Передмова
Протягом усієї історії свого існування людство завжди турбувалось про свою безпеку. В даний час проблеми безпеки життєдіяльності (БЖД) людини привернули увагу всіх верств населення в усьому світі. В останні роки особливо гостро вони стали обговорюватися і в Україні: в засобах масової інформації, в суспільних і політичних колах, а також фахівцями, які працюють у цій галузі.
Актуальність сучасного стану безпеки життєдіяльності визначаються трьома основними складовими:
зростанням глобальних природних небезпек, викликаних порушенням екологічної рівноваги природного середовища;
зростанням числа техногенних небезпек (аварій і катастроф) при взаємодії людини зі складними технічними системами;
соціально-політичним напруженням у суспільстві.
Безпека життєдіяльності – це область знань та практичної діяльності, спрямованої на формування ідеології безпеки, попередження прояву небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей прояву та розвитку небезпек, їх властивостей, наслідків впливу на організм людини, основ захисту людини та середовища її життя, а також на розробку та реалізацію засобів і методів створення та підтримки здорових і безпечних умов життя та діяльності людини в повсякденних умовах побуту, виробництва і надзвичайних ситуаціях.
«Безпека життєдіяльності» – це дисципліна гуманітарно-технічного напрямку, яка носить перш за все світоглядний інтегральний характер. Всі небезпеки (природні, техногенні, соціально-політичні) розглядаються як з позиції розуміння їх фізичної сутності і механізму дії, так і засобів захисту і висвітлюються при вивченні двох модулів: «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці».
«Безпека життєдіяльності» як навчальна дисципліна має виконувати складний соціально-педагогічний процес із такими функціями, як освітня, виховна та психологічна.
Освітня функція полягає в тому, щоб забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвиток небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на здоров’я та життя людей та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.
Мета виховної функції дисципліни полягає у формуванні у студентів наукового світогляду, суть якого – розуміння того, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами; вона існує в природі і є частиною природної системи. Це пов’язано, перш за все, із функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини, і їх взаємний вплив відображається не тільки на життєдіяльності, а й на образі мислення, на активній соціальній позиції.
Психологічна функція полягає у формуванні психологічної готовності до діяльності в умовах сучасного небезпечного середовища.
Психологічний вплив небезпечних ситуацій проявляється у людей неоднозначно, бо він має індивідуально виражену особисту реакцію. Відчуття небезпеки одних робить зовсім безпомічними, розгубленими і нездатними до цілеспрямованих дій, до активного захисту, а в інших ця ж обставина здатна викликати піднесення душевних та фізичних сил, спонукати до активної протидії обставинам. У деякої частини людей самозбереження проявляється втечею від загрожуючих обставин, у інших - навпаки: мобілізується готовність до дії, до відповідного ризику, основаного на тверезому розрахунку і впевненості у можливості протидіяти небезпеці.
Об’єктом вивчення БЖД є людина і людське співтовариство, середовище, що її оточує, процес взаємодії людини з навколишнім середовищем (тобто життєдіяльністю) і небезпеки, які при цьому виникають.
Основним методом дослідження в БЖД є системний аналіз, оскільки і людина, і середовище являються складною, багатофункціональною та багатоелементною системою.
Мета дисципліни «Безпека життєдіяльності» полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме та відповідальне ставлення до питань особистої безпеки і безпеки тих, хто її оточує; навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.
Завдання дисципліни полягає у вивченні негативних факторів середовища, правової бази захисту здоров’я і життя людини в умовах негативних факторів середовища мешкання і праці.
Вимоги до знань і вмінь студентів.
Студенти повинні знати:
загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек;
причини виникнення і розвиток надзвичайних ситуацій;
властивості небезпек;
вплив небезпек на життя та здоров’я людини;
загальні заходи та засоби захисту людини від небезпек.
Студенти повинні вміти:
ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати величину та ймовірність їх прояву;
визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що породжуються джерелами цих небезпек;
прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини, а вражаючих факторів на безпеку системи «людина – життєве середовище»;
використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях;
розробляти заходи та застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів;
запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;
використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі.
Курс «Безпека життєдіяльності» спирається на Концепцію ООН про сталий людський розвиток, Європейську систему освіти у сфері ризику, інші міжнародні та національні програми, наукові дослідження у сфері безпеки людини. Курс спрямований на одержання фундаментальних знань, умінь, навичок, формування поглядів, цінностей і поведінки з метою запобігання виникнення та зменшення ризику для життя і здоров’я людей, на підготовку у майбутніх фахівців вмінь зі створення безпечних умов життя і діяльності як у виробничій так і у невиробничій сфері; осягнення принципів гармонійного розвитку особистості, сталого розвитку суспільства; формування у майбутнього фахівця цілісної системи знань та вмінь необхідних для прийняття обґрунтованих рішень у сфері безпеки людини на рівні людини, сім’ї, суспільства, підприємства, галузі, регіону, країни та світу в цілому.
Методичні вказівки до організації індивідуально-консультаційної та самостійної роботи студентів з курсу «Безпека життєдіяльності» розроблено з метою допомоги студентам у вивченні, засвоєнні матеріалу з даної дисципліни.
Мета індивідуальної та самостійної робіт полягає в наступному: активізувати навчальний процес; підвищити рівень знань студентів; розвинути у студентів навички науково-творчої обробки матеріалів лекцій, літератури; закріпити навички студентів до самостійного мислення та застосування теоретичних знань в практичних ситуаціях та при вирішенні проблем поставлених викладачем; з'ясувати рівень знань студента.
