9. Механізм мотивації до праці.

Мотивація праці-(motif- збудження) спонукання до активної труд. д-сті, засноване на задоволенні важливих для люд.потреб у визнанні, самореаліз, належності до певних соц.кіл.

Мотиви є внутр. чинниками. Вони тісно звязані з цінностями і ціннісними орієнтаціяими.

Мотиви – це, власне, стимули, які пройшли через свідомість люд., або самостимули. Система стимулів проявл. через внутрішні особисті мотиви люд., які залежать від її життєвого досвіду, моральних якостей, переконань, звичок. Глибинною основою мотивів економ. дій є прагнення успіху, свободи, добробуту.

З регуляцією соціально-трудових відносин зв’язана насамперед проблема мотивації праці. Нині в Україні мотиви змістовності, морального задоволення працею поступилися місцем мотивам забезпечення бодай мінімальних засобів до існування, актуалізувалися проблемибезробіття, соціальних конфліктів.

10. Проблема відчуження праці.

11. Співвідношення понять “управління” та “керівництво”. Методи та стилі керівництва.

Управління— це можливість і здатність певного суб”єкта впливати на суспільство (або його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення. Маркс розглядав управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соц управління.

“управління”, яке є більш загальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинника; поняття “управління” — від поняття “менеджмент”. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов’язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома укр соціолог Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом. Водночас поняття керівництва має більш вузьке значення і може бути визначене як представництво державної влади  в колективі для здійснення управлінської діяльності, а сам керівник є представником цієї влади, який має певні права (формальний лідер) і зобов”язаний об”єднувати і спрямовувати людей до визначеної мети. Для ефективної діяльності він має володіти різними методами керівнцтва, тобто сукупністю прийомів, які використовуються в процесі керівництва.

Відомі такі групи методів: 1Адміністративні, що породжуються адміністративно-нормативними відносинами і і грунтуються на можливості примусу; 2Економічні, за яких становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників і стимулів; 3Соц-псих, що полягають у своренні у колективі таких умов, за яких вибір підлеглими бажаної для керівника поведінки відбувається під впливом псих клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.

Стиль керівництва— це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежать від особистих здібностей і особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться із підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав”язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії пілеглих максимально контролюються.