litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

значити, визначити і зняти. Таким чином, нам справедливим бачиться те, що просили ці наші львівські міщани [...] згаданим райцям, міщанам і гро­ маді міста Львова при нараді з нашими досвідченими [дорадниками] такий будинок чи школу при шпиталі звести і наново побудувати в межах мурів згаданого міста Львова, біля костелу Св. Духа, вічно існуючу можливість дали, надали, передали і змістом даної [грамоти] даємо, надаємо й обдаро­ вуємо та милостиво дозволяємо, щоб цей будинок чи школу тільки одні райці, які на той час будуть, і ніхто інший вихователя або учителя школя­ рів могли і мали силу призначати, поставляти, наймати, визначати і зніма­ ти, як вимагає необхідність, і щоб синів шляхтичів і зем’ян та нешляхтичів до тієї [школи] вільно могли [приймати] вічними часами. І як в інших школах є звичай, щоб міста нашого Польського королівства [можна було] відвідувати, приходити, в них залишатися, зупинятися і ретельно займатися [навчанням]. Ту школу, що збудована і будується, ті райці хай покращують, управляють [нею] і підтримують вічними часами, як справжні фундатори і перші ректори. [...]

Привілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.).

Львів, 1998. - С. 94-96.

Оцінка ролі Києва як центру транзитної торгівлі в щоденнику подорожі посла Венеціанської республіки Контаріні до Персії (1474 р., не раніше травня 1)

[...] Першого травня 1474 р. ми приїхали до міста Києва чи Маграмана, розташованого за межами Нижньої Русі, яким управляє один поляк-като- лик на ймення «Пан-Мартін». Дізнавшись від королівських провідників про моє прибуття, він надав мені помешкання, втім, жалюгідне, як і все там, і прислав чимало продовольства.

Саме місто знаходиться на кордоні з Татарією і сюди з’їжджається чи­ мало купців з хутрами, що везуться із Верхньої Русі; об’єднавшися в кара­ вани, вони прямують до Кафи, але часто, немов вівці, бувають захоплені по дорозі татарами. [...]

Торгівля на Україні, XIV — середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина.

Київ, 1990. - С. 29.

Витяг зі статуту короля Яна Ольбрахта про урядників і місце проведення старостинських судів

(1496 р.)

Про місце старостинських судів і чотири статті судіння Потім для використання у всіх староствах: доки як личить залишені на

місцях уряди старости звиклі, в яких суд відбуватися має, від часу до часу трибунали свої суди на місці цих урядів призначатимуть, це проголошуємо і встановлюємо, що самі старости земель і повітів судитимуть не в інших місцях, а власне в старостві, статей однак чотирьох дотримуючись, які в привілеях записані.

128

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

Про старостинські суди, як довго вони відбуватимуться Далі суди відбуватимуться протягом шести тижнів, якими особисто заві­

дуватимуть, і те, як часто назначатимуть, забезпечуватиме шляхетський суд, який засідає в цьому старостві на місці, і справи та суд розділяти вміє, що роблять під опікою староства, якій карі підлягають і кожного разу, як тільки приватна справа недоступна судам буде, за винятком того, що стосується не­ безпеки або діяльності держави або наших інтересів стосуватиметься.

Про уневажнення старостинських судів І в жоден спосіб, якщо щось понад чотири статті або в інші терміни і в

інших місцях незвиклих судитимуть, це бажаємо і наказуємо уневажнити і стерти.

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 123.

Номінація королем Яном Ольбрахтом белзького воєводи Петра Мишковського

на старосту львівського і генерального руських земель (1499 р., травня 3)

