Символіка і філософський підтекст роману а. Камю "Чума"

Місце А. Камю у світовій літературі. (А. Камю — французький письменник, есеїст, драматург і мислитель. Він належав до екзистенціалістів. У його творчості відбилося переживання духовної кризи західної цивілізації, відчуття втрати сенсу життя. Його твори сповнені трагізму людського існування, приреченості на самотність, а його герої часто опиняються перед вибором між життям і смертю.) 

"Чума" А. Камю — філософський роман-притча. (Роман написано у формі хроніки епідемії чуми, що почалася в Орані (Алжир). У романі висвітлено не лише історичні, а й філософські проблеми.) 

1. Символічне значення чуми. (В історії людства чума завжди була величезним злом. Це майже невиліковна хвороба, це мор, паніка, це епідемія, яка інколи забирала життя людей цілих міст. Чума — це спустошення, руїна, це трагічне відчуття, що ти ще не хворий тільки через те, що до тебе Ще не дійшла черга. Однак у творі Камю це не лише пошесть, це — штучне зло, свідомо принесене ззовні. Сам Камю писав, що "явний зміст "Чуми" — це боротьба європейського опору проти нацизму". Але й це не все. Це не тільки чума (коричнева чума, як називали фашизм у Європі), це є загальнолюдське зло, яке загрожує всьому людству. Чума — це щось парадоксальне і нездоланне, що важко піддається осмисленню.) 

2. Головний персонаж твору. (Головним персонажем твору є доктор Ріє. Від його імені ведеться розповідь про події в Орані. Вірний гуманістичним переконанням, доктор Ріє виконує Свій лікарський обов'язок, рятуючи хворих від смертельної хвороби і часто забуваючи про власну безпеку. Камю чітко дотримується хроніки подій: від створення санітарних дружин і переконання доктором Ріє посадовців про смертельну загрозу, від першої проповіді священика до досягнення піку хвороби.) 

3. Кульмінація роману. (Розпал чуми, досягнення вищої точки людських страждань є кульмінацією твору. Винайдено вакцину, врятована перших хворих, муки дитини, що вмирає, чумна лихоманка Грана — ось моменти найвищого напруження філософської притчі Камю. А далі йде розв'язка — зняття санітарних кордонів, прихід до Орана першого потяга, смерть дружини Ріє.) 

4. Привід замислитися. (Чума залишилася позаду. Місто оговтується від страшного мору, але в романі Камю, як і в житті, ще зарано ставити крапку. Радість від спаду епідемії може бути тимчасовою, адже затишшя часто передвіщає бурю. Доктор Ріє висловив переконання, що "чума — це нескінченна поразка". Ця думка співзвучна філософії самого А. Камю стосовно того, що людям доброї волі під силу перемогти якесь конкретне зло, але вони ніколи не переможуть всесвітнє зло. Письменник водночас веде боротьбу проти "зачумленості" суспільства. "Зачумленість" — це особливий стан людини — це не лише здатність чинити зло, а й нездатність чинити опір злу, це той стан духовного спустошення, коли все байдуже, коли з усім погоджуєшся. У цих міркуваннях автор виходить далеко за межі хроніки епідемії чуми в алжирському місті.) III. Золоті зерна філософії А. Камю. (Усвідомлення того, що вселенське зло перемогти неможливо, зовсім не означає апатію і бездіяльність. Герої роману демонструють готовність самовіддано боротися зі злом, зокрема — з чумою. І саме у цьому творі відбувається перехід А. Камю від "самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу треба поділяти".) 

«Сто років самотності»

«Сто років самотності» вважається шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, метафоричним описом історії Колумбії або Латинської Америки. Роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років. Номер 17 у рейтингу «100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік». «Сто років самотності» належить до напрямку магічного реалізму (ознаки магічного реалізму в романі «Сто років самотності») Назва «Сто років самотності» Автор Ґабріель Ґарсія Маркес Рік видання 1967 Жанр Роман-міф, роман-притча, сімейна хроніка, інтелектуальний роман Нагороди Нобелівська премія Тема «Сто років самотності» Історія шести поколінь роду Буендіа (в алегоричному сенсі — історія розвитку свідомості людства від жадібного пізнання світу до перенасичення ним і відчуження від нього) Час і місце дії Час — від середини ХІХ до середини ХХ ст. Жодних дат у творі немає, як і назви країни. Дія відбувається ніби поза часом і простором Проблематика «Сто років самотності» Самотність, відповідальність за свій вибір, роз’єднаність і солідарність, історична пам’ять, батьки й діти, кохання, сім’я Головні герої «Сто років самотності» Хосе Аркадіо й Урсула Буендіа, їх нащадки Хосе Аркадіо-молодший, Ауреліано (полковник Буендіа), Амаранта; Хосе Аркадіо (Аркадіо), Ауреліано Другий, Хосе Аркадіо Другий, Ремедіос Прекрасна; Меме, Хосе Аркадіо; Амаранта Урсула, Ауреліано Бабілонья та ін. Ідея роману Маркеса «Сто років самотності» · Заклик до гуманізму, працелюбності, любові до землі, моральної чистоти. · Утвердження думки про те, що не самотність, роз’єднаність, а солідарність урятує людство. · Відповідальність людини за свої вчинки, дії, вибір і перед сучасним йому суспільством, і перед майбутніми поколіннями. · Необхідність думати про наслідки неконтрольованого біологічного потягу. · Засудження жорстокості, воєн, ворожнечі, історичного безпам’ятства. Риси фантастичного, «магічного» і реального в романі «Сто років самотності» Реальне Фантастичне Мандри циган; бродячі циркові трупи; родинне життя Буендіа; громадянські війни, швидке поширення прогресу, технічних новинок; природа Латинської Америки; діяльність «бананових» та інших компаній, «бананові лихоманки» та ін.; боротьба за виживання серед дикої природи та ін. Старий циган, що зашифрував історію роду Буендіа й повернувся в їхній дім навіть після смерті, бо йому, «мабуть, там самотньо»; вік героїв — до 150 років (Урсула, Пілар); привиди в будинку;  вознесіння Ремедіос Прекрасної; струмок крові, що тече від убитого сина до матері; кількість їжі, гостей та інші перебільшені можливості людей, їхні пригоди У романі «Сто років самотності» розповідається історія шести поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду: народження дитини з поросячим хвостом. Це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірваність від реального часу призводять до його самотності, а далі — до вимирання. Отже, одна з головних проблем твору — це проблема самотності. Доведіть це на прикладі образів твору. Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Наприклад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відмежовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним. Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не довірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу. Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: «Певно, йому дуже важко. Мабуть, він страшенно самотній». Про Мелькіадеса: «Він справді побував на тому світі, але не витримав самотності й повернувся назад». Про Амаранту: «Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страждання…» Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: «…єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї». Про Ребеку: «Надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності». Про Маурісіо: «Він помер старим, у цілковитій самотності». Самотність у Маркеса — це психологічний стан людини, її внутрішнє захворювання. Воно із середини підточує її фізичні та моральні сили і, урешті-решт, зводить у могилу. Це добре проявляється у другому поколінні сім’ї Буендіа. Вони всі замкнені в собі, відірвані від реального часу і саме це призводить їх спочатку до самотності, а потім — до вимирання. Автор неначе хоче сказати, що людина, сім’я, рід, якщо вони самотні, бездуховні, то приречені на самознищення.