115. Інституційна структура спільної зовнішньої та безпекової політики.

Відповідно до вимог ст. 3 Договору про ЄС стосовно забезпечення Радою та Комісією послідовності зовнішніх відносин Союзу, а також згідно з функціями, покладеними на них Договором, держава, що головує, Генеральний секретар/Верховний представник і Комісар із зовнішніх справ мають тісно співпрацювати для забезпечення цілісності й узгодженості дій Союзу в міжнародних відносинах. Таким чином діє спеціальний механізм представництва, названий «трійкою». У сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки офіційним представником Союзу є Голова Ради (ст. 18). Посаду Голови Ради займають не фізичні особи, а держави-члени, змінюючи одна одну кожні шість місяців. Від імені країни-голови відповідні функції виконують глави держав, глави урядів, міністри закордонних справ і т.д. Амстердамський договір 1997 р. заснував спеціальну посаду Високого представника з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки, що співпадає з посадою Генерального секретаря Ради. На цю посаду в 1999 р. був призначений колишній генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана. Введення посади Високого представника не ліквідувало «трійку», що діє тепер в іншому складі: Голова Ради, його найближчий спадкоємець і Високий представник по СЗПБ. Отже, представництво Союзу в рамках СЗПБ у залежності від важливості і характеру зустрічей може здійснюватися в декількох формах:— Головою Ради;— Генеральним секретарем Ради — Вищим представником по ЗЗПБ;— «трійкою» у складі Голови, що випливає Голову і Високого представника, а також

— спеціальним представником, якого має право призначати Рада.

Зі сказаного видно, що в Європейському Союзу немає єдиного представника в міжнародних справах. Отже, якщо предмет зустрічі охоплює міжнародні відносини Європейського Союзу в цілому з конкретною країною (тобто включають і питання комунітарної зовнішньої політики, і ЗЗПБ), то Союз, як правило, теж представляє «трійка», що у даному випадку включає Голову чи члена Європейської комісії, Голову Ради і Вищого представника. Перший представляє Європейські співтовариства, останні — другу і третю опори Союзу.

Для країн, що відіграють ведучу роль у зовнішній політиці Союзу, передбачається також запрошення закордонних керівників на засідання Європейської ради. Таким чином, голова іноземної держави чи уряду одержує можливість зустрітися з керівниками відразу всіх 15 держав — членів Союзу і з Головою Комісії.

116. Компетенція Європейського Союзу з питань боротьби зі злочинністю (співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері)

Подібно до розглянутої вище спільної зовнішньої політики і політики безпеки, співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (СПСО) виступає, з одного боку, у якості сфери діяльності Європейського Союзу в цілому, з іншого боку — як самостійний компонент у структурі цієї організації, третя опора.

Джерелом компетенції Європейського Союзу в рамках СПСО служить самостійний розділ його установчого договору: розділ VI «Положення про співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері». Ряд змін у правовий режим СПСО вніс Амстердамський договір 1997 р,а також Ницький договір 2001 р.

Предмет третьої опори Союзу утворюють питання боротьби зі злочинністю, включаючи діяльність по запобіганню, розслідуванню, притягненню до відповідальності і виконанню покарань за кримінальні злочини. Цілком природно, що головним об'єктом спільних зусиль виступає боротьба з «транснаціональною» злочинністю, що одержала додатковий імпульс у зв'язку з відкриттям границь і скасуванням бар'єрів щодо переміщення людей у рамках загального ринку ЄС, а потім Шенгенського простору.Як пріоритетну задачу СПСО (ст. 29 Договору про Європейський Союз) зазначена боротьба з тяжкими й особливо тяжкими злочинами, що являють значну загрозу для всіх держав — членів Союзу: тероризм; торгівля людьми; злочини проти дітей; торгівля наркотиками; торгівля зброєю; корупція; шахрайство.

Основні напрямки діяльності Союзу і його держав-членів у рамках третьої опори випливають з її назви: по-перше, поліцейське співробітництво (ст. 30), по-друге, співробітництво органів кримінальної юстиції (ст. 31).

1. Поліцейське співробітництво поділяється на чотири складових: а) оперативно-розшукова діяльність;б) інформаційна діяльність —Европол;в) підготовка кадрів і криміналістичне забезпечення;г) удосконалення криміналістичних методів розслідувань злочинів