28. Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення)

— це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації. Основними суб'єктами еколого-інформаційних відносин є громадяни України; юридичні особи; держава. Відповідна функція екологічного управління насамперед є державною, тобто її здійснення покладається на органи виконавчої влади спеціальної компетенції, які мають відповідну інформацію. Перелік таких органів і напрями інформації, яка ними збирається і узагальнюється, наведено в Положенні про державну систему моніторингу довкілля. Громадяни України та юридичні особи виступають як реципієнти (споживачі) відповідної інформації. Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції). До екологічної інформації може бути віднесена будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов'язані зі здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

29.Екологічний контроль.

Під ним розуміється пе­ревірка додержання господарюючими й іншими суб'єктами вимог екологічного законодавства. Екологіч­ний контроль у тій чи іншій формі здійснюють прак­тично всі органи держави (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центра­льні органи виконавчої влади, місцеві державні адмі­ністрації, органи місцевого самоврядування), що при­ймають рішення з питань охорони довкілля, екологіч­ної безпеки, використання природних ресурсів (ко­нтроль за виконанням цих рішень).

Контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють і громадські інспектори охорони навколишнього природного середовища. Згід­но статті 36 Закону України "Про охорону навколиш­нього природного середовища" вони: беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державно­го контролю рейдів і перевірок додержання підприєм­ствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природно­го середовища, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять пере­вірки та складають протоколи про порушення законо­давства про охорону навколишнього природного сере­довища та подають їх органам державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності; подають допомогу органам дер­жавного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням. Органи громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть здійснювати й інші функції відповідно до законодавства України. Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища затверджується Мінприроди України.