litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

винутися спокій миру і злагоди та союзи дружби, миру і прихильного збли­ ження, як колись з шановними і найяснішими святого визнання мужами і панами генеральними магістрами Покровительного святої Марії Тевтон­ ського єрусалимського ордену землі Прусської, які б тільки імена [їх] не перечислялися аж до часів милого і шановного пана Теодорика з Альденбурга, теперішнього найвищого і генерального магістра Покровительного святої Марії Тевтонського єрусалимського ордену [цей союз] нашими бла­ женної пам’яті попередниками, королями і князями, тобто Романом, Да­ нилом, Левом, Юрієм і Андрієм, так і ми, разом із нашими вибраними і вірними боярами та військовими, тобто Дмитром, дядьком нашим, Михай­ лом Єлизаровичем, воєводою белзьким; Васьком Кудиновичем, суддею на­ шого двору; Грицьком Коссачовичем, воєводою перемишльським; Бориском Кракулою, воєводою львівським; Ходором Отеком, воєводою з Лу­ цька, Хотком, сином Яромира — опорою та охороною даного питання, від­ новлюємо, схвалюємо, ратифікуємо [і] стверджуємо, з доброю вірою, усу­ нувши всяке лукавство, пристрасть, вигадки та без будь-яких лихих хитру­ вань обіцяємо разом із нашими названими боярами, військовими, знаттю та нашими землями і людьми укласти цей сприятливий союз із згаданим [святого] визнання шановним паном Теодориком з Альденбурґа, теперіш­ нім генеральним магістром названого Покровительного ордену та з його співнаставниками, покровителями, братами, знаттю та їх землями і людь­ ми, твердо і непорушно на вічні часи його зберігати та не чинити нічого, що суперечило б йому.

А щоб усе це залишилося непорушним і завжди цілісним і щоб мало силу постійної ваги, а також, щоб набуло нового вигляду, велимо дане [пи­ тання] підписати і скріпити нашою печаткою та печатками згаданих наших бояр.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 166-167.

Дарчий акт князя Юрія Тройденовича своєму слузі Барткові із Сандомира

на спадкове володіння війтівством у м. Сяноці (1339 р.)

Оскільки легше забуваються земні справи людей, які ясно не підтвер­ джуються ні письмом, ні словом свідків, то необхідно, щоб звершена спра­ ва на довгі роки була скріплена гідним пам’яті записом. Отож хай дізна­ ються всі загалом і кожен зокрема — як тепер, так і у майбутньому, кому б не був поданий цей аркуш — чи то для читання, чи для слухання, що ми, Юрій, Божою ласкою князь і спадкоємець Королівства Русі, будучи при доброму здоров’ї тіла та душі, внаслідок зрілої, заздалегідь обміркованої та щирої волі дали та надали нашому вірному слузі Барткові зі Сандомира війтівство у нашому місті Сяноці, що розташоване над рікою, званою Сян, з повною владою та усією юрисдикцією за німецьким, тобто магдебурзь­

108

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

ким правом, [щоб] він та його діти і всі законні спадкоємці [на основі цьо­ го] постійного права вільно та за спадщиною [цим війтівством] володіли, [його] держали та посідали, як [це передбачає] саме магдебурзьке право, [що] має силу та зберігається у кожних окремих містах; [право, що дозво­ ляє] судити будь-яку людину — чи то німця, поляка, угорця або русина, якого б стану і статі або становища не була ця людина, [якщо перебуває] в окрузі та околицях, належних до цього ж міста Сянока. А кари від вказа­ них осіб два динари, згідно з правом, повинні віднести нам, а третій пови­ нен бути призначений самому Барткові, його нащадкам і спадкоємцям. Урешті, раніше названому Барткові, його дітям і законним теперішнім і майбутнім спадкоємцям ми дали в самому місті Сяноці у посідання згідно з усіма правами або свободою спадкоємства ринок і його околиці, щоб йо­ го забудувати чи споруджувати на ньому, що захочуть — будинки і всілякі крамниці, тобто [для] суконників, крамарів, м’ясників, шевців, рибалок, та все те, що могли б застосовувати та обернути на власний ужиток. І рівно ж цьому згаданому Барткові та його нащадкам ми дали та надали дворище кравців і лазні з їх площами, чи були б вони розміщені внутрі чи поза міс­ том Сяноком. Окрім того, часто згадуваному Барткові і його спадкоємцям або законним дітям ми добродушно дозволили [на основі] вічного і спад­ кового права володіти шостим лишком чи ланом між гаями і межами са­ мого міста Сянока, тобто півмилі в околицях самого міста вище і нижче [від нього], біля ріки Сяну [на] одну милю і стільки праворуч, на тій ча­ стині берега, де розміщене місто, з усіма пожитками [та] прибутками, які є

