Від "Смерті" - в безсмертя: Б. Антоненко-Давидович та його доробок у ретроспекції часу

1. Антоненко-Давидович Б. Д. На довгій ниві : вибр. твори / Б. Д. Антоненко-Давидович; вступ. ст. Л. Бойко. - К. : Дніпро, 1967. - 456 c.

2. Антоненко-Давидович Б. Д. Смерть ; Сибірські новели ; Завищені оцінки : зб. прози / Б. Д. Антоненко-Давидович ; вступ. сл. Л. Бойка. - К. : Вид-во гуманіт. л-ри, 2005. - 559 с.

3. Антоненко-Давидович Б. Тонни і грам : (Письменник про мову своїх творів) / Б. Антоненко-Давидович // Урок української. - 1999. - №7-8. - С. 22-26.

4. Бойко Л. "Без правди нема справжньої літератури" : До 100-ліття від дня народження Б. Антоненка-Давидовича / Л. Бойко // Дивослово. - 1999. - №8. - С. 51-57.

5. Бойко Л. З когорти одержимих : Біографічний список творів та праць про Б. Антоненка-Давидовича / Л. Бойко // Українська мова та література. – 1999. – №33. – С. 1-6.

6. Бойко Л. З когорти одержимих : Життя і творчість Бориса Антоненка-Давидовича в літературному процесі XX ст. / Л. Бойко. - К. : КМ Академія, 2003. - 584 с.

7. Бойко Л. Майстер психологічної прози (Про повість Б. Антоненко-Давидовича “ Смерть “) / Л. Бойко // Радянське літературознавство. - 1989. – № 11. - С. 23 – 30.

8. Бойко Л. С. Подвижник духу : документи і факти з життя Б. Антоненка-Давидовича / Л. Бойко; Мал. А. Горської, О. Зарецького. - К. : Пульсари, 2003. - 392 с.

9. Голуб Я. Спогади про мого батька Б. Антоненка-Давидовича / Я. Голуб // Березіль. -2005. - №7/8. – С. 29-96.

10. Доріченко О. Хресна дорога : про письменника, якого знищив тоталітарний радянський режим // Київ. – 2003. - №9. – С.141-143.

11. З порога смерті... : Письменники України – жертви сталінських репресій / упор. О. Г. Мусієнко. - К. : Рад. Письменник, 1991. - Вип.1 - 494 c.

12. Забарний О. Проблема героя в художньому творі та осмислення її старшокласниками : (На прикладі повісті Б.Антоненка-Давидовича "Смерть") / О. Забарний // Дивослово. - 1995. - №4. - С. 47-50.

13. Історія української літератури ХХ століття : навч. посіб. : у 2-х кн. / за ред. В. Г. Дончик. - К. Либідь, 1993. – Кн. 1. : (1910-1930-ті роки). - С. 596 –605.

14. Качуровський І. Від «Смерті» - в безсмертя : Борис Антоненко-Давидович та його доробок у ретроспекції часу / І. Качуровський // Березіль. - 1998. - №3/4.- С. 161-170.

15. Лазаренко В. Важка школа : Спогади про Б. Антоненка-Давидовича / В. Лазаренко // Київ. - 1994. - №11/12. - С.100-104.

16. Лицар неабсурдних ідей Борис Антоненко-Давидович : збірка споминів,листів і малодоступних творів / за ред. М. Л. Залеська-Онишкевич. - Б. м. : Б-ка жур."Час", 1994. - 221 c.

17. Несторенко П. Лицар правди і добра / П. Несторенко // Урядовий кур’єр. - 1999. - 7 серпня. – С. 8.

18. Нитченко Д. Із спогадів про Бориса Антоненка-Давидовича / Д. Нитченко // Березіль. - 1999. - №11/12. – С.163-168.

19. Осьмачка Т. Мої товарищи : Історично-мемуарна розвідка про людей розстріляного українського відродження 20-х років / Т. Осьмачка // Березіль. - 1996. - №3/4. – С. 95-132.

20. Подолинний А. «До колгоспників відносився погано», або вінницька справа Бориса Антоненка-Давидовича / А. Подолинний // Дніпро. – 1998. - №3/4. – С. 128 -130.

21. Привалова, С. Життя і творчість письменника-земляка Б. Антоненка-Давидовича / С. Привалова // Українська література в загальноосвітній школі. - 2003. - №1. - С. 37-42.

22. Тарнавський М. Майстерність психологічного аналізу чи ілюзія психологізму? / М. Тарнавський // Слово і час. - 1992. - №8. - С. 75-79.

23. Хоменко Г. "Смерть" Б. Антоненка-Давидовича : неявний смисл тексту / Г. Хоменко // Слово і час. - 1999. - №2. - С. 37-41.

24. Хахуля О. Б. Антоненко-Давидович у пазурях чекістів : спогади / О. Хахуля; передм. та пер. з рос. Д. Чуба, обкл. Л. Кириленко. - Мельбурн (Австралія) : Ластівка, 1987. - 215 с.

ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК — У СВІТІ ПРОЗИ ВАЛЕР’ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО

Репресоване «відродження» / Упоряд. О. І. Сидоренко, Д. В. Табачник

Валер’ян Підмогильний — ім’я, яке тільки вряди-годи

мигає на шпальтах преси: то його згадає принагідно хтось

із письменників, то назвуть при переліку майстрів слова та

художнього перекладу 20-х років: ні творів його, ні статей

про нього в реальному вжитку нашого літературного про­

цесу нема. Самі книги В. Підмогильного тепер велика

бібліографічна рідкість і предмет особливого інтересу біб­

ліоманів. Про життя його сучасний читач може довідатися

хіба що з коротенької довідки у виданнях «Письменники

Радянської України» та «Українські письменники. Біо-

бібліографічний словник», а його переклади частково

названі в книзі «Художня література, видана на Україні за

40 Років». Оце і все. Правда, останнім часом в. Підмогиль-

ним зацікавилася періодика, його оповідання друкували

газети «Молода гвардія», «Молодь України», тижневик

«Україна», а «Вітчизна» вмістила листи письменника з Со-

ловків і зовсім невідому «Повість без назви». Тільки тепер

починаємо усвідомлювати, що Підмогильний — одна з най-

колоритніших постатей вітчизняної літератури 20-х років,

значення якої неперехідне.

Причина маловідомості цього митця проста: до неда­

внього часу практикувалося замовчування багатьох імен нашої культури, особливо тих, хто в 30-ті роки був неза-

‘ конно репресований — до них і після реабілітації (а В. Пі-

дмогильний реабілітований ще в 60-х роках) залишалося

насторожене недовір’я. Не зайве згадати, що тоді ж таки,

у 60-ті, видавництво «Радянський письменник» планувало

перевидання творів В. Підмогильного, але до того не

дійшло. Більш пощастило його численним перекладам

з французької, їх друкували і в 30-х, і в 50-х роках,

правда, без зазначення перекладача, і тільки в 60-х ім’я

перекладача з’явилося на титульних сторінках ви­

дань. У вузьких літературних колах його читали, його

творами навіть захоплювалися. Признаюся, що й для мене

романи й оповідання Валер’яна Підмогильного, прочитані

ще в юності, стали одним з найбільших і найглибших

літературних вражень, але для тих, кому недоступні оті

давні, рідкісні видання, письменник залишався зовсім не­

відомий. І це в той час, коли В. Підмогильний не тільки

визначний письменник свого часу, що не раз підкреслюва­

ла критика, а й активний творець пожовтневої радянської

літератури.

Так, критика 20-х років і справді підкреслювала особли­

ву талановитість молодого письменника, але не менше

вона його не милувала, особливо та, напостівська, вульгар-

но-соціологічна, дресирувальницька, яка намагалася цілко­

вито підпорядкувати літературу тим чи іншим ідеологічним

постулатам, зовсім не беручи до уваги специфіку літерату­

ри як мистецтва. Вона впихала митців в межі проголоше­

них засад і вимагала, щоб творці вкладалися у визначені

цією критикою прописи, забуваючи, що основне завдання

літератури — не скоротічні й скороминущі лозунги, а люд­

ська душа. Ця критика В. Підмогильного не похваляла,

а стьобала, ганила, привішуючи до його імені всілякі

ярлики, а то й просто писала на нього публічні доноси,

вимагаючи розправитися, з ним, як з недогідним, що,

зрештою, й сталося.

На честь В. Підмогильного треба сказати, що він, тер­

плячи отакі шалені атаки авантюристів від літератури,

зумів вистояти на позиції письменника серйозного, глибо­

кого, який ставив не позірно, а глибоко актуальні пробле­

ми, що постали перед людиною його часу. Він залишився

278 Повен уваги до людини і співчуття до неї і з цієї дороги

не зійшов ні разу. Завжди пильно вдивлявся в свого героя,

аналізуючи, розкладав його «я». Підмогильний, можна

сказати, психологічний письменник, бо аналіз людської

психіки — його головне художнє завдання. Водночас він

строгий аналітик свого часу, тобто — по-справжньому су­

часний письменник: бачить свою добу в сотнях промовис­

тих деталей, і за його творами напрочуд легко уявити час,

у який він жив, бо письменник умів відтворювати його

з блискучою й неперевершеною правдивістю. На честь

його доби можна сказати ще й те, що, попри увесь негатив

критики, попри вульгарні й ворожі наскоки на цього

серйозного митця, його твори все-таки мали змогу вийти

у світ, вони читалися й робили свою гуманізуючу справу.

Це не принагідне визначення, бо в своїй творчості

Валер’ян Підмогильний продовжував традиції нашої

класичної літератури, яка свою поетику будувала на увазі

до людини, співчутті до неї, а виявлення й боротьба в ній

добра і зла ставали одним з основних проблемних важе­

лів. Родовід свій як письменник В. Підмогильний безпе­

речно веде від Михайла Коцюбинського, недаремно він

умістив у своєму найкращому романі «Місто» цілий пасаж

про враження від читання творів свого попередника: «Су­

мовита гармонія образів вабила його, слова, спалахнувши

від зрозуміння, розгортали йому безмежну перспективу

в таємниці своїх сполучень. І зненацька зайнялися безліч­

чю ворушких світляків, що сунули без краю ліворуч,

гаснучи на білих берегах. Він сидів, прикутий до фосфо­

ричних сторінок, яких тонке проміння випалювало йому

в схилених грудях болісний слід. Ніколи ще не читав він

так жалібно й не дізнавав такого глибокого з читанням

злиття. В книжці, для нього не новій, він знайшов нове

п’яне зачарування величчю творчості, могутністю її різ­

ця й гущиною стопленої з її пориву фарби». Таке вражен­

ня від читання улюбленого письменника не можна приду­

мати, його треба відчути.

Блискуче знаючи французьку мову і переклавши кілька

десятків творів цього письменства на українську, Валер’ян

Підмогильний не міг не перейнятися й поетикою цієї

літератури, тим більше що перекладав не абищо, а тих