літра 7 клас / Українська література. 7 клас (Усі уроки)

Обладнання: портрет В. Симоненка, Л. Костенко; книжкова виставка поетичних творів письменника, фотоматеріали А. Ткаченка про В. Симоненка, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), тлумачний словник.

Хід уроку

І. Організаційний момент ІІ. Актуалізація опорних знань

Вікторина «Пізнай твір В. Симоненка»

Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ми народжені тоді?

(«Гей, нові Колумби й Магеллани...»)

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги.

(«Лебеді материнства»)

Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі.

(«Ти знаєш, що ти — людина?»)

І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі...

(«Лебеді материнства»)

Хто сміявсь — вони хапали І нагайками шмагали, Так що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз...

(«Цар Плаксій та Лоскотон»)

Япочув про ваше горе. Є чудна одна земля —

Кожен робить там, що схоче...

Явідправлю всіх туда.

(«Подорож у країну Навпаки»)

І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!

(«Ти занєш, що ти — людина?»)

А якщо відкрию вже відкрите,— Друзі! Ви підкажете мені...

(«Гей, нові Колумби і Магеллани»)

Розізлився Невмивака, Що зірвалася атака,

І звелів поставить, клятий, Круг поляни вартових.

(«Подорож у країну Навпаки»)

Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх

Врозмальованій торбині,

Впальцях лагідних своїх.

(«Цар Плаксій та Лоскотон»)

Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати.

(«Лебеді материнства»)

А він знову йшов.

Ідивився прямо,

Ізнову

Натхненно творив ходу!

(«Перехожий»)

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Його твори, сповнені любові до народу, до його багатостраждальної історії, вчать добру і милосердю...

захоплюють щирістю і мужністю, ліризмом і ніжністю.

О. Гончар

Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Л. Костенко

1. Пояснення слова «перехожий» (Тлумачний словник)

Перехожий, -а, -е. 1. Який іде, переходить з одного місця в інше, перебуває де-небудь під час переходу чи подорожування. // Який, переходячи з місця на місце, просить милостиню, або йде на богомілля. 2. У значенні ім. перехожий, -жого, ч.; перехожі, -жої; ж. Людина, що, переходячи повз когось, через щось, іде куди-небудь у якому-небудь напрямку.

2. Ідейно-художній аналіз поезії В. Симоненка «Перехожий»

2.1.Виразне читання вірша.

2.2.Історія написання твору.

Поезія присвячена Л. Костенко. Вперше вірш був надрукований із присвятою в газеті «Літературна Україна» від 26 лютого 1963 року.

2.3. Тема: зображення різного ставлення людей до перехожого (індивідуальність), який, ідучи, раптово спіткнувся.

2.4. Ідея: уславлення співчуття, розуміння горя іншого; засудження жорстокості, ненависті, заздрості, зла.

2.5. Основна думка: в суспільстві завжди є люди, які співчувають чужому горю або, навпаки, насолоджуються, злорадствують тоді, коли хтось раптово спіткнувся, з кимося трапилось лихо.

2.6. Проблематика:

сенс людського буття;

патріотизм;

власна гідність і самодостатність.

2.7.Особливості назви твору. Алегоричність образу перехожого.

Вобразі «перехожего» уособлено ідеал людини, що цілеспрямовано простує до мети, викликаючи захоплення, а часом і заздрість та єхидство, надто ж коли «спіткнеться» на очах натовпу. Симоненків ліричний герой — земний, він ходить між людьми, і, незважаючи на те що його «натхненної ходи» ніхто не бачить (помічають лише тоді, коли «спіткнувся чоловік»), він і далі творить її в ім’я майбутнього, в ім’я руху і поступу.

2.8.Художні засоби в поезії.

Риторичні оклики:

«Як він ішов!» «З шаленою радістю на виду!»

«З гімном вулканним без музики й слів!» «Натхненно творив ходу!»

Риторичні запитання: «Що там?»

Метафори: «струменіла дорога», «далеч... текла», «співали ноги», «тиша музику берегла»; «планети грядуть на орбиті».

Епітети: «жадібні очі», «шалена радість, щастя», «сміхом гарячим», «полускана земля», «співчувати убого», «чужа біда».

Повтори: «Як він ішов!», «З шаленою...», «І ніхто...» 2.9. Обговорення змісту поезії. Бесіда за питаннями.

Що вам відомо про Л. Костенко? Назвіть її твори. Чим вони запам’яталися, чим вразили вас?

Яку людину, на ваш погляд, шанують у суспільстві?

Дайте визначення гімну. Хто був автором гімну України? Як було створено хвалебну пісню?

Опишіть ходу ліричного героя. Що письменник намагався в ній підкреслити?

Чому оточуючі не помічали перехожого аж доти, поки він не спіткнувся?

Як ви можете стисло охарактеризувати героя поезії? Чим він відрізнявся від інших людей?

Чи приємно контактувати з такою людиною, як перехожий? Відповідь обґрунтуйте.

Про що свідчить ставлення суспільства до ліричного героя? Як воно реагує на лихо людини?

Чому перехожий незважаючи ні на що продовжує ходу?

Як ви ставитеся до чужого горя? Чому необхідно бути милосердним?

Для чого в поезії тричі повторюється рядок «Як він ішов»?