іякі можуть бути, тобто на ріллі, де викорчувані і де можуть бути викор­ чувані [дерева], на луках, пасовищах, полях, болотах, у лісах і зарослях, при полюванні на тварин і всіляких звірів і ловлі різних птахів, а також з усіх пожитків і доходів, які можна було б набути між гаями та згаданими межами [міста]. А жителі та поселенці, що осіли чи перебувають у самому місті Сяноці і за його межами, що обробляють і працюють на інших лиш­ ках чи ланах на околицях згаданого міста, після закінчення 15 років сво­ боди повинні будуть сплачувати 16 грошів щорічного чиншу. А з городів, що лежать навкруги міста, третій динар повинен бути сплачуваний цьому ж Барткові та його дітям. Крім того, часто згадуваному Барткові та всім йо­ го нащадкам ми дали і надали ріку Сян упродовж півмилі по обидва її бе­ реги вище міста з малим островом біля міста і всіми потоками, що впа­ дають у цей же Сян у згаданих межах, і млин, що розміщений у Требчі, якими б не були з цього всього користі або доходи, тобто з млинів, ставів

іловлі риби з будь-яких гребель, що по-німецьки називаються Ше[Ь]г, а

по-слов’янськи яз.

Однаково ж велимо і чітко наказуємо, щоб ніхто всупереч цій нашій ласці з наших урядовців і службовців, шляхетний чи не шляхетний, вель­ можа чи простолюдин не смів розпоряджатися, судити, наказувати в на­ званому місті Сяноці і його околицях, на землях або на водах проти волі часто згадуваного Бартка та законних спадкоємців і законних наступників. Хто ж учинить по-іншому, хай знає, що він накликав на себе наш гнів і важку образу. Але якщо колись цей часто згадуваний Бартко, його спад­ коємці та законні нащадки у догідливу [для них] пору забажають частково

109

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

або повністю продати, виставити на продаж або обміняти на інші добра згадане Сяноцьке війтівство з усіма зисками та прибутками, [то] ми пов­ ністю з цим згідні.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 192-194.

Уривок з «Анналів або хроніки славного Польського Королівства» Яна Длугоша

про захоплення Казимиром III Галицько-Волинської Русі (1340 р.)

А король польський Казимир недовго перебував у Кракові, та й то ли­ ше задля того, щоб підготувати війська до походу влітку на Русь. У день Різдва св. Івана Хрестителя веде військо, зібране по всіх землях, на Русь і здобуває та захоплює під своє панування — тим паче, що деякі добровільно піддавалися, — замки і міста в Перемишлі, Галичі, Луцьку, Володимирі, Сяноку, Любачеві, Теребовлі, Тустані та інші фортеці. А оскільки багато хто із шляхти і бояр руських бажав собі його панування, то в один рік, протягом одного літа й одного походу поширює панування своє і Королів­ ства Польського на цілу Руську землю і як окрему частину включає, об’єд­ нує та приєднує назавжди до Королівства Польського. І від того часу ніко­ ли не відмовила вона в підданстві і ослушенстві Королівству Польському. Завжди перебувала в щирій, непорушній і відданій вірності. І хоч деякі з руської шляхти противилися пануванню польського короля Казимира і, зміцнені підтримкою татар, намагалися частими походами чинити опір ко­ ролю Казимирові, та оскільки, однак, боялися розпочинати вирішальний похід зі страху перед силою короля, по багатьох битвах, зламані, вигинули майже дощенту і були розсіяні, а ціле військо польське після здобуття ве­ ликої кількості замків і фортець і підкорення Руської землі звитяжно і без втрат повернулося додому.

Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби.

Львів, 2011. — С. 21.

Злиста папи Бенедикта XII

здорученням звільнити Казимира III від присяги шанувати права і звичаї населення Галицько-Волинського князівства

(1341 р., червня 29)

Надзвичайна відданість Апостольській столиці, що її проявив найдо­ рожчий син во Христі славний король Польщі Казимир, заслуговує того, щоб і ми були прихильні і ласкаві до нього і до всього, що стосується спасіння його душі. З поданого до нас прохання цього короля ми недавно довідались, що коли схизматицький народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича

110

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняними цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином і пра­ гнучи помститися за кривду християнської віри, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав бага­ то шкоди. [...]

Староста цього народу звернувся до татарського імператора Узбека, що йому, як стало відомо, цей народ давав данину, і добився, що той послав дуже велике татарське військо для завоювання і знищення Польського Ко­ ролівства. Зважаючи на те, що він не отримав би від навколишніх католи­ цьких монархів необхідної допомоги, якщо б навіть просив її, враховуючи наслідки цього і знаючи про готовність старости і згаданого народу вико­ нати його доручення, король уклав договір з цим старостою і народом, які засвідчили йому послуги і підданство. За цим договором король під прися­ гою обіцяв, що збереже за старостою і народом всі їх обряди, права і зви­ чаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він цим самим згідно з волею бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги. [...]

Історія Львова в документах і матеріалах.

Київ, 1986. - С. 14.

Літописні записи про розвиток культури в Галицько-Волинській державі

(до середини — другої половини XIV ст.)

[...] Город же Холм так був споруджений, за божим велінням. Коли ото Данило княжив у Володимирі, спорудив він город Угровськ і поставив у ньому єпископа [Іоасафа]. Але [якось], коли він, [Данило], їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується се місце?» І вони сказали: «Холм йому ім’я є». І, уподобавши місце те, надумав він, що по­ ставить на ньому невеликий городок. Він дав обітницю Богу і святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву.

І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що Бог помічником йому, а Іоанн підпомагачем йому є, спорудив він інший город, що його та­ тари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. Тоді й церква святої Трійці запалена була і знову була споруджена.

Коли ж побачив се князь Данило, що Бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали [сюди] од татар — сідельни­ ки, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало по­ жвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села.

Звів також [Данило] церкву святого Іоанна [Златоустого], красну і го­ жу. І споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вугла — склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені [були] склом римським; при вході в олтар стояли

111

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикра­ шений [був] зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вили­ тий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє [були] прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби [їх були] всяких барв і золоті; спереду ж їх [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних — святий Іоанн [Златоустий], так що всі, хто дивився [на них], дивувалися. Прикрасив [Данило] камінням дорогим, бісером і золотом та­ кож ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з [київського] монастиря [святого] Феодора; приніс він також ікону Стрітення з [города] Вручого од отця його [Мстислава Мстиславича]. Диву подібні [були образи сі], що погоріли в церкві святого Іоанна; один [архангел] Михаїл зостався [з] чудових тих ікон. 1 дзвони [Данило] приніс із Києва, [а] інші тут вилив. Усе це вогонь спалив.

1 вежа [стояла] посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з те­ саного дерева і вибілена, як сир, сяяла вона на всі сторони. Близь неї був студенець, тобто колодязь, що мав тридцять і п’ять сажнів.

Храми [були] прекраснії, і мідь від вогню повзла, як смола.

Посадив він також сад гарний і спорудив церкву на честь святих безмедників Кузьми [і] Дем’яна; має вона чотири стовпи, витесані з цілого каменя, що держать верх; з таких же [каменів витесані] і другі [стовпи]; а в олтарі перед бічними дверима стоїть також гарний [образ] пресвятого Дмитрія [Солунського], принесений здалеку.

