2.4 Фінансово-інвестиційні важелі державного впливу на розвиток підприємництва

Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок чотирьох головних джерел:

– цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної частини відповідного бюджету);

– фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);

– пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;

– іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.

Основними формами та методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:

– застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

– державні й місцеві замовлення;

– надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

– сприяння розвитку фінансово-промислових груп;

– фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.

Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:

– позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;

– пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати процентів, полегшуючи тим самим для підприємств умови одержання банківських кредитів;

– позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;

– позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;

– позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;

– позики лізингового характеру тощо.

Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою – надання гарантій.

Висновки

На нинішньому етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання. Тобто державна підприємницька політика є недосконалою, як і всі інші інструменти регулювання.

На даний час сприйняття процесу одержання дозволів як значної перешкоди для розвитку бізнесу є дуже поширеним, адже кількість цих дозволів велика і їх отримання є складною справою. За статистичними даними найскладніше отримати дозволи на виділення земельної ділянки, будівництво та перобладнання приміщення.

Головними перешкодами в процесі одержання дозволів є кількість необхідних документів, значна тривалість процедури одержання дозволів чи погоджень, а також неоднозначність вимог представників регуляторних органів. Є високою складність отримання інформації від органів та установ про дозволи та процедури їх надання. В загальній тенденції спостерігається спад в реєстрації нових малих підприємств в Україні.

Важливою складовою механізму державного регулювання підприємництва має стати система його державної підтримки, створення якої нині проголошується як запорука поліпшення стану в усіх сферах соціально-економічного життя суспільства.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, Фонд

підтримки фермерських (сільських) господарств.

Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб’єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

Податкова реформа, що провадиться нині в Україні, передбачає вдосконалення чинного законодавства щодо таких принципових питань:

- розширення бази оподаткування за рахунок ширшого застосування презумптивного оподаткування, тобто введення оподаткування діяльності, пов’язаної з готівковим обігом, та залучення відтак до оподаткування неофіційного тіньового сектору економіки; обмеження до мінімуму переліку податкових пільг, залишивши такі лише у виняткових випадках під затверджені пріоритети структурної перебудови та щодо обмеженого кола товарів (робіт, послуг) особливого соціального значення. Це забезпечить додаткові надходження до бюджету та розширення переліку платників податків;

- забезпечення стабільних надходжень до бюджетів різних рівнів;

- досягнення суттєвого пом’якшення податкового клімату постійним зменшенням податкового тиску на вітчизняні підприємства-товаровиробники;

- стимулювання зростання випуску продукції вітчизняними підприємствами;

- створення повної і дієздатної правової бази оподаткування через підготовку Податкового кодексу України, удосконалення чинного податкового законодавства;

- спрощення податкового законодавства та узгодження його з нормами інших законодавчих актів;

-посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження платежів усіх рівнів.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку підприємництва є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання. Але в майбутньому прогнозується підвищений розвиток підприємницької діяльності за рахунок залучення іноземних кредитів та підтримки державних програм.

Список використаної літератури

1.Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.

2. Бойчик, І. Виробнича стратегія, її місце і роль в стратегічному розвитку підприємства / Ірина Бойчик, Віктор Васильчук // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – Тернопіль, 2010. – Вип. 3. – 104 с.

3. Варналій З.С. Основи підприємництва:Навч.посіб. – К.: Знання-Прес,2002. 239с

4. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000. – 204 с.

5.Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

6.Дідківська Л.І, Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу "Державне регулювання економіки". – К.: КДТЕУ, 2000.

7.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

8.Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, ЕльгаН, 2000. – 592 с.