Дані методичні вказівки розроблено з урахуванням двох модулів, які містять: питання для індивідуальної роботи, питання до самостійної роботи, ключові поняття і терміни, питання для перевірки засвоєних знань, перелік рекомендованої літератури.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ
ІНДИВІДУАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНОЇ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
З ДИСЦИПЛІНИ «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»
МОДУЛЬ І «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»
САМОСТІЙНА РОБОТА № 1 (1 година)
Тема 2. Термінологічно-понятійний апарат БЖД
Питання до самостійної роботи
Класифікація та характеристика небезпек за джерелами походження.
Небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори.
Концепція прийнятного ризику.
Системний аналіз та його застосування в БЖД.
Ключові терміни та поняття: небезпеки природного походження, небезпеки техногенного походження, політичні небезпеки, соціальні небезпеки, комбіновані небезпеки, небезпечні чинники, шкідливі чинники, вражаючий фактор, ризик, прийнятний ризик, кількісна оцінка ризику, ризико-орієнтовний підхід, системний аналіз.
Систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдавати шкоду людині, називається класифікацією або таксономією небезпек. Прикладом таксономії небезпек може служити такий розподіл:
за джерелами походженням (природна, техногенна, соціальна, політична);
за локалізацією (атмосферні, літосферні, гідросферні, пов’язані з космосом);
за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
за типом (соціальна, технічна, екологічна);
за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, відповідно до якої всі небезпеки поділяються на групи: природні, техногенні, соціальні і політичні, комбіновані.
Природні небезпеки – це природні об’єкти і явища, стихійні лиха, які можуть завдати шкоди людині чи становити загрозу для її життя чи здоров’я (землетруси, зсуви, селі, виверження вулканів, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, сонячне і космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси).
Техногенні небезпеки – це аварії, пов’язані з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР); аварії, пов’язані з викидом радіоактивних речовин; пожежі та вибухи; аварії, пов’язані з транспортними засобами; гідродинамічні аварії.
До соціальних небезпек належать: небезпеки, спричинені низьким духовним і культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, паління. Джерелами цих небезпек є незадовільне матеріальне становище, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на етнічній, расовій чи релігійній основах.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні і збройні конфлікти, війни.
Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні.
Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні опади, озонові „діри”, „парниковий ефект”, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення їх родючості, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які виникають внаслідок людської діяльності.
Природно-соціальні небезпеки: епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.
Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність; професійний травматизм; психічні відхилення і захворювання, викликані виробничою діяльністю; масові психічні відхилення і захворювання, спричинені впливом на свідомість і підсвідомість людини засобами масової інформації.
Небезпека проявляється в результаті дії на людину небажаних чинників або факторів. Фактор (лат. factor – діючий) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер чи окремі його риси.
Усі фактори поділяються на вражаючі, небезпечні і шкідливі.
Вражаючі фактори призводять до руйнування систем життєзабезпечення і загибелі людини.
Небезпечні фактори призводять до травм, раптового погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану) і, навіть до раптової смерті.
Шкідливі фактори можуть спричинити захворювання чи зниження працездатності людини, як у явній, так і в прихованій формах; можуть викликати смерть як результат захворювання.
Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні і шкідливі досить умовний. Один і той самий фактор може стати причиною загибелі людини, захворювання, або не завдати ніякої шкоди, завдяки силі і здатності організму до протидії.
За характером і природою дії всі небезпечні і шкідливі фактори поділяють на 5 груп: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні і соціальні.
До фізичних факторів належать: висока чи низька температура; підвищена чи знижена вологість; підвищена швидкість руху повітря; підвищений чи знижений атмосферний тиск; недостатня освітленість; машини, механізми чи їх елементи, які рухаються чи обертаються; конструкції, які руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, яке має підвищений тиск чи розрідженість; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого й акустичного випромінювань; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і низка інших факторів.
Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини і сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому і газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення і характеру дії на організм людини. Існує три шляхи проникнення хімічних речовин у людський організм:
1) через органи дихання;
2) через шлунково-кишковий тракт;
3) через шкірні покриви і слизові оболонки.
Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини і тварини) та мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, найпростіші).
До психофізіологічних факторів відносять фізичне перевантаження (статичне та динамічне) і нервово-психічні перевантаження (емоційні перевантаження, перевантаження аналізаторів, монотонність роботи, стреси).
Соціальні – це соціальна ізольованість з відривом від сім’ї, зміна біоритмів, фізична та/або словесна образи та їх ризик, насильство та його ризик, неякісна організація роботи, незадоволеність роботою, незмога роботи в колективі з кепськими взаєминами між його членами тощо.
Слід також зазначити, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори. В свою чергу вражаючі фактори можуть спричинити утворення нових небезпечних ситуацій чи, навіть, джерел небезпек.
Важливою характеристикою небезпеки є шкода – якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою.
Кількісною оцінкою шкоди, заподіяної небезпекою, є збиток, що залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, які перебували в небезпечній зоні, кількості і якості матеріальних цінностей, природних ресурсів що перебували в цій зоні. Кожен окремий вид збитку має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених, площа зараженої території, лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.
Небезпека сама по собі вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди. Для оцінки її імовірності та тяжкості прояву застосовують поняття ризику – кількісної характеристики оцінки ступеня небезпеки.
Величина ризику (R) визначається за формулою:
R = n / N,
де n – кількість подій з небажаними наслідками;
N – максимально можлива кількість цих подій (кількість подій n та N обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше – за рік).
Приклад.
За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.
.
Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.
Концептуально ризикоорієнтований підхід (РОП) складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.
Оцінка ризику – це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації.
Управління ризиком – розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.