1.2. Державне регулювання підприємницької діяльності

Державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, що встановлюються Конституцією та законами України.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема забезпечення:системності та комплексності механізмів державного регулювання розвитку підприємництва;цілеспрямованості та адресності підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації;рівноправного доступу суб'єктів підприємництва усіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику (включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій); державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні республіканські регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однією з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

Державне регулювання підприємницької діяльності поділяється на пряме та непряме. Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними для виконання. Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте таке положення керованого, котре необхідно для держави. Як непряме регулювання можна навести приклад надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.

Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація ; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців:інформаційне, кадрове та науково - методичне забезпечення підприємців.

Базою нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основним з яких Господарський Кодекс України. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву.

Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п.

У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня.

Головним нормативно-правовим актом, який регулює фінансово-господарську діяльність є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.

Даний Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями.

Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання.

Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними ці­нами. Тут допускається навіть державне регулювання цін. Проте можна встановити для підприємств-монополістів граничні рівні рентабельності. Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Перехід до ринку потребує формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цієї мети необхідні кардинальні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування в світове господарство та розвиток взаємовигідного співробітництва. Монополія держави на зовнішньоекономічну діяльність ліквідована Нині усі господарюючі суб'єкти можуть бути учасниками зовнішньоекономічної діяльності, якщо це передбачається їх статутом та засновницьким договором.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур здійснюється на основі положень, викладених у Законі України „Про зовнішньоекономічну діяльність", є основоположними для всіх суб'єктів бізнесу і повинні враховуватися при організації цього виду діяльності. Тому суб'єкти господарської діяльності України, в тому числі й іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами:

1. Принцип суверенітету народу України на здійснення зовнішньо­економічної діяльності: виняткове право народу України самостійно і незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами України; зобов'язання України неухильно виконувати всі угоди та зобов'язання України у сфері міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва: право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законами України; обов'язкове додержання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виняткове право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на отримані результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівноправності та недискримінації: рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності; заборона будь-яких (крім передбачених цим Законом) дій держави, результатом яких є обмеження прав та дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцями розташування та іншими ознаками; недопустиме обмеження діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону: регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; заборона використання підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які в будь-якій формі створюються для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлено законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за її межами і згідно з нормами міжнародного права.

Згідно частини першої статті 42 Конституції України "Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом". Закріплення права на підприємницьку діяльність є головним і необхідним для її здійснення.

Ця норма закріплює на конституційному рівні одну з основних можливостей – можливість участі всіх осіб в здійсненні підприємницької діяльності, яка базується на об'єктивних закономірностях ринкової економіки.

Одним із важливих напрямків забезпечення Конституційного права на підприємницьку діяльність є реалізація вимог верховенства закону в законодавстві про підприємництво в Україні, що означає створення внутрішньої несуперечливої і узгодженої системи юридичних актів при вирішальній ролі в ній законів.

Верховенство законів диктує і вимоги узгодженості змісту підзаконних нормативних актів діючим законам, що у правовому регулюванні підприємницької діяльності не завжди виконується.

При дослідженні нормативних актів, спрямованих на захист підприємницької діяльності, а також багатьох приклаках з практичної діяльності підприємців зроблено акцент на наявність недоліків, як у законодавчих, так і підзаконних нормативних актах, їх суперечливості та неузгодженості, а також шляхи їх усунення. Наявність цих недоліків стримує розвиток підприємницької діяльності і створює бар'єри на шляху виходу суб'єктів підприємницької діяльності на ринок всіх товарів і послуг.

За останні півтора року виникла і загострилася проблема дерегулювання підприємницької діяльності. Ця проблема пов'язана з державним регулюванням підприємницької діяльності.

Справа у тім, що в останній час державне регулювання, тобто втручання державних органів у підприємницьку діяльність досягло таких меж, що по суті були створені правові адміністративні, економічні та організаційні перешкоди та обмеження, що стримують її розвиток, а це в свою чергу не сприяє економічному зростанню України. Це стосується спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва, скорочення переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності, лімітування перевірок та контролю, спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій, забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правової бази і таке інше.

Представники багатьох державних органів управління стверджують, що їх дії з державного регулювання спрямовані на подальший розвиток підприємництва, а результат протилежний – стримується розвиток. За останні два роки кількість зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності в Україні скоротилася. Для вирішення проблем дерегулювання в повному обсязі виконати укази Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" і "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", з урахуванням того, що чиновники особливо середньої ланки, в зв'язку з наявністю деяких недоліків в законодавстві з відомих причин будуть виконувати ці укази дуже повільно. Без вирішення цих питань подальший розвиток підприємництва просто неможливий.

Загальний список нормативно-правових актів, які так чи інакше регулюють фінансово-господарську діяльність може виглядати так:

• Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

• Закон України "Про внесення змін до закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"

• Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"

• Закону України "Про підприємства в Україні"

• Закон України "Про рекламу".

• Закон України "Про аудиторську діяльність"

• Закон України "Про внесення змін да доповнень у Кримінальний,

• Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс України про адміністративні правопорушення"

• Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"

• Указ Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності"

• Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності".

Сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також зростанням важливості передових технологій для економічного розвитку держав, унаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Вільна та розвинута конкуренція на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють необхідність відносин співробітництва між державою і підприємництвом.

Державне регулювання підприємницької діяльності можна визначити як діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.

Підставою державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.

РОЗДІЛ 2.ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ.