ЗМІСТ

Вступ ........................................................................................................ 1. Правова поведінка, її ознаки, види, склад .......................................... 2. Поняття, ознаки, види та склад правомірної поведінки .................... 3. Поняття, ознаки та види правопорушень ............................................ Висновок .............................................................................................. Список використаних джерел .............................................

3 6 10 17 27 29

Вступ

Актуальність теми. Серед найважливіших проблем, що постали перед юридичною наукою і практикою в процесі побудови в Україні громадянського суспільства і правової держави, є проблема правової поведінки особи.

В юридичній науці не приділялося належної уваги формам правової поведінки, зокрема, особливостям правомірної бездіяльності. Протягом багатьох років розвивалася теорія соціально-правової активності особи, що спрямована на побудову ідеальних моделей поведінки, без урахування особливостей української соціально-правової дійсності.

Пасивна правова поведінка у вітчизняній правовій науці переважно досліджувалася у формі протиправної бездіяльності. Правомірна бездіяльність як правовий феномен не виступала предметом спеціальних досліджень в межах загальної теорії права, і лише деякі її аспекти вивчалися на рівні галузевих юридичних наук. Це призвело до того, що бездіяльність за своїми ознаками й функціональними можливостями зазвичай прирівнюється до дії. Складається враження про відсутність відмінності між ними у сфері правового регулювання суспільних відносин.

Оскільки суспільні відносини постійно ускладнюються, спостерігається зростання пасивних правомірних форм поведінки. Чередування дій та бездіяльності пояснюється різноманітністю соціальних цілей, шляхів і засобів їх досягнення, зміною методів правового регулювання і наданням суб’єктам різних правових можливостей. Соціальна значимість правомірної бездіяльності безсумнівна, вона виходить за рамки особистих інтересів людини, яка бездіє, через те, що час від часу зачіпає права й законні інтереси інших осіб, суспільства й держави в цілому.

Актуальність обраної теми визначається не тільки недостатнім рівнем її наукової розробки. Дослідження правомірної бездіяльності одночасно сприяє розкриттю факторів, що формують життєву позицію, особистісне сприйняття чинної правової системи та визначають лінію правової поведінки особи. Це дає змогу доповнити існуючі знання і дані, отримані в процесі вивчення правомірної поведінки, виявити невирішені, спірні питання і, таким чином, сприяти подальшому розвитку теорії правової поведінки, змінити негативний погляд науковців на проблеми пасивної правомірної поведінки як пристосовницької або нігілістичної, розробити заходи щодо забезпечення такого виду правомірної бездіяльності, як дотримання заборон, заохотити і стимулювати активну правомірну поведінку.

Проблема правової поведінки особи є багатоаспектною і це обумовило необхідність вивчення і узагальнення робіт вітчизняних учених та зарубіжних авторів – юристів, філософів, соціологів, психологів, різноманітного теоретичного матеріалу, законодавства.

Фундаментальні основи теорії правової і, зокрема, правомірної поведінки розробили: О.П. Алейнікова, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, А.Я. Вишинський, М.М. Вопленко, І.А. Єсіпова, Р.Т. Жеругов, В.М. Казаков, С.М. Кожевніков, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарев, О.А. Лукашева, М.С. Малеїн, А.В. Міцкевич, Є.К. Нурпеїсов, В.В. Оксамитний, Р.К. Русинов, І.С. Самощенко. Серед інших учених, дослідження яких стосувалися проблем правової або правомірної поведінки можна назвати В.К. Бабаєва, Ж.Д. Бусурманова, А.Б. Венгерова, В.І. Гоймана, О.Ф. Граніна, Ю.І. Гревцова, В.П. Казімірчука, Д.А. Керімова, А.М. Колодія, О.Є. Лейста, Р.З. Лівшица, М.І. Матузова, Є.В. Назаренко, В.С. Нерсесянца, М.Ф. Орзіха, О.Д. Тихомирова, О.Ф. Фрицького, В.М. Шафірова, Н.В. Щербакову.

Аналіз дослідженої літератури показав, що акцент робиться переважно на проблемах активної поведінки – правомірної дії. Бездіяльність вивчається лише на рівні галузевих юридичних наук (А.С. Горєлік, О.С. Йоффе, Г.К. Матвєєв, П.М. Панченко, М.Д. Сергієвський, М.С. Таганцев, А.А. Тер-Акопов, М.С. Тімашев, Г.В. Тімейко, Р.А. Ханнанов, М.Д. Шаргородський).

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка теоретичних основ правомірної бездіяльності як форми правової поведінки та розкриття її практичної значимості. Реалізація поставленої мети зумовила постановку та розв’язання таких завдань:

проаналізувати й узагальнити існуючі в науковій літературі підходи та запропонувати власний погляд на проблему правомірної поведінки;

сформулювати власне, авторське визначення правомірної бездіяльності;

розробити юридичну модель правомірної бездіяльності: визначити її об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону;

визначити ступінь корисності правомірної бездіяльності для суспільства;

визначити і класифікувати види правомірної бездіяльності;

проаналізувати правові підстави правомірної бездіяльності;

визначити місце й роль правомірної бездіяльності в механізмі реалізації права та в забезпеченні законності й правопорядку;

виявити ступінь і шляхи впливу громадської думки на вибір суб’єктом права пасивного варіанта правомірної поведінки.

Об’єктом дослідження є правова поведінка суб’єктів права.

Предметом дослідження є правомірна поведінка у формі діяльності та бездіяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу курсової роботи становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосував такі з них: а) при дослідженні двох протилежних форм правової поведінки: дії і бездіяльності застосовано діалектичний метод; б) у процесі виведення закономірностей та найважливіших аспектів правомірної бездіяльності, її природи використано логічний метод. При аналізі теоретичних праць і визначенні ключових понять роботи застосовано категорії і прийоми формальної логіки: поняття, доказ, спростування, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. При співставленні правомірної та протиправної бездіяльності за їх сутнісними ознаками застосовано метод порівняння. Для створення нових наукових понять (правомірна бездіяльність) та доповнення вже існуючих (правомірна поведінка) використано метод узагальнення; в) при виділенні шляхів нормативно-правового регулювання правомірної бездіяльності у процесі аналізу окремих правових норм застосовано метод індукції; г) у процесі виявлення та аналізу заподіюючих властивостей бездіяльності використано метод дедукції, коли загальні наукові положення про причинність було застосовано для дослідження конкретного явища; за допомогою цього методу визначено місце і роль правомірної бездіяльності у забезпеченні правопорядку й законності; д) при розробленні складу правомірної бездіяльності та типологізації її видів використано системно-структурний метод; є) при аналізі українського законодавства використано нормативно-догматичний метод; ж) при аналізі понять “вчинок”, “поведінка”, “дія”, “бездіяльність” застосовано системний метод, що полягав у залученні категоріального апарату теорії систем.

1. Правова поведінка, її ознаки, види, склад

Правова поведінка (англ. legal conduct ) — соціальне значима поведінка особи (дія чи бездіяльність) свідомо вольового характеру, що урегульована нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна — охоронних. [ 3, с 50 ]

Ознаки правової поведінки:

1) є соціальне значимою, характеризується соціальною корисністю (правомірна поведінка) або соціальною шкідливістю (правопорушення), що впливає на розвиток суспільних відносин;

2) має свідомо вольовий характер, залежить від психічних властивостей особи, здібностей усвідомлено контролювати негативні емоційні вияви і стримувати їх зусиллями волі, керувати своїми вчинками, тобто правова поведінка є вольовою стороною правосвідомості, за допомогою якої здійснюється процес перенесення правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативних договорах та інших джерелах (формах) права, у реальну правову поведінку;

3) має зовні виражений характер у вигляді дії чи бездіяльності, що піддаються правовому регулюванню. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), яка складається з різних висловлювань, суджень і оцінок, що виражають внутрішній стан суб'єкта;

4) характеризується «юридичністю», регулюється юридичними нормами, вираженими в нормативних приписах законодавчих і підзаконних фактів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (задоволення потреб і інтересів, досягнення особистих цілей, зазначення певних втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії). Однак правова поведінка не завжди викликає правовідносини. [12, с. 617]

Оцінка поведінки суб'єкта права може бути юридичною і соціальною. Якщо з юридичної точки зору поведінка є правомірною і неправомірною, то із соціальної — соціальне корисною і соціальне шкідливою. З огляду на юридичну і соціальну оцінки.

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними стосовно права, що не потребують будь-якого правового виправдання.

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином упорядковується (врегульовується) тими чи іншими соціальними нормами. [11, с. 232 ]

З цих позицій найбільш широким є поняття нормативної поведінки, під якою розуміють таку поведінку людей, що регулюється будь-якими соціальними нормами - звичаями, релігійними або корпоративними нормами, нормами права та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права, називається правовою поведінкою. Оскільки норми права є одним з видів соціальних норм, то правова поведінка є одним з проявів нормативної поведінки, одним з її видів.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою, якщо вона регламентується нормами права. Умови й ознаки правової поведінки можуть бути прямо описані в текстах правових документів або в останніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною значущістю, а й з особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів, що здійснюється в межах правової поведінки. Тому правова поведінка часто тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за шкідливі дії. [ 5, с 74]

Певні прояви правової поведінки можуть бути юридичними фактами, тобто тими конкретними життєвими обставинами, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому разі правова поведінка розглядається як підстава зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей і які описані в гіпотезах правових норм. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних діянь, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права.

Слід зазначити, що в нормах права здебільшого моделюється не правова поведінка в цілому, а її елементи - правові вчинки. Правовий вчинок - це діяння, що складається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб'єктом правового вчинку може бути фізична чи юридична особа (орган держави, громадське об'єднання тощо), котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права та обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку - це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи. [ 11, с 235 ]

Суб'єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його наслідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією частиною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об'єкт правового вчинку - це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об'єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього виразу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причинний зв'язок між діянням і його наслідком.

Відтак, правова поведінка - це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що так чи інакше регламентуються нормами права і зумовлюють правові наслідки. [ 7, с 49 ]

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки правомірної і протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спільних, своїми особливими рисами.