Тема 5: “Поява в сім’ї хворої людини та структурно-функціональні особливості сімей, де є хворий ”

Сімейне життя ставить перед людиною складні завдання, для вирішення яких необхідно мати певні психологічні якості:

1. потреби у любові, прихильностях, батьківстві тощо;

2. здібності, навички та вміння;

3. вольові та емоційні якості.

Хвороби взагалі на нервово-психічні розлади особливо, ушкоджують необхідні у сім’ї якості. Досить часто ці зміни стають травмуючим фактором до інших членів сім’ї.

Поява у сім’ї хворої людини обумовлює підвищення нервово-психічного та фізичного навантаження на всіх інших членів сім’ї. Також на це в значній мірі впливає нерівномірний розподіл навантаження, пов’язаний із клопотанням за хворою людиною між членами сім’ї. Цей нерівномірний розподіл і обумовлюється, і обумовлює розшарування оточення хворої людини.

1 шар (внутрішній) – роль головного опікуна:

• виконання дефіцитарних функцій;

• забезпечення спілкування із соціумом.

2 шар – всі інші члени сім’ї.

3 шар (зовнішній) – складається з найближчих родичів та найближчого оточення макросоціуму.

За умов наявності у сім’ї хворої людини зростає незадоволеність членів сім’ї своїм сімейним життям.

Фактори, які сприяють підвищенню незадоволеності:

1. відчуття провини за хворобу у двох аспектах:

• біологічний;

• психологічний;

2. поведінка пацієнта;

3. тривалість хвороби;

4. ступінь порушення повсякденного життя сім’ї.

Достатньо серйозним фактором, який визначає життя сім’ї в цілому та дуже часто за умов появи хворої людини проявляється, є феномен “супроводжуючого захворювання”, що проявляється не в конкретній психологічній одиниці, а в зміні самопочуття сім’ї як єдиного цілого. Він може мати наслідки в двох протилежних напрямках:

• коли ще більше погіршується становище у сім’ї;

• мобілізація сім’ї.

Основні напрямки розвитку сім’ї хворої людини та проблеми, пов’язані з цим.

В сім’ї, де є хвора людина, можливе виникнення таких проблем:

1. проблема розуміння хворого та встановлення рівня вимог до нього;

2. проблема впливу на хвору людину;

3. проблема мотиваційної перебудови;

4. проблема перебудови відносин сім’ї із соціальним оточенням.

Залежно від того, як вирішуються проблеми в сім’ї, де є хвора людина, може бути конструктивний та деструктивний шляхи розвитку.

Конструктивний - актуалізація життєвих сценаріїв, які забезпечують нормальне функціонування сім’ї та збереження всіх її структур.

Деструктивний – порушення процесів функціонування, що проявляється у:

• приховуванні факту наявності хворої людини;

• загостренні конфліктної ситуації, яка призводить до соціальної ізоляції сім’ї;

• відмові від відповідальності за хвору людину.

Тема 6: “Репрезентативна система”

1. Сучасні уявлення щодо концепції репрезентативних систем.

2. Нейропсихологічні основи індивідуальних відмінностей сенсорного сприйняття та уявлення.

3. Порушення процесу комунікації як механізм формування конфлікту в сім’ї.

1. Репрезентативна система особистості– система пошуку, прийому та переробки інформації із оточуючого світу.

Ведуча репрезентативна система – та, в якій людина описує світ. Неспівпадіння репрезентативних систем є одним із факторів формування конфліктних відносин. Дослідження репрезентативної системи особистості являє собою спробу осмислити одну із складових процесу спілкування та визначити її значення для процесу розуміння однієї людини іншою. М’ясинцев виділяв 3 взаємопов’язаних компоненти ефективної комунікації:

1 – психічне відображення один одного в процесі спілкування;

2 – відношення один до одного учасників спілкування;

3 – звернення їх один до одного.

Виділення цих компонентів має не тільки методологічну цінність, а також наукову і практичну, бо дає можливість зрозуміти, на якому рівні порушена комунікація, що є фактором порушення, та з чим саме потрібно працювати для поліпшення комунікації.