Ян Ольбрахт, Божою ласкою король Польщі, великий князь Литви, Русі, Пруссії і т. д. пан і володар, разом з прелатами та достойниками на­ шої королівської ради, визнаємо змістом цієї грамоти всім, кому потрібно. Оскільки звертаючи увагу на вельможного Петра Мишковського, белзького воєводу, щиро нам милого, вірного, пильного й у речах досвідченого, при­ значаємо на наше генеральне львівське староство, разом з містами: Глиняни, Щирець, Вишня і Бусько, зі всіма селами, навіть зі всіма добрами, ве­ ликими і маленькими прибутками, віддавна до Львова, Буська і сіл належ­ ними, з метою захисту руських земель. Цьому Петру, воєводі, будь-якого року, як, наприклад, поточного, даємо тисячу злотих на кухню, давати зо­ бов’язуємося у разі війни з турками, коли Петро, воєвода, на згаданому старостві залишатиметься; якщо з турками матимемо мир і його зі старо­ ства усунемо, тоді ми будемо звільнені від обов’язку платити згадану тися­ чу злотих. Зобов’язуємось навіть з цим Петром висилати наших гінців для ретельного огляду і нагляду над прибутками згаданого староства, які з Пет­ ром обходитимуть і включатимуть всі сім’ї, які далі цей Петро, воєвода, від нападу татар зобов’язаний захищати в міру своїх можливостей. Далі з будьякими речами цьому воєводі замок доручаємо, який він зобов’язаний нато­ мість нікому не доручати. Далі пушок і рушниць, скільки бракуватиме, зо­ бов’язуємось давати та висилати. Далі цей Петро, воєвода, зобов’язується слуг вірних і старанних тим часом пильнувати, які нам платять триста зло­ тих, з яких перед нами рахунок складати зобов’язаний; про тих же, які не сплачуватимуть згаданих триста злотих, зобов’язуємось перед Петром з ін­ ших джерел піклуватися. Далі коли забажаємо або буде постановлено, щоб когось іншого на це староство призначити, тоді обіцяємо цього воєводу

129

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Петра повідомити перед цим за квартал, подібно як хтось інший так заба­ жає вчинити, тоді нас зобов’язаний повідомити за квартал, і ми іншого на місце старости призначити обіцяємо. На підтвердження цієї грамоти в при­ сутності свідків наша печатка є привішена.

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 124-125.

Грамота польського короля Сигізмунда І щодо розв’язання майнової суперечки між перемишльським

владикою Антонієм та бурмистром і райцями міста (1509 р., серпня 25)

[...] ми, Сиґізмунд, з Божої ласки король Польщі, великий князь ли­ товський, земель Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ланцутської, Куявської, Руської, Прусської, Хелмінської, Ельблонзької і Померанської, володар і спадкоємець, повідомляємо, що виникла у нашій присутності су­ перечка між превелебним владикою Антонієм, з одного боку, та обачними перемишльськими бурмистром і райцями — з другого, вірними і відданими обраними, з приводу полів Підверб’я, Могильсько, Кривичі, В’язовиці, Хрущ і Перекопане та лугів, [що належать] до владичих володінь, згідно з дарчими привілеями Лева та інших князів, королів Польщі — наших пред­ ків, разом із селом Мостище, [що належить] до монастиря, чи монастир того самого села, як віддавна сам владика домагався, щоб цей [монастир] був власністю ченців. І про це той владика у нашій присутності показував згаданим бурмистрові та райцям, що були присутні та протилежне говори­ ли, що озеро разом з рівниною, по-іншому Болонь, у якій назване озеро знаходиться, належить перемишльській громаді, оригінальний лист наших попередників. І щодо цього [бурмистр та райці] показали у нашій присут­ ності лист з дозволом покійного божественного Владислава, діда нашого, короля Польщі. Так домагались обидві сторони, щоб ми вділили їм належ­ ної справедливості. А ми, взявши до уваги справу, в якій зацікавлена одна і друга сторони, і не будучи у змозі належно вникнути у справедливість обох згаданих сторін, призначили преподобних отців і їх милостей панів Матвія, перемишльського єпископа і віце-канцлера нашого Королівства Станіслава Кміта з Вишнича, руського воєводу та Йоана з Ласка, постійного коад’ю- тора гнєзненського храму і канцлера нашого Королівства, за наших коміса­ рів, щиро обраних для розгляду і встановлення істини. І ці комісари, при­ бувши на місця, де на згаданій рівнині знаходяться озера і луги, належно вивчили істину, дали нам донесення всіх своїх обстежень у цій справі. [Ви­ ходячи] з цього [донесення], ми, зваживши всі докази, подані самими сто­ ронами у нашій присутності, і [висновки], зроблені нашими комісарами, визнали привілеї попереднього владики. Була тоді така умова, що згадані озера, розташовані на рівнині, [належать] перемишльській громаді з пов­ ним правом і всім, що в [цих озерах] плаває або живе. 1 нехай нащадки з ширшим виразом вдячності [володіють], як це було прописане, що грома­ дяни [вільні] від певної залежності та [не потребують] звільнення. Пе­

