2.2. Рекомендації керівному складу пожежно-рятувальних підрозділів щодо зниження впливу професійного стресу на рятувальників

Внаслідок обумовленості стресу багатьма різноманітними організаційними і особистісними чинниками, його повне усунення з професійного середовища здається нам малоймовірним. Проте, професійний стрес може і повинний бути керованим.

На сьогодні розроблена досить велика кількість різноманітних методів для боротьби зі стресом, які, в основному, розділяються на дві категорії: персональні стратегії, що можуть бути застосовані рятувальниками щодо їхньої власної поведінки, й організаційні стратегії, методичне забезпечення яких спрямовано на мінімізацію напруги професійного середовища [26; 28; 29].

Розглянемо, насамперед, персональні стратегії подолання професійного стресу, тому що, на наш погляд, подібні методи і прийоми спроможні допомогти практично кожному правоохоронцю.

На наш погляд, уникнути такого поширеного явища, як невроз, невротична реакція можна, якщо сформувати у рятувальника установки й уміння виходити зі стресових ситуацій із мінімальними втратами. З цією метою ми пропонуємо використовувати наступні психологічні техніки боротьбі з професійним стресом.

Динамічність установок. Рятувальник з великим набором гнучких установок і достатньо великим числом різних цілей, який володіє спроможністю їх заміняти у випадку невдач, захищений краще від можливості виникнення стресової реакції, ніж людина, яка однозначно орієнтована на досягнення цього і тільки цього результату. Необхідно вміти знизити цінність втрати до терпимої [22].

Об'єктивація стресів. Суть цього методу полягає в умінні відрізняти невдачу від катастрофи, окремий промах від краху всіх життєвих планів і т.п. Інакше кажучи, це спроможність об'єктивно оцінювати те, що в першому своєму вираженні частіше усього уявляється катастрофічним або трагічним [6].

Дискретне спілкування. Існує міра часу спілкування, вихід за межі якої може призвести не тільки до втрати конструктивного змісту, але й до конфліктів, і - як наслідок - до стресових ситуацій [29].

У якості основних моментів навчання (особистісного удосконалювання) на досвіді можна запропонувати наступне:

Подолання внутрішніх конфліктів: між високою самооцінкою і низькою оцінкою навколишніх; між потребами і неможливістю їх задоволення через почуття обов'язку, моралі; між високим рівнем домагань або вимог навколишніх і недостатньо розвинутими інтелектуально-психологічними можливостями [11].

Повернення "до себе". Pятувальник, як і кожна людина, змушений грати різноманітні психологічні ролі, нерідко усупереч своїй індивідуально-типологічній природі. Природно, із збільшенням частоти подібних рольових переключень зростає внутрішнє протиріччя між темпераментними резервами особистості і вимогами її діяльності. Згладити гостроту цього протиріччя можна лише одним шляхом - знаходити час для повернення себе до свого природного стану. Такими способами можуть бути: типологічні паузи (коли робота дозволяє побути поза напругою) та домашня обстановка, де є умови для того, щоб людині не приходилося грати ролі, які суперечать її темпераментній структурі або психологічному типу.

Установка на прийняття невдачі, як необхідний навчальний момент діяльності по досягненню мети. Ця установка реалізується через перетворення усього, що впливає негативно на людину, в об'єкт вивчення та через вироблення системи засобів поведінки, що запобігають подібному негативному впливу.

Позитивна акцентуація досвіду, що складається з фіксації оптимістичних граней і результатів діяльності на фоні виправлень недоліків і промахів у роботі. Практично це означає не ігнорування хиб і невдач, а ствердження оптимістичного підходу щодо можливостей їх виправлення на основі зафіксованих удач щодо подолання трудностей [21].

Послідовне проведення в життя принципу взаємної каузальності. Його зміст у тому, що у всіх складностях взаємовідносин партнерів майже не буває випадку, коли б винним у невдачах з яких-небудь спільних справ був лише один із партнерів. Урахування саме цієї обставини і дає можливість заздалегідь будувати відносини по типу: мінімум особистого негативного внеску у взаємовідносини з людьми.

