2.2. Основні типи політичних систем

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію. В першу чергу, необхідно визначити критерії, по яким відбуватиметься класифікація політичних систем.

1. залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

• тоталітарні;

• авторитарні;

• демократичні.

2. за характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

• відкриті системи;

• закриті системи.

Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соц.табору.

3. в історичному аналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:

• рабовласницькі;

• феодальні;

• капіталістичні;

• командно-адміністративні.

4. досить поширене виділення традиційниx (доіндустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерне нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступають більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

5. виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себе елементи модернізованої системи, що народжується, та елементи старої системи, (політична система України).

6. залежно від структурної диференціації і секулярності:

а. примітивні. Тут переважає „парафіяльна" культура, спостерігається мінімум структурної диференціації;

б. традиційні системи характеризуються слабкою диференціацією політичних структур і культурою підпорядкування. Підкорюючись владі, людина чекає від неї благ, гарантій,

с. сучасні системи є ще більше диференційованими в структурному плані, в них функціонує культура участі у політиці.

7. за характером цінностей:

• англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

• континентально-європейська характеризується взаємодією політичних субкультур з модернізованими інститутами;

• доіндустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;

тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу [15, с.182].

В свою чергу, марксизм, спираючись на класові пріоритети, класифікує політичні системи за способом виробництва та характером соціальної структури суспільства (формаційний підхід):

• рабовласницька;

• феодальна;

• буржуазна (капіталістична);

• соціалістична (комуністична).

Первіснообщинний лад історично передував цим формаціям, але він ще не знав державності. У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи політичних систем:

• військові та громадянські;

• консервативні й ті, що трансформуються;

• закриті і відкриті (ступінь зв’язків із зовнішнім світом);

• завершені й незавершені (наявність усіх складових);

• мікроскопічні, макроскопічні та глобальні;

• традиційні й модернізовані;

• демократичні, авторитарні та тоталітарні.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ ять типів політичних систем:

1) ліберальні демократії;

2) радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

3) традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

4) популістські (властиві країнам третього світу);

5) авторитарно-консервативні.

Англо-американські. Вони характеризуються переважанням у політичній культурі таких цінностей, як свобода особистості, добробут, соціальна безпека, економічний лібералізм, світоглядний індивідуалізм тощо. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип розподілу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову) і чітко визначені їх функції.

Континентально-європейські. Для них характерним є існування та взаємодія елементів старих (традиційних) і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Партії та суспільно- політичні об’ єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Доіндустріальні і частково-індустріальні. Ці системи характеризуються досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кількості населення до протилежних традицій. Великий вплив має орієнтація населення на лідера, а не на програму уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищують свої повноваження, досить часто беруть під контроль законодавчі функції, відверто втручаються в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені. І не дивно, що в таких країнах характер політичних відносин досить часто призводить до авторитарних форм правління.

Тоталітарні. У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави і правлячої партії. Занадто розширені функції репресивних органів. Політична активність має дозвільний і примусовий характер.

О.Романюк класифікують політичні системи ще й за типом домінуючих політичних орієнтацій, тобто принципів, на яких ґрунтується бажана модель суспільства:

• радикально-авторитарні (комуністичні системи);

• консервативно-радикальні (фашистські системи);

• ліберально-демократичні (західні демократії);

• авторитарні, що модернізуються (системи в країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії тощо).

Не менш цікавим, на нашу думку, є запропонований О.Романюком “суб’єктно-потестарний” метод класифікації політичних систем [16, с.52], у межах якого типологізація проводиться за суб’єктами політичної влади, чия воля покладена в основу суспільного управління. Відповідно до цієї ознаки всі політичні системи можна розподілити на:

1. Класові, в яких певний суспільний клас підкорює собі апарат управління суспільством та, спираючись на нього, проводить свою волю щодо всього суспільства;

2. Бюрократичні, в яких апарат суспільного управління відривається від класу, що його створив, та починає діяти як самостійний суб’єкт політичної влади;

3. Самоврядні, в яких апарат управління формується за участю всього суспільства і проводить волю його більшості.

Серед визнаних в сучасній політико-правовій теорії класифікацій політичних систем, слід згадати концепції Д.Ептера (він розподіляє політичні системи на диктаторські, олігархічні, побічно-представницькі та прямо-представницькі), М.Дюверже (для якого політичні системи розподіляються на чотири основних типи: ліберально-демократичні, соціалістичні, консервативно-диктаторські, традиційні), С.Айзенштадта. Останній із згаданих авторів надає мабуть що одну з найбільш розроблених класифікаційних теорій політичних систем. Він пропонує використовувати одразу кілька критеріїв. Історично всі політичні системи розподіляються ним на примітивні, перехідні та сучасні. В свою чергу, у межах кожного з цих типів, застосовуючи критерії характеру здійснення політичної влади та форми організації влади він виділяє, такі підсистеми як імперія (яка існує у трьох основних формах: бюрократична, патримоніальна та завойовницька імперія), поліс чи держава-місто, феодальна субсистема, демократична, авторитарна та тоталітарна системи. Своєрідною спробою синтезу “вертикальних” та “горизонтальних” класифікацій виявляється підхід запропонований К.Гаджієвим, який розподіляє політичні системи на демократичні, абсолютиські та диктаторські [17, с.182].