Примітки

1. А. Маршалл розрізняв здатність і схильність до заощадження. Здатність до заощадження залежить від перевищення доходів над витратами, а схильність до заощадження визначається безпекою вкладень і розмірами очікуваної вигоди (Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х т. – М. : Прогресс, 1993. – Т. 1. – С. 304-314.

2. Дж. М. Кейнс розглянув взаємозв’язок між приростом заощаджень та інвестиціями, а також між приростом інвестицій та отриманим у результаті цього приросту доходу. За Дж. М. Кейн­сом, попит на інвестиції не залежить безпосередньо від рівня до­ходу. Сама ж функція інвестицій пов'язана з поняттям граничної ефективності капіталу і з нормою відсотка. Дж. М. Кейнс сфор­мулював основний психологічний закон, за яким зі збільшенням доходів економічні суб'єкти зазвичай збільшують своє спожи­вання, але повільніше, ніж зростає їх доход. Інакше кажучи, що більший загальний розмір доходів, то більша частина заощаджу­ється. Отже, зі збільшенням доходів видатки на заощадження як частина сукупного доходу зростають швидше, ніж сам доход (Див.: Дж. М. Кейнс Общая теория занятости, процента и денег // Антология эко­номической классики: В 2-х т. - М : МП «ЭКОНОВ», 1993. - Т 2. - С. 268).

Дж. М. Кейнс схильність до заощадження протиставляв схиль­ності до споживання. На його думку, спонукання до заощадження починає діяти лише тоді, коли досягнуто деякий (достатньо висо­кий) рівень доходу. При цьому діють доволі чіткі стимули до за­ощадження: обережність, передбачливість, ощадливість, прагнення до кращого, незалежність, заповзятливість, гордість і скнарість (Див.: Дж. М. Кейнс Общая теория занятости, процента и денег // Антология эко­номической классики: В 2-х т. – М. : МП «ЭКОНОВ», 1993. - Т 2. - С. 199).

3. Смагін В. Л. Формування та розвиток фінансового ринку в умовах трансформаційної економіки: Монографія. - К. : КНЕУ, 2008. – С.122.

13.2.2. Безробіття: причини, форми, наслідки

Зайнятість і безробіття - два боки розвинутої ринкової економіки, наслідок взаємодії об’єктивних економічних законів, раціонального використання робочої сили капіталом.

Сутність поняття “безробіття”:

1) це стан частки трудових ресурсів, яка не має можливості для існування і відтворення робочої сили завдяки праці;

2) це економічний стан, за якого ті, хто бажає працювати не можуть знайти роботу при звичайній зарплаті; стан незайнятості частки трудових ресурсів[1].

Відповідно до причин безробіття розрізняють:

1) природне безробіття – безробіття, яке пов’язане з пошуком роботи, переходом на іншу роботу. Може існувати за наявності робочих місць і небажання працювати;

2) економічне (вимушене) безробіття – людина бажає працювати, шукає роботу, але немає робочих місць; коли працівників звільняють із роботи з економічних причин (скорочення, закриття виробництва, переоснащення тощо). Сукупність природного й економічного безробіття становить фактичне (поточне) безробіття країни.

Показники безробіття:

- рівень безробіття (Рб) – обчислюється як відношення офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) до кількості працездатного населення (Пр): Рб = (Кб / Пр ) 100%. Коли норма безробіття перевищує 10%, то починається масове безробіття;

- тривалість безробіття– показує, скільки часу безробітні позбавлені роботи (місяць, рік).Якщо людина не знаходить роботу понад рік, безробіття вважається довгостроковим і може перейти в застійне (застійну форму безробіття.

Норма безробіття – важливий показник стану економіки та суспільства. У різних країнах коливається від 1,5 – 2 % до 10-15 %. Якщо фактично норма безробіття в країні перевищує природну, це призводить до негативних економічних і соціальних наслідків.

Форми безробіття:

1) фрикційне безробіття – пов’язане зі зміною професії, добровільною зміною місця роботи й пошуками іншої, переїздом в інший регіон. Це тимчасова незайнятість, пов’язана з переходом з однієї роботи на іншу;

2) добровільне безробіття – стан, коли частина трудових ресурсів не хоче працювати за нижчу заробітну плату або взагалі не хоче працювати. Сукупність фрикційного та добровільного безробіття становить так зване природне (або “нормальне”). У сучасній економічній теорії до природного безробіття відносять: фрикційне, фрикційне та добровільне, фрикційне і структурне безробіття. Під природним безробіттям розуміють такий рівень (норму) безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Це раціональна ринкова зайнятість [2];

3) структурне безробіття – виникає внаслідок незбігу попиту і пропозиції робочої сили за структурних змін в економіці та невідповідності кваліфікації за зміни попиту;

4) технологічне безробіття – викликається зміною технології виробництва, його модернізацією, роботизацією тощо; є проявом структурного безробіття;

5) сезонне безробіття – пов’язане із сезонністю праці в деяких галузях (с/г, туризм, будівництво);

6) циклічне безробіття – визначається циклічним розвитком суспільного виробництва. Зумовлює відхилення фактичної норми безробіття від природної норми;

7) приховане безробіття – його причиною вважають низьку конкурентоспроможність дрібних виробників. Під прихованим безробіттям розуміють також стан, коли кількість робітників перевищує об’єктивну потребу в них (планомірна та перехідна економіки).

Сукупність 3-7 форм безробіття становить вимушене безробіття (або з економічних причин), коли людина бажає працювати, шукає роботу, але довго не знаходить її.

Зв’язок між нормою безробіття і величиною зростання ВВП визначає закон Артура Оукена (1929-1989) американського вченого: збільшення рівня безробіття на 1 % порівняно з природним рівнем веде до недоотримання 2 – 2,5 % фактичного ВВП.