3. Стратегічний план діяльності підприємства

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління.

Стратегічне планування – це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегіч¬них планів, проектів і програм. У свою чергу, розробка стратегічних планів як специфічний вид діяльності – це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

1) визначення місії організації;

2) установлення (коригування) цілей;

3) визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

4)передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

5) організація виконання планових завдань;

6) облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Мета стратегічного планування – встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства у довгостроковій перспективі.

Стратегічний план як комплексний плановий документ може складатися з таких розділів:

1. Зміст.

2. Передмова (виконавче резюме).

3. Опис фірми.

4. Стратегія маркетингу.

5. Стратегія використання конкурентних переваг.

6. Стратегія відновлення продукції, що випускається.

7. Стратегія розвитку виробництва.

8. Стратегія забезпечення виробництва.

9. Стратегія зовнішньоекономічної діяльності

10. Стратегія розвитку системи менеджменту.

11. Стратегія природоохоронних заходів фірми.

12. Стратегічний фінансовий план.

13. Забезпечення реалізації стратегії фірми.

14 Додатки.

Цей зміст стратегічного плану має індикативний (рекомендаційний) характер. Він може варіюватися й уточнюватися (розширюватися, поглиблюватися) залежно від виду підприємства, рівня планування й обраної базової стратегії.

Основою будь-якого стратегічного плану є продуктово-товарні стратегії, тому можна виокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримання контактів з наявними споживачами і (наявними СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу та реклами, товарообігу, реалізації та руху готової продукції. У свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків тощо. 

4. Стратегічне управління: сутність і передумови виникнення

Для того щоб зрозуміти передумови виникнення стратегічного управління та його ідеологію, розглянемо головні епохи економічного розвитку з кінця XIX ст.

Період з 80-х років XIX ст. до 30-х років XX ст. був епохою масового виробництва, що характеризувалася процесом формування інфраструктури масового виробництва. Головним завданням підприємств була максимізація обсягів виробництва однорідного товару з мінімальними витратами.

Період із 30-х до 50-х років XX ст. називають епохою масового збуту. Критичною точкою переходу став момент, коли пропозиція однорідної дешевої продукції перевищила попит. Для цього періоду і для виробництва характерним, перш за все, було прагнення виробників впливати на споживачів, використовуючи розширення номенклатури продукції, що випускається, вдосконалення організації збуту, інтенсифікацію рекламних зусиль. У цей період зароджується маркетинг як філософія бізнесу, в центр уваги якої було поставлено необхідність виявлення, передбачення, формування і задоволення потреб клієнтів.

З середини 50-х років розпочинається постіндустріальна епоха, котра триває досі. Сучасна епоха характеризується посиленням інтенсивності конкуренції в цілому й ускладненням її структури, що в сукупності зі зростанням вартості робочої сили та сировинних ресурсів посилило інтернаціоналізацію або глобалізацію підприємницької діяльності.

У теорії стратегічного менеджменту розрізняють довгострокове та стратегічне управління сучасними організаціями. Ідеологія довгострокового управління прийнятна в тих випадках, коли майбутнє може бути передбачене шляхом екстраполяції тенденцій розвитку. Головним інструментом довгострокового планування є бюджетування, тобто розробка довгострокових планів для всіх сфер діяльності, інтегрально представлених у бюджеті на квартал, рік, п'ятирічку. Тому довгострокове управління характерне для епохи масового виробництва і певною мірою епохи масового збуту. Ідеологія стратегічного управління ґрунтується на припущенні про неможливість із достатньою мірою точності передбачати довгострокові тенденції, тобто вона характерна для постіндустріальної епохи.

Головна ідея переходу до стратегічного управління полягала в усвідомленні необхідності перенесення центру уваги вищого керівництва на зовнішнє середовище для того, щоб відповідним чином і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ньому.

Наведемо кілька визначень стратегічного управління.

Стратегічне управління — це процес управління з метою здійснення місії організації за допомогою управління взаємодією організації з її оточенням.

Стратегічне управління — це набір рішень і дій щодо формулювання та виконання стратегій для того, щоб досягти мети організації.

Стратегічне управління — це система управління підприємством, котра ґрунтується на розробці та реалізації стратегії підприємства.

Стратегічне управління в 50—60-х роках розглядалося як довгострокове планування виробництва та освоєння ринків.

У 70-х роках стратегія управління — це вже не фіксація планів виробництва на довгострокову перспективу, а вибір бізнесу, яким слід займатися, рішення, що робити з бізнесом, який був успішним, але може втратити свою привабливість внаслідок зміни пріоритетів споживачів.

У 80-х роках динамізм зовнішнього середовища настільки ускладнив завдання вчасної адаптації до змін, що створення потенціалу змін, здатності підприємства належним чином реагувати на зовнішнє середовище стало в центр управління підприємством.

Стратегічне управління визначається як управління підприємством, при якому основою стратегічних рішень є вибір поведінки підприємства в даний момент, який розглядається як початок майбутнього. Отже, рішення при стратегічному управлінні визначаються обставинами, які виникають, їхнє виконання має дати не лише відповідь на виклик з боку зовнішнього середовища, а й забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, які відбуваються.

Необхідно зауважити, що в сучасних умовах стратегічне управління є одним із найважливіших факторів успішного виживання та розвитку підприємств у ринкових умовах, які постійно змінюються.

Стратегічне управління — це певна філософія або ідеологія бізнесу та менеджменту. І кожним окремим керівником воно розуміється й реалізується значною мірою по-своєму. Проте загалом на практиці стратегічне управління — це: симбіоз інтуїції та мистецтва вищого керівництва, щоб вести підприємство до стратегічної мети; високий професіоналізм і творчість персоналу, який забезпечує зв'язок підприємства з середовищем, оновлення підприємства та його продукції, реалізацію поточних планів; активне залучення всіх працівників до реалізації завдань підприємства, до пошуку найкращих шляхів досягнення його мети.

Отже, стратегічне управління визначається як технологія управління в умовах підвищеної нестабільності факторів зовнішнього середовища та невизначеності їх у часі.