130

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

редусім на основі нашої королівської влади у цій справі таку нашу остаточ­ ну думку обом присутнім і готовим до згоди сторонам ухвалили і виголо­ шуємо даним [листом], постановляючи, що згаданий владика та його нас­ тупники, перемишльські владики, володіють на даний час у цій своїй дієцезії ожинниками, що розташовані, [починаючи від] самої громадської рів­ нини напроти ріки Гай; двома озерами, що називаються одне Могильсько, а друге Перекопане, разом з лугами, які належать до самих цих озер і, зок­ рема, [до озера] Перекопаного з усім правом володіння і власності, а також з усіма без винятку риболовними угіддями та вигодами теперішніми і май­ бутніми, що з цих же озер і лугів тепер і в майбутньому будуть надходити; і, врешті, все, що людська натура може вигадати, будуть утримувати, мати та володіти згаданий владика і його наступники — перемишльські владики —як тепер, так і в майбутньому, будуть утримувати, мати і володіти, і цим усім він і вони повинні користуватись на свій власний розсуд завжди і на­ вічно. Згадані наші перемишльські громадяни, теперішні і майбутні, із цих же озер Могильсько та Перекопане не повинні будуть мати постійного ужитку, і тим громадянам та нашій перемишльській громаді присуджуємо через бурмистра і вищевказаних наших перемишльських райців і їх наступ­ ників рівнину, згідно з привілеєм нашого названого діда, та два озера, що знаходяться на цій рівнині, — одне, яке називається Підверб’я з боку від названого села, напроти та з ним громадські городи, що при тій долині; ін­ ше озеро та річку, що випливає з нього, немовби невіддільне, називається Хрущ, разом з іншими громадськими озерами — як названими, так і тут не зазначеними, на цій рівнині та в ожинниках, які знаходяться між річками В’яр і Гай. Перемишльським громадянам належить [усе це] мирно і спо­ кійно тримати, посідати, користуватися на вічні часи рівниною з озерами, про які раніше визначено і їм присуджено у названий спосіб. А також у все, що присуджено громаді, владика не повинен [втручатися], крім пасо­ виська і ожинника, якими обидві сторони та їх піддані повинні користува­ тись спільно, вільно та мирно. Хочемо, щоб цієї нашої висловленої думки дотримувалися обидві сторони і щоб її шанували під заклад у тисячу угор­ ських флоренів, що мають нам сплачувати, вважаючи, що ця [думка] ма­ тиме силу на вічні часи, що й підтверджується змістом нинішнього [до­ кумента]. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 846-848.

З наказу стамбульському кадію про збирання п’ятини з продажу невільників

(1510 р.)

[...] нині ти посилаєш листа до моїх воріт й клопочеш про законополо­ ження спеціально про п’ятину з невільників, які надходять у пристань. По­ требуючи законоположення про пристань Інеболу, ще раніше ти послав [відповідне] подання, а тепер було подано клопотання про список закону про Стамбульську п’ятину. І цей список було послано і відповідно до нього

131

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

написано законоположення про п’ятину Інебольської пристані, послано й занесено до списку [султанських] законів. Оскільки його було перероблено з Стамбульського законоположення [про п’ятину], оригінал було знайдено у списку законоположень для Анатолії, переписано і відіслано. Нині старо­ винний закон стосовно п’ятини такий:

За немовлят віком до трьох років стягається по десять—тридцять акча. За дітей віком від трьох до восьми років стягається сто акча. Про таких ді­ тей кажуть бече.

