litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

А після цього рушив Бурондай до Холма, і Василько-князь [пішов] із ним, і з боярами своїми, і слугами своїми. Але коли вони прийшли до Холма, то город був запертий. 1 стали вони, прийшовши до нього, одаль його, і не добились вої його нічого, бо були в ньому, [Холмі], бояри і люди доблесні, а город сильно укріплений, [з] пороками і самострілами.

Бурондай тоді, роздивившись укріплення города, [побачив], що не можна взяти його, і тому став він мовити Василькові-князю: «Васильку! Се город брата твойого. їдь скажи городянам, щоб вони здалися». І послав він із Васильком трьох татаринів, на ім’я Куйчія, Ашика, Болюя і Хому, тлу­ мача, який розумів руську мову, [аби знати], що мовитиме Василько, при­ їхавши в город.

Василько ж, ідучи під город, узяв собі в руку каміння [і], прийшовши під город, став мовити городянам, а татари, посланці з ним, — слухали: «Костянтине-холопе, і ти, другий холопе, Луко Іванковичу! Се город брата мойого і мій, — здайтеся!» Сказавши, та й кине камінь додолу, даючи їм знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. Так ці слова мовивши і тричі кидаючи каменем додолу, сей же великий князь Василько ніби богом посланий був на поміч городянам: він подав їм хитрістю знак. І [посадник] Костянтин [Положишило], стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат єси брату своєму, а ворог єсь йому».

Ітатари, послані з князем під город, чувши [це], поїхали до Бурондая і повідали річ Василькову, як він мовив городянам і що тоді городяни сказа­ ли Василькові.

Іпісля цього пішов Бурондай уборзі до Любліна, а од Любліна пішов до [города] Завихвоста. І прийшли вони до ріки до Вісли, і знайшли тут собі брід у Віслі, і пішли на ту сторону ріки, і стали пустошити землю Лядську.

Літопис руський.

Київ, 1989. - С. 416-422.

Галицько-Волинський літопис про похід князя Данила на ятвягів (1256 р.)

[В лето 6764.] По том Данило пойде на ятвязе с братом и сьіном Лвом

ис Шеварном, младу сущю ему, и посла по Романа в Новьгородокь. И прийде к нему Роман, с всеми новогородци и с цтем своим Глебом, и со Изяславом с Вислоческьім, и зь сее сторони прийде Сомовит з мазовшани,

ипомочь от Болеслава с судимирьци и краковляньї. И бьість рать велика, яко же наполнити болота ятвяжьскаа полком. Створивше же свет вси князи рустии и лядьстии, и реша мужи браньнии: «Тьі еси король, голова [всим] полком; аще нас пошли а наперед кого, не послушно єсть? Веси бо тьі воискьій чин, на ратех обьічай ти єсть, и всякий ся усрамить тебе и

