- •Т. Є. Царик, в. В. Файфура
- •1. Предмет, методи і завдання дисципліни
- •1.1 Зміст поняття “екологія”
- •1.2 Історіярозвитку екології як науки
- •1.3 Сучасний стан розвитку
- •1.4 Структура екології
- •1.5 Поняття про “загальну екологію” (біоекологію)
- •Співвідношення між окремими компонентами повітря природного і промислового походження (тон на рік)*
- •1.6 Методи екологічних досліджень
- •2. Наукові засади раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища
- •2.1 Поняття системи“природа – господарство – населення”
- •2.2 Ідеї в. Вернадського про “ноосферу”
- •2.3 Концепція сталого розвитку (Sustainable Development)
- •2.4 Екологічна безпека
- •2.5 Економічний аспект екологічної безпеки
- •2.6 Концепції регулювання взаємовідносин людини і природи
- •2.7 Основні екологічні закони
- •3. Екологічне виховання населення
- •3.1 Екологічне мислення
- •3.2 Екологічна культура, освіта і виховання
- •4. Розвиток продуктивних сил та антропогенний вплив на навколишнє середовище
- •4.1 Основні форми, обсяги і наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище
- •4.2 Екологічні проблеми народонаселення
- •Розподіл доходів та економічна нерівність у світі*
- •4.3 Урбоекологічні проблеми
- •4.4 Проблеми утилізації відходів
- •4.5 Основи радіоекології. Екологія і космос.
- •4.6 Екологічні особливості галузевого використання природних ресурсів та екотехнологій. Екологічні проблеми і шляхи їх вирішення в галузях промисловості
- •Структура світового енергетичного балансу*
- •Викиди в атмосферу електростанцією потужністю
- •1000 МВт за рік (в тоннах)
- •4.7 Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
- •5. Еколого-економічні і еколого-соціальні проблеми використання природних ресурсів
- •5.1 Сучасний стан навколишнього природного середовища світу і України. Загальний стан природних ресурсів України, еколого-економічні проблеми їх використання
- •Найбільші канали України
- •Склад атмосферного повітря
- •5.2 Причини розростання екологічної кризи.
- •5.3 Заповідна справа в Україні
- •5.4 Основні проблеми соціально-економічного розвитку України та їх екологічні наслідки
- •Захворюваність в містах з різним станом атмосфери *
- •6. Регіональні екологічні проблеми України
- •6.1 Характеристика екологічних умов Полісся, Лісостепу і Степу
- •6.2. Характеристика екологічних умов Карпат і Криму
- •6.3 Характеристика екологічних умов Чорного і Азовського морів
- •6.5 Проблеми забруднення великих промислових міст
- •6.6 Регіональні аспекти забруднення навколишнього природного середовища України
- •6.7. Шляхи виходу з екологічної кризи
- •7. Управління природокористуванням та правовий захист навколишнього середовища
- •7.1 Екологічне право України
- •7.2 Організація служби охорони природи в Україні
- •7.3 Система екологічних стандартів і норм
- •Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в повітрі населених пунктів
- •Гдк деяких домішок у водоймах господарсько-побутового і рибогосподарського водокористування
- •Показники якості питної води
- •Гдк деяких полютантів у ґрунті та рослинних продуктах
- •Шкала інтенсивності шуму, дБ
- •Перелік рослин і тварин – індикаторів чистоти водойм
- •7.4 Екологічне ліцензування
- •7.5 Екологічна паспортизація
- •7.6 Екологічний менеджмент
- •7.7 Екологічний аудит
- •8. Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації
- •8.1 Екологічний моніторинг
- •8.2 Методи моніторингу
- •Деякі методи аналізу забруднювальних речовин
- •8.3 Система екологічної інформації
- •8.4 Зміст екологічного контролю (моніторингу)
- •Класифікація пріоритетних забруднювальних речовин та програми вимірювань
- •8.5 Види екологічного моніторингу
- •Характеристика окремих видів моніторингу за основними параметрами спостережень(Джигерей, Сторожук, Яцюк, 2001, с.145)
- •Класифікація систем моніторингу (за в. Джигиреєм)
- •8.6 Організація мережі моніторингу
- •9. Екологічна експертиза та проблеми її організації
- •9.1 Екологічна експертиза
- •9.2 Форми екологічної експертизи
- •9.3 Суть і етапи екологічно-інженерної експертизи
- •9.4 Організація екологічної експертизи
- •10. Планування раціонального природовикористання та охорони навколишнього середовища
- •10.1 Зміст планування раціонального природовикористання
- •10.2 Екологічне прогнозування
- •10.3 Форми екологічного прогнозування відрізняються за масштабами території і компонентами природного середовища, для яких виконуються дослідження
- •10.4 Екологічні програми
- •11. Економічний (госпрозрахунковий) механізм природовикористання і охорони навколишнього середовища
- •11.1 Поняття про еколого-економічні системи
- •11.2 Поняття про екологічну економіку
- •11.3 Економіка природовикористання
- •11.4 Економіка ресурсовикористання
- •Грошова оцінка земель України і фрн (за Данилишиним, 1999)
- •11.5 Платежі (збори) за використання природних ресурсів
