113. Компетенція Європейського Союзу в сфері загальної зовнішньої політики і політики безпеки.

Загальна зовнішня політика і політика безпеки (ЗЗПБ) займає двояке положення в Європейському Союзі: як окрема сфера діяльності Союзу, у рамках якої він наділяється спеціальною компетенцією; як один зі структурних компонентів даної організації — друга опора Європейського Союзу.

ЗЗПБ не є окрема організація з власною правосуб'єктністю. Відповідно в даному випадку варто говорити не про компетенцію ЗЗПБ як таку, а про компетенцію ЄС в цілому в рамках загальної зовнішньої політики і політики безпеки.

ЗЗПБ не має свого установчого договору. Джерелом компетенції в даній галузі виступає розділ V Договору про ЄС «Положення про загальну зовнішню політику і політику безпеки», де і закріплюються правові основи даної сфери діяльності.

Предмет загальної зовнішньої політики і політики безпеки у принципі, не обмежений,тобто не існує таких сфер міжнародних відносин, що складають виняткову компетенцію держав-членів і в який Союзу заборонено втручатися в рамках ЗЗПБ.

Проте обмеження на предмет ЗЗПБ існують, хоча і містяться вони на рівні самого Союзу. Зовнішня політика Європейського Союзу в цілому містить у собі дві складові: зовнішні політики Європейських співтовариств, і, власне, ЗЗПБ.

З урахуванням правил, що визначають співвідношення по юридичній силі норм Договору про Союз і договорів про Співтовариства, норми останніх мають пріоритетну силу. Відповідно в рамках ЗЗПБ Європейський Союз здійснює ті заходи, що виходять за рамки компетенції Співтовариств.

Отже, Європейський Союз здійснює свою діяльність на міжнародній арені по двох напрямках: комунітарна зовнішня політика й ЗЗПБ. Предмет першої — головним чином, питання міжнародного співробітництва в економічній і соціальній галузях, включаючи питання науки, культури й охорони навколишнього середовища.

У предмет загальної зовнішньої політики і політики безпеки входять будь-які питання міжнародних відносин, які не охоплює собою зовнішньополітична компетенція Європейських співтовариств.

Сюди відносяться, зокрема, питання охорони міжнародного миру і безпеки, «у тому числі поступове формування загальної оборонної політики» (ст. 17).

114. Формування загальної оборонної політики Європейського Союзу

Історичні передумови Першим реальним кроком у напрямку створення дійсно «загальної оборони» західноєвропейських країн послужив план Плевена. Суть ініціативи — «створення з метою загальної оборони європейської армії, підлеглої політичним інститутам єдиної Європи».У 1954 р. шляхом перегляду Брюссельського пакту 1948 р. була заснована організація Західноєвропейський союз (ЗЄС), до складу якої ввійшла лише частина держав — членів Європейських співтовариств. Відродження інтересу до створення «чисто європейської» оборони, незалежної від США, відбулося наприкінці 80-х рр. XX в. — у період закінчення холодної війни і руйнування «залізної завіси». Відповідні ініціативи одержали закріплення в Маастрихтському договорі, що заснував Європейський Союз.

Принципи формування загальної оборонної політики Заснувавши Європейський Союз, Маастрихтський договір як другу опору нової організації створив ЗЗПБ. Саме в рамках другої опори реалізується одна з головних стратегічних цілей Європейського Союзу — «прогресивне формування загальної оборонної політики, що згодом може привести до спільної оборони». Порядок здійснення заходів, покликаних втілити в життя загальну оборонну політику ЄС визначається ст. 17 Договору про ЄС, зміст якої було істотно змінено Амстердамським, а потім і Ницьким договором.Відповідно до цієї статті рішення про створення загальної оборони приймається Європейською радою, що потім рекомендує державам-членам ужити відповідних заходів у рамках своїх конституційних процедур. Договір про ЄС не виключає продовження функціонування військових структур НАТО і членства держав-членів у цій організації. Оборонна політика ЄС повинна бути сумісна з діяльністю НАТО.

Першим кроком формування загальної оборонної політики є створення військового контингенту, що буде брати участь у миротворчих операціях на території інших країн і регіонів планети — Сил швидкого реагування Союзу.

Для керування СШР і прийняття інших рішень у сфері оборонної політики у 2001 р. були засновані спеціальні органи ЄС: Комітет з питань політики і безпеки, Військовий комітет і Військовий штаб. Їх правовий статус визначений рішеннями Ради Європейського Союзу від 22 січня 2001 р.