Від віком вісім до дванадцяти років стягається до двохсот акча. Про та­ ких кажуть гулямче. За невільника, який досяг зрілості [...], стягається від двохсот п’ятидесяти до двохсот сімдесяти акча. За старих недовірків стяга­ ється від ста п’ятидесяти до двохсот акча.

Аякщо згаданий невільник [...] буде старцем чи дідом [...] стягається від ста тридцяти до ста п’ятидесяти акча. А якщо невільник буде однооким чи одноруким, стягається від ста тридцяти до ста п’ятидесяти акча.

Аза дівчину-невільницю [...], уммюль-велед стягається від ста двадця­ ти до ста п’ятидесяти акча. А за молодицю [...], немічну жінку [...], дівчину [...], порочну [...], хвору [...], стару [...] чи одноруку та однооку, то стяга­ ється згідно до вищезгаданих прикладів.

Тепер наказую, що як тільки дійде священний наказ вчинити згідно до вищезгаданого законоположення, керуючись згаданими зразками, ви зби­ ратимете п’ятину і записуватимете у докладному дефтері про кожного ок­ ремо [бранця] нотатки про його плем’я й зовнішні прикмети, а нижче ро­ битимете запис про стягнуті [в рахунок п’ятини] акча. 1 щоб нічого не за­ лишали не вписаним у дефтері! І щоб проявивши у цій справі повну рете­ льність, поповнювали падішагську скарбницю [...]

Галенко О. Ясир для султана: два османські канун-наме про набіги з початку XVI ст. / / Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). Вил. 2.

Київ, 2002. - С. 383-386.

Свідчення Густинського літопису про зародження українського козацтва

У рік 7024 [1516]. [...] Жигмонт, король польський, прагнучи до миру з Москвою, просив кесаря німецького, аби той помирив його з князем мо­ сковським. Та чи помиришся із гордим і впертим?

Отож король почав готуватися до війни і послав до Миндикерея, царя татарського, аби той пішов із ним на Москву; та той, лукавий бувши, і од короля, і од князя дари брав і обом помагати обіцяв. Король же, не покладаючи віри на сього пса, помислив, що коли той схоче шкодити своїми за­ гонами в нашій землі, то треба буде нашим одстрашити їх із неї, тож спо­ вістив своїх, аби стереглися татарів: усією-бо силою міг татарин піти в його землю.

[...] Так ото і сотворив окаянний Миндикерей: послав чотирьох цари­ ків із сорока тисячами татарів; і положилися при Бузську, а загони по Во­ лині і Поділлю розпустили, скрізь огнем і мечем пустошачи землю; самих

132

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

тільки людей одвів у полон до п’ятдесяти тисяч; що вже казати про товар та все інше. Зібралися на них наші, але не важилися проти такого множества виступити.

[...] У той-то лихий рік і почалися на Україні козаки, що про них — про те, звідки і як початок свій мають — дещо скажемо. [...]

У рік же вищесказаний, коли король мірявся силою з Москвою, а Миндикирей полонив землю нашу, як про те вище мовилося, послав Жиг- монт-король посла до Миндикирея, кажучи:

—Нащо, мир маючи зо мною, полонив мою землю? Миндикирей же одповів:

—Не з моєї волі се безчинці сотворили, не зміг я їх утримати. Жигмонт-король, хотячи сміхом на сміх оддячити, послав Прецлава

Лянцкорунського на Україну збирати люд і так само татарам пакостити. Той же, зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород

і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і на­ стигли їх аж під Очаковом, біля Овидова озера, і билися з ними; та наші поразили їх і з великим добитком та в доброму здоров’ї повернулися.

1 по тім війнолюбивий наш народ, засмакувавши собі із добичі, наста­ вив собі старійшину з-посеред себе, на ймення Козака; од нього ж бо і са­ мі по тім козаками нареклися; і почали самі часто в Татарську землю ходи­ ти і звідти багаті добитки приносити. День же одо дня примножалося їх, так що з часом намножилося. І навіть досі не перестають вони пакості тво­ рити татарам і туркам. А старійшину обирають з-посеред себе, мужа хороб­ рого і смисленного, за своїм давнім обичаєм; живуть же повсігди на Запо­ рожжі. Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать. А на зиму розходяться кожний у свій город. Тільки кілька сот зоставляють на курені стерегти стрільби і човнів. А на літо знову збираються.

