49. Гетьманщина наприкінці хviі- xvіiIст., кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.

Після закінчення Руїни центром політичного, економічного та культурного життя українства стала Гетьманщина Лівобережжя.

На кінець XVII ст. під гетьманською булавою перебувало1/3 території відвойовано Хмельницьким. Столиця – місто Батурин. Гетьманщина була розділена на 10 полків: (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Полтавський). На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст. був поширений загальноросійський адміністративний поділ. Територію України поділили на губернії і повіти.

На Лівобережній Україні у 1796 р. була створена Малоросійська губернія, а на Слобожанщині - Слобідсько-Українська губернія (у 1835 р. перейменована у Харківську губернію). У тому ж році (1796 р) Правобережну Україну поділили на три губернії: Київську, Подільську і Волинську.

Наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.

Населення – шляхта, дух, міщ, коз (привілеї, занепад,розшарування, і сел. І воїн), селяни (зміна господ, втрачали майно, письм дозвіл, 1783 – закріпачення).

Ек нові к-ри, торгівля, чумацтво, мануфактури.

50. Державотворча діяльність і.Мазепи.

Правління І.Мазепи наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. позначилося внутрішньою стабілізацією Гетьманщини. Як гетьман, Мазепа протягом тривалого періоду орієнтувався на Росію, а у проведенні внутрішньої політики спирався на старшину, намагаючись витворити станову державу західноєвропейського зразка із збереженням козацького устрою. Він багато зробив для розвитку в Україні освіти, культури, церковного життя, впорядкування господарства та соціально-економічних відносин. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину.

I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Саме І. Мазепа першим виплекав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загальнонаціональної історичної мети. Політичні погляди І. Мазепи було покладено в основу українсько-шведського союзу 1708 р. :гарантував Україні збереження її державного ладу, єдність і недоторканність території. Ним також передбачалося підвищення авторитету єдиноправителя України — гетьмана. Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.

В ідеалі бачив Укр незалежною і суверенною розбудованою козацькою державою, поклавши в основу національну ідею.