Установка на вибіркове забування емоційно-хворобливих моментів минулих стресових ситуацій після їх раціоналізації, подолання і фіксування способів недопущення.

Методична установка на стандартизовану схему осмислення стресових ситуацій. Ця схема неодмінно повинна включати: аналіз суті ситуації, її причини, міру особистої відповідальності "жертви" професійного стресу, "витяжку" позитивних навчальних моментів, способи прогнозування виникнення подібних ситуацій.

Уміння відрізняти службові відносини від особистих. Дану тезу варто розуміти не як абсолютну заборону (вона нереальна), а скоріше як заклик до вмикання гальмівних механізмів, коли змішування цих відносин загрожує виникненням стресових ситуацій.

Зберігання самовладання в складній емоційній обстановці може сприяти освоєнню навички відстроченого реагування на сильні негативні впливи так само, як практична реалізація принципу абсолютної утилізації (усе корисне або шкідливе для справи, із чим зіштовхується правоохоронець, перетвориться так, щоб у кінцевому рахунку баланс залишався позитивним) підвищує шанси працівника ОВС виходити зі стресових ситуацій із малими втратами [16].

Ще одна ефективна поведінкова стратегія при сутичці з професійним стресом - відпустка, хобі або які-небудь приємні заняття. У той час, як подібні заходи можуть показатися спрощеними, цілий ряд свідчень переконує, що вони дуже корисні. Результати досліджень указують на те, що приємне проведення часу може підвищити спроможність справитися навіть з інтенсивним професійним стресом.

На наш погляд, основне правило подолання професійного стресу полягає в умінні рятувальника переборювати прикрості, не ставитися до них пасивно, одночасно не впадати в озлобленість, обвинувачення інших і не накопичувати приклади кривди долі.

Також ми рекомендуємо рятувальникам користуватися такими порадами:

• обідати за межами органу (підрозділу), де він працює;

• під час обіду не вести розмови, що відносяться до професійної діяльності;

• постаратися в обідню перерву цілком відключитися від службових справ, не відповідати на телефонні дзвінки, провести невеличку фізичну розминку і т.п.;

• активно відпочивати у вільний час (використовувати активні форми відпочинку - заняття спортом, прогулянки в парку і т.п.);

• не зневажати на роботі гумором, тому що він знімає зайву психічну напругу;

• брати участь у громадському житті організації, у спортивних заходах, у заняттях художньою самодіяльністю і т.п.

Виходячи з вищевикладеного, загальна технологічна схема роботи керівного складу пожежно-рятувального підрозділу щодо попередження та подолання негативних психічних станів та реакцій, які із високою ймовірністю виникають у рятувальників під впливом стрес-факторів надзвичайної ситуації, є за формою організованим процесом цілеспрямованої соціальної, психологічної й педагогічної дії на особу (групу) на користь розвитку емоційних, вольових, мотиваційних, пізнавальних, операціональних сторін, процесів, властивостей, утворень, станів і установок психіки рятувальників, необхідних для ефективної їх професійної діяльності.

За змістом запропонована схема включає: психологічне обґрунтування кваліфікаційних вимог, професійно-психологічний відбір, професійно-психологічну підготовку, психологічну підтримку, психологічне забезпечення відновлювального періоду після виконання складних завдань в умовах проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків великомасштабної надзвичайної ситуації та контроль за ефективністю даної системи.

На основі вищевикладеного, узагальнена модель запропонованої багаторівневої системи роботи керівного складу пожежно-рятувального підрозділу щодо попередження та подолання негативних психічних станів та реакцій, які з високою ймовірністю виникають у рятувальників під впливом стрес-факторів надзвичайної ситуації, буде мати такий вигляд, як це відображено на рис. 2.1.

Ми вважаємо, що впровадження у практику психологічного забезпечення професійної діяльності рятувальників запропонованої нами системи роботи керівного складу пожежно-рятувального підрозділу щодо попередження та подолання негативних психічних станів та реакцій дозволить значно знизити ризик фізичних та психічних втрат серед рятувальників.