Отак-то початок свій прийняли. [...]

Українська література XVII ст.

Київ, 1987. - С. 164-166.

Уставна грамота київського воєводи, за якою ремісничі цехи підпорядковувалися міській ратуші

(1518 р., січня 9)

Я, Андрей Немировичь, воєвода Киевский, вьізнаваем сим нашим ли­ стом войту и бурмистром, и радцам, и всим мещаном места Киевского. Мо­ вили нам о тьіе врадн местские, которьіе ж перво сего их к замку вживали а на место к ратуши, и на то они покладали перед нами данину прьівилья и листьі господара нашого, короля его милости Жнкгимонта, и в тих их прьівильях вьіписано стоить: иж его милость господар наш, тьіе вси врадьі городовьіе отдаливши от замку своего, и дал их мещаном к ратушу месту своєму вжьівати и в них се справовати, немней, яко у их прьівильях им ви­ писано и как их право Майдеборское несеть, кравцьі, кушнерьі, шевцьі, постригачи, золотари, стрелники, винники, лучники, ковали и радовницьі,

133

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

мито рьібное, повечщьіньї, грош варовьій, мьгго соляное; а с тих всих ремесников его милость господарь наш на замок свой вьінял по два ремесники мети к замку; естли бьі теж которая потреба господарская и земская вказьівала, а не наша, тьіх всих ремесников, тогдьі они вси мають робити, которьіх кольве будеть потреба, без всякое месткое вьіловьі. А што се теж ткнет плотников, его милость господар мещаном того не поступил и в прьівильях своих им не внписал, мають они таки к замку служити и горо­ дового присуда вживати, водлуг давного обьічая; и теж што се дотьічеть капщизньї з места Киевского, мають они давати с кождое корчмьі на кождьій год по две копе грошей в монете Литовской; а которому коли слузе своєму роскажем капщьізну брати, тому они мають давати с корчмьі по чо­ тири гроши, подле обьічая; а до шинкарок никоторого дела не маеть, нижли мають шинкарки к ратушу права их Маитборского з местом вживати. И теж которне кольве мешкають в месте Киевском оньїе, которьіе торгом ее обьіходять, и в безмен важать, и в локоть мерять, и на ряду стоять: тьіе вси люди и теж наши мають к ратушу места Киевского они плат давати и во всех местских платех помоцни бити, яко их право Маитборское в собе ее маеть. И били нам чолом, абнхмо тих всих врадов к ратушу им поступили. И я, водле привилья и росказанья господара нашого и на них чоломбитье тьіх всих врадов вьішейписаньїх, им к ратуше поступил; в них они мають справовати и радити, как сами налепей розумеючи, а мне, воеводе и моим врадником вже се в тьіе врадьі ни в которне не вступати. [...]

Актьі, относящиеся к истории Южной и Заладной России, собранньїе и изданньїе Археографической комиссией. T. І.

Санкт-Петербург, 1863. — С. 57—58.

Номінація королем Сигізмундом І Яна Хомантовського львівським земським суддею

(1518 р., квітня 7)

Повідомляємо змістом даної грамоти всім, що маючи рекомендацію ретельності та старанності, шляхетного Яна Хомантовського на суддівство земське львівське, вакантне через звільнення шляхетного Миколая Вагленського, останнього судці, надання і встановлення впроваджуємо і даємо, і ласкаво уділяємо цією нашою грамотою тримати, мати, керувати, і прибут­ ки до цього давні належні збирати, стягати і набувати. Для цього вам всім разом та кожному зокрема, достойникам, урядникам, зем’янам і всім під­ даним нашим будь-де у Львівській землі доносимо, щоб тепер згаданого Яна Хомантовського за правдивого і законного суддю вашого мали, і йому на місці за всі місцеві прибутки, до цього уряду віддавна належні, відпові­ дали і відповідально робили за нашу ласку. На засвідчення цієї грамоти на­ ша печатка є привішана.

Історія державної служби в Україні: У 5 т. Т. 3: Документи і матеріали.

