101. Становлення та розвиток європейської еколого-правової політики

Перші регламентаційні акти екологічного спрямування були прийняті в межах Співтовариства в другій половині 1960-х років у контексті загальних норм щодо захисту прав споживачів. Саме в цей період у праві ЄС вперше з'являються нормативні акти, що оперують поняттями «хімічно небезпечні речовини», «надактивні субстанції» та ін., які мали безпосереднє відношення до екологічної сфери, хоча й приймалися для регулювання питань захисту прав споживачів.

Стокгольмська конференція ООН з питань навколишнього середовища, що відбулася в 1972 р., дала поштовх для формування самостійної політики ЄС у галузі охорони довкілля. 3 цього часу починають розроблятись і впроваджуватись п'ятирічні Програми дій ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, що містять декларації принципів і основних підходів, а також пріоритетних шляхів вирішення екологічних проблем на кожні наступні п'ять років.

Дві перші такі програми (на 1973-1977 роки та на 1978-1982 роки) становили деталізований перелік заходів, яких слід вжити для боротьби із забрудненням навколишнього середовища'. Саме в цих програмах було закріплено 11 базових принципів, що створили фундамент політики навколишнього середовища ЄС на майбутнє:

• 1) краще попереджати, ніж лікувати;

• 2) усі впливи на навколишнє середовище мають братися до уваги на найбільш ранній стадії процесу прийняття рішення;

• 3) слід уникати будь-якої форми використання природних ресурсів, здатної спричинити істотну шкоду з точки зору порушення екологічної рівноваги;

• 4) належить постійно підвищувати рівень наукових знань, прагнучи ефективних рішень у відповідній галузі; потрібно заохочувати наукові дослідження у цій галузі;

• 5) принцип «забруднювач платить», який передбачає, що превентивні заходи, так само як і заходи щодо зниження (усунення) шкідливих впливів, мають здійснюватися за рахунок коштів забруднювача;

• 6) діяльність, здійснювана в межах однієї держави-члена, не має викликати деградації навколишнього середовища іншої держави;

• 7) політика в галузі охорони навколишнього середовища, що проводиться в державах - членах ЄС, має брати до уваги інтереси країн, що розвиваються;

• 8) ЄС та держави-члени мають сприяти здійсненню політики охорони навколишнього середовища на міжнародному та планетарному рівні, використовуючи при цьому міжнародні організації;

• 9) охорона навколишнього середовища - справа кожного, що

• потребує об'єднання зусиль щодо поліпшення екологічного виховання;

• 10)заходи щодо охорони навколишнього середовища мають вживатися на «найбільш адаптованому рівні», маючи на увазі тип забруднення, характер потрібних дій та географічну зону, що підлягає охороні (принцип «субсидіаритету»);

• 11)національні програми з охорони навколишнього середовища мають бути скоординовані між собою на базі спільних довгострокових концептуальних підходів, а національні заходи не мають здійснюватись ізольовано, навпаки, належить їх максимально гармонізувати на рівні Співтовариства.

У міру розвитку екологічної політики розширився арсенал правових інструментів охорони довкілля ЄС, з допомогою яких реалізується екологічна політика Співтовариств, зокрема:

• -НРЕ - фінансовий інструмент екологічного захисту. Спрямований на сприяння розвитку, впровадженню та оновленню екологічної політики та законодавства Співтовариства;

• - угоди про охорону довкілля: покращення екологічних аспектів діяльності підприємств та впровадження методів сталого виробництва шляхом заохочення добровільних заходів та угод щодо охорони довкілля згідно з Програмою 6АЕР;

• - екологічні мита та податки: сприяння застосуванню держава-ми-членами фіскальних інструментів підвищення ефективності екологічної політики та забезпечення використання екологічних мит та податків відповідно до законодавства Співтовариства;

• - програма підтримки екологічних неурядових організацій;

• - інтегрована виробнича політика: Комісія представляє стратегію укріплення та зміни спрямування екологічної політики, пов'язаної з виробництвом, з метою сприяння розвитку ринку екологічно безпечної продукції і, зрештою, стимулювання громадського обговорення відповідних питань;

• - доступ до інформації: Європейське Агентство з питань довкілля забезпечує осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, а також громадськість надійною та достовірною інформацією про стан довкілля;

• - екомаркування продукції: має на меті рекламування і просування на ринок продукції зі зменшеним негативним впливом на довкілля (порівняно з іншими продуктами тієї самої групи);

- система екологічного менеджменту та екологічного аудиту

Співтовариства (ЕМА8): спрямована на забезпечення постійного

вдосконалення ефективності екологічної діяльності європейських

організацій (через СЕМ), а також забезпечення громадськості та зацікавлених сторін відповідною інформацією;

• - оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) певних державних та приватних проектів;

• - оцінка екологічних наслідків впровадження планів та програм: проводиться з метою сприяння включенню екологічних аспектів на етапах розробки та ухвалення планів та програм;

• - екологічні перевірки - мінімальні критерії: забезпечення більшої ефективності законодавства Співтовариства щодо охорони довкілля шляхом надання мінімальних критеріїв організації, проведення пост-контролю та опублікування результатів екологічних перевірок в усіх державах-членах;

• - реєстрація нарівні ЄС викидів та перенесення забруднюючих речовин (РКТК): покращення громадського доступу до цього реєстру інформації про стан довкілля й у такий спосіб сприяння запобіганню та зменшенню забруднення у довгостроковій перспективі.