Психологія навчальної діяльності школяра План

1. Загальні психологічні особливості навчальної діяльності

2. Предмет навчальної діяльності

3. Цілі навчальної діяльності

4. Мотивація навчальної діяльності

5. Пізнавальний інтерес у структурі мотивації

6. Сутність і розвиток навчальної мотивації

Ефективна організація навчального процесу неможли­ва без розуміння психологічної суті навчальної діяльності школяра. Цій діяльності притаманні своя психологічна структура, механізми, закономірності перебігу і розвитку, а також адекватні умови розгортання, вплив вікових та ін­дивідуальних особливостей дитини. Вищою формою нав­чальної діяльності є самостійна робота.

Загальні психологічні особливості навчальної діяльності

Навчальна діяльність є особливою формою соціальної активності, видом діяльності, спрямованим на засвоєння дітьми, підлітками і юнаками теоретичних знань, умінь і навичок у сфері мистецтва, права, науки тощо. Здійсню­ється вона під керівництвом вчителя.

Важливою характеристикою навчальної діяльності є учіння. Якщо учіння може здійснюватись в умовах будь-якої діяльності, то навчальна діяльність регламентована навчальними предметами. її основною метою і результа­том є зміни суб'єкта (оволодіння відповідними способами дії), а не об'єктів навколишнього світу, щодо яких діє суб'єкт. Вона є діяльністю з метою самозмін — змін, які виникають у процесі її виконання.

У процесі навчання дитина є не тільки суб'єктом, а й об'єктом навчальної діяльності, оскільки її метою є зміни в самому учневі. Навчальний предмет, який вивчає учень, є не об'єктом, а матеріалом навчальної діяльності. Об'єк­том він є лише для фахівців у сфері науки, яка є основою навчального предмету. На вищих етапах навчання співвід­ношення між суб'єктністю та об'єктністю змінюється на користь суб'єктності.

Навчальна діяльність відбувається за умови, коли змі­ни в суб'єкті є не тільки результатом, а й метою діяльності. Характеризується вона процесуальністю і результативні­стю, структурною організацією. Як і будь-яка інша, на­вчальна діяльність є активною взаємодією суб'єкта з нав­колишньою дійсністю, спрямованою на задоволення своїх потреб поза цією діяльністю.

Отже, навчальна діяльність є діяльністю суб'єкта з ово­лодіння узагальненими способами навчальних дій і саморозвитком у процесі розв'язання поставлених учителем (викладачем) навчальних завдань на основі зовнішнього контролю й оцінювання, які переходять у самоконтроль і самооцінювання.

Від інших форм учіння навчальна діяльність відріз­няється спеціальною Спрямованістю на оволодіння нав­чальним матеріалом і розв'язання навчальних завдань, за­своєння загальних способів дій і формування наукових по­нять. У ній оволодіння загальними способами дій випереджає розв'язання завдань (наприклад, під час учін­ня за типом спроб і помилок відсутні загальний спосіб розв'язання, програма дії, навчання не є діяльністю). На­вчальна діяльність зумовлює зміни психічних та особистісних властивостей суб'єкта, які залежать від результа­тів його дій.

Навчальна діяльність має суспільну значущість за змі­стом (спрямована на засвоєння надбань культури і науки) і за формою (відповідає суспільно виробленим нормам нав­чання і здійснюється у спеціальних суспільних установах: школах, гімназіях, коледжах, університетах, академіях), їй притаманні суб'єктність і суб'єктивність, активність, предметність, цілеспрямованість, усвідомленість, певна структура і зміст.

Навчальна діяльність не тотожна засвоєнню навчаль­ного матеріалу, хоч воно є її основним змістом і залежить від її структури і рівня організації. Залежить вона від спе­цифіки предметного змісту і зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчаль­ним діям, спрямованим на його розв'язання.

Соціальні вимоги до навчальної діяльності мають кон­кретно-історичний характер, залежать від оточення її суб'єкта та соціального оточення (учителів, батьків, ровес­ників). Соціальна природа навчальної діяльності зумовле­на не лише потребами у ній суспільства, а й тим, що вона є формою співробітництва школяра і вчителя, дитини і до­рослого, дитини з ровесниками.

На початкових етапах учень реалізує функцію суб'єкта навчальної діяльності за безпосередньої допомоги вчите­ля, який, будучи носієм соціальних норм, визначає цілі Діяльності, контролює та оцінює її результати. Пізніше суб'єктність учня виявляється в оволодінні і цими функ­ціями. Навчальна діяльність наявна тоді, коли дії людини свідомо скеровуються на засвоєння певних знань, нави­чок, умінь, форм поведінки і діяльності. Вона є особистісним засвоєнням знань і виробленням умінь, у результаті чого заданий зміст знань, трансформуючись через індиві­дуальний досвід учня, його потреби та спонукальну сферу, включається у цей досвід. Ця діяльність завжди є діяльні­стю суб'єкта пізнання, засвоєння досвіду, діяльністю з формування особистісних якостей її суб'єкта.

Будь-яка діяльність є єдністю внутрішньої (психофі­зіологічної, психологічної, ціннісно-орієнтаційної, духов­ної) і зовнішньої (фізичної, комунікативної, маніпулятивної) складових: спонукальної (потреби, мотиви, цінності, смисли тощо), цільової (цілі, завдання); засобів (дії, опера­ції, уміння, навички, рухи, звички тощо); результативної (матеріальні та ідеальні результати); саморегулятивної (самодіагностика, самооцінка, планування, самопрогноз, самокорекція тощо). Усі вони притаманні навчальній діяльності школяра, мають специфічний характер.

За діяльнісного підходу до аналізу навчальної діяльно­сті знання не протиставляються умінням і навичкам як певним діям з певними властивостями, а входять у них як складова. Вони не можуть бути засвоєними поза діями учня, а їх якість визначається змістом діяльності, до якої вони входять.

Діти краще засвоюють знання та оволодівають уміння­ми через внутрішню потребу у засвоєнні, пізнанні. Згодом це засвоєння повинне набути творчого характеру, тобто пов'язуватися із перетворенням засвоюваного матеріалу. Перетворення матеріалу, експериментування з ним розкри­ває його внутрішні, суттєві відношення, що дає змогу учне­ві простежити природу властивостей предметів та явищ.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямова­ність, особливий предмет, притаманні лише їй психологіч­ну структуру, організацію, результати.