Київ, 2009. - С. 132.

134

Р о з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

І Статут Великого князівства Литовського про відповідальність за образу державних урядників

(1529 р.)

[...] 1. Господар шлюбуеть никого не карати на заочное поведанье, хотя би ся дотикало ображенья майстату его милости. И хто би тзж на кого несправедливе вел, сам тим маеть каран бити

Напервей преречоннм прелатом, княжетом, паном хоруговньїм, шляхтам и местом преречоньїх земль Великого князьства Литовского, Руского, Жомойтского и иньїх дали есмо, иж на жадного чоловека вьщанье або осоченье певное або таемное, подозренье неслушное тих княжат и панов хорунговних, шляхти и мещан карати не хочем ани винити которою виною пенежною, кривавою, нятством або именья отнятьем, нижли би первей в суде явним врадом права хрестьянского, коли повод и отпор очивисте ста­ ли и остат не бьі били поконани, которие по суде и таковом поконаньи водле звьічаю и прав хрестьянских мають бьіти караньї и сказьіваньї подле тяжкосте а легкосте виуступов своих. И тзж коли би хто, обмовляючи ко- го-кольве, винил ку соромоте або ку страченью голови а шло би о горло або о именье, або о которое-кольве каранье, тогди тот, хто на кого помовить, а не доведеть, тим караньем маеть сам каран бите. [...]

Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 1: Статут Великого князівства Литовського 1529 р.

Одеса, 2002. - С. 52-53.

І Статут Великого князівства Литовського про організацію державної військової служби (1529 р.)

Р О З Д Е Л В Т О Р Ь І Й

[...]

1. Иж вси повинни становитися под хороговью своєю поветовою и шиховати ся

Хочем и тзж приказуєм грозно, абьі вси подцаньїе наши воєнную службу повинни не инде би ся шиховати ани ся инде становили персунами своими, только под хороговью своєю поветовою, в котором повете суть осели, кром особного росказанья гетманского. А естли бьі которий з них службу мел в неякого з панов рад наших або врадников, або тзж в кого иного, тот будеть повинен местца своего подле пана своего, которому прислугует, ким иним, войни не повинним, осадити, а местца своего хоруговного, яко повиннейшого, жадною мерою опустити в омешкати не смел под страченьем именья своего. А которие с подданих наших мають в ннших поветех рознне свои именья, тот маеть в том повете со всим своим почтом з именей куплених и вьіслужоньїх, отчизньїх и ж женского именья стати, в котором повете будеть его именье отчизное головное. И тзж которие слуги князьские и панские, маючи под князьми и пань име-

135

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

нье, а другие именья под господарем покупили, тогдн в час потреби, оставшивши пана своего, маеть подле хоругови ся становити для тьіх именей своих, которьіе под королем покупили. А естли би хто таковьш под хороговью, под которою именье купил, стати не хотел, тогдьі тот именье на господара тратить.

2.Духовньїе з именья закупного п о ви н н и сами

персунами на службу господарскую ехати

Тзж коли бьі которьіе духовньїе именье закупное держал, тогдн з ьіменья закупного повинен будеть сам своєю парсуною подле устави нашое службу нашу господарскую и земскую заступати. Естли ж которнй духов­ ний будеть мети именье дедизное, тогдн повинен будеть з нменья дедизного на службу нашу земскую внправовати, а их самих парсунн будуть на ласце вашой господарской.

3. Кожднй по шиху маеть на том почте при господари або при гетмане служити

Тзж уставляєм, иж кождьій подданьїй наш, шиховавши и подписавши ся обнчаем, вьіщей писаним, с тими ж коньми и всим станком, с которим ся шиховал, при нас и потемках наших, также и при гетманех наших земских або иньїх, через нас або потомки наши, на то поставлених, повинен будеть войну служити на тих же конех; слуг и статку своего, с которим ся шиховал и пописал, не маеть з войньї отснлати аж до роспущенья зуполного войска нашого. А которнй би колве подданьїй наш то смел вчинити протав тое устави нашое, будет ли осельїй, тот именье тратить, как на войне не бьіл. А естли би хто тое вчинил, пенези бравши, а чоловек не осе­ льїй, таковий кождьій честь свою тратить, якоби з битвьі втек. А пописав­ ши кождого коня, маеть в шерсть написати и клейно его маеть на рейстр намалевати. А стани свои вси поветники мають в одном месте при хоружому мети, а розно не мають стояти.

