на вірностях наших не було вини в охороні злих людей, оскіль­ ки йдеться ні про що інше, лише щоб у добрі й спокої користуватися своїми свободами, а Річ Посполита так часто не терпіла через їх сваволю. Що неможливо, поки не будуть каратися свавільники, котрі звикли турбу­ вати спокійних людей, а їх маєтності для власної користі патрати. [...]

Селянський рух на Україні 1569—1647 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1993. - С. 86.

З конституції вального сейму про заходи для придушення козацького повстання під проводом Криштофа Косинського (1592 р., вересень—жовтень)

Про погамування низових козаків

Оскільки козаки, у зв’язку з певними державними клопотами, досі не приведені до послуху й покори, ухваленої конституцією 1590 р., і тому, як люди свавільні, не бояться чинити ще більші, ніж раніше, злочини, вторга­ тися через кордони до сусідніх держав, з якими ухвалено мирні договори, збиратися нарешті у самій нашій державі у військові різноплемінні ватаги, силою наїжджаючи на замки, міста і наші та шляхетські маєтки, вбиваючи невинний люд і завдаючи багато інших кривд, про що неодноразово й жа­ лісно скаржилися нам наші піддані з тамтешніх країв, ми, бажаючи мати про все це точні відомості, щоб припинить їхню сваволю і здійснити пра­ восуддя на користь укривджених, посилали в ті краї наших комісарів [...] Повернувшися звідти, комісари донесли нам, що згадані козаки, по-воро- жому захопивши наші і Речі Посполитої володіння, тобто замки й міста Богуслав і Білу Церкву, побрали рушниці, гармати, гаківниці, порох, кулі і

165

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

майно у нашого тамтешнього підстарости й підданих, пограбували і по-ти- ранському, мов якийсь неприятель, побили невинних людей, а, до того, ще й усе спалили. А коли наші комісари, за нашими листами й мандатами, неодноразово оповістивши, позвали їх як наших слуг до'права й суду, вони не лише не з’явилися на судовий термін, але й, зібравши чимале військо, виступили проти них з вогнепальною зброєю і погрожували силою. [...]

Ав нашій державі зовсім недавно здобули силою наше прикордонне місто і замок Переяслав, вибили дощенту багато шляхти і місцевого люду разом з тамтешнім намісником, захопили майно, рушниці, гармати, гаків­ ниці і все, що там було, а замок і місто повністю спалили.

Атому ми, вбачаючи велику небезпеку для Речі Посполитої в тому, що порушуються мирні угоди з сусідніми державами, а також зважаючи на не­ оплатні шкоди, насильництва, вбивства невинних людей, спустошення на­ ших і шляхетських володінь, з чого може втішатися ворог Корони, нареш­ ті, приймаючи до уваги зневагу до нашої влади й непокору посполитому праву, владою цього сейму за згодою усіх станів і земських послів апробує­ мо й у всьому затверджуємо на вічні часи і направляємо на екзекуцію дек­

рет вищезгаданих комісарів, виданий і проголошений щодо свавільців 14 березня цього року у Трипільському замку, а потім записаний до летичівських гродських книг.

Отже, проголошуємо позбавленими честі на батьківщині, банітованими з королівства і власних маєтків Криштофа Косинського і все його товарис­ тво: як тих, що [поіменно] названі у згаданому декреті, так і всіх інших, котрі допомогали йому в його злих вчинках радою і поміччю і перебувають при ньому донині, а також усе низове козацтво. У зв’язку з їхніми аж над­ то явними провинами, оголошуємо їх навічно бунтівниками і ворогами ба­ тьківщини і наказуємо публічно розголосити про це через загальне опові­ щення. Крім того, силою рішення цього сейму за згодою усіх станів коро­ лівства і земських послів ми конфіскуємо на користь держави усі їхні неру­ хомі маєтки, надані на вічність або будь-яким іншим правом сеймовими ухвалами від нас і Речі Посполитої як усьому низовому війську, так і деко­ му з козаків особисто; також віднині відміняємо і касуємо на вічні часи усі їх права і привілеї, затверджені конституціями. [...]

Селянський рух на Україні 1569—1647 рр.: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1993. - С. 87-89.

Із скарги Львівського Успенського братства на урядовців Львова щодо утисків православної громади міста

(1593 р., перша декада січня)

[...] Насамперед змушувала [рада м. Львова] великим насильством нас, осілих міщан, наших дітей і нашу челядь, до послуху папського костьолу, до свят нового календаря, мордуючи в’язницями і караючи штрафами. Вранці, в день св. Маргарити, пославши своїх міських слуг, насильно виво­ локли і вкинули до темної в’язниці у вежі під ратушею Василя, учня сідля­

166

Р о з д і л ІП. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

ра Юрія Рогатинця, а також челядників, кушніра Юська, кушнірчика Івана та учня Іванка. Майстри і челядники прийшли до пана бурмистра, пита­ ючи, з якої причини їх слуг з дому похапали під час їхньої відсутності. На це пан бурмистр відповів: «Причина та, що ви не святкуєте наших свят, не буваєте на казаннях в нашому костьолі і не слухаєте, коли ксьондзи запові­ дають свята. Отже, ідіть і ви сидіти». Потім, на прохання і вимогу наших братів та своїх сусідів, [арештовані] були випущені. Однак вони [члени ра­ ди] обіцяли самі зберегти мир лише при тій умові, якщо ті [звільнені з-під арешту], під страхом сурової урядової кари, не протестуватимуть і не поч­ нуть судової справи. А такого навіть у поганській державі не терпить хри­ стиянський народ. [...]

Історія Львова в документах і матеріалах: Збірник документів і матеріалів.

Київ, 1986. - С. 53-54.

З постанови Віденського з’їзду про козацьку сваволю (1593 р., липень)

[...] На тому ж з’їзді нашому віленському доповіли нам посли повіту Мозирського про небезпеку від козаків, які, як у попередні часи велику шкоду і утиски людям народу шляхетського і їх підданим чинили, так і те­ пер, чим далі, тим більше зміцнюються. Чому запобігаючи, ухвалу проти них, на з’їзді попередньому Віленському в році 1591 прийняту проти тієї сваволі козацької, будемо старатися привести у виконання з тим доповнен­ ням, щоб панове воєводи, старости і державці маєтків короля його мило­ сті, а також їх намісники повинні будуть таких людей, які з міст і сіл на Низ ідуть, гамувати і до в’язниці садити. Також і тих, які там, на Низу, свавіллям забавлялися, зі здобиччю назад приходять і в маєтках короля йо­ го милості оселяються, аби до в’язниці брали і людям, яким від них раніше кривди були, справедливість учиняли [...]

Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби.

Львів, 2011. — С. 360.

Опис козацької ради на Січі австрійським дипломатом Еріхом Лясотою (1594 р., червень)

[...] Ми прибули до острова Базавлук, розташованого біля рукава Дніп­ ра поблизу Чортомлику або ж, як тут кажуть, Чортомлицького Дніприща, на відстані приблизно 2-3 миль. Там козаки мали тоді свій табір. Кілька найзначніших було вислано назустріч нам, щоб привітати нас од імені всього товариства. А коли ми прибули, нам віддали салют з важких гармат. Коли ж ми прибули до берега, то нас одразу провели до Кола. Оскільки ж декілька днів тому, власне 31 травня, гетьман Богдан Микошинський з 1300 людьми на 50 човнах вирушив на море, ми сказали, щоб у Колі було

167