Для процесу відображення один одним є дуже важливим урахування ведучих репрезентативних систем учасників комунікації.

Концепція репрезентативної системи прийшла в психологію НЛП (нейролінгвістичного програмування - Бендлер та Гріндер).

Ефективність комунікації між людьми може бути значно збільшена шляхом визначення ведучої репрезентативної системи та використання її.

Людина сприймає із оточуючого середовища через 5 сенсорних та репрезентативних систем:

• візуальну;

• аудіальну;

• кінестетичну;

• смакову;

• нюхову.

В Європі та США виділяють 3 основні: візуальну, кінестетичну, аудіальну.

Репрезентативні системи співвідносять з відчуттями, через які отримують інформацію. У кожної людини є своя ведуча репрезентативна система (ВРС), в якій його чутливість найбільш розвинена. Взагалі у людей розвинені всі РС, однак найбільше функціонує та, яка найбільш актуальна в цій ситуації. ВРС – результат формування індивідуальної моделі світу, яка базується на співвідношенні фактів та їх значень. На основі цього створюється своя власна модель і все інше сприймається через призму цієї моделі.

Бендлер та Гріндер вважали, що люди розвивають та виробляють свої моделі на основі трьох процесів:

1. викреслювання (вибірковості);

2. викривлення (за рахунок відходу від чуттєвого сприйняття);

3. узагальнення (відчуження від власного досвіду та перехід до певних категорій).

Таким чином, для опису власного досвіду люди з візуальною РС оперують картинами та образами; з аудіальною – звуковим та мовним супроводом; з кінестетичною - почуттями та відчуттями.

Ведуча РС характеризується:

а) її неможливо надійно визначити й виміряти;

б) вона змінюється з часом;

в) фактичне існування ведучої РС ставиться під сумнів;

г) немає доказів та переваг у приєднанні до ВРС до іншої людини.

2. Ядром сенсорної функції людини є:

• зорово-тактильно-кінестетична та оптико-вестибулярна установка, в якій головну роль належить зору

• слухова рецепція та особливий мовний слух

ці системи розвиваються у людини нерівномірно. На момент народження не має переваги жодна з систем (так звана амодальність немовлят).

У кожної людини є ведуча аферентація, яка визначається найбільш розвиненою сенсорною модальністю , тобто сприйняття дійсності в кожної людини є в певній мірі визначеною.

2) існують індивідуальні переваги на різних рівнях:

• на рівнях відчуттів (сенсорна вибірковість або модальність);

• на рівні сприйняття (перцепція);

• на рівні уявлень (апперцепція);

3) існує 4 типи основних модальностей:

• візуальна;

• слухова;

• мовно-слухова;

• кінестетична;

4. це обумовлюється типологічними особливостями НС;

5. індивідуальні відмінності та особливості виникають не з моменту народження, а формуються в процесі життя;

6. необхідною умовою формування типологічних відмінностей є накопичення життєвого досвіду;

7. сенсорну вибірковість необхідно вивчати у зв’язку з системою значущих відносин особистості.

4. Дисфункціональні порушення в життєдіяльності сім’ї такі як:

• порушення комунікації;

• порушення системи ролей та механізмів сімейної інтеграції

відіграють роль етіологічного фактору нервово-психічних розладів у членів сім’ї, являються патогенними для неврозів у дітей з таких сімей, призводять до зниження соціальної та психологічної адаптації, внаслідок чого людина втрачає здатність самостійно вирішувати внутрішні конфлікти. Причинами названих дисфункцій можуть бути особливості психічних процесів сприйняття, мислення, уявлення, комунікації, мовного спілкування. Всі ці процеси в разі неспівпадіння, порушення або за умов певних індивідуальних особливостей можуть починати відігравати роль бар’єрів спілкування. Звідси можна зробити висновки:

1. міжособистісні проблеми комунікації – один з механізмів розвитку конфліктів, які призводять до нервових захворювань;

2. проблеми комунікації обумовлені індивідуальними особливостями сприйняття та уявлень членів сім’ї щодо один одного;

3. дослідження індивідуальних особливостей комунікації повинно проводитись з урахуванням системи значущих для особистості відносин.