4. Которьіе для немоцм своее не можеть на войну ехати, маеть перед гетманом немоц свою обьявити

Естли бн хто правдиве немоцон бьіл а для того не годен бьіл службе нашой земской, а не мел бн тот немодний сина, ку службе военной год­ ного, або тот сьін у двора нашого господарского служил, або тзж з отцом делен бнл, тогдн таковий немоцний мает ся дать везти до гетмана нашого а тую немоц свою обьявити. Естли гетман познаеть, иж тот немоцний для хоробн своее ку службе земской не ест годен, маеть его самого на тот час с тое служби випустити, а тот немоцний повинен будеть место себе з ьіменья своего слуги свои на войну виправити тим же обнчаем, яко вншей виписано под сведомом листов гетмана нашого земского. А немоцний, ест­ ли не мог ехати до гетмана нашого, мает ся оповедита враднику а хоружому, а двум земяном, которне мають перед гетманом под честью и под верою поведить, иж управде ест немоцон. А естли бн хоружий поведил о

136

Р о з д і л ПІ. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

ком-кольве, иж бьі бьіл немоцон, а он бьі бьіл здоров, а то би на того хоружого справедливе правом бьіло переведено, тогдьі тот хоружий маеть именье своє власное тратити.

5. Естли би хто мел сина, которий би мог службу земскую заступити, маеть его гетману оказати, естли будеть годен за его служить

Пак ли би хто бьіл здоров а мел сьіна, которий ся от него не отделил, ани тзж служить у двора нашого господарского, а будеть тому от семнадцати лет, он можеть за отца на войну ехати; а маеть сам с тим же сьіном до гетмана нашого ехати. А естли гетману будет ся видети, их оньїй сьін годен ест ку службе военной, тогдьі тот син за отца воєнную службу заступити маеть а с тьім почтом, как отец его мел служити. А пак ли бьі тот сьін не здал ся гетману добре годний, тогдьі сам отец маеть на войну ехати. [...]

13. На войне будучи, не маеть нихто на доми и гумна шляхетские наеждчати

Тзж уставуем: хто би, на войне будучи, которий шляхтич наеждчал на дом або гумно которого шляхтича або, едучи на войну, по дорозе грабил, а переведено би то на него, што пограбил або пошкодил, тогдьі, иле кроть будеть тот на дом або на гумна наеждчати або по дорозе грабити тот за кождьім своим наездом и по дорозе браньем маеть кгвалт платити.

14. А кому би стацьій на войне на самого и на кони его не достало

Кому би не достало, будучи на войне, стацей и самому естли або на кони его, тоди маеть тот з вижом гетманским где ехати або пойти и взяти с потребу живности собе и на кони, а то маеть заплатити подлуг устави положоное. А дрова мають брати, где будуть стояти, нижли домов розбирати и плотов жечи, и ставов волочити ани спускати, ани жит и ярин топтати и травити не мають. А естли бьі хто таковую шкоду вчинил, тогдн маеть гетман наш таковнх в ланцуг сажати, а предся оньїй тую шкоду маеть отправовати, и кгвалт платити.

А естли бьі хто, будучи на службе нашой, на войне, нашол один на другого, на обоз або на стан кгвалтом а ранил або вдарил кого, таковнй, яко кгвалтовник, горло тратить. [...]

Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 1: Статут Великого князівства Литовського 1529 р.

Одеса, 2002. - С. 68-73.

Постанова вального сейму проти селян-утікачів (1532 р.)

[...] Порадившись про користь приватних справ загалу [шляхти] нашо­ го королівства', які мають найбільшу шкоду від злочинних дій селян-утіка­ чів, чи кметів або їхніх синів, так що багато з наших підданих потерпають від нестачі слуг чи робітників, а отже занедбання термінових робіт, ухва­ люємо і постановляємо:

137