1.Пред’явлення для впізнання тупів.

Впізнання трупа утрудняється не тільки в силу природних процесів, пов’язаних із смертю, але й у результаті ушкоджень, причинно пов’язаних із подією, а також спотворюванням трупа тваринами.

Все це необхідно враховувати при підготовці трупа до пред’явлення для впізнання. При виявленні трупа невідомої особи, насамперед установлюють, хто з жителів, що мешкають по місцю виявлення трупа, пропав безвісті. З цією метою труп старанно оглядають, а потім показують всім особам, що можливо можуть знати що-небудь про мертвого.

Такий показ є оперативно-пошуковою дією і проводиться без дотримання правил пред’явлення для впізнання (особа, що пізнається попередньо не допитується, поняті не залучаються, протокол не складається).

Осіб, що заявили про зникнення людини, родичів зниклого і його знайомих відповідно до обстановки допитують і з’ясовують:

• ознаки зовнішності зниклого;

• у чому був одягнений і взутий;

• особливі прикмети на тілі.

Приклад: дружина пізнала чоловіка по родимій плямі на тому місці, на якому сидять.

Для впізнання трупа поряд із даними про прикмети зовнішності велике значення мають наявні в потерпілого патологічні особливості: рубці, шрами, деформації в скелеті, татуїровки, властивості й особливості зубного апарату.

При необхідності і дозволу слідчого, труп перед показом омивається і проводиться його «туалет». Але це робиться так, щоб не знищити сліди злочину, наявні на трупі, і як правило, після проведення судово-медичної експертизи.

При необхідності до впізнання трупів залучаються:

• коменданти гуртожитків; робітники районних і сільських рад;

• паспортних столів, паспортистів домоуправлінь;

• готелів;

• житло-комунальні контори й ін.

Особам, які знали добре постраждалого або запам’ятавшим прикмети на тілі, доцільно пред’являти труп, закутавши його простирадлом і в міру необхідності відкриваючи тіло для показу характерних прикмет на ньому.

Як правило труп пред’являють для впізнання або в моргу, або в помешканні тимчасово пристосованому для цих цілей (нежилі будівлі, сараї й ін.)

Звичайно труп пред’являють для впізнання в тому одязі, у якому він був виявлений, якщо не виникло підозри, що його вже переодягли.

Особливістю впізнання трупів є те, що труп завжди подається один. У протоколі обов’язково фіксується, по яких ознаках пізнаний труп.

Аналогічним чином проводиться пред’явлення для впізнання частин розчленованого трупа. Варто зауважити, що поряд із родичами до впізнання трупа залучають і інших осіб, що знали покійного. Адже не виключається, що родичі можуть бути причетні до вбивства (наприклад «замовлене вбивство»), у зв’язку з чим вони можуть «не пізнати» померлого навмисно.

Так у справі про вбивство, що було вчинене на околиці міста Києва, труп пред’являвся громадянці «М», що заявила до цього про зникнення її чоловіка. Ледь подивившись на труп вона без коливань заявила: «Ні, це не він».

Якщо труп не пізнаний, його фотографують по правилах сигналетичної фотографії і дактелоскопують. Фотографії, дактокарта і опис ознак зовнішності заносяться у відповідний вид криміналістичного обліку. Якщо особа, що пізнала труп, може пред’явити прижиттєві фотознімки загиблого, то їх варто приєднати до матеріалів кримінальної справи.

У разі потреби вони можуть бути направлені разом із фотознімками трупа на експертне ототожнення.

3. Суб’єкти пред’явлення для впізнання.

Суб’єктами для впізнання є особи, що викликаються для пред’явлення їм якогось об’єкта (у тому числі людини) із метою його впізнання. У відповідності зі ст. 174 КПК України такими особами можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені.

• Свідки і потерпілі, як правило пізнають підозрюваних, обвинувачуваних, труп і його частини, викрадені предмети, знаряддя злочину.

• Підозрюваному та обвинуваченому пред’являються для впізнання співучасники, потерпілі, викрадені речі, предмети, що належать підозрюваному (обвинуваченому), знаряддя злочину і інші об’єкти, що були загублені або викинуті ним на місці події.

• Результати впізнання в подібних випадках закріплюють зізнання обвинувачуваного або дозволяють установити його спільників.

• Як відомо, у законі не зазначається мінімального віку з якого особа може давати свідчення, у зв’язку з чим суб’єктами впізнання можуть бути дорослі і діти.

• Можливість притягнення дитини до впізнання буде залежати від ступеня його розвитку, здібності до сприйняття, а також від природи об’єкта впізнання і умов його сприйняття дитиною.

• Допит дитини про ознаки об’єкта, що пізнається, повинен проводитися в порядку, передбаченому для допиту неповнолітніх, тобто до 14 років обов’язково в присутності педагога, а з 14 до 16 років - на розсуд слідчого.

Слідчому завжди необхідно враховувати стан особи, що пізнає, особливо перед впізнанням злочинця, що учинив убивство близької людини; перед впізнанням трупа близької людини. Тому слідчому слід ужити заходів, щоб до особи повернулася врівноваженість.

Так, якщо має бути пізнаний обвинувачений, то з метою безпеки особи, що пізнає, пред’явлення може бути зроблене в умовах, що виключають візуальний контакт (наприклад, впізнання з затемненого приміщення, коли особа, що пізнається і пред’явлені з ним особи знаходяться в освітленій кімнаті, впізнання через скло з ізольованого приміщення). Поняті в подібних випадках знаходяться разом із особою, що пізнає.

• При пізнанні трупа, в разі необхідності, можна скористатися допомогою лікаря, що може забезпечити медичну допомогу особі, що пізнає.

• У виняткових випадках суб’єктом впізнання може бути особа, що знаходиться у важкому фізичному стані (потерпілий) якщо не виникає сумнівів у його спроможності правильно сприймати і оцінювати те, що відбувається.