1. Короткі біографічні дані

Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в Самборі на Західній Україні в родині акторів Яновичів. 1900 року хлопчик пішов до третього класу Тернопільської класичної гімназії з українською мовою навчання. 1906 року він виступив як соліст у складі чоловічого хору на концерті в Тернополі з нагоди 45-річчя зо дня смерті Т. Шевченка. Цього ж року в «Літературно-науковому віснику», що виходив за редакцією І. Франка, Лесь Курбас під псевдонімом «Зенон Мислевич» опублікував оповідання «В гарячці», в січні 1907 р. написав новелу «Сни». Він перебував в добрих взаєминах з І. Франком і постійно листувався з письменником з літературних питань.[1, 362] Був призваний на військову службу.

У 1907 році закінчив Тернопільську гімназію і починає навчання на філософському факультеті Віденського та Львівського університетів. Перебуваючи у Відні, навчається театрального мистецтва в австрійського актора Й.Кайнца. Тому цілком природно, що Лесь ввібрав у себе усе те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. (У 1916 році його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському).  

У Львові він працює також як режисер і актор аматорського драматичного гуртка студентів Львівського університету. З великим успіхом поставив у Львові п’єсу Чирикова «Євреї», в якій сам зіграв роль Нахмана. У 1910 р. Лесь завершує навчання на філософському факультеті Львівського університету.

Лесь розпочинає професійну театральну діяльність як актор театру «Руська бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.[1, 362] Вже у 1912 році Лесь Курбас стає адміністратором і режисером «Гуцульського театру» Гната Хоткевича. 1915 року організував театральну групу «Тернопільські театральні вечори» та став її режисером і художнім керівником. 28 березня 1916 року на запрошення Миколи Садовського виїхав до Києва, де грав у його театрі. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр (травень 1916 року). Назва "Молодий театр" з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр - це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів.

У травні 1920 року заснував Київський драматичний театр «Кийдрамте». 30 березня 192 року організував з групою однодумців велетенське за своїм розмахом Мистецьке об’єднання «Березіль» (МОБ) у Києві, яке проіснувало до 1934 року. В березні 1926 року Лесь Курбас і «Березіль» були змушені переїхати до тодішньої столиці України – Харкова.

Як режисер, Л.Курбас ставив постановки: «Гайдамаки» Т.Шевченка (1921); «Жовтень» (1922) і «Рур» (1923); «Джеммі Гіґґінс» за Е. Сінклером (1923); «Макбет» за В.Шекспіром (1924); «Напередодні» за О.Поповським (1925); «Золоте черево» Ф.Кроммелінка (1926); «Пророк» (1927) і «Жовтневий огляд» (1927); «Народний Малахій» (1928) та «Мина Мазайло» Миколи Куліша (1929); «Диктатура» І.Микитенка (1930); «Народження Велетня» (1931); «Маклена Ґраса» Миколи Куліша (1933). Деякі інші постановки були здійснені під його керівництвом. [11, 6] П’єса «Мина Мазайло» була актуальною своєю тематикою у далекі 30-і роки. Але, на жаль, не втрачена її актуальність і зараз. Як не прикро, але особливо тепер чимало зустрічається людей, які плазують перед усім російським, принижуючи національну гідність українців. У творі саркастично засуджено, висміяно ницість, духовне убозтво, нехтування власним українським.[17, 28]

Свої ідеї Лесь Курбас виклав у низці статей і виступів, які свого часу спричинювали гострі дискусії з питань теорії і практики театру, режисерської й акторської майстерності та національного питання. У квітні 1927 року і в червні 1929 року Лесь Курбас брав активну творчу участь у театральних творчих диспутах. У березні 1922 року заснував театр «Березіль». У 1926 році його з Києва було переведено до Харкова. Художнім керівником та режисером «Березолю» працював до 1933 року. Здавалося, що його яскраву зірку, що сяяла на тлі держаних переворотів, мистецьких пошуків та науково технічної революції, не згасне ніколи. Але для молодого театрала в житті почалась.

Тривожним і драматичним виявився в Україні кінець 20-х — початок 30-х років. У кінці квітня 1925 року розпочалася так звана літературна дискусія, яка продовжувалася до 1928 року включно. Її відкрив своїми гострими статтями Микола Хвильовий. Особливого розголосу набула стаття «Україна чи Малоросія?». З літературної дискусія переросла в політичну. Офіційні особи кінця 20 – 30 років, вихопивши кілька цитат із статті «Україна чи Малоросія?» нарекли її не тільки націоналістичною, а й злочинною. Насправді ж звинувачення здебільшого були безпідставними. З окремими твердженнями, висловленими у статтях Хвильового, можна дискутувати, сперечатися, переконувати, навіть не погоджуватися, але не навішувати на чесних і відданих народові письменників облудних політичних ярликів, що було притаманно тодішньому керівництву, не компетентному в тонкощах професійної літературної майстерності. Саме так і сталося з Миколою Хвильовим та його однодумцями. Зрозуміло, це не могло не позначитися негативно на розвиткові української літератури.

Літературна дискусія 1925-1928 років і ліквідація ВАПЛІТЕ, яка давала широке право своїм членам виражати національні прагнення, завдали великої шкоди подальшому розвиткові української драматургії.