2. Основні правила та їх зміст

Правило оцінки ризику небезпек – серйозність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності. Небезпека – це, насамперед, стохастичний процес. Якщо ж він реалізувався, то наступне питання полягає у величині заподіяної шкоди.

Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпе­ки відбуваються рідко, і навпаки, незначні за проявом - зустрічаються ча­стіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома полярно протилежними аспектами:

1. Серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання що­до її реалізації дуже незначні.

2. Допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії не суттєвий для нормального існування.

Правило нелінійних взаємодій – взаємодія енергії, речовин, інформації і динамічних якостей систем - нелінійна. Тому інколи слабкий вплив чи незначна зміна одного з показників можуть викликати значні відхилення інших показників, аж до руйнування всієї системи в цілому.

Істотне місце в сучасній науці займає системно-структурний підхід дослідження або, як часто говорять, системний метод. Цей метод і старий і новий. Він достатньо старий, оскільки такі його форми і складові, як під­хід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єд­ності і цілісності, розгляд системи, як закону структури даної сукупності компонентів існували раніше, але були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася з середини XX століття з переходом до ви­вчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем.

Системно-структурний підхід – це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. Його основні поняття: «елемент», «струк­тура», «функція». В центрі уваги при системно-структурному підході ви­вчаються не елементи як такі, а перш за все структура об'єкту і місця еле­ментів в ній.

Основні моменти системно-структурного підходу наступні:

1. Вивчення феномену цілісності і встановлення складу цілого та його елементів.

2. Дослідження закономірностей з'єднання елементів в систему, тоб­то структури об'єкту, що утворює ядро системного підходу.

3. Вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний (системний) її аналіз.

4. Дослідження походження системи, її меж і зв'язків із іншими сис­темами,

Системно-структурний підхід – напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем.

Він сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і виробленні ефективної стратегії їх вивчення. Методологія і специфіка системно-структурного підходу визначається тим, що він орієнтує дослі­дження на розкриття цілісності об'єкту і механізмів, що його забезпечу­ють, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкту і зве­дення їх в єдину теоретичну картину.

Одне з провідних місць у науковому пізнанні системно-структурний підхід починає займати в 20 столітті. Передумовою його проникнення в науку з'явився перш за все перехід до нового типу наукових задач, у ці­лому ряді областей науки центральне місце починають займати проблеми організації і функціонування складних об'єктів: пізнання починає оперу­вати системами, межі і склад яких далеко не очевидні і вимагають спеціа­льного дослідження у кожному окремому випадку. Техніка все більш пе­ретворюється на техніку складних систем, де багатоманітні засоби тісно пов'язані з вирішенням єдиної крупної задачі (наприклад, космічні проек­ти, екологічні експертизи атомних станцій). У другій половині 20 ст. ана­логічні по типу задачі виникають у соціальній практиці та інформаційно­му просторі. В соціальному управлінні замість пануючих раніше локаль­них, галузевих задач і принципів ведучу роль грають крупні комплексні проблеми, що вимагають тісного взаємного пов'язування економічних, соціальних та інших аспектів суспільного життя (наприклад, проблеми розвитку міст, заходи щодо охорони природи). В інформаційному прос­торі вирішується питання глобалізації інформаційного простору (телеба­чення, Інтернет).

З'являються загальнонаукові та спеціально-наукові концепції, для яких характерне застосовування в тій або іншій формі основних ідей сис­темно-структурного підходу. Наприклад, у вченні Вернадського про біо­сферу і ноосферу науковому пізнанню запропонований новий тип об'єктів - глобальні системи; в біології системні ідеї використовуються в екологі­чних дослідженнях, при вивченні вищої нервової діяльності, в аналізі біо­логічної організації, в систематиці; розробка теорії організації Богдановим послужила фундаментом для виникнення кібернетики.

Позитивна роль системно-структурного підходу зводиться до насту­пних основних моментів:

• поняття і принципи системно-структурного підходу мають більш широку пізнавальну реальність у порівнянні з тією, яка фіксувалася в ко­лишньому знанні (наприклад, поняття біосфери в концепції Вернадсько­го, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід в економічному управлінні і плануванні, тощо).

• системно-структурний підхід містить у собі нову, в порівнянні з передуючими, схему пояснення, в основі якої лежить пошук конкретних механізмів цілісності об'єкту і виявлення достатньо повної типології його зв'язків. Реалізація цієї функції, звичайно, пов'язана з великими трудноща­ми; для дійсно ефективного дослідження мало зафіксувати наявність в об'єкті різнотипних зв'язків, необхідно ще представити це різноманіття в операціональному вигляді, тобто відтворити різні зв'язки як логічно од­норідні, що допускають безпосереднє порівняння і зіставлення (така зада­ча була успішно вирішена, наприклад, в екології завдяки введенню уяв­лення про харчові ланцюги, що дозволило встановити вимірні зв'язки між їх різноманітними елементами).

З важливої для системно-структурного підходу тези про різнома­ніття типів зв'язків об'єкту витікає, що складний об'єкт допускає не одне, а декілька розчленовувань. При цьому критерієм обґрунтованого вибору найадекватнішого розчленування об'єкту, що вивчається, може служити те, наскільки в результаті вдається побудувати операціональну "одини­цю" аналізу (таку, наприклад, як небезпека і ризик в БЖД, товар в еконо­мічному вченні або біогеоценоз в екології), яка дозволяє фіксувати цілісні властивості об'єкту, його структуру і динаміку.