За поприще од города [Холма] стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівка­ ми і з підніжжями — дванадцять ліктів. [...]

[...] Князь же Володимир за княжіння свого багато городів поставив, після отця свого. Він поставив Берестій, а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім’ям Кам’янець, — то­ му що [там] була кам’яна земля. Спорудив він також у нім башту кам’яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церк­ ву поставив Благовіщення святої Богородиці, і прикрасив її іконами золо­ тими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж по­ ложив, і хреста воздвижального положив.

Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами.

У Володимирі ж розписав він увесь [храм] святого Дмитрія [Солун­ ського], і начиння служебне срібне викував, і ікону пресвятої Богородиці окував сріблом, з камінням дорогим, і завіси [придбав], золотом шиті, а другі — оксамитні, з дрібним жемчугом, і всяким узороччям оздобив він його.

В єпископії ж, у [церкві] святої Богородиці, образ Спаса великого він окував сріблом, [і] Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав святій Богородиці, і Апостола списав апракос [і] святій Богородиці дав і начиння служебне позолочене з камінням дорогим Богородиці-таки він дав, [і] об­

112

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

раз Спаса, окований золотом, з дорогим камінням, поставив він у святій Богородиці на пам’ять про себе.

У монастир у свій [святих] Апостолів він дав Євангеліє апракос, і Апо­ стола, сам списавши, тута ж положив, і Соборник великий отця свого, і хреста воздвижального і Молитовника дав.

Вєпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріб­ лом, з жемчугом, яке сам був списав.

Адо Чернігова послав він у єпископію Євангеліє апракос, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроб­ лено] Спаса, з емаллю.

Влуцьку єпископію дав він хреста великого срібного позолоченого, з чесним древом.

Спорудив він також і церков багато. [...] Євангеліє він списав апракос, окував його все золотом, і камінням дорогим із жемчугом [оздобив], і Деісуса на ньому викувано із золота, образки великі, з емаллю, чудовні на

вигляд; а друге Євангеліє, теж апракос, обтягнуто золототканним єдвабом, і образок він положив на нього з емаллю, а на ньому — два святі мученики — Гліб і Борис; Апостола апракос, Пролог списав він [на] дванадцять місяців, [де] викладено житія святих отців і діяння святих мучеників, як вони діста­ вали нагороду за кров свою, [пролиту] за Христа, і Мінеї [на] дванадцять [місяців] списав, і Тріоді, і Октай, і Єрмолай; списав він також і Служеб­ ник [церкві] святого Георгія, і молитви вечірні і заутрені списав, окрім Молитовника; Молитовника ж він купив у жони протопопа, і дав за нього вісім гривень кун, і оддав святому Георгію; кадильниці дві — одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону також він написав на золоті, намісну, святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї, з жемчугом; і святу Богородицю написав він, теж на золоті, наміс­ ну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мі­ дяні.

Почав він також був розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия вся розписана була, та не скінчена, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку. Таких ото не було в усій землі.

[...] І багато інших добрих діянь учинив він за животгя свого, які слав­ ляться по всіх землях. [...]

Літопис руський. Київ, 1989. - С. 418-419; 447-448.

Хроніст Ян з Чарнкова про боротьбу між Литвою і Польщею за спадщину Галицько-Волинської держави

(середина — друга половина XIV ст.)

[...] Року Божого 1339 померла згадана королева пані Анна, а наступ­ ного року, коли Болеслав, син мазовецького князя Тройдена, одностайно обраний русинами князем і паном, був знищений з допомогою отрути, бо прагнув змінити їхнє право на віру, Любарт, син литовського князя Гедиміна, зайняв це Руське князівство, до котрого потім року Божого 1349 ко­

113

Р О З Д І Л III

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКИДЦІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА литовського

ТА КОРОНИ польської

Опис Великого князівства Литовського в «Хроніці європейської Сарматії» О.Гваньїні

Велике князівство Литовське розташоване при руському кордоні, що належить до Великого князівства Московського. Із заходу воно має Підляшшя, Мазовію, Польщу та Пруссію, які на півночі прилягають до Литви та Жмуді, а на півдні — до волинських та подільських країв. Це князівство дуже велике, включає багато князівств, держав та провінцій з різними наз­ вами. За часів великого князя литовського Вітовта його кордони сягали від Чорного моря (Еихупу) і Херсонесу Таврійського аж до заток Балтійського та Курляндського морів, до інфляндських та прусських берегів. Усе це кня­ зівство поділяється, як і Польща, на воєводства, повіти та провінції, в кот­ рих шляхта проводить [окремі] партикулярні та земські суди. А ці повіти та воєводства можуть вважатися князівствами, бо колись було багато князів. Кожне воєводство має свій прапор, з яким іде на війну. Цей же герб вико­ ристовують всі провінції та повіти, котрі знаходяться у цьому воєводстві, тільки власне воєводства мають найбільший прапор з двома кінцями, а по­ вітовий прапор має зазвичай тільки один.

Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. Київ, 2007. - С. 386.

О.Гваньїні про Берестейське воєводство

Берестя — велике дерев’яне місто, яке розташоване на литовському кордоні з Підляшшям. Воно має при собі широкий дерев’яний замок, ук­ ріплений природою та вигідним місцем, його вигідно омивають дві ріки: одна — Буг, друга — Мухавець.

Використовує прапор Великого князівства Литовського, лазурового ко­ льору, з двома кінцями; у червоному полі вершник в обладунку і т. д. У ньому один повіт, але великий і прекрасний, це — Пінський.

Пінськ — досить велике дерев’яне місто над рікою Прип’яттю. Ця ріка, пробігши через багато руських містечок, впадає у Дніпро — річку, славну у всій Сарматії.

Це місто зі своїми волостями колись шанувалося як князівство, але бу­ ло захоплене великим князем литовським Гедиміном і дане удільним кня­

115

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

зям литовським. Тепер воно перетворено на провінцію. Шляхетський пра­ пор цього повіту лазурового кольору, має такий вигляд, як і прапор Вели­ кого князівства Литовського: чоловік в обладунку і т. д.

Прип ’ять (РегереО — замок і місто над однойменною рікою, розташо­ вані на зручному місці.

Інші руські воєводства та повіти, котрі належать до Литви: Волинь, Київ, Мстислав, Вітебськ, Полоцьк і т. д. [...]

Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії. Київ, 2007. - С. 390.

Дарча королівська грамота Івану Пакославові на місто Ряпгів з повітом за виявлену хоробрість у боротьбі з татарами (1354 р., травня 11)

[...] Ми, Казимир, з ласки Божої король польський, а також пан і спадковий володар Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ланцутської, Куявської, Померанської і Руської земель оцінили достойність і гідні хвали й слави заслуги та шанобливі вчинки нашого вірного Івана Пакослава, ді­ дича зі Стожищ, який віддавна свідомо служить спільному благу нашого Польського Королівства і Руської землі, котрою ми, утверджуючи мир і спокій, милостиво правимо й володіємо, і не побоявся виступити походом проти татарських племен, зберігаючи вірність і не змінивши свого життя заради почестей і вигод наданої ними влади. Оскільки ж личить розуму й визнається доброчесним заслужено нагороджувати доблесних за їх доб­ лесть, щоб і інші, нам вірні, прагнули відзначитися подібними достойними трудами, то ми даємо, призначаємо, передаємо на вічні часи і даруємо зга­ даному панові Івану Пакославу і його нащадкам як чоловічої, так і жіночої статей місто Ряшів з усім його повітом, розташоване в Руській землі і здав­ на щасливо усталене у своїх межах найяснішими князями Русі, законним спадкоємцем яких за божественним провидінням ми є. А тому, як верхов­ ний володар Руської землі з повним правом необмеженого володіння, здо­ бутого й закріпленого нами за собою, [ми затверджуємо це надання] з усі­ ма взагалі і кожним зокрема селами й слободами як заселеними, так і ти­ ми, що будуть заселені, а також з їх вигодами, данинами, податками, ко­ ристю, належним до них зиском і всіма прилеглостями, а саме: ґрунтами, лісами, пасовищами, ріками, потоками, озерами і ставами, лісами, борами, пущами, хащами, дібровами та будь-якими звіриними й пташиними лова­ ми, які існують сьогодні над землею і можуть, породжені природою, вия­ витися колись під землею. Межі цього [повіту] відділені своїм власним об­ водом від навколишніх і починаються біля прикордоння Сандомирської землі, а саме від села Дуброви, котре, як відомо, прилягає до Сандомир­ ської землі, і тягнуться, межуючи з одного боку з кордонами Ярославської землі і закінчуючись аж біля села Лежайська, а з другого боку простяга­ ються вглиб Русі до границь Чудецького замку.

Крім того, ми, маючи намір, як зазначено раніше, щедріше віддячити самого пана Івана і його потомство, визнаємо й закріплюємо за ним самим

116

Ро з д і л III. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Корони Польської

ійого нащадками або спадкоємцями повне право і необмежену владу у зга­ даному володінні вершити суд і карати за власним присудом будь-яких злодіїв і злочинців. Також ласкаво дозволяємо йому осаджувати, будувати, відновлювати і зміцнювати в цій самій Ряшівській околиці різні замки й укріплення, у яких можна знайти порятунок і зберегти життя й майно під час нападу будь-яких ворогів. Що стосується здавна встановленого мита, то нехай цей сам пан Іван і його спадкоємці повноправно вибирають і стя­ гають його і від піших, і від [кінних?].

Що ж до всього іншого, то ми дозволяємо з нашої королівської ласки для користі і втіхи названого міста Ряшева надати йому і всьому повіту зі селами та слободами як заселеними, так і тими, що будуть заселені, німе­ цьке право, зване магдебурзьким. А крім того, для швидшого відновлення і заселення не раз уже згадуваного міста з усіма прилеглими до нього селами

іслободами ми навічно вилучаємо і звільняємо кожного і всякого тутеш­ нього жителя від підсудності воєводським, каштелянським, суддівським, підсудківським та вознівським судам, щоб ніхто й ніколи не міг бути при­ тягнутий до відповідальності ні перед ними самими, ні перед їх уповнова­ женими, за винятком тих випадків, коли війт або солтиси згаданих сіл бу­ дуть позвані до нас чи нашого суду листом, обов'язково засвідченим на­ шою печаткою. Самі ж вони нехай судяться на основі німецького права на власних судових засіданнях. А селяни, якщо їх солтиси несумлінно верши­ тимуть правосуддя, можуть шукати пересуду у своїх панів згідно з приписа­ ми і вимогами німецького права.

Учислі іншого, бажаючи виявити особливу ласку названому панові Івану, ми хочемо обдарувати всіх загалом і кожного зокрема жителів згада­ ної Ряшівської округи такими самими пільгами, які дістали від нас на вічні часи солтиси новозаселених сіл тоді, коли ми привернули цей край під свою владу. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 779-780.

Підтверджувальна грамота Казимира III шляхтичеві Ходкові Матутейовичу на маєтності у Перемишльській землі (1360 р., березня 20)

[...] Повідомляємо даним [документом] усім, кому потрібно ознайоми­ тися тепер і в майбутньому, яким-небудь чином обміркувати і розглянути права та пільги Ходка Матутейовича з Хлопчич, уродженця землі нашої Русі, вірного нашого вибранця. Це [торкається і] привілейного листа, адре­ сованого та виданого Ходкові і його законним нащадкам нашим найлю- б’язнішим попередником, славетним володарем князем Левом на село Хлопчичі, що розташоване у Перемишльському повіті, яку-то грамоту той же Ходко подав на розгляд нашої величності і яку також на основі належ­ ного перегляду і слухання знаходимо законною і достовірною. Так ми, вра­ ховуючи і зважаючи на численні справжні заслуги, які нам названий Ходко багаторазово робив і постійно мав би здійснювати в майбутньому, щоб зас­

117