Питання для перевірки засвоєних знань

1. Загальне уявлення про середовища життєдіяльності людини.

2. Характеристики природного середовища та його значення в життєдіяльності людини.

3. Техносфера як одна з умов життєдіяльності людини.

4. Негативні фактори навколишнього середовища.

5. Урбанізація.

6. Соціально-політичне середовище.

Література: основна [1, 2, 3], додаткова [10, 12].

САМОСТІЙНА РОБОТА № 4 (2 години)

Тема 10. Хімічні та біологічні чинники небезпек Питання до самостійної роботи

1. Токсична дія шкідливих речовин на організм людини.

2. Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин.

3. Біологічні фактори небезпек: отруйні тварини, отруйні рослини, патогенні організми.

4. Використання хімічної та біологічної зброї.

Ключові терміни та поняття: токсичність, бойові отруйні речовини, отруєння лікарськими препаратами, отруєння засобами побутової хімії, ГДК забруднюючої речовини, збудники інфекційних захворювань, отруйні тварини, отруйні рослини, дезінфекція, дезінсекція, дератизація.

За токсичністю шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеки:

1-й клас – речовини надзвичайно небезпечні;

2-й клас – речовини дуже небезпечні;

3-й клас – речовини помірно небезпечні;

4-й клас – речовини малонебезпечні.

Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення.

За вибірковістю отруйні речовини можна поділити на:

- серцеві – кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

- нервові – порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки;

- печінкові – хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

- ниркові – сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

- кров’яні – похідні аніліну, анілін, нітрити;

- легеневі – оксиди азоту, озон, фосген.

Отруйні речовини та токсини, що уражають людей, тварин, рослини широко використовуються для виготовлення зброї масового знищення – хімічної зброї. Для них характерним є проникнення у приміщення, споруди, сховища, уражаючи все живе. Іноді навіть з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням типу її виникають труднощі. Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких екологічних та генетичних наслідків.

Бойові отруйні речовини можна поділити на:

- нервово-паралітичної дії (зарин-СВ, зоман-СД) – викликають бронхоспазми, задуху, параліч;

- загальнотоксичної дії (синильна кислота, хлорціан) – викликають набрякання, кому, параліч, судоми, прискорене серцебиття;

- подразнюючої дії (Сі-Ар, Сі-Ес) – викликають подразнення слизових оболонок носу, ротової порожнини;

- шкірнонаривної дії (іприти) – викликають місцеві запалення та некротичні зміни у поєднанні із загальнотоксичними явищами.

За характером і тривалістю дії їх поділяють на:

- летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (в 5% випадків), – термін дії – до 10 діб;

- тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болі у

грудях, – термін дії – від 2 до 5 діб;

- короткочасні – тривалість декілька годин; призводять до подразнення у носі, ротовій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабкості, зниження температури.

Найчастіше причинами отруєння лікарськими препаратами є:

• вживання внутрішньо речовин, призначених для зовнішнього застосування;

• приймання більшої дози лікувального препарату, ніж це необхідно для лікування;

• вживання ліків із простроченим терміном придатності;

• приймання лікарських препаратів у поєднанні з алкоголем;

• помилкове вживання ліків, схожих на вигляд.

При передозуванні снодійних засобів спостерігається млявість, сонливість, що призводить до втрати свідомості, поверхневе дихання, слабкий пульс. Першу допомогу, яку слід надати: при збереженні свідомості необхідно промити шлунок та викликати активну блювоту; у разі порушення дихання, доставити потерпілого до лікувальної установи.

При передозуванні жарознижуючими засобами (аспірин, анальгін та ін.) потерпілий зазвичай скаржиться на біль у верхній частині живота, нудоту, блювоту, дзвін у вухах; можуть спостерігатися маревні стани. Постраждалого слід негайно доставити до лікувальної установи.

Серйозну небезпеку для здоров’я людини можуть представляти і звичайні ліки. В процесі зберігання лікарські засоби псуються, втрачають свою активність, а іноді в результаті взаємодії інградієнтів, які містяться у їхньому складі можуть утворюватися отруйні речовини. Тому, ліки, які зберігаються дома, слід періодично оглядати; зберігати подалі від очей дітей.

