Висновки за розділом

1. Психологічний стрес як особливий психічний стан є своєрідною формою відбитка суб'єктом складної, екстремальної ситуації, у якій він знаходиться. Специфіка психічного відбитка обумовлюється процесами діяльності, особливості котрих значною мірою визначаються обраними або прийнятими цілями, досягнення яких спонукається смислом мотивів діяльності.

2. Професійний стрес можна визначити як багатомірний феномен, що виражається у фізіологічних і психологічних реакціях індивіда на складну трудову ситуацію.

3. Інформація щодо структури пожежно-рятувальних підрозділів ДСНС України та обсягів робіт, що ними виконуються, підтверджують наявність в них великого нервово-психічного напруження, що провокує виникнення негативних змін у психіці працівників. На поведінку рятувальників впливають певні стрес-фактори, причини розвитку яких можливо умовно розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні. Такий розподіл дозволяє виділити та охарактеризувати морально-психологічні та професійно-психологічні групи факторів, що мають сильний психологічний вплив на рятувальника та призводять до розвитку у нього професійного стресу.

5. Таким чином, основна проблема, що виникає на сьогодні при вивченні й обговоренні професійного стресу серед рятувальників, пов'язана, на наш погляд, із відсутністю загальної теорії про природу професійного стресу і його шкідливого впливу на працівників пожежно-рятувальних підрозділів.

Розділ 2 діагностика та профілактика професійного стресу в рятувальників дснс україни

2.1. Основні психічні стани та реакції, що виникають у рятувальників дснс Україниу ризиконебезпечних ситуаціях службової діяльності

У ризиконебезпечних ситуаціях службово-бойової діяльності фахівців пожежно-рятувальних підрозділів усе, на чому засновується здоровий глузд, фактично втрачає своє значення [9]. Шум і гуркіт, завивання і вереск, випадковість смерті і постійна її присутність, покалічені тіла - усе це підриває віру в самий сенс життя. Особовий склад залишається один на один із тими переконаннями, що йому прищепили начальники, але навіть їх вони починають брати під сумнів, тому що реальність завжди набагато жахливіша.

У ході проведення складних службово-бойових дій в умовах підвищеного ризику для життя кожний працівник пожежно-рятувального підрозділу знаходиться в постійному суцільному кошмарі між власне психофізіологією, що живить його почуття самозбереження і сприяє йому, і вірою в прищеплені переконання, які уже серйозно розмиті тим, що він бачить і почуває [5]. Він хоче вчинити так, як повинний вчинити професіонал, проте страх штовхає його в протилежний бік.

Так, за даними наших досліджень, при виконанні завдань в надзвичайних ситуаціях службово-бойової діяльності, в емоційній сфері рятувальників домінує страх смерті (63%). Далі за значущістю йдуть:

• страх за загибель (поранення) людей, що обумовлений можливістю заподіяння шкоди через суб'єктивну помилку рятувальника – 61,5%;

• страх дістати через професійну діяльність (травма, поранення) інвалідності і відповідного соціально-правового статусу – 56,1%.

• страх невідомості (44,6%), тобто відсутність достовірної інформації, що породжує тривожне чекання початку виконання задач, заважає логічно прогнозувати алгоритм їх проведення і кінцевий результат.

Вивчення різноманітних симптомів показало, що психічний і фізичний стан рятувальників у ході проведення складних службово-бойових дій в умовах підвищеного ризику для життя може бути надзвичайно пригніченим. До цих станів відносяться такі [25].

1. Випадки бойової втоми. Працівники пожежно-рятувальних підрозділів, які страждають від простої втоми, вкрай виснажені фізично і психічно, їхні біологічні системи відмовляють після певного періоду гіперактивності, коли фізичні можливості знаходяться в такому стані, що дозволяє справитися з небезпекою. Фізичне виснаження організму призводить до порушення розумової діяльності. Людина не усвідомлює, що її голова працює усе гірше [9].

2. Стан помутніння свідомості. Рятувальники, які страждають від психічного і фізичного виснаження, можуть швидко переходити до такого стану, коли порушується нормальне функціонування мозку (це звичайно виявляється у вигляді відволікання від реальності, втрати орієнтації у часі і просторі). Часто такі стани супроводжуються втратою пам'яті, що може викликати шизофренічний стан дисоціації (тобто своєрідний відхід у себе), розвиток маніакально-депресивних психозів, при яких можливі різні зміни настрою і фізичної активності. Нерідко відзначається розвиток синдрому Ганзера (істеричне сутінкове потьмарення свідомості, що супроводжується відповідями на запитання невлад).

3. Конверсійна істерія. Це психічне захворювання - одне з найважчих і сильних проявів наслідків ризиконебезпечної ситуації. Працівник, який знаходиться як би між ковадлом професійного обов'язку і молотом страху (реакція організму на напругу ризиконебезпечної ситуації), розряджається від надмірної напруги шляхом конвертування (перетворення) своїх страхів у фізичні розлади організму, які достатньо серйозні, щоб цілком вивести людину зі строю й у такий спосіб звільнити від страху за рахунок такого "законного" способу, як втрата здоров'я. У кінцевому рахунку, важко змусити людину продовжувати виконання задачі, якщо вона осліпла або паралізована.

