2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки.
Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.
Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність приписам правових норм, тобто її правомірність. [ 11, с 236 ]
Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:
- відповідність поведінки приписам норм права;
- одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;
- здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.
Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом втілення у життя суб'єктивних прав і обов'язків. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.
Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.
Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання виявляється по-різному:
• у нормах права правомірна поведінка виявляється як модель бажаної поведінки суб'єктів - адресатів норми;
• у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;
• у юридичному змісті правовідносин - як суб'єктивні права і обов'язки сторін правовідносин;
• у фактичному змісті правовідносин - як дії сторін правовідносин, спрямованих на реалізацію їх взаємних прав і обов'язків;
• у правопорядку - як його зміст.
Усе це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [ 3, с 52 ]
На різних підставах правомірна поведінка поділяється на такі види:
1) як юридичний факт - на поведінку а) правоутворюючу, б) правозмінюючу та в) правоприпиняючу;
2) при реалізації норм права - на діяння, що спрямовані на
а) дотримання, б) виконання, в) використання або г) застосування норм права;
3) з точки зору фактичного змісту правовідносин — на діяння, що спрямовані на здійснення а) суб'єктивних прав чи б) юридичних обов'язків;
4) за зовнішньою формою вираження - на а) дії, б) бездіяльність;
5) за причинами вияву - на а) поведінку, зумовлену внутрішніми причинами і потребами та на б) поведінку, зумовлену зовнішніми обставинами;
6) за способом формування в текстах правових документів - на а) прямо й однозначно сформульовану, б) опосередковано передбачену;
7) за характеристиками суб'єктів - на а) індивідуальну,
б) колективну, в) посадову, г) професійну та іншу. Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активну правову, звичайну, конформну та маргінальну. [ 11, с 237 ]
Активна правова поведінка (правова активність) полягає в добровільності здійснення правових норм і адекватній реакції на порушення правових приписів з боку інших суб'єктів. Активна правова поведінка заснована на переконаності суб'єкта в необхідності і справедливості правового регулювання, на високій правовій свідомості та правовій культурі.
Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єктові властивістю, переросла у звичку і може навіть не усвідомлюватись ним у всіх її аспектах.
Основа конформної (пристосовницької) поведінки - пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом «поводься так, як поводять себе інші». Таким чином, конформна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб'єкта в необхідності неухильного виконання приписів права, а є формою його пристосування до оточуючого соціального середовища. Тому, потрапляючи в середовище осіб, схильних до правопорушень, такий суб'єкт швидко змінює свою правомірну поведінку на протиправну. [ 3, с 53 ]
Маргінальна правомірна поведінка базується не на позитивних правових настроях суб'єкта, а на його страху перед юридичною відповідальністю за скоєне правопорушення. Такий суб'єкт готовий до протиправних дій у разі переконаності в їх безкарності.
Правомірна поведінка ( законослухняна ) — суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.
Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. [ 12, с 618 ]
Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.
Ознаки правомірної поведінки:
1) є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою - забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Правомірною можна вважати і припустиму поведінку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпоративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);
2) не суперечить нормам і принципам прана, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві, а не пише заборон, що містяться у законах і підзаконних актах; . [ 6, с 36 ]
3) має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;
4) зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права — дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);
5) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється її юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;
6) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.
Правомірна поведінка завжди включає два моменти:
• інформаційний — поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;
• поведінковий — уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків. [ 7, с 48 ]
Правомірна поведінка складається з елементів — правомірних вчинків (правових вчинків, що мають суспільне корисний характер). Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви — спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії.
Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) свідомість громадського обов'язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних для неї дій; 6) прагнення робити як усі; 7) острах відповідальності та ін.
Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби і інтереси.
Мотиви визначають правову установку — правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.
Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідні: (1) розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян; (2) подальше системне правове забезпечення її розвитку; (3) подолання величезного розриву між бідними і багатими; (4) зведення до мінімуму безробіття; (5) виконання соціальних програм; (6) авторитет влади, який можливий за умови, якщо влада не маніпулює законом; (7) стабільний демократичний політичний режим; (8) створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції і правоохоронних органів; (9) додержання законності всіма посадовими особами і громадянами;
(10) високий рівень правової культури; (11) державна ідентичність громадян, тобто їх усвідомлений зв'язок з українською державою, що розвивається.
Склад правомірної поведінки ( з англ. ) — система ознак поведінки, яка відповідає приписам права.
Правомірна поведінка є соціальне значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується правопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.
Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):
• активна (принципова);
• звичайна (звична);
• пасивна (конформістська — її різновид);
• маргінальна.
Активна (принципова) правомірна поведінка— це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. До суспільне активної поведінки слід віднести інакомислення — випереджувальну, алармістську ( з англ. — тривожити, турбувати) поведінку громадян, які ініціювали боротьбу за реальні права і свободи особи, що формально закріплені в конституції держави, а в дійсності не виконуються. [ 5, с 75 ]
Активність та принциповість громадянина, який виражає щирість, ініціативу, неформальну (не стандартну) самостійність у думках і діяннях, не повинні виходити за рамки правомірної, соціальне відповідальної поведінки.
Звичайна (звична) правомірна поведінка — вид законослухняної поведінки, то виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль.
Пасивна правомірна поведінка — вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах). Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки ( з лат.— подібний), тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), тобто до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Конформісти — це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддані «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника. [ 12, с 620 ]
Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: — добровільна (явка з повинною до суду); — змушена (доставка до суду під конвоєм). Види правомірної поведінки за об'єктивною стороною:
— активна — дія (своєчасне подання декларації про доходи);
— пасивна — бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Види правомірної поведінки за суб'єктами:
— індивідуальних суб'єктів: громадянина, посадової особи та ін.;
— колективних суб'єктів.