98

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

убоится; изьіде сам наперед». Данил же, изрядивь полкьі, кому полком хо­ дити, сам изьіде наперед, стрелци же пусти наперед, а другьіа обапольї до­ рога; дворьскому же повеле за собою ходити, сам же еха в мале отрок оружньїх. Едущю же ему, и приеха к нему сьін Лев один, и рече ему, яко: «Никого с тобою несть, азь не еду с тобою»; рече король ему: «Буди тако» — и идяше путем своим. Анкад же вожь ему бе и обеща ему, да село его не пожьжено будеть. И приеха к нему Роман, сьін, один. И приехав же к веси, рекомей Болдикьіща, посла Лва с братом. Лев же тихо обьехавь се­ ло, иссече все, одиного же приведе; король же упроси его; одному же рекьшю, яко: «[Во]веси рекомей Привища, сбралися суть ятвязи». Сльїшавь король, посла отрока Андрея, рекьій дворьскому: «Аще узриши нас погнав­ ших, скорее по нас пожени»; и роспусти полк, яко же кто можеть гнати. Василкови же князю инем полком рекшю, да пойдуть тихо на грунах, и своєму полку тако же; оному же молоду сущю, и пакьі слово рекшю, запрети дворьскому не распустити людий и удржати полк. Оному же ятвяжину гоньзнувшю из весци Ольїдикищь, онем же вьоружившимся, сстретоша стрелци конець веси, рекомей Привища, и взгнаша и. Данило же и Лев тоснящюся к ним, кликнуста великим голосом: «Бег, бег!» Ятвяземь же видевшим скорое пришествие, не стерпевши обратившися на бег; бьівшим же им среди веси, пакьі взвратишася. Данилови же и Лвови одинако належащима на ня [и] вргшим сулицама, пакьі навратишася на бег. Стрелцем же стреляющим, оружником же не бьівшим с нима, прибегшимже им к воротом смятшимся, и прибегшим же у ворота, друзии же навернушася, мнозим же падшим другь на друга, бе бо лед колзок; Дани­ ло же и Лев вборзе скочиста на не в ворота, они же побегоша и пакьі не вратишася. И бьість милость велика в день тьй над королемь, и над войми его, яко не в велице дружине победивь грдьіа ятвязе, и злиньци, и крисменци, и покенце; яко же пишеть в Книгахь: «Несть в силе брань, но в Бозе стоить победа». Хотящю же королеви далече гонити по них, [ити]и взбрани ему Левь, рекьій: «Пошли мене по них»; отец же не пусти его. Один же воин управи десьницю свою, иземь рогатицю ис пояса своего, далече вргь, срази князя ятвяжьского с коня его, и летящю ему до земля изьіде душа его с кровию в ад. Данилови же и Илвови онех вяжюще, иньїа же ис хвороста ведуще, сечахуть я. И прийде дворьскьій с пол­ ком, Данилу же королеви рекшю ему: «Зле створил ми еси»; дворьскому же отвещавшю: «Не азь, ни хотение моє, [но] злое нам створил посол, не изнесь права слова нам». По том же король и Лев изойма колодники [и] взвратися к Василкови и Семовитови, сретшимся им и бьість радость ве­ лика о погибели поганьской; и сжьже домьі их и пленяше села их. Став­ ши же на Правищих на ночь, поймавше же имениа их, пожгоша домьі их. Наутриа же пойдоша пленяща землю и жгуща. [...]

Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар. Київ, 2002. - С. 117-119.

99

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Галицько-Волинський літопис про обкладання ятвязьких земель даниною

(1257 р.)

[В лето 6765.] По том же [Данило] посла Коснятина, рекома Положишила, да побереть на них дань. Ехав же Коснятин поима на них дань черньіа куньї и бело сребро, и вдасть ему из дани ятвяжьскоа дар Сигневу вьеводе, послушества ради, да у весть вся земля Лядьскаа, яко дань платили суть ятвязи же королеви Данилу, сьінови великаго князя Романа. По великом бо князи Романе никто же не бе воевал на не в рускьіх князех, разве сьіна его Данила, Богом же данаа ему дань, послушество створи Лядьскою землею, сиречь в память детемь своим, яко от Бога мужьство ему показав­ ши); яко же премудрьш гронографь списа: яко же добродеяниа в векьі святятся. Яко же сказахом о ратех многьіх, и си же написахом о Романе: древле бо бе писати си, и ньіне же зде писано бьють в последняа.

По том же, яко же и преже рекохом, створи король велик обет и не исправи его к Романови, остави же у городе и Неперьце и отьидеть прочь, обещавься ему и не помагаше ему, лесть бо имяше хотя городовь его; бе бо клятвою клялся о Бозе великою к Романови и к княгини его, яко добьівшю ему земли Немецкое дати ему всю Романови; княгини же ведущи норовь его, твердяшеть и крестом, и николи же не бьість на помощь ему. Часто же приходящю [ему] на нь герьцикови, в одино же время приехавшю ему с великою силою и бившимся им, и ставь пред городом поприща и не можеть взяти. Ласканьемь глаголяше ему: «Остави короля угорьского, яко ужика ми еси и своякь, земля Немецькаа разделена будеть с тобою: риксь ти угорьский, рече король, много обещаваеть, но не исправить; аз же глаголю правду и поставлю ти послуха, отца си папу и 12 епискупа, на послушество, и вдам ти пол земле Немецкое». Оному же рекшю: «Правдою обещахся отцю королеви угорьскому, не могу послушати тебе, яко ерам имам и грех не исполнити обета». Посла бо к королеви угорьскому вся словеса, ими же обещевашеся ему герцюкь, и прося у него помощи; он же не посла ему помощи, но городов хотящю ему о собе, обещеваше же ему дати иньїя городьі в земли Угорьской. [...]

Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар.

Київ, 2002. - С. 119.

Галицько-Волинський літопис про похід князя Данила в литовські землі

(1258 р.)

[В лето 6766.] Данило же с братом идоша к Взвяглю, в силе тяжце, жда вести от Романа и литвьі; и стоя на Корецку днину, жда вести от них, и пойде к Возвяглю. Преже посла сьіна си Шварна, да обьедеть град, да ник­ то же не утечеть от них: бе же с ним воин пять сот. Гражане же видевше ратних мало с княземь, смеахуся стоаще на граде. Наутриа же прийде Данил с многьім множьством полком, с братом си и с сином Лвом; видевше

100

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

же гражане, [и] ужась бьість в них, и не стрпеша и вдашася; и город зажьже, люди же изведе и вдасть я на подел, ово брату си, ово же Лвови, другиа Шварнови, и пойде в дом си прием град. Романови же пришедши к граду и литве, потекти на град литве, не видеша ничто же, токмо головне ти, псьі течюще по городищю; тужаху же и плеваху, по-свойскм рекуща: «Янда», взьівающе Богьі своа, Аньдая и Дивирикса, и вся Богьі своа поминающи, рекомьіа беси. По том Роман еха по отци, поемь с собою мало людий, а прочиа пусти домовь. Данило же и Василко бяше веселяся, а Лев еха домовь си. Литва же роздумавше и воеваша, гневь држаще; ехавше же воеваша около Луческа. Данилови же не ведуще и Василкови, служащии же князи Данилови и людие Василкови, Гюргий, Олекса дворьский, и инии ехаша на ня. Ехавшим же на ня, онмь же притекшим супротивь Кструзе, снузником же сразившимся, не стрпеша, но на бег обратишася. Они же секущея и бодуще, вгнашеся в озеро, имется десять мужь одиного коня, мняще, яко «конь вьінесеть нас» — и тако погрязаху, аггелом потомляеми от Бога посланньїм; и нагрязе же озеро труповь и щитовь и шеломовь; тоземльци же велику користь имаху влочаще я. И бьість на литву сеча велика. Одолевшим славяху Бога и святую Госпожю Богородицю; послаша же сайгат Данилови и Василкови, и обрадовастася Данил и Василко о помощи Божий, еже на поганьїа. Се бо бьіша людие Миньдовгови, воєвода их Хвал, иже велико убийство творяше земли Чернеговьской, и Сирвидь Рушковичь; Сирвидь же утече, а Хвал убит бьість, и инии мнози.

Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар.

Київ, 2002. - С. 120-121.

Літопис про благодійність волинського князя Володимира Васильковича

(1288 р.)

Коли великий князь Володимир Василькович лежав хворий повних 4 роки, про хворобу його так скажемо [...] Але поки він ще був не дуже хворий, а ходив і їздив на коні, він роздав убогим все майно своє: золо­ то, і срібло, і каміння дороге, і пояси золоті свого батька і срібні, і все те своє, що придбав був собі після батька свого, все роздав; і блюда ве­ ликі срібні, і кубки золоті і срібні сам перед своїми очима побив і пере­ лив у гривні; і намиста великі золоті баби своєї і матері своєї він пере­ лив і розіслав милостиню по всій землі; і стада пороздавав убогим лю­ дям, у кого коней нема, а також тим, у яких загинув хто-небудь під час війни з Телебугою.

Хрестоматія з історії Української РСР: У 2 т. Т. І: 3 найдавніших часів до кінця 50-х рр. XIX ст.

Київ, 1959. - С. 76.

101

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Дарча грамота галицького князя Лева Даниловича церкві св. Миколи у Львові та на передачу її володіння своєму писареві Симеону Жельдецькому

(1292 р., жовтня 8)

Порадившись з нашою радою, як наш прадід, званий за руським зви­ чаєм царем Володимиром, також володар Русі й наш батько зі своєї вели­ кої вдячності давав і дарував немало церквам чи радше божим храмам гре­ цького обряду всюди на наших руських землях, так і ми на славу імені все­ могутнього Бога та на честь святих храмів, а саме [храмові] святого Мико­ ли, розташованому на Львівському передмісті під Високим Замком побіч гори, що в народі зветься Будельничою, при вулиці, або ж при громадській чи спільній дорозі, яка проходить Львовом з Волині, відступаємо і даруємо навіки цій названій церкві святого Миколи догідні місця, тобто площі, а також дворища з обох боків згаданої вулиці та іншої, з Волині, яка йде від львівської міської брами, починаючи від храму [церкви] святого Миколи та його дворища, що [починається] навпроти храму з нижньої частини вказа­ ної вулиці від дворища, відданого і подарованого дияконам, дякам, свяще­ никам та служителям храму святого Миколи. Це дворища навпроти храму святого Миколи за дорогою, що ззаду межує з вищезгаданою вулицею, част­ ково прилягає до храму святого Федора і нижче до межі храму Воскресіння нашого спасителя Христа аж до цієї дороги, яка веде від згаданого храму Господа нашого Ісуса Христа, тобто його найсвятішого Воскресіння, і по­ вертає нижче до ріки, а за храмом святого Федора аж до брами Львова і вищеназваної вулиці Волинської, від святого Миколи аж до святого Онуф­ рія; а також усі доми з обох боків цієї вулиці, городи, дворища, чинші, по­ винності, слуги з усіма підданими, іншими словами, з підлеглими, почи­ наючи від храму і двору святого Миколи вздовж до монастиря святого Онуфрія, щоб подібним був [цей] маєток чи володіння, або по-іншому, ґрунт з маєтком або спадщиною монастиря цвинтаря, а також город [мо­ настиря] святого Онуфрія і по тій же дорозі, повертаючи до [храму] свято­ го Миколи, всю гору, що називається в народі Будельнича, при дорозі, яка проходить через гору Кальварію, що видніється на верхній частині [самої] гори Будельничої, разом з городом храму святого Миколи і на цьому горо­ ді [церкви] святого Миколи — вільне право брати, тобто черпати воду, що протікає до нашого двору в місті Львові, а радше до Низького Замку біля кухні. Так, отже, цій самій [церкві] назавжди і на вічні часи ухвалюємо і відступаємо право на [всі ці] володіння та користування ними. 1 в цих дво­ рах [храму] святого Миколи вищезгаданої вулиці буде вільно всім усякого роду ремісникам і кожному зокрема займатися своїм ремеслом, саме крав­ цям, кушнірам, шевцям, ковалям, різникам і [людям] усіх видів ремесел, домагатися всіма способами своєї вигоди за міським звичаєм і користува­ тися всіма прибутками за звичаєм міщан і втішатися пожитками, як усі громадяни Львова, і торгівлею та всякого роду товарами, також і в інших частинах або районах з тією ж свободою, як і громадяни Львова. У місті також буде дозволено купувати, продавати як львівським міщанам, чи то в

102

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньорусько! державності

місті, чи то у своїх домах, і відтепер вони не повинні здавати ніякого чин­ шу, ні податків як із своїх вигод, так і з доходів, не повинні нічого давати від своїх товарів, ні жодної повинності чи то у княжу скарбницю, чи то до замкового уряду, чи то до міського, лише всі свої кошти і витрати повинні будуть складати на поліпшення, зміцнення та відновлення храму святого Миколи, на те, що вказує і доручить їм управа даної церкви. Для цього відступаємо і даруємо храмові святого Миколи з вищеназваною вулицею і з усіх вулиць довкола Високого Замку, біля гори Кальварії, починаючи від брами при храмі святого Миколи з обох боків вулиць, щоб кожен голова сім’ї, який очолює свій дім або заробляє на хліб, був зобов’язаний сплачу­ вати два гроші кожного року, постійно і навічно на потреби будівлі цієї ж церкви святого Миколи і при всіх інших необхідностях, передусім духов­ них, і на вищеназваних вулицях та дворах батьки сімей тільки до цього храму святого Миколи грецького обряду, а не до іншого завжди, постійно і навічно повинні бути готовими [служити] і бути йому послушними.

Крім того, вищеназваній церкві та її настоятелю даємо, даруємо [пра­ во] вільного користування на всіх лісах і лугах, що прилягають до міста, Львівського замку для спорудження будівель та всіх інших потреб. Цей ви­ щеназваний храм святого Миколи з усіма його прибутками і належностями надаємо і даруємо нашому писареві Жельдецькому Симеонові Івановичу, дружині, дітям та його спадкоємцям назавжди і навічно, незалежно від то­ го, чи будуть вони духовного сану, чи ні. Однак хай буде йому дозволено мати інших священиків або духовних осіб, і щоб волею його не занедбува­ лася слава всемогутнього Бога.

Нарешті, перше місце при їхньому єпископі, іншими словами владиці, надаємо і відступаємо Симеонові Івановичу та його спадкоємцям; у їхньо­ му володінні буде згаданий храм святого Миколи і саме при [храмі] святого Миколи, і нікому іншому чи то в місті, чи поза містом Львовом, як і в усьо­ му львівському окрузі, ніхто не повинен бути в майбутньому намісником чи офіціалом. І львівські офіціали або вищеназваний намісник з каноніка­ ми, тобто крилошанами, матимуть однакові прибутки, але вищеназваний офіціал буде зобов’язаний посвячувати стародавній храм, і це ніяк не нале­ жатиме до каноніків, ні до їхнього єпископа, по-іншому владики, а лише до вищезгаданого намісника або офіціала і до названого [храму] святого Миколи. Крім того, вищеназваному храмові святого Миколи і згадано­ му Симеонові Івановичу, шляхетному Жельдецькому та його спадкоємцям даємо і даруємо назавжди і навіки для більшої його користі [наділи] землі вшир і вздовж для сінокосу, які б назви їм не надавались, іншими словами землі, луг-об’їзд з урочищами: починаючи нижче ріки, що в народі зветься Полтва, від першого місця, тобто від першого урочища, що зветься Лопушна і Німчиська, і до верхньої його частини, або поперек самого місця, що зветься Луг [...] і нехай вищеназваний Симеон та його законні спадкоємці користуються вищеназваними вигодами і прибутками, що належать до хра­ му святого Миколи, не матимуть, одначе, жодного права їх передавати і зменшувати. З цих прибутків згаданий Симеон разом зі своїми спадкоєм­ цями не будуть зобов’язані жодного чиншу [і] робіт нам і нашим наступ­ никам, ні до війни чи військових повинностей, ані не будуть зобов’язані до

103

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

яких-небудь видатків на єпископа, ні на його наступників; зобов’язаний буде тільки своїми молитвами благати Бога за нас і наших нащадків. Рівно ж жодних перешкод [не чинитимуть] наші вельможі, яіі і підлеглі та діти на­ ші і наступники, і ніхто цього не повинен буде відняти у згаданого храму святого Миколи та Симеона і його наступників. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 556-559.

Дарча грамота князя Лева Даниловича на с. Вітошинці у Перемишльській землі з усіма належними до нього землями

(1296 р., вересня 21)

[...] Сповіщаємо всіх, що наші слуги, дідичі села Вітошинців Василь, Ігнатко, Ілля, Іван, Грицько і Степан, вшанували нас вірними й достой­ ними послугами. Зважаючи на їх вірну службу, а також на подане ними клопотання, ми, порадившись із боярами нашого двору, підтверджуємо їх цим нашим листом у дідичному й спадковому володінні дідичним маєтком Вітошинці і надаємо їм на вічні часи все те, що споконвіку на­ лежало до вищезгаданого маєтку разом з ґрунтами, луками, лісами, пуст­ ками і полем, що зветься Круель, та прилеглими до нього пущами. Ста­ родавній обвід маєтку починається на гребені гори в лісі під назвою Липник і простує вниз лісом до так званого Кального Потоку, який тяг­ неться вздовж поля, називаного Старівкою, до струмка чи до Криниці, а від струмка чи Криниці далі вниз до потоку, а від цього потоку через поле до лук, а від лук прямо по полю до кінця долини, себто на Задні Болоні, а з долини, себто з Болоні, навпрушки полем аж до гори, тобто Шоломоня, і далі горою аж до лісу, що зветься Іване, а від цього ж таки лісу Іваня до Круеля, і від Круеля попід горою, тобто по Загір’ю, до так званих Тернових заростей або Тернового Корча [?], і від цих заростей, званих Терновими, прямо по гребеню гори аж до того місця, де на гре­ бені гори [починається] ліс під назвою Липник. Таким ось чином уз­ довж, ушир і доокола, згідно з відмітками чи урочищами, простягається це [володіння].

А крім того, як їм, так і їхнім спадкоємцям, вільно рубати, вивозити до своїх домівок і вживати на власну користь як для будівель, так і для всіляких потреб лежаче й живе дерево в господарських лісах нашого кня­ зівства.

Це все ми надали їм та їхнім нащадкам на вічні часи, нічого не при­ тримуючи на власну користь. Вони ж нам і нашим нащадкам мусять слу­ жити під час війни, виставляючи ратників. [...]

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 610-611.

104

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

З довідки про перебування в Україні в XIII—XIV ст. вірмен та надані їм руськими володарями привілеї

Львів заснований близько 1269 року Левом, сином князя Русі Данила. Цей Данило помер близько 1263 або 1264 року. Таким чином, покликання вірмен відбулося раніше, оскільки вірмени приурочують своє прибуття до згаданого Данила, проте на той час Львова ще не існувало. На підставі цього зовсім точно не підлягає сумніву, що їх покликали не у місто Львів, а на землі Русі [взагалі], для того щоб з Данилом, разом з русинами і тата­ рами, вести війну супроти [Польського] Королівства, що видно з хронік Королівства часів Лешка Чорного.

Ті самі вірмени, коли навіть з часом дотримувалися привілеїв Лева, [яких ми їм не визнаємо], як усіх їх, проте [вони] втратили [силу] за за­ конами війни саме тоді, коли захоплена військовим шляхом частина Русі з містом Львовом перейшла до Казимира у 1340 році, так що заснування міста потрібно вже відносити до заходів його [Казимира III], а не цих ранніх князів Русі. Це і визнається першим привілеєм Казимира [III], ви­ даним у Сандомирі 1356 року, [і] третім підтвердженням Казимира [IV] 1460 року.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 947-948.

Акт правової трансакції купівлі-продажу князем Левом війтівства на магдебурзькому праві у м. Перемишлі (між 1301-1323 рр.)

Я, князь Лев, продав Іванові війтівство у Перемишлі і кам’яну церкву святого Миколи під магдебурзьке право, і він мені за це дав дві гривни зо­ лота і сорок сувоїв сукна або шовку [?], і я продав йому з усіма правами, [що випливають з] магдебурзького права, а саме: жоден війт не має права суду, тільки війт міста на основі війтівського права, і ніхто його самого не може позивати в суд, а лише до князя. А цей князь його самого повинен судити разом з війтами за війтівським правом, а міщан ніхто не повинен судити, тільки війт за магдебурзьким правом.

А продав я йому на всі часи і навічно.

І хто моє слово порушить, матиму з ним суд перед Богом.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. — С. 145.

105

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

Актовий запис із засвідченням зовнішньополітичних зносин галицько-волинських князів

Андрія і Лева з Тевтонським орденом (1316 р., серпня 9)

Вельможному панові і улюбленому у Христі братові Карлу з Тревері, великому магістрові ордену шпиталю святої Марії Тевтонського дому в Єрусалимі та іншим братам цього визнання у Пруссії.

Андрій і Лев, з Божої ласки князі всієї землі Русі, Галичини та Володимирщини, [шлють] поздоровлення і [бажають] після цього [проведеного] у боротьбі життя торжествувати серед небесних. Оскільки між шанованими мужами, вашими попередниками — магістром і братами прусськими, з од­ ного боку, і нашими найяснішими предками — з другого, процвітали ви­ яви люб’язності та добродійства взаємного сприяння, тому й нам відрадно з вами єднатися цим зв’язком прихильності та щирої дружби. Тим паче, що й шановний і побожний муж, наш милий родич Зігхард із Шварцбурґа, висловлювався за необхідність відновлення з нами дружби, що в давнину [пов’язувала] наших предків, як це ширше сказано у відповідних докумен­ тах та угодах. Ми, бажаючи за прикладом наших предків бути з вами у щи­ рій дружбі та прихильності і дружніх союзів від давніх днів поміж нами ук­ ладених узагалі нічим не зменшити, радше з Божої волі щедріше примно­ жити. Будемо, врешті, старатися надійно захистити ваші землі від татар і від будь-якого іншого ворожого нападника, як тільки це нам випаде. Крім того, перед вами і всім вашим народом ми є боржниками щодо всякої при­ хильності, сприяння та доброзичливості.

На засвідчення цього ми звеліли написати даний документ, зміцнений силою наших печаток.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 151-152.

Документ на дозвіл купцям м. Торуня на вільну торгівлю на руських землях (1320 р., серпня 27)

Андрій, Божою ласкою князь Володимирщини і володар Русі, вислов­ лює достойним мужам радникам, лавникам і всім громадянам у Торуні прихильність і палку в усьому зичливість.

Нехай знає ваша достойність, що ми, прагнучи добра для нашої землі, а також користі всім приїжджим, які бажають побувати у нашій землі з тканинами, товарами або будь-якими іншими речами, за вашою вчасною радою, [а також радою] бояр і наших вельмож, надаємо всім приїжджим на [їх] прохання таке право, що жоден з митників наших або урядовців не по­ винен від них брати тканин або товарів, ні їх конфіскувати. Врешті, [беру­ чи до уваги] всі ці права, які за часів нашого блаженної пам’яті батька ма­ ли на землі Руській усі купці, хочемо, щоб подібним правом знову всі

106

Р о з д і л II. Становлення, піднесення та занепад давньоруської державності

приїжджі або купці користувалися. Також, якщо якомусь приїжджому або купцеві, що прибув на нашу землю, хтось з наших у нашому краю завдасть якусь кривду, прикрість чи насильство, і це буде доказано, то за кожен не­ справедливо відібраний або взятий динар зобов’язуємося віддати два.

Все це іменем нашої влади, з нашого боку і з боку всіх наших поста­ новляємо неухильно дотримуватися.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 157-158.

Звернення радників та громади м. Володимира до радників та громади м. Штральзунда щодо перехоплення товару,

який належав володимирським купцям (1324 р.)

Хай буде відомо вам, у нашій присутності було висловлено протест [у тому], що Бертрам Русин і Микола, пред’явник даного документа, наші брати й співгромадяни, мали на судні, що недавно через загрозу льоду, за­ тонуло у межах володаря Руґії, 34 [сувої] сукна, серед них 14 іпренських, інші — дорненські та попренські. їх придбав собі цей же Микола у Флан­ дрії і склав на згаданому судні, щоб перевезти, поклавшись на свою долю та успіх. Ці сукна були їхніми і нічиїми іншими як тоді, так і тепер; до то­ го ж ці ж Бертрам і Микола тоді були, як і тепер є, нашими найвидатнішими громадянами. Крім них ви й до нас повинні мати непохитну і певну повагу.

Для засвідчення цієї справи до теперішнього [документа] підвішено на­ шу печатку.

Гаряче просимо, з огляду на справедливість і з поваги до нашої постій­ ної прихильності, щоб зволили розпорядитися [та] згадані сукна були без­ перешкодно і в цілості повернені до рук того ж Миколи та його названого брата. Це й бажаємо з усією відданістю та вдячністю у вас та у [всіх] ва­ ших, — якщо буде така потреба, — з особливою [до вас] прихильністю.

Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть.

Львів, 2004. - С. 166.

Акт про вреіулювання міждержавних відносин між Галицько-Волинським князівством та Тевтонським орденом

(1335 р., жовтня 20)

Оскільки велич незбагненного провидіння творця усього [сущого] не лише те поручила панам, щоб вони панували над підлеглими, але й щоб керуючи, збагачували їх миром і справедливістю, тому ми, Юрій, з Божої ласки уроджений князь усієї Малої Русі, бажаючи обмежити шкідливість суперечок вигодою справедливості та єднання, щоб унаслідок цього зв’язку можна було уникнути недовір’я і щоб, тим самим, бурхливіше могли роз­

107