- •Оцінка частки відрахувань за геологорозвідувальні роботи (грр) у вартості мінеральної продукції
- •11.6 Економіка відшкодування збитків від забруднення та інших порушень стану навколишнього середовища
- •Значення питомих економічних збитків від викидів 1 т шкідливих речовин в атмосферу, у дол. Сша
- •Значення питомих збитків від скидання 1 т шкідливих речовин у водні джерела, у дол. Сша
- •11.7 Платежі за забруднення та інші негативні впливи на навколишнє природне середовище
- •Коефіцієнти, що характеризують чисельність жителів населеного пункту
- •Коефіцієнти, що характеризують народногосподарське значення населеного пункту
- •Регіональні (басейнові) коефіцієнти
- •Такси для оцінювання розміру відшкодування збитків внаслідок забруднення суднами територіальних і внутрішніх морських вод України
- •Коефіцієнти, що встановлюються залежно від місця розміщення відходів і характеру устаткування відходосховища
- •11.8 Інші методи економічного механізму природовикористання
- •Економічна та соціальна ефективність здійснення природоохоронних заходів
- •12.1 Оцінка ефективності природоохоронної діяльності
- •12.2 Методи оцінки ефективності природовикористання у різних сферах діяльності
- •13. Науково-технічний прогрес і економіка природовикористання
- •Критерії вибору нових технологій (за д. Гайнріхом, м. Гергтом)
- •14. Міжнародний досвід і співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природовикористання
- •14.1 Національна і глобальна екологічна політика
- •14.2 Світові й регіональні екологічні організації
- •14.3 Громадські екологічні рухи
- •14.4 Екологічний імператив розвитку
- •Література
14. Міжнародний досвід і співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природовикористання
14.1 Національна і глобальна екологічна політика
Національна екополітика спрямована на розв‘язання екологічних проблем у межах окремої країни. Але багато питань охорони середовища, раціонального природовикористання і екологічної безпеки неможливо розв‘язати у рамках окремих країн. Тому поряд з національною екополітикою, розвиваються міжнародна регіональна екополітика (пошук шляхів розв‘язання великих регіональних екологічних проблем, наприклад, захисту масштабних природних комплексів – морів, гірських систем, басейнів рік; допомога відсталим країнам регіону у розв‘язанні екологічних питань; транзитне перенесення забруднення та ін.) іглобальна екополітика (розв‘язання екологічних питань планетарного масштабу – потепління клімату внаслідок забруднення, руйнування озонового екрану, створення еталонних біосферних резерватів, планетарного моніторингу та багато інших; вироблення міжнародних угод і конвенцій, що є обов‘язковими до виконання і – регулюють міжнародні стосунки у сфері використання світових ресурсів, у сфері зменшення загальних рівнів забруднення та ін.).
Необхідність міжнародного співробітництва у природозахисній діяльності пояснюється багатьма чинниками. Основні з них :
– природні екосистеми і комплекси, біосфера не мають державних кордонів, тому розв‘язання питань захисту навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки не під силу тільки окремим країнам, у тому числі й найбагатшим, що мають найбільшу кількість матеріальних засобів і коштів для розв‘язання проблем екологічного характеру. Глобальний характер природних процесівє головною умовою міжнародного співробітництва в екологічній сфері;
– сучасні процеси глобалізації економіки, частково політики, способу життя людейвимагають глобального підходу й у розв‘язанні екологічних питань, які неможливо розглядати окремо, без врахуваннякомплексного характеру еколого-економіко-соціальних проблем;
– бідні й недостатньо економічно розвинені країни не в змозі самостійно розв‘язати проблеми захисту унікальних екосистем, розміщених на їх території;етноекологічні проблеми збереження життя унікальних народів і етносів(малочисленних північних народів Росії, деяких племен Африки, Південної Америки, Океанії та інших регіонів світу);
– ряд країн світу з диктаторськими режимами або іншими негативними політично-економічними особливостямиє джерелом нестабільності та небезпеки, у тому числі екологічної,в окремих регіонах чи для всієї світової спільноти (джерела воєнної загрози, міжнародного тероризму, поширення наркотиків, торгівлі людьми, браконьєрства та ін.). Отже, необхідна міжнародна підтримка, контроль і регулювання відповідного “світового порядку” в питаннях екологічного характеру;
– багаті країни, незважаючи на те, що вони є основними споживачами природних ресурсів і забруднювачами навколишнього середовища, мають більші успіхи у розв‘язанні багатьох екологічних проблем, і відповідні засоби для цього. Тому вониє основним джерелом фінансуванняміжнародних екологічних організацій, фондів, програм наукових досліджень та інших природоохоронних заходів.
Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли наймасштабніше виявилася деградація природного середовища у різних країнах світу. Вона призвела до створення у більш ніж 100 країнах спеціальних державних організацій, що займаються розв‘язанням екологічних проблем. Виникло також поняття екологічного суверенітету. Поряд з цим з‘явилося й усвідомлення неможливості розв‘язання ряду проблем силами однієї країни та необхідності захисту глобальних екологічних інтересів людства. Лідерами у формуванні принципів екологічної політики стали країни Західної Європи. Французький вчений Т. Лаво (1991) виділив у Європі чотири великих регіони з різною екологічною політикою:
– перший (південні країни) – найменш розвинений у розв‘язанні екологічних питань, що пов‘язано з низьким загальним рівнем розвитку;
– другий (північна Європа) – найгармонійніший за особливостями соціально-економічного і екологічного розвитку;
– третій (Західна і частково Центральна Європа) – занадто масштабний рівень індустріального розвитку не дозволяє позбутися дуже сильного забруднення, хоча у сфері охорони природи робиться дуже багато;
– четвертий (Східна Європа) відрізняється високим рівнем забруднення і недостатніми фінансовими можливостями, щоб його позбутися.
Після утворення ЄЕС (1987 р.) послідовно вироблялися й впроваджувалися чотири європейських екологічні програми. В екології діють 120 спільних для всіх країн екологічних директив. У 1993 р. прийнято новий стандарт (ВS 7750) продукції промислового і сільськогосподарського виробництва. Подібна продукція отримує знак “Зеленого голуба” і їй надається перевага на ринку.
Одним з головних механізмів регулювання раціонального використання природних ресурсів і охорони природи є міжнародне екологічне право.Основними його документами єміжнародні конвенції та угоди, що приймаються на міжнародних конференціях або світовими екологічними та іншими організаціями. Після ратифікації (прийняття) відповідними законодавчими органами влади в окремих країнах вони є обов‘язковими до виконання і долучаються до екологічних юридичних документів цих країн. За останнє сторіччя свого існування людство прийняло вже понад 700 подібних документів. Найголовніші з них регулюють стосунки країн у сферах:
– охорони цінних екосистем міжнародного значення (наприклад, водно-болотних угідь – 1971 р.; транскордонних водотоків та озер – 1999 р.); дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування (1979 р.); захисту видів (1993 р.) і біологічного різноманіття (1994 р., 1997 р.); збереження міграційних видів диких тварин (1979 р.);заборони вилову кашалотів (1985 р.) та ін.;
– міжнародної торгівлі рідкісними видами дикої флори і фауни (1973 р.); тропічною деревиною (1994 р.);
– охорони всесвітньої культури і спадщини, у тому числі природних об‘єктів (1972 р.);
– запобігання професійному ризику та його контролю, викликаного канцерогенними речовинами (1974 р.), забрудненням робочих місць шумом, вібрацією, забрудненням повітря (1977 р.);
– захисту і охорони планетарних природних об‘єктів, наприклад, озонового шару (1985 р.); заборони викидання відходів у моря і недопущення їх забруднення суднами (MARPOL) (1972 р., 1973 р.); захисту клімату (KRK) (1992 р., 1994 р., 1997 р.) (останню конвенцію підписали вже 186 держав світу);
– заборони випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космосі та під водою (1963 р.); повідомлення і допомоги при ядерній аварії (2 конвенції 1986 р.); заборони скидання атомних відходів у море (LDC) (1983 р.) і спалювання там токсичних речовин (1988 р.);
– заборони використання біологічної та хімічної зброї (1972 р.); заборони воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
– контролю над транскордонним переміщенням забрудненого повітря (1979 р.) і небезпечних відходів(1989 р.);
– використання і наукового дослідження Антарктики (1959 р., 1991 р.);
– боротьби з утворенням пустель і наслідками посух, особливо в Африці (1994 р.);
– морського права (UNCLOS) з використання територіальних вод і видобутку корисних копалин на морському дні (1994 р.).
Прийнято також багато регіональних конвенцій і міжнародних угод у сфері захисту та охорони від забруднення та інших негативних впливів природних об‘єктів міжнародного регіонального значення. Найвідоміші з них спрямовані:
– на захист і використання Рейну (IKRS) (1950 – 1985 рр.);
– охорону Альп (CIPRA) (1952 – 1991 рр.);
– збереження тваринного й рослинного світу та природних біотопів Європи (1979 р.);
– боротьбу з забрудненням і захист Середземного моря (1980 р., 1982 р.);
– використання і захист Карибського моря (1983 р.);
– захист від забруднення Чорного моря (1992 р.).
Цікавим є те, що перша міжнародна угода про захист птахів у сільському та лісовому господарстві прийнята ще у 1868 р.(Відень), а друга, про збереження первісної фауни та флори в Африці – у 1902 р. Перша міжнародна конвенція про захист птахів прийнята у 1902 р. в Парижі.
До документів світового значення належать міжнародна Червона (рідкісні тварини і рослини) і Зелена (унікальні ландшафти) книги. Міжнародна Червона книга почала створюватися у 1948 р., коли при ООН була створена спеціальна комісія з охорони зникаючих видів рослин і тварин. До неї занесено понад 700 видів рідкісних тварин і рослин.