Розділ 1 теоретико-методологічні основи дослідження професійного стресу

1. Визначення професійного стресу в сучасній психологічній науці

За даними американських вчених у 1983 році 55% людей щотижня зштовхувалися зі стресом. У 1992 році вже кожний третій відчував стрес щодня або декілька разів на тиждень, що на 20% більше, ніж десять років тому. Пізніше, у 1996 році вже 75% людей щодня випробували стрес, причому 78% із них скаржаться на стрес, що виникає внаслідок роботи [10].

За оцінками численних експертів [11; 13; 15] на сьогодні значна частина населення страждає психічними розладами, викликаними гострим або хронічним стресом. Не випадково Всесвітня Організація Охорони Здоров'я назвала професійний стрес, що зустрічається в будь-якій професії, «хворобою ХХI століття» [11]. Він набуває масштабів епідемії і являє собою основну соціальну проблему сучасного суспільства.

У сучасній науковій літературі термін "стрес" використовується, принаймні, у трьох значеннях [17]:

• по-перше, поняття стрес може визначатися як будь-які зовнішні стимули або події, що викликають у людини напругу або збудження. На сьогодні у цьому значенні частіше вживаються терміни "стресор", "стрес-чинник";

• по-друге, стрес може відноситися до суб'єктивної реакції й у цьому значенні він відбиває внутрішній психічний стан напруги і збудження. Цей стан інтерпретується як емоції, оборонні реакції і процеси подолання (coping processes), що відбуваються в самій людині. Такі процеси можуть сприяти розвитку й удосконалюванню функціональних систем, а також викликати психічну напругу;

по-третє, стрес може бути фізичною реакцією організму на запропоновану вимогу або шкідливий вплив. Функцією цих фізичних (фізіологічних) реакцій, мабуть, є підтримка поведінкових дій і психічних процесів.

Розглядаючи різноманітні варіанти визначення стресу, науковці [22] відзначають, що:

1. іноді це поняття відносять до стану занепокоєння в організмі, яке він прагне усунути або зменшити. У цьому значенні поняття стресу не на багато відрізняється від неприємних станів, таких як тривожність або аверсивних мотивацій, слабкого болю і дисонансу;

2. стрес також розглядається як психологічні і поведінкові реакції, що відбивають стан внутрішнього занепокоєння або його придушення. Такі захисні від стресу реакції або індикатори спостерігалися в різноманітних функціональних проявах, включаючи емоційні, когнітивні, поведінкові;

3. стрес визначається як подія або умова у фізичному або соціальному оточенні, що веде до вживання заходів по уникненню, агресії, ухваленню рішення про усунення й ослаблення загрозливих умов. Таке поняття як "стресори" подібно поняттю небезпека, погроза, тиск, конфлікт, фрустрація й екстремальна ситуація.

Таким чином, на сьогодні у науці відсутнє точне визначення стресу, а різні спроби дослідників у цьому питанні все ще є фрагментарними і невизначеними.

При характеристиці стресогенних ситуацій указуються такі ознаки, як "складні", "важкі", "особливі", "ризиконебезпечні", "емоціогенні", "критичні", "аварійні", "надзвичайні", "екстремальні", "гіперстресові" і т.п. Вже сам по собі цей перелік свідчить про те, що не існує єдиної термінології для опису аналізованих ситуацій. Не випадково Ю.М. Забродін і В.Г. Зазикін запропонували різницю між цими поняттями визначати ступенем періодичності або частоти дії екстремальних чинників, що створюють умови діяльності [17]. На думку авторів, про "особливі умови діяльності" справедливо говорити в тих ситуаціях, коли діяльність сполучена з епізодичною (непостійною) дією екстремальних чинників (або з певною можливістю їхнього виникнення), а "екстремальні" - у випадках їхньої постійної дії.

Термінологічна плутанина в науці призводить до неадекватного трактування ряду законодавчих і нормативних документів, що регламентують діяльність людини в умовах підвищеного ризику.

Упорядковуючи великий матеріал сучасних підходів щодо вивчення професійного стресу, ми в першу чергу прагнули виявити своєрідність базових установок або дослідницьких парадигм, властивих кожному з підходів [3]. Це робилося з метою зрозуміти, які лінії аналізу найбільш перспективні для створення загальної і психологічно більш осмисленої методології вивчення професійного стресу серед працівників органів і підрозділів ДСНС України. Основні підходи щодо аналізу професійного стресу зазначені на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Основні підходи щодо аналізу професійного стресу [10]

Підводячи підсумок розгляду сучасного стану досліджень професійного стресу, зробимо декілька основних висновків:

1. Дослідження стану стресу у фаховій діяльності свідчать про те, що феноменологічно й у плані особливостей механізмів регуляції професійний стрес являє собою специфічний вид стресу, що, природно, відбиває фізіологічні і психологічні особливості його розвитку.

Професійний стрес можна визначити як багатомірний феномен, що виражається у фізіологічних і психологічних реакціях індивіда на складну трудову ситуацію.

2. Алгоритм вивчення професійного стресу повинен грунтуватися на таких позиціях [15]:

• аналіз факторів і умов, що призводять до стресу;

• урахування інтенсивності впливів, що призводять до стресу;

• аналіз поведінки особистості у стані стресу;

• оцінка відповідних реакцій при стресі;

• аналіз ролі емоційного фактора у стані напруженості.

3. Модель професійного стресу працівника ДСНС України може мати вигляд, як це наведено на рис. 1.2.

4. Організаційний підхід до вирішення проблеми професійного стресу працівників ДСНС України повинен складатися з трьох основних етапів:

• перший етап, що передбачає вивчення організації службової діяльності підрозділу ДСНС України із метою виявлення так званих “стрес–центрів”;

• другий етап, що містить основні блоки розв’язання проблеми. Такими, стосовно до діяльності підрозділів ДСНС України, можуть бути:

• зміна організаційної структури, системи звітності або підпорядкованості в рамках підрозділу (наприклад, недосконала система підпорядкованості, як правило, призводить до виникнення стану безпорадності);

• визначення поняття “добра робота”;

• виявлення рівня напруги, що відчуває рядовий виконавець;

• проведення дослідження ефективності роботи з особовим складом: наскільки раціонально здійснюються відбір, розстановка і навчання кадрів;

• визначення ефективності системи стимулювання службової діяльності.

Рис. 1.2. Модель професійного стресу працівника ДСНС України [9]

• третій етап, що припускає:

• зміни в устаткуванні і плануванні службових приміщень;

• удосконалювання системи звітності і підпорядкованості між підрозділами (природно, що специфіка ДСНС України припускає тільки обмежені зміни подібного виду);

• внесення змін у функціональні обов’язки працівників ДСНС України;

• уточнення і роз’яснення задач та обов’язків персоналу ДСНС України;

• посилення допомоги з боку керівництва і колег;

• реорганізацію системи відбору, розстановки і навчання кадрів, удосконалювання стимулювання їхньої службової діяльності [13].