Використання засобів побутової хімії. Сьогодні промисловість випускає різноманітні засоби побутової хімії (ЗПХ): миючі, чистячи, дезодоруючі, для виведення плям, для дезинфекції, для боротьби з комахами, для догляду за меблями, автомобілями тощо. Усі ці засоби є потенційно небезпечними. Використовувати їх слід лише за призначенням. Особливу обережність слід проявляти, якщо на етикетці є попереджувальний напис, наприклад, „Отрута”, „Отруйно”, „Берегти від попадання в очі”, „Вогненебезпечно”, „Не розпилювати поблизу вогню” тощо.

При використанні побутових хімічних засобів слід дотримуватися таких запобіжних заходів:

• Усі ЗПХ повинні зберігатися тільки в недоступних для дітей місцях, окремо і віддалено від харчових продуктів і ліків.

• Для зберігання ЗПХ перевагу слід надавати сухим і добре провітрювальним приміщенням; для цього зовсім не підходять (!) кухні, житлові кімнати, вани; для звичайних міських квартир найбільш вдалим місцем зберігання є туалетна кімната або лоджія.

• Не слід купувати ЗПХ „про запас”, оскільки після закінчення терміну зберігання користуватися ними не можна.

• Не можна зберігати харчові продукти в тарі, що звільнилася з під ЗПХ, як би ретельно не була вона вимита.

• Перед використанням слід обов’язково ознайомитися з інструкцією, тобто з правилами використання ЗПХ.

Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах (більш детально ці поняття розглядаються в курсі „Екологія”).

ГДК забруднюючої речовини – це такий її вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДК встановлюють головні санітарні інспекції в законодавчому порядку або рекомендують відповідні установи, комісії на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф, тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні та металургійні виробництва, шахти, кар’єри, ливарні цехи).

Ще у колишньому СРСР головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені дві норми ГДК, якими користуються і нині:

- максимально разова ГДК (ГДК_м.р.), яка викликає рефлекторні реакції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хв дії на людину;

- середньодобова ГДК (ГДК_с.д.), яка не спричиняє шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Щоб обмежити вплив шкідливих видів антропогенної діяльності на НПС, необхідно нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, ґрунти, водойми за всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законодавства про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу шкідливих речовин на здоров’я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угрупування в цілому.

Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів так саме, як і іонізуючого випромінювання, не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямованої дії ступінь їх шкідливої дії визначається шляхом складання відношення фактичної концентрації кожної речовини до її ГДК. Якщо ця сума не перевищує одиницю, то можна вважати, що така суміш речовин ще не шкідлива:

С₁ / ГДК₁ + С₂ / ГДК₂ + … + С_і / ГДК_і 1,

де С₁, С₂, …, С_і – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³;

ГДК₁, ГДК₂, …, ГДК_і – ГДК забруднювачів, мг/м³.

Якщо „сума відношень фактичної концентрації кожної речовини до її ГДК більше за 1”, то санітарний стан не задовольняє нормативним вимогам.

Для визначення максимально разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Під час визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів різняться. Наприклад, ГДК_Hg в атмосферному середовищі складає 0.0003 мг/м³, для водного середовища – 0.0005 мг/м³, для ґрунту – 2.1 мг/кг.

ГДК шкідливих речовин у природних водах поділяють на:

- ГДК вод господарсько-питного харчування;

- ГДК вод рибного господарства (тут же ГДК тих самих речовин мають різне значення).

У ґрунтах ГДК речовин установлюють виходячи з того, що речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати.

Одним із видів небезпек виступають біологічні об’єкти – макрокомпоненти (тварини, рослини) та мікрокомпоненти (віруси, бактерії, патогенні організми) – збудники інфекційних захворювань. До них відносяться різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо, для яких характерним є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання у результаті контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до виявлення повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);

- певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей тощо.

В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти: через верхні дихальні шляхи (повітрям); через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним); через проникнення у кров (в основному, передаються кровососними паразитами); через шкіру; через слизові оболонки.

Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірську виразку, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі: вода, молоко, інші харчові продукти – вживаючи їх, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.

Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

- отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;

- сильно отруйні (наперстянка, олеандр тощо);

- смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Наведемо характеристику дії деяких отруйних рослин на організм людини (табл. 1).

Таблиця 1