1. Таблиця 2 Типи зайнятості

Типи зайнятості	Ознаки
Раціональна, або ринкова, “повна” зайнятість	- виникає з розвитком розвинутого товарного виробництва; - метою виробництва є прибуток на основі раціонального використання факторів виробництва (зокрема й робочої сили); - передбачає існування “природного безробіття”, тобто неповну зайнятість; - економічний фактор (мотив) використання робочої сили є панівним – економічна ефективність; - людина має право на працю.
Повна (фактична), або соціально-раціональна, зайнятість (неринкова)	- виникає за панування суспільної власності на засоби виробництва і планомірної форми організації суспільного виробництва; - метою виробництва є задоволення потреб; - відсутність безробіття і повна зайнятість як показник справедливості та соціального захисту людей; - соціально-економічний фактор стає панівним; людина зобов’язана працювати – держава гарантує робоче місце.

Структура зайнятості (кількісна та якісна) залежить від глибини суспільного поділу праці, освітньої та професійно-кваліфікаційної структури, рівня і характеру розвитку продуктивних сил, економічної та соціальної політики держави.

Раціональна структура зайнятості та її еволюція: зростання частки механізованої, автоматизованої, творчої праці та скорочення частки ручної праці; зменшення зайнятості в матеріальному виробництві та зростання зайнятості у сфері послуг; скорочення зайнятості в традиційних галузях (с/г, промисловість тощо) і зростання в нових галузях (радіоелектроніка, телекомунікації тощо); зростання частки кваліфікованої робочої сили та скорочення некваліфікованої за підвищення її рівня; зростання частки чоловіків і скорочення частки жінок і дітей у складі сукупної робочої сили.

Специфіка зайнятості у країнах з перехідною економікою: абсолютне падіння, зростання безробіття, особливо прихованого; консервація неповної зайнятості з економічних причин; поширення неофіційної зайнятості та нетипових форм зайнятості.

13.2. Коментар до питань, винесених на самостійне опрацювання

13.2.1. Механізм трансформації заощаджень в інвестиції

Економічна теорія приділяє значну увагу макроекономічній проблемі трансформації заощаджень в інвестиції. Заощадження є найважливішим джерелом інвестицій [1].

Проблема заощадження була докладно проаналізована Дж. М. Кейнсом [2].

Заощадження - це тимчасово вільні кошти, які не призначені для безпосереднього використання на споживчі цілі. Вони виника­ють у результаті збереження економічними суб'єктами частини отриманих доходів від витрат на цілі споживання. Такі заощаджен­ня виникають як у домашніх господарствах, так і на підприємствах (фірмах). Заощадження можна розглядати як вільні грошові кошти трьох секторів економіки - держави, підприємств і населення.

Заощадження - це перевищення доходів над витратами, або частина використовуваного доходу, що залишається після форму­вання фонду споживання. При цьому частина заощаджень може нагромаджуватися за допомогою тієї чи іншої фінансової форми. Нагромадження - це продуктивне використання заощаджень, що має на меті створення, розширення або вдосконалення процесу ви­робництва. У реальній господарській практиці поняття “інвести­ції” більш широке, ніж поняття “нагромадження”.

Заощадження й інвестиції - взаємозалежні категорії. Заоща­дження є потенційними інвестиціями, а інвестиції виступають як реалізовані заощадження. При цьому та їх частина, що спрямову­ється на розвиток або вдосконалення процесу виробництва, вияв­ляється залученою в процес нагромадження. Традиційний “поста­чальник” грошових ресурсів на фінансовий ринок - населення, яке акумулює грошові заощадження, а попит на додаткові інвести­ційні ресурси пред'являють підприємці (корпорації) й держава. Підприємницькому сектору інвестиційні кошти необхідні для за­безпечення нормального відтворення капіталу, розширення вироб­ничої діяльності, державі ж вони необхідні для фінансування бю­джетних інвестиційних програм через бюджет розвитку.

Інвестиції у виробни­цтво зумовлені заощадженнями та неможливі поза ними. Воднораз далеко не всі заощадження стають інвестиціями. Залишаючись у свого власника без руху, грошові кошти не стають інвестиціями. Ними стають заощадження, які прямо або побічно використову­ються для отримання позитивного ефекту в майбутньому.

Заощадження - необхідна ланка й основа взаємозв'язку фінан­сового ринку й національного виробництва.

Механізм трансформації заощаджень в інвестиції передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти переміщуються відвласників заощаджень до користувачів цих коштів (див. рис.1).

Рис. 1. Механізм трансформації заощаджень в інвестиції [3]

Як видно з рис.1, мобілізація фінансових ресурсів для по­треб національної економіки здійснюється на основі різноманіт­них каналів заощадження коштів, зокрема через бюджет розвитку держави, через банківські установи, вкладення в різні інвестицій­ні компанії та інвестиційні фонди, придбання цінних паперів, емітованих суб'єктами господарювання та державних облігацій під гарантії уряду країни, участі в пенсійному страхуванні, забез­печенні пенсійних накопичень через систему недержавних пен­сійних фондів, через ринок страхових послуг тощо.

В узагальненому вигляді логічну схему трансформації заощаджень в інвестиції представлено на рис.2.

Рис. 2. Логіка трансформації заощаджень в інвестиції [3, c.124]