110. Гармонізація податкового законодавства країн-членів єс.

Гармонізації національного податкового законодавства відбувається за двома напрямами: 1) застосування норм права ЄС, які містяться в юридичних актах прямої дії (установчі договори, регламенти Ради); 2) прийняття обов’язкових рішень, які спрямовують нормотворчу діяльність нац. державних органів по гармонізації зак-ва держав-членів (директиви Ради та Комісії, рішення СЄСп).

При цьому акти, прийняті в рамках першого напряму, надають вплив на національне право так само, як і будь-якої національно-правовий акт: парламентський закон, акт делегованого законодавства, тобто встановлюють нові правові норми.

Акти, прийняті в рамка другого напрямку є визначальними в правовому механізмі гармонізації національного законодавства держав-членів. Особливе місце серед них займає директива. Директиви, що гармонізують нац. зак-во у сфері непрямого оподаткування можна розділити на дві групи: 1. Директиви стосовно акцизів. Першим видом товарів по відношенню до яких були прийняті директиви , спрямовані на гармонізацію акцизів, були тютюнові вироби . Другим видом стали мінеральні масла; потім – алкогольні напої, нафтопродукти. 2. Директиви стосовно ПДВ.

Діючи на основі пропо­зицій Комісії, Рада прийняла 11 квітня 1967 року дві директиви з гармонізації зако­нодавства держав-учасниць стосовно податків з обігу. Вони заклали основи спільної системи податку на додану вартість, і третя, прийнята 1969 року, вводила його в податкові системи держав-учасниць. Директива про вирівнювання ставок ПДВ передбачає те, що протягом періоду функціонування перехідної системи ПДВ держави-члени повинні застосовува­ти стандартну ставку ПДВ, яка становить принаймні 15%.

Директива в правовому механізмі гармонізації законодавства, що регулює прямі податки в державах членах стосуються законів, що визначають прибутковий податок, який сплачується юридичними особами. При цьому в першу чергу слід назвати Директиву Ради N 90/435/ЕЕС про загальну систему оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірнім компаніям в різних державах-членах, та Директиву Ради N 90/434/ЕЕС про загальну систему оподаткування, яка застосовується до злиттів, поділів, передачі активів та обміну акціями у відношенні компаній у різних державах-членах. Пізніше ці директиви були доповнені Договором про прийняття Австрії, Фінляндії і Швеції та Рішенням Ради.

111. Основні напрямки зовнішньої політики Співтовариства.

Договір про ЄС (ст. 3) передбачає три напрямки зовнішньої політики Співтовариства, що випливають з особливостей кола суб'єктів — партнерів ЄС на міжнародній арені:

1) зовнішньоторгівельна політика («загальна торгова політика»), основою якої служить встановлення і зміна спільного митного тарифу. Діяльність Співтовариства в цій галузі включає встановлення «єдиних принципів» (ст. 133) у відношенні таких питань, як зміна тарифних ставок, експортна політика, антидемпінгове регулювання;

2) сприяння економічному розвитку країн, що розвиваються, («політика в сфері співробітництва з метою розвитку»). У рамках даного напрямку своєї зовнішньої політики (як видно вже з назви) діяльність Співтовариства сприяє підвищенню добробуту країн «третього світу», у тому числі за допомогою надання їм фінансової допомоги;

3) «асоціація з заморськими країнами і територіями з метою збільшення торгівлі і спільного сприяння економічному і соціальному розвитку». У даному випадку мова йде про встановлення особливих відносин аж до створення зони вільної торгівлі ЄС з колоніями й іншими територіальними одиницями держав-членів, що розташовані за межами Європи і не ввійшли разом зі своїми метрополіями до складу Співтовариства.

4) Крім зазначених положень, Договір про ЄС також передбачає необхідність встановлення безпосередніх взаємин Співтовариства з найважливішими європейськими і універсальними міжнародними організаціями: ООН і її спеціалізованими установами, а також ГАТТ-ВТО (ст. 302), Радою Європи (ст. 303), Організацією європейського економічного співробітництва і розвитку (ст. 304). Європейське співтовариство є самостійним учасником деяких міжнародних організацій.

5) На практиці, перераховані вище напрямки діяльності, далеко не вичерпують змісту зовнішньої політики ЄС. Зокрема, на сьогоднішній день пріоритетне значення в системі зовнішньополітичних заходів Співтовариства і Союзу в цілому займає встановлення тісного співробітництва і партнерства із сусідніми державами, у тому числі з Україною.

112.Міжнародна правосуб'єктність Співтовариства.

Для участі в будь-яких правовідносинах, у тому числі міжнародних, фізична особа чи організація повинна мати здатність набувати і самостійно, від свого імені здійснювати права й обов'язки, нести відповідальність — тобто володіти правосуб’єкністю.

Наявність у Співтовариства правосуб'єктності як загальне правило закріплене в ст. 281 його установчого договору. Звідси випливає здатність ЄС вступати в договірні відносини з іноземними державами і міжнародними організаціями, у тому числі засновувати разом з іншими країнами нові міжнародні організації.

В установчому договорі ЄС прямо передбачено кілька випадків, коли Співтовариство вправі укладати угоди на міжнародній арені.

1) угоди в рамках зовнішньоторговельної політики. 2) угоди про асоціацію з іноземними державами чи міжнародними організаціями.

Однак, правосуб'єктність Співтовариства не вичерпується тільки випадками, прямо передбаченими установчим договором. Відповідно до прецедентного права Суду Європейських співтовариств. Співтовариство має право укладати міжнародні договори з будь-яких питань, що врегульовані його внутрішнім законодавством.

міжнародна правосуб'єктність ЄС — це відображення і продовження внутрішньої компетенції Співтовариства: видання нормативного акта по конкретному питанню породжує право укладати по цьому питанню міжнародний договір.

Встановлюючи обсяг міжнародної правосуб'єктності ЄС, Суд також визначив співвідношення правосуб'єктності Співтовариства з аналогічною якістю держав-членів. Відповідно до встановленого ним принципу право Співтовариства укладати міжнародні договори, як правило, носить винятковий характер, усуває самостійну правосуб'єктність держав-членів. Наявність у Співтовариства права укладати міжнародний договір по конкретному питанню означає, що держави-члени вже не можуть самі вступати в договірні зв'язки з третіми країнами щодо цього предмета договору. Даючи характеристику обсягу міжнародної правосуб'єктності ЄС, можна зробити висновок, що вона значно перевищує правосуб'єктність міжурядових організацій, що можуть укладати угоди лише по обмеженому колу питань, передбаченому їх статутом чи установчим договором. У той же час міжнародна правосуб'єктність ЄС ще не зрівнялася з правосуб'єктністю суверенних держав. Останні можуть укладати міжнародні договори з будь-яких питань