2.10. Складіть інформаційне ґроно, характеризуючи ліричного героя твору В. Симоненка «Перехожий».

Творчий

Працьовитий

Щасливий Перехожий Веселий

Оптимістичний

Цілеспрямований

V.Закріплення вивченого матеріалу

1.Проведення тестового опитування

1.Коли ліричний герой йшов, то дорога:

а) палала; б) струменіла; в) ставала широкою.

2.Які відчуття охоплювали перехожого під час власної ходи? Він був: а) надто впевненим у своїх діях; б) схвильований і розсіяний;

в) зачарований світом.

3.Поезія В. Симоненка «Перехожий» присвячена: а) Б. Олійнику; б) О. Гончару; в) Л. Костенко.

4.Під час подорожі ліричний герой:

а) спіткнувся; б) зустрівся з друзями; в) дав жебракові милостиню.

5.За що люди докоряли перехожому? Бо він:

а) не дивився під ноги, коли йшов; б) ні з ким не вітався;

в) голосно розмовляв на вулиці.

6.Люди з натовпу «пограли словами», наче у: а) баскетбол; б) футбол; в) хокей.

7.Яка риса характеру не притаманна ліричному герою твору? а) Цілеспрямованість; б) впевненість у собі; в) надмірність.

8.Ноги у подорожуючого:

а) почервоніли; б) боліли; в) співали.

9.Ліричний герой в результаті сприйняття ним оточуючого світу був: а) збентежений; б) схвильований; в) зачарований.

10.Гімн у творі названо:

а) хвалебним; б) вулканним; в) реактивним.

11.Подорожуючий власну ходу творив:

а) натхненно; б) творчо; в) з великою піднесеністю.

Урок № 53 А. Малишко — Відомий український поет.

«Пісня про рушник»

Мета: ознайомити школярів з відомим українським поетом А. Малишком (його життєвим і творчим шляхом); охарактеризувати його пісенну творчість; проаналізувати твір поета «Пісня про рушник; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезії, визначати і коментувати основні її мотиви, аргументовано висловлювати власні роздуми; виховувати почуття любові, пошани до творчості А. Малишка, шанобливе ставлення до рідної матінки.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет А. Малишка, бібліотечка його творів, грамзапис пісень на слова поета; виставка вишиваних рушників; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

І. Організаційний момент ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

Що називається піснею? (Пісня — словесно-музичний твір або ліроепічного характеру, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу)

Які пісні бувають? (Календарно-обрядові, родинно-побутові, соціальнопобутові)

Назвіть відомі вам літературні пісні та їх авторів.

На які види розподіляються пісні? (Народні, літературні)

Назвіть композиторів, які поклали слова поезій на музику? (Платон і Георгій Майборода, О. Білаш, П. Козацький, Л. Ревуцький, А. Штогаренко, М. Вериківський, С. Козак, Ю. Мейтус, Ф. Надененко та інші)

Чому вважають, що пісня — душа українського народу, що в ній — вся історія рідного краю?

Для чого призначений рушник? Які народні обряди пов’язані з ним?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Розкопаю гору та посію рожу, Для людського щастя — слово дам сторожу, Пагінці зрощу я в щирому привіті.

А для чого ж, брате, існувати в світі?

А. Малишко

1. Життєвий і творчий шлях А. Малишка. Матеріал для вчителя

Андрій Самійлович Малишко

(14.11.1912 — 17.02.1970)

У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита

ітри його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж.

Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.

Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Остапівну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Бази- лиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя» Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю

ідобротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.

Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці

навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.

Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище.

Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— закінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування.

Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старенького брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись...

Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя... Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.

2. Опрацювання твору А. Малишка «Пісня про рушник»

2.1.Прослуховування пісні у грамзапису.

2.2.Історія написання «Пісні про рушник».

Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).

Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета.

Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.

2.3. Тема: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.

Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього

дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.

«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів... Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.

Та з-поміж цих скарбів виділяється «Пісня про рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.

«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.

2.4. Ідея: уславлення шанобливого ставлення до матері-святині.

2.5. Основна думка: материнський рушник для її дитини — щастя, доля, любов.

2.6.Жанр: пісня.

2.7.Композиція.

Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато. Але образ її — виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям.

«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.

Твір складається з шести куплетів, з яких три — по 4 рядки, а решта — по 2. Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі. 2.8. Ідейно-художній зміст пісні.

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи

розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.

2.9. Популярність твору, його зв’язок з народною творчістю.

«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний,

ідорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка)

ітому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.

2.10. Художні засоби пісні. Звертання: «Рідна мати моя».

Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».

Повтори:

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала».

«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої».

«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов».

Метафори: «цвіте... доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе.... і дитинство, й розлука, і вірна любов».

Порівняння: «...той рушник простелю, наче долю...».

2.11. Опрацювання ідейного змісту пісні. Бесіда за питаннями.

Яке символічне значення приділялося рушникові в житті людей?

Для чого мати, коли син вирушав у дорогу, давала йому рушник?

Чому рушники прикрашали різноманітними вишивками? Що вони символізували?

Опишіть почуття ліричного героя твору. Про що вони свідчать?

Що хотів бачити герой на материнському рушникові? Як про це зазначено у творі?

(«Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

Ізелені луги, й солов’їні гаї,

Ітвоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

Ізасмучені очі хороші твої»)