4. Стан тривоги. Загальне почуття тривоги, що відчуває рятувальник в ризиконебезпечній ситуації, характеризується втомою і почуттям напруги всього організму. Такий стан не зникає навіть після сну або відпочинку і призводить до того, що людина не може ні на чому зосередитися. Працівник, якому вдалося заснути, часто прокидається від страху, від жахів нічних кошмарів, пов'язаних із тим, що він випробував у ризиконебезпечній ситуації. Нерідко правоохоронці зосереджені на думці про смерть, і переводять події, що відбувалися в складних умовах професійної діяльності, на себе. Їх починають переслідувати думки про смерть, страх, що вони не впораються з завданням, що їхні товариші віднайдуть їхній страх. Якщо таке почуття зберігається достатньо довго, розвивається стан фобії, тобто почуття стійкого страху, який із чим-небудь асоціюється. Загальне почуття тривоги може перейти в істерію.

5. Нав'язливі ідеї і компульсивний стан. Такий стан при психічних розладах схожий на ті, що виявляються при конверсійній істерії, за винятком того, що при конверсійній істерії люди часто не віддають собі звіту в тому ненормальному стані, в якому знаходяться, не розуміють, що їхній стан викликаний їхніми власними страхами.

6. Асоціальна поведінка. Стреси мають такий глибокий вплив, що змінюється сама натура людини (тобто майже вся сукупність людських якостей). З такого стану працівника дуже складно вивести. Цей стан припускає стійкі нав'язливі ідеї, коли людина фіксує свою увагу на якихось конкретних діях або об'єктах [6]. Все це супроводжується дратівливістю, запальністю, почуттям пригніченості, занепокоєння і сприймається як загроза особистої безпеці. Шизоїдні прояви призводять до надчутливості і почуття самітності. Епілептична дія супроводжується спалахами розлюченості. Нерідко надмірно розвивається релігійність. І, нарешті, як результат - розвиток психопатичної особистості. Піддаються зміні основні людські якості працівника пожежно-рятувального загону. І хоча частина цих змін може бути усунута медикаментозним способом, велика частина залишається з людиною до кінця її життя.

Крім того, існують і типові психічні реакції в поведінці персоналу ДСНС України залежно від фази проведення аварійно-рятувальних робіт.

Так, при очікуванні початку проведення аварійно-рятувальних робіт (“стан тривожного очікування”) найбільш типовими психічними реакціями в поведінці рятувальників є: зайва балакучість, підвищений тембр голосу, глибока стурбованість, часте паління, прагнення швидше розпочати проведення аварійно-рятувальної операції, відчувається напруженість, очікування чогось тяжкого, небезпечного, увага послаблена і важко зосереджується на чомусь, думки плутані, ідуть нескінченним потоком, настрій динамічний і може, як правило, переходити з неприємно-томливого у весело-піднесений, зниження самокритичності, метушливість, конфліктність, упертість. Серед психофізіологічних показників відмічається підвищена частота дихання (до 30 вдихів і видихів при нормі 18), пульсу (до 125 ударів на хвилину) і температура тіла (до 39°С), почуття спраги, кидання в піт, тремтіння рук і ніг, на щоках – плямистий рум’янець, можливі розлади функції кишечнику [22].

У ході безпосереднього проведення аварійно-рятувальних робіт витривалість рятувальників багато в чому визначається характером службової дії. Вирішення “наступальних” завдань асоціюється з силою, волею і перевагою сторони, що їх вживає, викликає бойове збудження, душевний підйом, азарт, придушує страх, вагання, мобілізує волю [29].

Найбільш складним, кульмінаційним моментом є вхід в зону надзвичайної ситуації, що проходить в особливому нервовому стані, який якоюсь мірою можна назвати “шоком”. Під цим ми розуміємо не повну виключеність, втрату чутливості, а деяке почуття, схоже на сп’яніння, яке повністю поглинає всі почуття людини. Це почуття є швидкоплинним, його не можна ані продовжити, ані відтворити по частинах. У цьому стані працівник діє без чіткого контролю свідомості, незважаючи на те, що момент входу в зону надзвичайної ситуації і вступу у контакт з небезпекою багаторазово продумується у свідомості, що зумовлює його істотне звуження і зосередження на одному-двох об’єктах службової обстановки.

Стресовий стан досягає вершини у той момент, коли приймається рішення про виконання аварійно-рятувальних робіт безпосередньо в зоні надзвичайної ситуації [41]. У цей період персонал ДСНС України потребує додаткових стимулів. І тут важливе значення мають не тільки емоційно і морально забарвлений заклик, бойовий клич, приклад товаришів по службі, але й уміння рятувальника виконувати прийоми екстреної вольової мобілізації, психічного саморегулювання. У цей період особливе значення мають авторитет, особистий приклад і психічна підтримка безпосереднього керівника, досвідчених психічно стійких працівників.

Особливу увагу керівному складу слід приділити тому, щоб у випадку успішності проведення аварійно-рятуваль-них робіт у рятувальників не виник стан ейфорії, зниження пильності і бойової настороженості. Важлива психологічна закономірність проведення аварійно-рятувальних робіт полягає в тому, що “порив не терпить перерви” [15].

Значних труднощів зазнає психіка рятувальників у ході проведення аварійно-рятувальних робіт вночі. Через недостатню освітленість відбувається зміщення в зоровому сприйнятті об’єктів і фону, форми, кольорової характеристики місцевості, зникнення з поля зору багатьох об’єктів. Брак інформації призводить до зростання напруженості, збільшення або навпаки зниження небезпеки, до невірного прийняття рішення. Загалом картина службового завдання уявляється працівнику більш жахливою [9].

Аналіз вітчизняних та закордонних робіт [1; 3; 25] стосовно сучасних поглядів на концепцію стресу дозволив нам виділити групу психогенних факторів, які мають сильний психологічний вплив, що багаторазово збільшує внутрішні труднощі і позначається на якості дій рятувальників при виконанні задач в ризиконебезпечних ситуаціях професйної діяльності (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1